— Ну, що? — повторив своє питанє Трацький. Ґуставова робота справді зацікавила його. Доси він хоч з бідою, а все таки якось зводив кінці з кінцями, то єсть, як у тій казці каже ся, поли врізував, а комір латав. Але давно вже згубив лад і лік у такій роботі, і господарював на вгад, на божу волю, з року в рік надіючи ся то на якийсь надзвичайний добрий урожай, то на кориснійшу ніж звичайно продаж випасеної худоби, на ліпші ціни сіна, — і з року в рік хоч деяка спекуляція й удавала ся, за те друга не дописувала. На вид бачило ся, що видатки не нарушують основи господарства, що колиб тілько се або те добре вдало ся то й молотилку купить ся. Але взяти ся до докладного обрахунку та порівнаня дійсних актівів з пасівами, до зробленя правдивого ладу в тих купах свистків, пожовклих та помнятих паперів, до виказаня хиб минувшини задля запобіженя хибам будущини, — для того не ставало старому Трацькому ані смілости ані витревалости. Від часів кріпацтва привик він до того, що всю господарську машину вели чужі йому підвладні люди; зі школи і з практики не виніс знаня основ і методи господарства, а винїс хиба доривкове знанє деяких подробиць, ділєтантський інтерес для певних частий господарства. В тамтих часах і порядках се вистарчало, але ту, де треба було самому вести все, вглянути в кожду дрібку і цілу масу тих дрібок ненастанно держати в памяти, аби все в свій час ішло в діло, а ніщо не марніло та не пропадало, — тут здібности і сили пана Трацького показались за надто малі. Правда, він щиро і чесно ставив ся до свого діла, старався як міг, кидав ся і турбував ся, навіть сам не раз рук прикладав, але недостача порядку, сістеми і видержки у всякім ділі не допускала до повної вдачі. Запопадливий у дрібницях, він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квіт, забув записати якийсь рахунок або тратив значні суми, мусів доплачувати і переплачувати. До своїх слуг і сусідів то раз був довірливий аж над міру, то знов підозрівав усіх, лаяв злодіями та ошуканцями, не маючи на те ніякого доказу, через що деморалізував їх; показував їм доочно, що сам не має ясного понятя про їх роботу та поведенє і наводив на всякі надужитя. Так само і з урядами не міг ніколи дійти до ладу: дер ся з інспектором податковим за крейцарі і переплачував ґульденами, демонстрував проти старости і за те програвав одну за другою провізорії з хлопами, що користуючись його непорядністю, очевидно захоплювали то тут то там по кусникови його землі. Правда, вигравши провізорію, хлопи звичайно за оплатою коштів відступали панови захоплений ґрунт назад і навіть якийсь час пізнійше добродушно признавали ся, що "пожартували", але такі хлопські жарти коштували пана Трацького що року по кількадесять ґульденів. Тому то й не диво, що пан Трацький з певним страхом глядів на ті купи фатальних паперів, мов смітє накидані в його бюрку, і з певним недовірливим подивом мов на яке геройство глянув на роботу свого сина, котрий ні з сего ні з того, празника ради свого поступленя на службу до намісництва, взяв ся за упорядкованє тих паперів і за зведенє рахунків із довгих занедбаних —літ.
— Ну, що ? — питав він, поглядаючи синови прямо в лице.
— Нічого не знаю, ще рахунків не скінчив, хибує багато паперів, — відказав Ґустав.
— Може ще там дещо в мене в шафі буде, — сказав батько.
Після кави старий Трацький пішов по всіх шафах, столиках і комодах, поліз навіть на стрих, і з усіх усюдів назносив ще добру купу всякого шпарґаля. А Ґустав знов засів за столик і почав писати та рахувати, рахувати та підчеркувати аж до вечера.
— Ну, що ? — питав при вечері батько.
— Нічого, ще не скінчив рахунків, — відказав син. — Тут, щоб хоч до якого такого ладу дійти, треба кілька день попрацювати.
— Ну, і працюй!
Ґустав справді засів і не кинув роботи, хоч і як нудна та томляча була вона.
— Ну, що? — знов запитав батько по кількох днях. За той час він без свого відома привик глядіти на сина, як на силу, як на якусь повагу, котрої суд мусить мати велику вагу в його ділах.
— Що ж, — сказав Ґустав, — рахунок на папері готов, і на папері ваше господарство показує ся зовсім не погане. Треба тепер придивити ся йому в натурі.
— Добре, придивляй ся!
— Е, таточку, годі вам так говорити! Придивляй ся ! Тут мої власні очи занадто слабі! Без вас я мало що побачу. Треба нам обом разом заняти ся тим. І гуменного оба разом ліпше проекзаменуємо.
(Продовження на наступній сторінці)