О л е н к а. Балакун.
Ч о р н и й. Математик війни... А з тобою говорить про любов?
О л е н к а. Говорить.
Ч о р н и й. Не вірю... (Пройшовся по землянці). Сьогодні у вісімнадцять нуль-нуль знову будемо брати той проклятущий млин — висоту сто тридцять сім... Ну, як доберемось, я власними руками порубаю його на тріски і спалю... (Пауза). Ні, не спалю, хай останеться дітям гратися... А через цю іграшку десятки батьків не повернуться додому...
Затемнення.
Чути віддалений бій. Тиша. Висвітлюється лист.
"...Задивилася на журавлиний ключ і прогледіла німецького офіцера. Він ніколи й не довідається, що журавлі врятували йому життя.
...Дві доби була в своєму "гнізді". Повар сам, без наказу, вирішив принести мені гарячої страви і не доповз. Убили черкеса..."
Висвітлюється землянка. Оленка чистить гвинтівку. Заходить Вічний.
В і ч н и й. Можна?
О л е н к а. Заходьте.
В і ч н и й. Прийшов познайомитися, подивитися, що воно за снайпер. Ася Михайлівна дозволила, то й прийшов.
О л е н к а. Сідайте.
В і ч н и й (з неприхованою цікавістю дивиться на Оленку). Таке дівча, а роботяще на війні! Я б тобі по три трудодні за один день писав. Дав бог очі зіркі, чи як? Прицілишся, і немає фашиста?
О л е н к а (усміхнулася). Прицілюся, І немає.
В і ч н и й. З першого дня на фронті, а такого дива не бачив. Дівча — і стільки поклало. А чого мало орденів? Я б тебе ними обвішав, як генерала. І звання — старший сержант — мале.
О л е н к а. А яке б ви мені дали?
В і ч н и й. Капітан, чи що... Я тобі, Оленко, гостинця приніс. (Починає виймати з усіх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалії. Ось шарфик — обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавиці хтось добрячі зв'язав, шкарпетки вовняні, хусточка з квіточкою, котушка з голкою, щось розірветься — зашиєш. Горілка, настояна на калині, — тобі ж на снігу лежати, а воно ковтнеш і тепліше стане...
О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього?
В і ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в гості до тебе прийти. А це олівці, конверти — пиши, кому хочеш. Є кому писати?
О л е н к а. Нікому.
В і ч н и й. На окупованій? Сама звідки?
О л е н к а. З Полісся... Є там таке село Піски...
В і ч н и й. Проходив я, коли відступали через Полісся, якесь і село Піски проходив, там ми ночували... Та Пісків чимало на Україні!
О л е н к а. Може, то наше село й було?
В і ч н и й. Може... Ми в тому селі тільки ніч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила...
Оленка (аж стрепенулася, так вразила її надія). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого?
В і ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не Їлонка?
О л е н к а. Він! Це він! А я Їлонка... Тоді була Їлонка.
В і ч н и й (опустився на ослінчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повітрі зустрітися можуть, а щоб люди отак...
О л е н к а. Де він?
В і ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу...
Оленка (схопилася, кинулася до Вічного). Кажіть!..
В і ч н и й. Тобі приніс, а сам попробую. (Відкриває пляшку, наливає собі в кухоль). Отаке буває
В і ч н и й. Кравцов — імені так і не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабі. Коли відступали — розшарпали нас, розбили, — все перемішалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капітан Скирда, хоробрий і безстрашний чоловік, сам з кулеметом німців затримував... Ми відступали... А він на тій стороні річечки й залишився... Фашисти б'ють, не підступити, а Кравцов вужем проліз і витяг ад'ютанта, можна сказати, з того світу... Та попросив не казати, що він врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав своїм героїзмом. І Кравцова тоді куля зачепила — я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотів у строю залишитися. А потім... ти знаєш (пауза)... Я не вірю, щоб він щось погане... Якщо й було, то по-доброму...
О л е н к а. Я кохаю його.
В і ч н и й. Тоді й треба було сказати... А то десь забігла...
О л е н к а. І сама не знаю, чому втекла тоді. Баби злякалася.
В і ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова — в штрафний чи в маршову роту.
Оленка (тихо). Де він тепер?..
В і ч н и й. Якщо зостався живий — десь воює!
Заходить Чорний. Вічний схопився, виструнчився.
Ч о р н и й (глянув на стіл). А це що за галантерея? (Повів поглядом на Вічного).
В і ч н и й. Рядовий Вічний!
Ч о р н и й. Рядові всі вічні.
В і ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядові вічні. Вічні, бо їх без ліку.
Ч о р н и й. Філософствуєш?
В і ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а ні, то ти навідайся, поговоримо. (Вийшов).
Ч о р н и й. Учора Ася Михайлівна відчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полізла, ну, її й стукнуло. (Жест). Ось цими руками виніс, на щастя тільки оглушило. Очуняла... Жінки живучі, це їхня перевага. (Подивився на дівчину). Що з тобою?
О л е н к а. Нічого.
Ч о р н и й. Захворіла?
О л е н к а. Здорова.
Ч о р н и й. Краще б ти захворіла. (Помовчав). Проти позицій сусіднього батальйону діє німецький снайпер. Вже комвзводу... І бійців, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зі штабу...
О л е н к а (підвелася). Слухаю!
Ч о р н и й. Маскіровочка там не перший клас! Пропадеш, як і той... Ви, жінки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабі... Домовились?
О л е н к а. Ні! Піду!
Ч о р н и й (аж сердито). Тобі жити треба, Кравцова знайти треба!
Оленка (уперто). Піду.
Ч о р н и й. І хто придумав жінок на фронті?!
О л е н к а. Вони самі придумали.
Ч о р н и й. (обняв за плечі Оленку. Видно, як тамує тривогу. Пауза). Іди! Вліпи йому. Вліпи йому в самісіньке серце. В самісіньке серце, гаду!
Висвітлюється лист.
"Вічний розповів мені все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з своєї душі те горе, що мимоволі заподіяла тобі...
Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання і горе-хіба їм можна стояти поряд?"
Переміна світла, в землянці Чорний і Федір Іванович. Федір Іванович сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силі приховати хвилювання.
Ф е д і р І в а н о в и ч. Хто сказав?
Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив.
Довга пауза. Заходить Вічний, в руках Оленчина гвинтівка, рукавички, шапка... Шапку і рукавички він поклав на стіл, гвинтівку обережно прислонив у кутку... Всі троє мовчать... Федір Іванович підвівся. Напружена пауза.
В і ч н и й. Зняла фріца... І самої не минула куля... Клопоче над нею Ася...
Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистів і так кохає Кравцова! Виживе!
Заходить Ася. Всі повернулися до неї. Затемнюється землянка, висвітлюється лист:
"...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав — подумати. Зрозуміла — завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив, Кравцов, на моєму місці? Відмовився б? Ні!.. Я теж!.. Я тепер збагнула, чому в той світанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..."
Лист перетинає телеграфна стрічка:
Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить местонахождение Кравцова не имеет возможности
Фронтова дорога. Чорний, Федір Іванович, Ася, Вічний когось чекають. Кожний в своїх думках. Заходить О л е н к а з речовим мішком за плечима.
О л е н к а (радісно). Всі прийшли! Спасибі!
Чути сигнал машини.
Ч о р н и й. На віллісі. Як генерал!
А с я. Добре, що приїхала попрощатися.
Ч о р н и й. Значить, на той бік?
А с я. Не згуби адреси, після війни зустрінемося.
О л е н к а. Напам'ять вивчила.
В і ч н и й (дістає якийсь згорток). Візьми.
О л е н к а. Що це?
В і ч н и й. Потім подивишся — гостинець.
О л е н к а (цілує Вічного). Спасибі...
В і ч н и й. Прощайся та йди... Чуєш, гуде.
Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?!
О л е н к а. Сама... І Федір Іванович... допоміг.
Ф е д і р І в а н о в и ч. Щасливої дороги. (Як перед старшим, віддав честь, повернувся і стройовим кроком вийшов).
Ч о р н и й. Математик!
А с я (поцілувала Оленку). Щасти! (Виходить).
Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана.
Чути сигнал машини.
О л е н к а. Іду.
В і ч н и й (підійшов). Бережись, дочко. Скоро війні кінець... (Поцілував). Іди.
Оленка вибігає, щоб не помітив її сліз.
Поніс вітер пушинку!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ПЕРША
Висвітлюється лист:
"...Ти, мабуть, уже демобілізувався, Кравцов, уже дома... Я теж їздила додому...
...В нашій хаті зупинилися на постій два німецьких офіцери. Їм забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала і чай, і заварку — вона на цьому зналася... Напилися офіцери, поснули та й не прокинулися від бабиної заварки. Оскаженіли фашисти і все село спалили, і людей до одного... Не село, а згарище. Тільки печі біліють, як хрести. Не село, а кладовище...
(Продовження на наступній сторінці)