Зітхнув старий, але що було діяти! Пішов. З нечуваною в тих сторонах докладністю та строгістю переводив Ґустав огляд усього батьківського маєтку. Гуменний потів і на всі боки крутив ся, толкуючи та поясняючи йому кожду дрібницю, а він, мов справжній судія слідчий, не переставав тягти з нього жили тисячними питанями, що на око не мали ніякої ціли і значіня, але глянь — по хвилі запутають гуменного в якусь ключку: тут викриють недогляд, там крадіжку, а там иншу якусь страту через недобру роботу, припізненє, тощо. А Ґустав, узброєний у записну книжку і оловець усе списував, усе списував і все до нових недоглядів, похибок та крадіжок докопував ся. Тут не ставало чвертки картофлі, там робітники за весь день плату (по 20 кр.) узяли, а тілько о 10-тій годині на роботу вийшли, тут забуто в пору асекурацію заплатити і всі досі вплачені рости пропали, і так далі і так далі. Помалу до того страшного та томлячого протоколу потягнено і всіх слуг та служниць, близьких і дальших сусідів, і повикривали ся всякі справки, що вже від кількох літ, бачилось, мохом поросли. Одні на других по волі й по неволі виговорювали. Тут побережник за кварту горівки дав хлопови дві ялиці вартости 10 ґульденів, там сусіда в звісний спосіб зажартував з провізорією, там парубок за пачку тютюну відніс Жидови пів чвертки жита з панського тока, а там свинар одно порося перед паном затаїв. І пішло, і пішло. таким робом! Пан Трацький стояв серед тої содоми, мов отуманілий. Він побачив себе жертвою безконечного ряду ошуканств, крадіжий та спроневірень. Волосє ставало йому на голові, коли подумав, якими глупими, а разом з тим і хитрими способами ціла громада немов по змові довгі роки по краплині ссала з нього кров. А Ґустав усе списував та списував, і назви і провини і страти, міряв на цалі будинки, колупав пальцем стіни, чи не спорохніло дерево, осмотрював стріхи, чи не поперегнивали, вилазив на обороги і старав ся як найдокладнійше змірити і обчислити, кілько сіна, вівса та соломи в них містить ся. Не менше старанно оглянув стайні, хліви і кучі, порахував та посписував худобу, коні, телята, свині і дріб, важнійші штуки осмотрив по хребті і по ребрах і по ногах, і все нотував. В кінці удав ся й на поле, взявши з собою мапу і шнур, міряв, бродив, палькував та принотовував кождий ступінь. Особливо сінокоси завдали йому багато роботи та доводили часто до сварок із селянами. Були се звичайні гірські сінокоси, далеко від села, за лісами та хребтами, розкидані по недоступних чагарах та дебрах; про певні та постійні границі тут ані мови бути не могло. Перед кождою косовицею вирушала ціла громада. і при всіх розброджувано, розмірювано і розпальковувано, що кому припадає косити. Звісно, що громада собі рада, і не раз ставало на тім, що у пана й так землі багато а рук мало, то не буде й познаки, коли сей або той біднійший скосить на панськім зайву копицю. Всему тому тепер "годї" сказано. Ґустав як почав міряти по мапі, то не тільки те, що хлопи доси завідомо як панське підкошували, а й багато такого, що вважали своїм віковістим, показало ся панським. Він казав на межах бити товсті обсмоляні палі, сипати кіпці, накладати могили каміня, садити корчі ялівцю. Хлопи кілька разів підіймали крик, але се нічого не помагало — "Йдіть до суду, коли хочете, — відповідав їм на се Ґустав, — а я міряю так, як на мапі стоїть. І судовий інженєр так само вам скаже!" — Хлопи похвалялись порозкидувати його кіпці, повиривати палі та корчі, але Ґустав про кождого з грозячих знав так богато поганих справок, що як тільки кождому поодинці, в чотири очи загрозив криміналом, то хлопи притихли, мов і не вони. І з лісом не инакше було. Особливо той ліс, що притикав до хлопських нив, був так повикусуваний та повищипуваний, мов пила з поломаними зубцями. А поглянувши до мапи, Ґустав побачив, що на ній границя ліса визначена одною однісінькою, зовсім простою лінією. Показав се батькови, розтолкував, і старий аж за голову взяв ся. "А я старий дурень і дивлюсь і не бачу нічого!" — скрикнув він. Знов Ґустав почав розпитувати, і знов відкрив цікаву річ. яким то способом незамітно хлопи посували свої ниви в глуб ліса. На сам перед підоре ся під саме дерево, оборе його довкола, ще й сокирою в землі попідрубує грубе корінє, так що дерево через рік усхне; для того, щоб на певно усхло, накладе раз-другий під ним огонь, так щоб кора обгоріла. Потім по кількох літах сухаря або вітрець повалить, або й сам господар зітне, заоравши ся тим часом знов дальше, так що той сухар стоїть уже серед ораниці, немов і виріс на ниві. Зітне його, настинає й инших таких сухарів, і на тім місці, де ще перед кількома літами стояв панський ліс, хлоп немов на власній ниві палить "пасіку". Пасіка під зиму згорить, випалить до кореня весь дрібний хабуз, а з весною Бойко вже безпечно корчує пеньки і сіє на спаленищу своє "збіже", т.є. овес. Така робота тягне ся ненастанно, літами. По однім або двох посівах поле випускає ся на кілька літ у толоку, поростає швидко дрібними смерічками, ялівцем, тощо, — глядши з далека, панський ліс мов і не тиканий, а по кількох роках знов приходить Бойко, рубає пасіку, знов підрубує й кусник панського ліса, палить, оре і приорює новий кусень ліса, і так дальше та дальше.
— От вам тату той "людек", про котрого простоту та чесноту ви такі поеми розводили! — з докором говорив Ґустав, і енерґічно приняв ся за діло. Він рішив ся йти як можна дальше, обходячи ся без суду та позиваня, а надто впертих Бойків лякаючи криміналом. Знав, що коли тілько раз йому вдасть ся поставити на своїм і зацитькати хлопів, щоб не впоминали ся, то по році, по двох буде вже за пізно, тим більше, що й мапа свідчила на його користь. Скликавши громаду, він з мапою в руках почав викладати Бойкам усі їх штуки, назвав їх прямо злодіями та грабівниками і приступив до реґулації границь панського ліса. Показало ся, що в кождого хлопа під ораницею є хоч морґ, хоч пів морґа панського викорчованого ліса. Ґустав витягненим шнуром казав провести просту лінію через ті ораниці, облоги а то й вівси, і не зважаючи на крики, плачі та проклинаня, велів по шнуру набити палів і зараз же за палями копати глубокий рів. Хлопи знали, що правда була на його стороні, то й не пішли до опору і стали на тім, що наклявши ся доволі, почали просити пана і панича, щоб хоч засіяного не перекопували і позволили зібрати збіжє. Міркуючи, що се хоч троха залагодить прикре вражінє його поміру, Ґустав пристав, але за ту ласку зобовязав тих господарів, щоб в осени, як зберуть збіжє, самі на своїх нивах повикопували рови поровень з тими, що будуть тепер покопані на незасіяних нивах. Хлопи кланяючись прирекли, раді, що їм удало ся проволікти справу, а Ґустав правдиво пророцьким духом провидів значінє тих поклонів і зараз же й огорошив їх:
— Ви кланяйтесь чи не кланяйтесь, але не гадайте мені, що се, що проволоче ся, то вам таки і втече ся, що я поїду з села, тай пропаде. Наперед вам кажу, що моє не пропаде! Я вже на вас найду спосіб.
Поспускали носи бідні Бойки і похитуючи патлатими головами пішли зо двора, тільки спльовуючи та воркотачи між собою: "Тьфу! Най Бог відвертат та заступат від такого! От-то-о! Росло серед нас, на наших очах, а ми й не знали, що воно за птиця! Аж нараз адіте-тко, який Ірод проявив ся ! Тьфу, пек йому! Світ би зажерло, преч би ся казало!"
От так то розпочав Ґустав свою адміністраційну діяльність, приучуючи ся на малім, як порядкувати великі діла. Батько тільки руками розводив, бачучи, як перед його сином усе корить ся та хилить ся, як під його оком робота горить, стихають жарти і співи, щезає з лиць веселість, а зависає на них якась сіра тривога. "І відки він сего всего навчив ся? — думало ся старому. "Ріс хлопець на моїх очах якимось відлюдком непривітним, ішов через усі школи туманом вісімнацятим, і ніхто й не підозрівав, що в нім дрімає і таїть ся такий адміністраційний ґеній!"