Але, крім того одного діла, Герман по дорозі уладив ще друге, і далеко більше. Сходячися на біржі з многими знакомими спекулянтами і капіталістами, вів часто заходив з ними в бесіду про бориславські копальні, їх багатство, про чищення воску і кошти, про відбут парафіну і т. д. Він зразу дивувався, чого ее так пильно його випитують о всі подрібності люди, котрі донедавна мало показували до них цікавості. Він ще більше здивувався, коли переконавсь, як багато деякі з них і самі знають про Борислав, про видобування і багатство його підземних скарбів і про всі практики при очищуванні і фальшуванні церезину. Аж перегодя дізнався він, що в віденських "капіталістичних кружках" зародилась і дозріла думка зав'язати велику "Спілку визискування земного воску". Зразу його не тішила тота думка. Він боявся, щоб "Спілка визискування" не стала на заваді його інтересам, не ввійшла з ним супір і не-підорвала його багатства. Але, передумавши, він аж засміявся з свого страху. Віденські капіталісти, а "Спілка" в Бориславі! Се смішна нескладиця. Хто буде вести в Бориславі діла "Спілки"? Коли який-небудь віденський, загалом європейський чоловік, а не галицький жид, — то загибель "Спілки" неминуча, і то загибель в дуже короткім часі. Не так був зложений і не так шитий Борислав в тім часі, щоб європейський продприємець з напівпрямим поступуванням, з напіввідповідними поняттями о фабрикації, без вічних брудних жидівських крутарств та шахрайств, без фальшування, без ошуки на робітниках, надзорцях і всіх, кого тільки можна було ошукати, — щоб, кажу, такий чоловік міг удержатися в Бориславі. Правда, і європейські фабриканти-предприємці не дуже сторонять від усіх тих гарних жидівських прикмет, не дуже чистими руками фабрикують, але все-таки до такої степені брудноти та безвстидного, рабівницького (вже не легального, як на Заході) визискування не доходять. При тім же, в Європі привикли більше до порядку, до систематичності, до докладної бухгалтерії, а в Бориславі тоді ті привички були ще слабі і далеко не загальні. Більша часть предприємців вела свої діла якось по-злодійськи, без порядку, щоб тільки від робітника видавити якнайбільше, обірвати йому, що дасться, з платні, а й те, як можна, то й зараз витуманити від нього назад. Тому-то понятно, що при тащи роботі європейські предприємці, особливо систематичні і до пунктуальності привиклі німці, не могли в Бориславі устоятися.
Все те роздумав швидко Герман і старався ближче розвідатись, як, на яких основах і ким зав'язується "Спілка визискування". Все, що дізнався про те задумане діло, втішило його ще дужче. До "Спілки" приступило чимало знатних капіталістів, основний фонд мав бути дуже значний, трохи не цілий мільйон. "Значиться, можна буде гарний кусник влупити", — се був невідлучний внесок, що чимраз ясніше визначувався в Германовій голові. Капіталісти перед зав'язанням "Спілки" посилали зручного віденського інженера на місце, до Борислава і до сусідніх нафтарень, щоб вислідив докладно копальні і фабрикацію, ціни ям, ціни воску сирого і все, що потрібне для уложения будущего плану дійства "Спілки". Інженер саме що вернувся по двомісячнім побуті в Галичині, і відповіді його були вдоволяючі для капіталістів, стверджувались і тим, що говорив Герман, — тож консорціум, зав'язуючий "Спілку", порішив приступити до діла.
Вже Герман закінчив умову з Ван-Гехтом і сидів у Відні без діла, неспокійний і втомлений, чогось дожидаючи, надіючись. Він надіявся звістки від львівської поліції, дожидався, що станеться з "Спілкою". Аж ось одного дня він дістав запрошення на збір основателів. Його просили деякі вступити також членом до "Спілки", прийняти повномочність до ведення діл "Спілки".^ Герман завагувався. Він розраховував в своїй голові, яка з того була б користь для нього. Ведучи діла "Спілки", поперед усього йому прийшлось би більше занедбувати свої власні діла, а за се чи виплатив , би йому виск зо "Спілки"? Вступаючи членом, треба б сейчас на вступі вложити значну суму до основного фонду. Акції "Спілки" хто знає ще як будуть іти, а з самого заряду користі йому буде також немного, та й ще нетяжко впутатись чи кримінально, коли б "Спілка" збанкрутувала (се Герман уважав неминучим), чи й матеріально. Герман зважив усе те жаво і рішився ані не вступати в члени, ані не приймати заряду, щоб ні в чім не бути зв'язаним зо "Спілкою". А тільки зараз по її зав'язанні він зробив контракт на доставу сирого воску для "Спілки". Контракт був корисний. Сто тисяч сотнарів мав постачити Герман ще до падолиста — перевіз і відбір приймала на себе "Спілка". До того часу, а найдалі до нового року, мала уладптися нафтарня для чищення воску. По відобранні тих сто тисяч "Спілка" мала заключити з ним новий контракт. Крім того, Герман обіцявся посередничити між "Спілкою" а другими бориславськими предприємцями о доставу воску або й о закуп ям та закопів.
Уладивши все те, Герман погнав назад до Львова. Вістей про Готліба не було ніяких. Германові похолоділо коло серця. Яким лицем він стане перед жінкою? Що він скаже їй? Йому вже наперед чулися її страшні крики та прокляття. Він переждав ще тиждень — нічого не чувати. Тоді він рішився їхати домів, тим більше що діла кликали його до Борислава. І, їдучи до Дрогобича битою підгірською дорогою, він так само бився з гадками, переходячи від чуття ситого, самовдоволеного супокою до тихої радості фабриканта-гешефтсмана на вид безмірної бідності та розпуки підгірського народу, на вид більшаючого числа "дешевих і покірних робітників". Але чим ближче він наближався до Дрогобича, тим частіше і грізніше перемигувала перед його уявою розлючена і заплакана жінка, тим густішою хмарою налягав на його душу неспокій.
Але яке ж було зачудування Германа, коли, приїхавши додому, застав свою жінку в такім незвичайнім для себе настрої, що й сам не знав, що з нею сталося. Замість сподіваних сліз та проклять і вибухів скаженого гніву, його стрітила якась злорадна насмішливість. Рифка, мов сорока в кістку, зазирала йому в лице, пильно добачувала всі зміни, всі нові борозди, які повиорювала на нім грижа і непевність. Правда, Рифка випитувала його про Готліба, ахала, коли Герман говорив, що, мимо всяких трудів, не міг його відпитати, але у всім тім виднілась радше її охота подразнити мужа, ніж дізнатися справді щось від нього. А притім же її лице, рум'яне, здорове, і оживлене, її сірі очі, палаючі якоюсь незакритою радістю, її живі рухи та жести і навіть хід її легкий та голос дзвінкий — все те дуже не надавалося до смуткування та охання, все казало догадуватись, що час їх розлуки, так важкий для Германа, зовсім не був важким ані сумним для його жінки. Герман зразу стовпів, дивуючись.
— Гм, — сказав він до жінки, коли вони по обіді (Рифка їла обід разом з ним і їла багато і з великим апетитом, чого Герман давно не видав) засіли поруч на м'якій софі і Рифка, насилу кривлячи лице, ще раз почала розпитувати його про Готліба, — гм, — сказав Герман, — а ти, як бачу, за той час ані ду-ду собі. Та й весела стала, мов доньку заміж віддала!
— Я? Господи боже! Я очі свої проплакала, ну, але тепер, як ти приїхав, по тількім часі...
— Так-то воно так, — говорив недовірчиво Герман, — але мені щось не здався, щоби то для мене така радість та й така нагла зміна. Ану, скажи правду, що тому за причина?
Він усміхався, глядячи їй в лице. Вона розсміялась також:
— Причина? Чи ти одурів? Яка ж би мала бути причина?
— Готліб прибув?
— І-і-і, а тобі що? Готліб?.. Мій бідний Готліб! — І вона знов плаксиво скривила лице. — Коби він прибув, не така б я була!
— Ну, то що ж тобі такого? Радість світиться в твоїх очах, сліз ані сліду на лиці не знати. Говори, шо хочеш, а в тім мусить щось бути.
— Іди, дурний, іди, так тобі здається! — І Рифка вдарила його вахлярем по плечі і, всміхнувшися, вийшла до своєї спальні і замкнула двері за собою. Герман сидів-сидів, дивувався, догадувався, а вкінці, плюнувши, пробуркотів: "Що то бабська манерія!" Далі встав, походив трохи по світлиці і взявся до своїх бориславських діл.
І Рифка, скоро до спальні, також пройшлася кілька разів там і назад, отворила вікно і віддихнула глибоко, мов по тяжкій утомі, її серце билося жпво. на лице виступив ще живіший рум'янець, коли з-під корсета витягла невеличкий, недбало зложений і запечатаний лист. Саме нині, перед Германовим приїздом, вона одержала його через післанця — малого коминарчука, що приходив буцімто питатися, чи не треба вимітати комини, і пепостережено всунув їй в руку зачорнений сажею лист. Вона ще й досі не мала часу прочитати його, але одно те, що лист був від Готліба, — коміінарчук був його звичайним післанцем, — радувало її, а нетерплячка довідатись, що пише Готліб, так і підкидувала нею, коли сиділа і розмовляла з Германом.
— Фу, добре, що-м розв'язалася з ним! А біда моя, що нічого не скрию на лиці, така натура погана. Зараз старий біс догадався. Але чекай, чорта з'їш, поки від мене правди дізнаєшся!.. — Вона сіла відтак на софу, отворила лист і почала читати, звільна слебізуючи грубі, недбало намазані букви.
(Продовження на наступній сторінці)