Довбуш
Так нарід каже?..
Дзвінка
Лиш нарід? Воробці вже по дахах
Топір лиш величають.
Довбуш
(мене топір Дзвінці під ноги)
За тото ж
Тобі го завдаю! і то навіки!
А хочуть волі гуцули — то най
Мені ю дякують! Мені самому,
А не стареччині якійсь!
Дзвінка
(обіймаючи го)
Тепер
Я свого Довбуша аж пізнаю!
Довбуш
Ти — твого Довбуша? Се може бути
Ще правда. Задля того ж лиш одну,
Одну ми відповідь, о Дзвінко: ти
Строїла Штефана?
Дзвінка
Не!
Довбуш
Дзвінкої!
Дзвінка
Не!
Довбуш
Присягнеш?
Дзвінка
Трисягаюї
Довбуш
І для чого —
Аби тобі я менше вірив, як
Тій зависливій Чорі? Тож я твій!
Навіки твій!
Дзвінка
А нарід? Гуцули?
Довбуш
Нехай ся й устечуть! А я — я хочу
Любити так, як хочу! Гуцулам
Навкірки!
Дзвінка
Ти се нині так говориш...
Довбуш
А що говорю — те й дотримаю!
При моїй честі! А єсли не віриш —
То там лежить топір! мені обридлий,
Але тобі най буде він поруков
За мене!'
Дзвінка
(здоймає топір)
Так, поруков!
Довбуш
Поконвічнов!
І сли коли від тебе моє серце
Відвернесь, сли присягу ту святу,
Котров тобі сегодня присягаюсь,
Полом'ю — то бажай на сей топір
Від мене й то, що в світі найжасніше,
Що в світі навіть і нечуване:
А Довбуш ти приставить за покуту!
При сему топорі!
Дзвінка
(ховаючи топір)
І Довбуш мій
Дотримає святого свого слова!
Довбуш
Як нє — покинь мене свята покрова!
Червоний жаркий блиск у всіх вікнах, де видко Лагадина і много гуцулів. Дзвінка гориесь боязливо до Довбуша. Довбуш тягне шаблю.
ТРЕТЯ СЦЕНА
І в а н. Т і, що перше. При кінці — Д ж и м і р за подрев.
Іван
(ще надворі)
І де ж він?
(Убігає з шаблев у руці.)
Га! То так ти нам присягу
Тримаєш? Ти!! І що убійниці
Тепер ти присягався?
Д о в б у ш
(пускавсь з шаблев до Івана)
Боронись,
Бо гинеш!..
Коротка, але завзята буча, при котрій Іван Довбушеві шаблю з рук вибиває і єго легко ранить.
Іван
Кров братська!!
Тиша. Довбуш зав'язує собі рану*
На сеї бісиці прокляту голов!
А ти
признайся або гинеш!
(Ловить Дзвінку за груди і хоче ю шаблев просадити.)
Дзвінка
(паде на коліна)
Милості!!
Іван
То, Дзвінко, Штефана не ти строїла?
Дзвінка
(показуючи на Довбуша)
Через отого там...
Довбуш
(відвертаючись з бридом)
О боже мій!..
Іван
Відтак — не ти з секретарем у змові
Пішла на сего дурня перед князем
Свідчити, а потому — аби ніби
Собі й колач ще в него заслужити —
Мені побігла знати дати?
Дзвінка
Гину!..
Іван
А знов не ти, користуючи з того
Гидкого брацаря там, сеї ночі
У твій мерзкий халаш го загулила,
Аби або єго у свою сіть
Імити, а як не — то Соїиим
Го зваром напоїти?
Дзвінка
Нє! єй-богу!
Іван
Ти присягаєш ще, чортице ти!?
(Вириває їй фляшечку з-за пояса.)
А се що??
Дзвінка
Зрада!!
Іван
Ти ж за ню загинеш,
Як сука!..
(Обертає шаблю держев і хоче ю убити.)
Довбуш
(не дає)
Фара, брате! Не твоїй,
А катовій руці сквернитися
Отсеї ржиці чорнов кровйов!
За подрев падуть два набої.
Джи м ір
(за подрев)
Калфо!
Се рушить воєвода з свойов шляхтов
На табір наш напасти!
Довбуш
(здоймає свою шаблю з землі)
Гуцули!!
(До Івана.)
Ти право йдеш у табір ї заложиш
Усі плаї і приступи!
Іван —пріч.
А ви
За мнов усі!
(Іде, але у дверях обертавсь.)
А ти, язе проклята,
Готов тим часом ся під барду катаї
(З гуцулами — пріч.)
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
Д з, в і н к а. Зараз відтак Чора.
Дзвінка
Пропала!! Я пропала!
Чора
(ще за под рев)
Я з тобов!
(Виступає.)
Бо він присяг княгині нас обох
Зарізать їй на жертву!
Дзвінка
Вай! О, вай!!
Чора
А тут стоїть уже й кровавий ковбок,
На нім широка остра барда, ясна,
Як дзеркало, а біля — лютий кат із
Закоченими рукавами. Лупнув
Черленими очима, як той звір,
Ухопив остру барду — блиснуло
Раз д горі, раз в долину, гукнуло —
І Дзвінки красна голов покотилась,
Кровава, у пісок!..
Дзвінка
Га!
Чора
Але не ще!
Бо Чора ще жиє! Бо Чора дасть
Рятунок бідній Дзвінці ще.
Дзвінка
О, вже...
Чора
О, божевільна ти! О, жусе ти!
Хіба ж він громовий топір той свій
У тебе не лишив?
Дзвінка
І справді.
Чора
Дай!
Подай мені єго на мої руки —
А красної княгині душечка
На той світ полинула: фур-р-р-р-рї..
Дзвінка
(шукає топір)
А він?
Чора
За нев — як той орел! Аж воздух ме
Шуміти: шу-ту!..
Д з в і н к а
(подаючи Чорі топір)
Тож бери єго!
Ніж маєш мою голов з пліч ти зняти —
Волію твою я чортам завдати!
Обі — пріч: направо і наліво.
П'ЯТА СЦЕНА
Соя.
Соя
(ще за подрев)
Ге! Дзвінко, моя паво!
(Виступає.)
Де ж, проклята,
Поділася?
(Сідає.)
То ж утомилась я!
А проклятуща, замість покріпити
Ту бідну Сою...
(Уздрівши збанок, біжить до полиці)
Збанок! збанок! А!..
(Бере збанок обома руками І п'є лакомо.)
А се й винце! Угорське! Так, угорське!..
У неї гойно, виджу! Та й для чого ж
Би не? Для чого не? Штефан багач був,
І відьму золотом мені відважив —
Бо я му ю продала!.. Золотом!..
(Ніби наслухає.)
Як? Що!? Гу-гуШ
Я отруєна! Я! Зварок мій! Га!..
Та де ти, Чоро, відьмо? Най тобі
Я уповім, що — моя ти донька
Та й того Василя Довбущука,
Що він... А то ж пече! пече! пече!
Як пекло настояще! Гу-гу-гу!..
(Ревучи — пріч.)
ПОДРЯ
Поляна у однім лісі на Чорногорі, де много плаїв сходиться. В затшь лі — шалаш Довбуша. Спереду, направо — велика ялиця, а під ялицев — великий оброслий камінь, на котрім можна сидіти. Ранок. Ціла подря у рожевім світлі.
ШОСТА СЦЕНА
Іван і Лагадин надходя з противних сторін. У долинах далеко чути уставичне стріляння.
Іван
Хороша буча! А ляхи ті б'ються,
Як льви!
Лагадин
Твій брат ранений?
Іван
І то я
Завдав му ту нещасну рану!
Лагадин
Було
Відразу в серце!
Іван
(строго)
Лагадине!
Л а г а д и н
Мимо
Присяги й свого слова — та до нешти
Піти!?
Іван
Мій бідний брат.
Л а г а д и н
І ти его
Ще жалуєш? Присяголомника!
Безличника!
Іван
Се чути мусити —
І мусити мовчаїи!
Л а г а д и н
Та дивитись,
Як можна з тілької ненависті —
Ні сіло та ні пало — на таке
Велике дружество се перейти!?
Але роби собі, як розумієш,
А ми знов, гуцули, ще будемо
З ним рахуватися — і то кроваво!
Він — хто се, щоб він смів над нами так
Ругатися, безлично так ругатись?
І з чиї се причини сиплеться
Сегодня тільки тирби людської?
Не з-за єго? Не через него, може?
Як!? Або, може, наш святий топір
Ми на тото на него передали,
Аби по всіх го нештах волочить!?
Нехай варується! Одна лиш іскра —
А всі го нешти всего сего світа
Не вирвуть з наших рук! Ми славі служим,
А з віроломцями ми ся не дружим!
(Грозячи — пріч.)
СЬОМА СЦЕНА
Іван.
Іван
Не вирвуть з ваших рук? То я го вирву,
Хоть би і з пащі льва! Хоть мав бих зараз
Вам моє серце на тарелі краять
Тупим ножем! Ви що гадаєте?
Абих єго я все ненавидів —
Та все ненавидів через тото,
Що досі я єго ненавидів?
О, ви — не Довбуші! Лиш Довбуш-бо
Потрафить двічі свого ворога
Від найгиднішого убою стримать,
Потрафить ніж єго у собі чути —
І не відмститися! А я аби
Єго ще все а все ненавидів!?
О не, мій брате!
Най гуцули на тебе й пеклом стануть,
А я тя вирву! Я! з їх рук поганих!
Га! Джимір...
ВОСЬМА СЦЕНА
Джимір, кровавий, з булавов воєводи. Той, що перше.
Джимір
Наша, брате! Воєвод
1 шляхта вся в полоні!
Іван
Й воєвод!?
Джимір
Вся шляхта — до ноги!
Іван
Та де ж они?
Джимір
У табор їх ведуть! А воєвода
І Довбуш... О, дивись!..
ДЕВ'ЯТА СЦЕНА
Довбуш. Воєвод. Секретар. Шляхта. Гуцули, Ті, що
перше. Воєвод і шляхта без зброї.
Довбуш
То так, о князю?
То тут аж мушу пригадать тобі
Твій княжеський прирік?
Воєвод
Роби конець!
Бо по такій нечуваній ще ганьбі
(Продовження на наступній сторінці)