— Не було,— каже,— але ж се повинно бути усім відомо, "незнанием закона никто не может отговариваться..." Правда, сього закону не оголошено, а проте... Цензор не повинен нагадувати, друкар і видавник мусять самі знати.
— Нехай і так, але ж в чому ми не додержали сього закону? — питаю я і чую, як ляк переймає мене.
— Скрізь,— каже,— по всій книжці не додержали. Прикладів тому і не зрахувати. Російська граматика Кирпичникова 3 наказує: "После шипящих и губных — писать и, а не ы, а у нас скрізь: г р у ш ы, о ч ы, у ш ы, ж ы л а, г ы р я, х ы р я, кырея, щ ы р о с т ь, ш ы б к а і т. д.
— Стій! — перебив я коректора.— Як то можна граматику і правила орфографії однієї мови прикладати до другої. Що ви говорите! Се не до речі! Французи пишуть: Paris, а росіяни — Париж.
— Та звісно,— каже він,— але коли триматися "общепринятого", то й треба писати: житло, а не жытло; так само: шитво, гиря, хиряіт. ін.; далі "во 2 лице настоящего времени" у нас усюди ъ, а по "общепринятому" треба ь.
— Я подумав і кажу йому: коли ми будемо триматися "общепринятого", так виходитиме часто-густо страшенна нісенітниця, гірше галицького "язичія" 4. Що вийде, коли ми напишемо: жіто, шітво, щіпка?
— Та воно так, але ж у нас скрізь: йому, й і х, й і й, й і х а ти.
— А як же треба?
Він стенув плечем і каже:
— Я не тямлю, як треба, а "по-русски" так не пишуть.
— Бо,— кажу я,— по-руськи і слів таких нема; там: "е е, ея, ей, ему". Та хіба ж молена, наприклад, англійським правописом писать по-французьки або навпаки! Звісно, не молша, кожна мова має свій правопис, але ж як розуміти: "общепринятое?"
— Гм! Як? Хто його знає, як! Мабуть, так, щоб на кінці слів не викидати богорівного єра; перед суголосними не вживати і, наприклад, писати — син о, хлиб, сниг, а не сіно, хліб, сніг — більш нічого...
— Добре,— каже,— а як же перед голосними, що писати: чи ы, як то у нас в книзі, чи и — як пишуть росіяне?
— Звісно,— кажу,— ы, бо у нас ніхто не каже д і я в о л, ш і я, келія, а чуєш дыявол, ш ы я, келыя! Так?
— Авжеж так, одначе ж дыявол — се вже "отступление", і коли цензура захоче, так і конфіскує книлеку.
— Ні,— мовив я,— сього не було і не буде; а сам швидше до тебе, якої ти думки? Калси?
Кривунда розвів руками, скинув очі на стелю, скривився і мовив:
— Досі сього не було.
— Не було, але чи може бути?
— Усе може бути.
— То-то й воно! — Спориш журливо похитав головою.— Жодної убезпеки нема! Страх і подумати: таку силу коштів вгатили, стільки праці і ось тобі: стій! Не випускай книжки! "Отступления!" Мати божа! Позор, чистий позор! Ну життя наше! Гірше собачого. Не додержав!.. Отак!
Спориш обіруч стис собі голову.
— Ти дурно не турбуйся,— мовив Кривунда,— додержати "общепринятого" жодним чином не молена, у цензора голова повстяна, він тямить, що ніхто в світі "общепринятым" не зможе написати таких наших слів, як і її і т. ін.
— Ба, яке цензору до того діло, що від нас вимагають цілком неможливого, більш немолеливого, ніж запрягти блоху в оглоблі, цензор знає одно: щоб не було "отступлений" — і годі.
— А коли сього фактично не молена зробити?
— Не можна, так не друкуй.
— Ні, ні,— заспокоював Спориша Кривунда,— не турбуйся; се ти дурницю плетеш, ось підожди ще кілька день і білет прийде.
Кривунда почав логікою і фактами заспокоювати Спориша, але чим більш пильнував заспокоїти свого розмовника, тим більше почував неспокій у власній душі і переймався острахом можливості сконфіскування книжки за "отступления". Коли ж Спориш пішов до господи, Кривунда, лишившись самотою, все більше та більше підлягав впливу думки про "отступления". Збентежені нерви і повна недостача критерія того, як приложите до української мови "общепринятое русское правописание", густою хмарою непокою налягли на Кривундину душу. Він цілу ніч не спав, перебрав усі російські граматики, починаючи з Греча і Востокова і кінчаючи Кирпичниковим і Гротом 5, Марна праця! Граматики не дали, та й не могли дати, потрібної відповіді, бо авторам їх — хоч у їх в голові і снували павуки павутиння "объединения", а все ж таки не могла прийти "геніальна" думка про те, як приложити "без отступлений" російську правопись до якої-будь іншої мови? Як, наприклад, по-російськи написати англійське the або українське ї ж а, ї ї ,так щоб не було "отступлений"?
Кривунда се тямив добре, одначе знервування і острах брали гору над доводами розуму і логіки людської; він був такий збентежений, що не покладався вже ні сам на себе, ні на логіку, ні на науку мови, і вранці ходив до трьох учителів з гімназії, до двох професорів університету і до одного приватного знаменитого філолога розпитувати їх: як розуміти наказ 18 мая6, щоб в українських книжках не було "отступлений от общепринятого русского правописания?" І ніхто з тих знавців не спроможен був дати йому певної відповіді так само, як ніхто на землі не спроможеться дати відповіді на питання, що саме тепер діється на "тім світі" з душами приснопам'ятних авторів "отступлений": Толстого, Потапова, Шувалова і Юзе-фовича 7? Кривунда питався нарешті у тих певних знавців: чи можна без "отступлений от общепринятого русского правописания" писати по-українськи, по-польськи, по-німецьки і т. ін.? Знавці дивовижно блимали чоловічками, ніби питалися: чи при собі Кривунда, що розпитує про те, що відомо усякому юнкеру, і в одно говорили, що жодним способом сього не можна зробити і сам премудрий Соломон8 не напише "без отступлений" і не зуміє до української мови "без отступлений" приложити правопис чужої мови. Заспокоєний Кривунда кілька день не думав про можливість конфіскування книжки, сплодженої хворою фантазією коректора; аж ось знов прийшов до його Спориш і знов скоїв ту саму тривогу.
— Нема білета,— говорив він,— річ певна, що вже й не буде. Ех! Накоїли ми самі собі лиха; і чого би нам було не триматися того... "общепринятого"...
Кривунда трохи розсердився і мовив:
— Кілька разів казав я тобі і тепер кажу: усі тямущі люде, усі знавці в одно кажуть, що без "отступлений" не можна і "Отче наш" надрукувати, а ти, все-таки, своє верзеш і себе і мене бентелсиш. Ну, як ти "общепринятом" напишеш її? Напиши?!
— Написать не можна, треба було спитати цензора,
— І цензор не напише і ніхто в світі не напише.
— Авжеж, треба було спитати, тоді б ми були безпечні, а то тепер скаже "отступления" і годі. Он же в Одесі надрукували були "уйизд", а цензор єдино за се і спинив був книжку; треба, каже: "уизд". Мусіли вкінці книжки надрукувати, що "уйизд" — помилка. Ось і книлска та, подивись.
Кривунда глянув і твар йому подовшала. Подумавши, він сказав:
— Ну, коли що, то й ми так зробимо.
— Тоді вийде друга така книлска з самих "помилок..." славна буде книлска! Коштів забере ще дрібки, а зиску — п'ятак!.. Славний заробіток буде! І хто купуватиме таку чудернацьку книжку?
— Іги! Така книжка за один місяць буде розкуплена! Се був би курйоз на цілий світ... Ха, ха, ха!..
— Ти регочеш, а мені не до жартів! Кошти, праця, час та ще, може, на сьому й не окошиться.
— А що ж ще?
— Самого потягнуть в суд на проп'ятіє.
— Се вже вигадки твоєї хорої фантазії, остраху; судові тут нема жодного діла.
— Так гірше ще: адміністративним "порядком" тебе — фіть! Та "в места не столь отдаленные", зруйнують чисто!
— Ну та й буйна ж у тебе фантазія! Така буйна, що аж хора справді, хоч до психіатра йди.
— Се не фантазія, а гірка та темна дійсність, хіба ти забув, що ми "в положении усиленной охраны"?
— Го, го! Куди стригнув! Аж в "охрану"; правду сказано: у страха очі великі. "Охрана" в справах політичних, в справах "опасности для государственного спокойствия и порядка", а він — фю-фю!..
Кривунда свиснув.
— Ліпше б ти не свистів, а згадав, що й горілка, і ліхтарі, і драбина на дахи не політика, а проте захотіли — із них зробили політику і завели під "охрану".
— Гм! Хто завів?
— Градоправителі.
— А сенат їм що?
— Що? За горілку втер носа, а за ліхтарі та за драбини й замовк. Ну та нехай! З ліхтарів та з драбин і таранами в олійниці не виб'єш ні політики, ні "опасности для государственного порядка и спокойствия", а книжка інша річ; придави її нігтем, так тоді "політика" з неї і бризне, наче навесні сік з берези. Кривунда зареготав.
— Нічого зуби скалить та ржати,— суворо озвався Спориш.— Лучче слухай та міркуй: власть — велике діло! Не додержали ми "общепринятого", наробили "отступлений" Так?
— Нехай і так; тільки не ми, а ти, я тут ні при чому... Будеш "при чому": ти автор, коректуру читав?
Кривунда подивився серйозно. Спориш говорив далі:
(Продовження на наступній сторінці)