Одного разу в Лолин наїхала "єпископська візитація", тобто приїхали перевіряти, як ідуть мирські та духовні справи у отця Рошкевича. Наїхало багато навколишніх священиків і гостей. М. Рошкевич на цю візитацію покладав великі надії. Може, оцінять його, може, переведуть в інше місце. Отець влаштував гостям пишний обід, на який запросив і Франка. Шановні отці говорили про погоду, врожаї, сільські новини, трохи про політику і про народ. Народ зовсім зледащів. Забуває про бога, в церкву не йде, а лиш у корчму пити горілку. І Франко не витримав, почав доказувати своє. Пахло скандалом, хтось незадоволено буркнув: "Коваль коня кує, а жаба собі ногу сує". Отець Рошкевич зблід, не знав, що й робити. Але побоювання його були даремні. Шанований в окрузі старенький Заячківський, вислухавши Франка, не без здивування сказав: "Та то, прошу я вас, розум. Та пану Франку з таким розумом бути щонайменше університетським професором". Гості випили за це пророкування і в один голос заявили, що обов'язково приїдуть на першу лекцію професора. Нехай тільки пан Франко скаже, коли вона буде. Гості заодно поздоровили й отця з гарною партією для доньки.
Що ж, отець не проти, щоб Ольга стала дружиною Франка, професора. А може, він послом буде, а може, міністром? Ні, ні, то не сміх. Весь Дрогобич, вся гімназія, а там, прошу я вас, не дурні люди сидять, так само пророкують Франкові велике майбутнє. До того ж по всьому видно, що Франко не хоче ніякого посагу.
Та мрії про кар'єру зятя розвіялись, коли Рошкевич довідався про арешт Франка... "за соціалізм"... Ні, ні, Рошкевич переконаний, що з Франком трапилась якась жахлива помилка, якесь страшне непорозуміння. Ще такого не було, щоб в "монархії з конституцією" когось арештовували і ув'язнювали за переконання та ідеї. Він потішає Ольгу, що все буде добре. Ольга вдячна татові.
25 червня 1877 року президія намісництва [8] у Львові висилає долинському староству розпорядження про необхідність з'ясувати характер зв'язків Івана Франка з Михайлом Рошкевичем. "З поліцейського слідства, — писало намісництво, — розпочатого проти студента Івана Франка у Львові, якого підозрівають в участі в соціалістично-нігілістичній пропаганді, видно, що він дуже часто перебував у священика Михайла Рошкевича, греко-католицького пароха в Лолині вашого повіту. Існує підозріння, що ці відвідини мали на меті прищідлювання і розповсюдження в тій околиці згаданих думок і тенденцій.
Звертаюсь до вас, щоб ви старалися конфіденціально вивідати і донести мені, які саме відносини підтримує чи підтримував священик Рошкевич з Франком, які ви зробили спостереження про поведінку цього пароха, чи одержує він листи з-за кордону і які саме, чи в його домі появляються якісь підозрілі чужі люди, чи користується він впливом у своїх колах і в парафії, як, можливо, використовує там свій вплив і т. п.".
Звичайний слідчий документ, але він фактично вирішив долю Івана Франка та Ольги Рошкевич.
Отця переконали, що тут справа не лише в ідеях, а в таємній організації, яка діє проти віри, бога, власності, монарха. Соціалісти хочуть весь світ верх дном перевернути...
Одного ранку перед плебанією [9] зупинилась бричка, і з неї вискочив заклопотаний ксьондз із Велдіжа. Він замкнувся з отцем Рошкевичем у покої і мав з ним довгу розмову. Ксьондз сказав, що завтра тут буде ревізія і що про неї просив попередити його слідчий з Долини. Отець добре знає його. Це той, що приїздив у Лолин, залицявся до Ольги. Ксьондз обіцяв Рошкевичу бути свідком при ревізії, другим буде костьольний органіст, ну а за третього потрібно взяти сільського війта, бо так вимагає припис.
Обшук відбувся за всіма правилами. Нічого, проте, знайти не вдалось. Ольга всі листи і книжки від Івана Франка заховала на пасіці. Ревізія закінчилась пишним підвечірком. Слідчий не міг надивуватись, яка гарна бібліотека в Ольги і як вона невимушене вміє вести розмову з добродіями.
Не дивлячись на всі застережливі кроки, вже на другий день по околиці поповзли чутки, що в Рошкевичів "щось" шукали і знайшли. Чи то гайдамацькі ножі, чи то бомби. Подумати тільки, хто б на таке сподівався! Такий смирний, такий добрий, а камінь за пазухою носив. Репутація шановного отця, що розраховував на ласку консисторії, катастрофічне падала. Ольга стала "притчею во язицях". Іч, яка грамотна! За професора захотілось, мудрою хотіла бути!
Вслід за першим розпорядженням намісництво висилав друге. "Іван Франко, — писалось в ньому, — під час свого перебування у священика Рошкевича в Лолині одержав листа від Михайла Павлика, також обвинуваченого, щоб старався налагодити зв'язки з робітниками тартаків у Велдіжі і насамперед щоб дізнався, скільки годин у день працюють, яку одержують плату, як живуть, скільки платять податків і т. п. Заклинаю, отже, щоб ви негайно обережно перевірили, чи намагався Франко наблизитись до велдізьких робітників і який з того наслідок, чи прийнялось зерно соціалізму, кинене між ними, і яким способом проявляється в умах згаданих робітників.
Мушу звернути увагу на те, що слідство ц. к. [10] жандармерії, мабуть, не доведе до вияснення правди, тим більше цього не дадуть допити робітників або їх роботодавців і наглядачів разом із складенням протоколів. Справу можна обстежити і вияснити тільки за допомогою довірених осіб, близьких їм способом життя або професією.
...Справа не може бути байдужою також для власника лісів у Велдіжі, таємне порозуміння з ним могло б пану старості значно полегшити здійснення вищезгаданого завдання. Про наслідки прошу мені якнайшвидше дати звіт". Після цього розпорядження отця Рошкевича потягнули в Долину "до протоколу". Коли слідчий на допиті запитав отця Рошкевича, з якою метою в його домі бував Іван Франко, шановний отець здивовано відповів:
"Як з якою? Ніякої мети не було. Приходив у гості". Пан Франко був репетитором сипа Ярослава, бо в Ярослава не все було гаразд з наукою, з тою грекою, латиною, математикою. В репетитори Франка нараяли йому дрогобицькі професори. Нехай пан слідчий перевірить. Саме дякуючи Франку, син перейшов у п'ятий клас. Ну, а як відомо папу слідчому, завше в таких випадках ведеться, що репетитора потрібно запрошувати в гості.
Отець Рошкевич не скупився на гарні слова про Франка: скромний, а який мудрий, який порядний... Не в тім'я битий, слідчий обережно запитав, чи не зв'язані такі часті відвідини Франка з його дочками. От у 1876 році, тобто минулого року, приїздив двічі: на Великдень сам, а літом з групою мандрівників, в тому числі з Охримовичами, що з сусіднього Сенечева. По дорозі назад вони завернули в Людвиківку (Козачівку) оглядати тартак [11]. Для чого? Мандрівники вже признались про цю прогулянку слідчому. Через 50 років вони, крім цього, понаписують свої спогади про неї, а також про Франка. Слідчий знав, що в Лолині часто бував М. Павлик, котрий "має види" на Михайлину. Все знав. Отець Рошкевич навіть не догадувався, що про його листування, про листування Ольги з Франком слідчий довідався в "урядника пошти". Того самого, котрий потім услужить і Рошкевичу, бо буде таємно розпечатувати листи Ольги до Франка і переказувати їх зміст.
Отець Рошкевич не признався про стосунки Франка і Ольги. Про шлюб з Ольгою і мови не було! Ніяких подібних намірів Франко не мав. Все це плітки. Франко приходив тільки "з огляду на те, що вчив сина Ярослава",
Михайло Рошкевич казав неправду. "Я властиво, — писав йому Іван Франко 19 червня 1876 року, — хотів давніше уже говорити з Вами о тім ділі, — та якось не було чи сміливості, чи спосібності — не знаю. Скажу коротко, о що мені ходить! Я хочу просити Вас о руку Вашої доньки, панни Ольги..." А в листі до Володимира Озаркевича Франко писав: "Не знаю, чи звісно Вам, що я протягу кількох літ, поки ще був легальним чоловіком, а не проскрібованим [12] і не зачумленим, бував у о. Рошкевича і — розумівся — пізнав і полюбив панну Ольгу і просив також родичів о єї руку. Відповідь я одержач зовсім розумну: ми не противні, — але, впрочім, до сего діла маєте ще час. Ніяких формальних заручин, розуміється, не було, бо ані о. Рошкевич, ані в посліднім ряді й я, не великі охотники до формальностей".
Вже по виході з тюрми Іван Франко знову звернувся до Михайла Рошкевича: "По довгій боротьбі з самим собою рішився я писати до Вас, — не щоб перепрашати Вас за що-небудь (перепрашати Вас я не маю за що), ані щоб усправедливлятися, чи там толковатися, — бо я ні згля-дом Вас, ні зглядом нікого нічо не завинив... — Питане до Вас: чи Ви вважаєте наш зв'язок за перерваний, ци ні? Я не завдав би Вам сего питаня, в котрім більше має рішати Ваша донька, як Ви, коли би-м не думав собі, що Ви могли б знов на мене кидати ганьбу: що, от, збаламутив ми дівчину та й покинув. Може бути, — Вас буде ще стримувати то, що я ніби "політичне скомпромітований", — однакож сьмію Вас упевнити, що се неправда, — доказом того може бути й се, що мене на другий рік приймут на університет. Отож після сего я ставлю ось яка питанє до Вас: чи Ви хочете, щоб я удержав дальше зв'язь з Вашою донькою, чи ні? (Розумієся, — друге питане, чи Вона сего схоче, чи ні?). Коли ні, то принаймні тогди я буду знати, що я не ламлю дане слово...)
(Продовження на наступній сторінці)