Жодного сліду нема, щоб відповісти запевне: чи після наведеного листа переписувалися Шевченко й Семеренко, чи ні? Тільки з Тарасового листа 12 січня до Варфоломея знати, що поет писав про щось до Семеренка, мабуть, прохав взяти до себе на службу Варфоломея, але лист сей до нас не дійшов.
Коли, нарешті, вийшов "Кобзарь", Шевченко послав його до знайомих з власноручними написами. Пославши кілька примірників до Варфоломея, він писав до його, щоб, прийнявши посилку, одвіз примірники "Кобзаря" в Городище до Семеренка і до Хропаля.
Побачивши, що на "Кобзарі" — "коштом Платона Семеренка", останній, як переказує д. Чалий 1176, вельми ремствував на Тараса, бо, даючи гроші на видання, він не бажав, "щоб відала лівша про те, що діє правша", і після того Семеренко вже не схотів відповідати Тарасові.
І Варфоломей 1177 свідчить, що справді Семеренко за те гнівався. Тарас же, довідавшись про його гнів, писав: "Нехай собі сердиться, коли у його така сердита натура".
Дійсно Платон Семеренко був чоловік стільки ж добрий, скільки скромний і ворог всякої реклами, але, кажучи правду, за "рекламу" на "Кобзарі" не слід було йому гніватися на Тараса. Коли хто й винен тут, так хіба ті люди, що, знаючи Семеренкову вдачу, не остерегли Шевченка, щоб на "Кобзарю" не оголошував ймення видавника.
З листів, що приходили до Шевченка з подякою за "Кобзаря", варто де про які згадати нам.
Старий приятель Тарасів доктор Козачковський гаряче дякує за "Кобзаря", як за дарунок дорогий своєю вартостію абсолютною. Навпаки, другий старий приятель Максимович дуже якось холодно висловлює свою подяку, а дука великорос Катенін писав: "Спасибіг, що не забули і про мене. Живіть многі та многі літа і своїми творами поетичними, повними живої краси, драматизму та свідомості гідності чоловіка, будіть простовання до Правди і Добра" 1178.
1176 Чалий, с. 175.
1177 Правда. — 1875. — [п. 24]. — С. 967. [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 180].
1178 Чалий, с. 175 — 177. [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 178 — 179. 187 — 189]. /551/
VI
Справа скасовання кріпацтва, що цілий вік гризла серце Шевченка, йшла дляво, і длявість та тепер повинна була ще більш турбувати йому душу. В Петербурзі тоді саме земляк наш і добрий знайомий Тарасів — полтавець-дідич Олександер Оболонський видавав симпатичний вісник "Народное чтение", де було друковано кілька поезій нашого кобзаря. Вже ж річ певна, що, провідуючи Оболонського, Шевченко не один раз виливав перед ним своє тяжке вболівання про долю рідних братів і сестер. Отут не раз здіймали бесіду про те: яким його робом прискорити визволення з кріпацтва поетових братів і сестер? Приміркували перш за все в журналі Оболонського надрукувати коротеньку автобіографію Шевченка. Останні слова тієї автобіографії, надрукованої в книжці за лютий р. 1860, наче той голосний дзвін ударили на ґвалт про долю крепаків Шевченків. "Моє минуле тим більш жахливе, — писав в автобіографії поет, — що мої рідні брати і сестри і досі ще крепаки!.. Так! вони і досі крепаки..."
Але яких же заходів ужити далі, коли оці трагічні слова згвалтовали ворогів крепацтва? Годі було сподіватися, щоб вони дійшли самі собою до ушей дуки поляка Фльорковського, володаря Кирилівки і Шевченків. Річ певна, що Фльорковський журналів російських, та ще й таких, як "Народное чтение", не читав.
Примірковали вплинути на Фльорковського через комітет "Общества (товариства) для пособія (запомоги) литераторам и ученым". Тургенєв, тоді вже особисто знайомий з Шевченком, був членом в Комітеті і взявся внести туди подання про визволення Шевченків з крепаптва.
Комітет на засіданні 21 березіля прирадив вдатися.до Фльорковського і прохати, щоб він випустив з крепацтва Шевченкових родичів ради пошанування літературних заслуг Тараса і взагалі літератури 1179.
1179 Киев[ская] стар[ина]. — 1890. — Кн. II. — С. 335.
"Високоповажний і люблений товариш наш Тарас Григорович Шевченко, відомий на цілу Росію поет, — писав Комітет до Фльорковського, — між крепаками вашими має в селі Кирилівці двох рідних братів Микиту і Єсипа і сестру Ірину. Він дуже бажає, щоб вони стали вольними і тужить в розпуці за ними. Не відмовте, шан[овний] добродію! вволити палке бажання Тараса Григоровича і випустіть на волю /552/ його братів і сестру. Хоча він і відає, що небавом крепацтво буде скасоване, але він так тужить за братом і сестрою, що ладен викупити їх, коли ви забажаєте викупу, аби тільки швидше вони були укупі з ним". Комітет прохав назначити і ціну викупу, коли вже не можна без його.
Ще перед тим Тарас писав до Варфоломея, щоб швидше написав до його, "як зовуть жаботинського і кирилівського пана і що воно таке? І як зовуть синів брата Микити і брата Йосипа і сестри Ярини?" Варфоломеєва відповідь чомусь загаялася, і Тарас через день після згаданої вгорі приради Комітету знов нагадує Варфоломеєві і додає: "Робота моя коло їх волі (братів і сестер) аж шкварчить, а ти мовчиш 1180. Як будуть питати брата Йосипа, на чийому грунті він живе? — нехай каже: на своїм. За грунти положено якусь плату, то сестрі Катерині доведеться потім платити, а Йосипові тепер без плати віддадуть". За кілька день після сього Тарас листом 28 березіля просить Варфоломея поїхати в Кирилівку і сказати братам і сестрі Ірині, "щоб вони не квапилися на волю без грунтів та без поля, нехай лучче підождуть" 1181.
Така порада була саме на часі і якраз добре остерегла Шевченків. Фльорковський, одержавши лист від Комітету, приміркував собі разом догодити Богу і мамоні: він тямив, що визволення крепаків річ неминуча, певно, що до його дійшли і звістки, що цар стоїть за те, щоб, визволяючи крепаків, наділити їх землею. Фльорковський, перш ніж відповідати Комітету, казав Шевченковим братам хоч зараз виходити на волю, але без землі, і зараз же перенестися куди-небудь з Кирилівки. Мабуть, звістка про се дійшла до Тараса, бо в листі 22 квітня він просить Варфоломея сказати Микиті, аби спитав у Фльорковського, що він положить за грунти і за десятину поля? Фльорковський відповів, що, випускаючи Шевченків на волю, він ні за які гроші не дасть їм землі, а Шевченки, маючи вже попереду братову пораду, не квапилися на волю без землі.
Фльорковський не хапався відповідати Комітету і ледві 19 мая висловив свою відповідь 1182, що він ладен хоч зараз випустити Шевченків на волю, а 16 червня подав другу відповідь, що Шевченки не хочуть іти на волю без землі.
1180 Ibidem. — С. 930.
1181 Ibidem. — С. 966.
1182 Киев[ская] стар[ина]. — 1890. — Кн. II. — С. 335.
Тим часом Комітет, не маючи довгий час відповіді Фльор-/553/ковського і довідавшись, що з Петербурга їде на Україну, саме в ту країну, де жив Фльорковський, молодий українець Микола Новицький 1183, прохав його побачитися з Фльорковським і спитати у його: чи гадає він вволити волю Комітету і випустити Шевченків на волю? Коли бажає, так чи за гроші, чи без плати, чи з землею і т. д.? 1184.
Припоруку д. Новицькому Комітет висловив 16 мая в листі голови товариства — Юрія Ковалевського.
Д. Новицький гадав небавом рушити з столиці, але з причини, яка від його не залежала, виїхав тільки на початку червня. Перед виїздом він доволі часто бачився з Тарасом. Про що б тоді не заходила бесіда у них, Тарас насамкінець зводив її на своїх братів і сестер і, стискаючи Новицькому руки, говорив: "Голубчику! попильнуй, поклопочи за отих безталанних" 1185.
В переддень свого виїзду з столиці д. Новицький зайшов до Шевченка попрощатися. Увесь час, доки Новицький сидів у Тараса, поет був якийсь збентежений та такий експансивний і говіркий, яким доти Новицькому ніколи не доводилося його бачити, показував йому свої малюнки, водив його по залах академії, спиняючись перед видатнішими карти нами. Найдовше стояли вони перед Творами Іванова — "Явленіє Христа народу", та Брюллова "Осада (облога) Пскова". Художник хвалив подробиці картини Іванова, але суцільність її не вдовольняла його. Більш хвалив "Осаду Пскова", згадував творця її свого учителя-друга і, вказуючи на сцену, де москалі і поляки, знявши вгору коругви та святі хрести, йдуть одні проти одних на смертельний бій, Тарас мовив: "Глянь! во ім’я і на славу Христа люде йдуть вбивати один одного! Острах і жах бере, коли згадаєш, скільки людської крові та сліз пролито іменем Христа!.. Боже ти мій, Боже!" Сидячи потім у своїй тісній кватері-келії, Тарас читав свойому гостеві свої твори, інші з них були написані на стіні. "Се так собі, — говорив він, — сижу, малюю, а прийде що в голову, я його й напишу на стіні".
Прощаючись (то було останнє прощання!), Шевченко ще раз прохав поклопотати за братів і сестер, найпаче за Ярину: "Ох! Ярино, Ярино!" — промовив він, упав на вбогу канапку і заридав істерично, наче та дитина.
1183 Нині генерал і командир корпусу.
1184 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 337.
1185 Ibidem. — 1889. — Кн. III. — С. 731. /554/
Новицький, приїхавши на Україну, перш за все, як і радив йому Тарас, побачився з його братами і з Варфоломеєм, а тоді вже й з Фльорковським.
(Продовження на наступній сторінці)