Після недугу Шевченко перебрався на кватиру в д[омі] булочника Даннеберга в 9-й лінії Васильєвського острова. Що се була за кватира, про те повідав нам сам Шевченко: "Світличка, казав би, з меблями, так се була б неправда. Вдовж передньої стіни над робочим столом висіло дві полиці: на верхній стояли статуетки і коники барона Клодта, а нижня без ладу була завалена книжками. В світличці — єдине вікно, та й те напівзакрите. На стіні проти вікна порозвішувані виліплені з алебастру слідки ніг і рук, а поміж них маска Лаокоона із знаменитої натурщиці Фортунати" 189.
188 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 591.
189 Поэмы и повести. — С. 468 — [469]. /99/
Не скажу я, чи в цій самій кватирі жив Шевченко і тоді, як ходив до його на сеанси дідич Петро Мартос. Останній про Тарасову тодішню кватиру повідає, що вона була недалеко від Академії, але "під небесами", себто вельми високо; б.уло дві світлички: прихожа зовсім порожня, а друга, з вікном круглястим, така маленька, що ледві містилося ліжко; та щось таке ніби стіл; на сьому столі були порозкидані без ладу малярські пристрої та шматки паперу. Стояв ще мольберт да покалічений дзиглик. Кватира не визначалася з охайності; скрізь лежав товстим шаром пил; по підлозі валялися шматки паперу. По стінах стояли рами з натягненим полотном. На декотрих з них були розпочаті патрети і малюнки" 190. Мені здається, що се та сама кватира, різниця між ними невелика. Мартос бував у Шевченка на сам кінець р. 1839, коли вже вернувся і кватирував з ним Штернберг. Останнього в степах киргизьких постиг такий недуг, що він мусив покинути Оренбурщину і вернутися до Петербурга. Вернувся він просто на кватиру до Шевченка 16 грудня і кватирував з ним до весни р. 1840. Тоді з Шевченком жив убогий молодий поляк студент Демський. Вечером Демський вчив Шевченка мови французької. Поспіх в науці, мабуть, йшов добре; бо під час, коли вернувся Штернберг, Шевченко з Демським перекладали Польдекокового "Брата Якова". Коли потім Демський помер, французькі книжки його перейшли до Тараса 191.
190 Вестник Юго-Западной и Западной России. — 1863. — Кн. X. — С. 32.
191 Кобзар. — Т. III (Художник). — С. 54, 59, 88.
По приїзді Штернберга Демський перебрався на другу кватиру.
Жили вони убого, грошей браковало.
Зимою в Петербурзі дні незвичайно малі, просто, як справедливо писав потім Шевченко до Квітки, "ні день, ні ніч, а так, чортзна-що таке; прокинешся рано, тільки що заходишся малювати, дивися, вже й ніч. Тільки пензлі миєш, більш нічого". Одно слово, без світла не багацько встигнеш зробити за день! Коли без світла, напр[иклад], у грудні можна обійтися з 10 до 2 години дня, то се ще й добре. Тим-то Шевченко і Штернберг мусили "за останні гроші" придбати собі робітницьку лампу. Як же вони зраділи, принісши її до своєї кватири! "Принесли її в свою келію, засвітили ще серед білого дня, посідали біля неї і наче діти ті маленькі забавлялися нею". Після першої радості Штернберг взяв книжку і почав читати до лампи; а Шевченко взяв /100/ якусь малярську роботу і сів з другого боку лампи; та отак "удень з огнем" і просиділи до 5-ої години, доки не пішли на лекції. В Академії усій натурній класі оповістили про своє придбання. Покликали декого з товаришів подивитися на те диво і справили "вечірку", себто чай з сухарями. Ми, — додає Шевченко, — "були тоді убогими, але невинними дітьми. Боже, куди залетіли оті дні ясні, дні золоті! Куди поділася непорочна сем’я юнаків натхненних?!" 192.
Таким чином, бачимо, що через увесь 1839 рік житлом Шевченка була дійсне убога келія, коли не в землі де, під чотирьохосадною кам’яницею, дак десь "під небесами". Але ж як легко було б Шевченкові проміняти убогу келію на ясні світлиці в кватирі Брюллова! Та ні ж: почуття волі, почуття незалежності не дало йому того вчинити.
В оцій убогій його келії разом з Штернбергом перебував якийсь час і знаменитий художник Айвазовський. Останній не сподобався тоді Шевченкові: наш поет спостеріг, що у Айвазовського "є щось несимпатичне, нехудожницьке, таке щось ввічливо холодне, що відтручає від його" 193.
Навесні р. 1820 Штернберг і Айвазовський на одному пароході поїхали за границю. Провести першого зібралося чоловіка десять художників, а вже ж між ними і Шевченко, а проводити Айвазовського не було нікого. З того часу не судилося вже Шевченкові бачитися з Штернбергом: останній помер в Римі того самого (1847) року, коли друга його Тараса постигла катастрофа заслання. Час, проведений з Штернбергом, лишився в Тарасовій пам’яті яко ліпші дні його віку. Вже на порозі з "смердячої казарми" (1857) Шевченко, згадавши Штернберга, пише: "Незабутні, золоті дні! (1839) Ясним сном радощів прилетіли ви перед мене і лишили нестертий слід чарівних споминок. З Штернбергом ми тоді (1840) були ще тільки юнаки, що ледві вбилися в пір’я" 194.
192 Поэмы и повести. — С. 469.
193 Кобзар. — Т. III (Художник). — С. 65.
194 Записки... — С. 55. [(Запис від 10 лип. 1857 р.)].
IV
Не можна сказати, що матеріальне убожество Шевченка, в якому він перебував р. 1839, залежало від недостачі заробітків. Заробітки траплялися йому, та раз, браковало /101/ йому на їх часу вільного, а друге, — траплялося й таке, що замозольованого заробітку він в вічі не бачив; бо заказники роботи не платили йому за працю. Ми зараз запевнимося, що й Сошенко, а за ним ще гірш і Чалий зовсім не по правді попрікали Шевченка гулянками. Останній пише 195, що світські гулянки і артистичні "кутежи" (загри), від яких силковався Сошенко здержати Шевченка, але від яких не спроможен був здержатися і сам великий учитель Шевченка — Брюллов, ідол академічної молодіжі, лишили сліди на увесь останній вік Тарасів і темною плямою лягли на дорогу нам пам’ять Кобзаря.
195 Чалий. Жизнь и произведения [Т. Гр.] Шевченка. — С. 35.
З яких фактів д. Чалий вивів такий свій осуд, мені не відомо. Покладатися на самого Сошенка не можна, раз, через те, що й він не подав ніже єдиного факту, а друге те, що з Тарасом він розцурався з початку лютого р. 1839, і до виїзду свого з Петербурга, себто до осені того року, вони ворогували: значить, Сошенкові й не можна було докладно знати, яким життям живе Шевченко; а коли й доходили до ушей його які недобрі вісті про Тараса, дак чи перевіряв же їх Сошенко? Чи звертав він увагу на те, що нема чоловіка без вади і що "лихі вісті не лежать на місці".
Стежачи по тих матеріалах, які є у мене, оскільки можливо день скрізь день життя Шевченка за р. 1839, я не бачу ніже єдиного факту на такий осуд, який висловлено в книзі Чалого. Навпаки, я бачу що інше.
Перш за все, я помічаю невсипущу працю Шевченка біля своєї освіти. Ми знаємо, що до визволення з крепацтва Шевченко був людина майже темна. Се він і сам бачив і тямив. Викуплено його з крепацтва тоді, коли йому йшов вже 25 рік; се такий час, коли велика більшість людей кінчає вже свою шкільну освіту. Годі було гадати й Шевченкові про освіту систематичну. Та для неї і матеріальних достатків у його не було. Отже, коли ми, пам’ятаючи усе оце, звернемо увагу на ту освіту, якої надбав собі Шевченко без шкільної запомоги, без системи, без керманича, так не можемо за такими обставинами не вважати освіти його доволі високою. Вже ж, щоб надбати її, чоловікові хоч би з якою великою кебетою прирожденною, так треба на те перш за все часу. У Шевченка велика сила часу йшла на освіту і науку в малярстві.
За ту освіту, якої надбав собі Шевченко, мусимо дякувати, опріч Гребінки, більш за всіх Брюллову. Тарас користу-/102/ється з його бібліотеки. Він читає з поради Брюллова Біблію, історію Греції, історію віків середніх. Перечитує найліпші романи Вальтера Скотта і т. ін. Уважно читає твори польських і російських письменників; твори інших письменників іноземних в перекладі на мову російську, як Гомер, Сократ, Гете, Шіллер, Шекспір і інші. Перегодом бере до себе на кватиру студента Демського, щоб учив його мови французької, і ходить з ним слухати відчити професорів університетських і Академії медицинської: слухає відчити професора Куторги з зоології; професора Буяльського з фізіології і т. ін. 196 До класів Академії художеств Шевченко навідується так ретельно, що боїться хоча раз який не бути в класі 197. От як Шевченко проводив свій час: "Вставши вранці, — каже він, — іду о годині 9-й до класу живописі. О годині 11-й іду чи до Карла Павловича, чи до господи поснідати чим Бог послав та й знов іду до класи і працюю до години четвертої. По обіді знову до класи. О годині 7-й йдемо з Штернбергом до театру, або, погулявши по набережжю Неви, вертаємось до господи. Я що-небудь читаю голосно, а він працює коло малюнків, або він читає, а я малюю".
(Продовження на наступній сторінці)