Садівник Жуков. А яка, скажи мені, суть у схрещуванні саме рослин різних видів? Практично ти мені поясни.
Мічурін. Величезна! Яблуня з грушею, з бояришником. Персик із сливою. Мигдаль з персиком! Величезна! Тут перед нами розкривається можливість одержання рослин з небувалими властивостями. Тут з глибини, так би мовити, майбутніх віків, ми викликаєм до життя бажані дерева, яким би довелось іти до появи на світ через тисячоліття повільної еволюції. Та не тільки дерева...
З лівого боку з'являється Карташов з групою студентів.
Карташов (до студентів). В оцій от тиші провів я на самоті два роки. Тут я дуже багато попрацював над критичним освоєнням емпіричних викладок Мічуріна.
Мічурін (з-за дерева). А хто там меле дурниці, Терентію, хто це?
Т е р е н т і й. Професор Карташов зі студентами.
Карташов. А-а! Здрастуйте, Іване Володимировичу!
Т е р е н т і й. Здравія желаю.
Мічурін. Господи, до чого я... Ну, досить з'явитись оцій людині, як у мене негайно починає псуватись характер. (Виходить).
Рябов. Вважайте — день пропав: приїхав улюблений опонент Івана Володимировича... (До Карташова). Здрастуйте!
Входить Мічурін. В руках у нього садові інструменти.
Мічурін (до Карташова). Даруйте, руки зайняті і голова теж. (До двох студентів). Ви чого розсілись? Куди ви приїхали? На дачу? Встати! Пане професор!
Т е р е н т і й. Неподобство. Розуміти треба, коли вже у студенти вийшли.
Мічурін. Не твоє діло!
Терентій. Господи помилуй!
Мічурін (до Карташова, відводячи його трохи вбік). Послухайте, я прошу вас негайно вивести звідси оцих людей.
Карташов. Тобто, як вивести? Іване Володимировичу, адже це Наркомзем прислав до нас студентів на практику.
М і ч у р і н. Це не студенти. Ви мене містифікуєте.
Карташов. Студенти третього курсу, Іване Володимировичу. Їй-богу, не можна так. Що ви робите?
Мічурін. Що роблю? Добре. Студенти, кажете? А чому я не бачу в їх очах захоплення, радості, жаги пізнання? Чому вони розсілися зразу як дачники? Чи вони не знають, що ви їх привели в єдиний у світі сад, до якого звернені погляди всіх передових вчених? Чи, може, вони бездарні?
Карташов. Іване Володимировичу, ну, що ви! Це мої учні.
Мічурін. Ах, так. Ну, тоді все ясно. (Йде до студентів). Маю честь представитись.
Студенти. Здрастуйте.
Мічурін. Іван Мічурін. Експериментатор і розвідник.— Ідіть за мною. (Іде до кущів).
Рябов (до Терентія). Зараз почнеться екзамен біля персика.
Мічурін (до студентів). Ось поле непомітних, безкровних, але жорстоких боїв. (Підводить до персикового саджанця). Зверніть увагу — персик. Скільки років б'юся, скільки саджанців,— жодного морозостійкого гібрида. І розщеплюється то на мигдаль, то на персик... Ваш професор зараз скаже, що не розщеплюватись вони не можуть.
Карташов. Звичайно.
Мічурін. Чому?
Карташов. Закон.
Мічурін. Ви так обставили себе законами того Менделя, що скоро вже ногою не зможете поворухнути... Час не прийшов! Є час приходу і відходу всього, в тому числі й законів. (До студентів). Висновок який!..
Синицин. Продовжувати. Розберемось.
Мічурін (до Карташова). От. Призначаю його професором. (Жест в бік Синицина). Передаю йому на щастя своє завдання. Коли-небудь народ подякує йому за північний персик. А ви потім... будете базу підводити наукову.
Карташов. Іване Володимировичу, я хотів би нарешті... І взагалі прошу вас не пригнічувати мене в присутності...
Мічурін. Так-так-так... (До Рябова). Степане, займися студентами. Я, здається, повинен поговорити з Євгеном Григоровичем наодинці. Він це любить. (До Карташова). Будьте ласкаві. (Відходить у бік квітучої яблуні, до якої підставлена садова драбинка).
Терентій. Не розходьтесь! Куди ви? Ніякої тобі моральності. Де ви знаходитесь? В академії чудес Івана Володимировича! Тут дихати не можна, а ви — хи-хи-хи, ха-ха...
Мічурін. Терентію, йди сюди... Хвилиночку. (Іде назустріч Терентію). Терентію, я повинен тобі сказати: ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми.
Терентій. Я?
Мічурін. Чекай. По-перше, ти завжди втручаєшся не в свої справи.
Терентій. Ну.
Мічурін. Всіх перебиваєш, не даєш закінчити думку.
Терентій. Іване Володи...
Мічурін. Помовчи, так не можна. Потім, ти хвастун. Хвастун і грубіян.
Терентій. Ага, так-так.
Мічурін. Так не можна поводитися з людьми. Адже до нас приходять з великими життєвими питаннями. Треба з людьми м'яко, делікатно.
Терентій. Так-так-так, ага...
Мічурін. Що — ага?.. Чого ти кричав на студентів?...
Терентій. Хто? Я — на студентів? Ви кричали! Ви ображали молодь. На витяжку перед вами не стали! Вам все не подобається! Вчених лаєте...
Мічурін. Яких вчених?
Терентій (дуже тихо, киваючи в бік Карташова). Ось...
Мічурін. Слухай, Терентію. Я в житті жодного вченого не образив. Зрозумів?
Терентій. А чого ви мене професором дражните, академіком?
Мічурін. Зажди, зажди.
Терентій. Ні, ви тепер уже заждіть.
Мічурін. Терентію, не перебивай. У мене й .так скляна голова. Про що я говорю? Ага... (Іде до Карташова). Будьте ласкаві... (Підійшов). Отже, ви мною не-вдоволені?!
Карташов. Так, я вимагаю від вас зовнішньої пристойності, якої ви так добивались від моїх студентів.
Мічурін. Так. Припустимо, ви вже маєте одне очко. Хоч я тут міг би вимагати від вас внутрішньої пристойності. (Показує на стрем'янку під квітучою яблунею). Ось сходи в мій кабінет. Прошу.
Обидва піднімаються по сходах. Мічурін починає займатись опилюванням.
Карташов. Іване Володимировичу!
Мічурін. "Емпіричні викладки"! І це ви сказали студентам з таким відтінком, начебто привезли їх не до мене, а до Терентія.
Карташов. Даруйте, та коли у нас в академії говорять, що ви найталановитіший, великий садівник і емпірик...
Мічурін. Мені однаково, що ви там мелете про мене...
Карташов. Заждіть. Я хочу сказати, що нічого тут не бачу образливого. Ви дійсно найталановитіший емпірик-дедуктивіст!
Мічурін. А ви канцелярист!
Карташов. І... і... не ображайте мене... нас можуть почути.
Мічурін. Не турбуйтесь, тут тільки бджоли, але вони зайняті. У мене тут були вчені. Вони не чіпляли на мене ярликів. Вони шапки знімали в моєму саду, а ви отруюєте студентів балаканиною.
Карташов. Пробачте, я читаю курс генетики.
Мічурін. Знаю. Читав ваші жалюгідні витвори, на які прирекла вас мізерність практичних знань. Ви забуваєте, що студенти — сини робітників і селян. Що вони покликані перебудувати землеробство революційними темпами, а не плентатись століття з вашим поетичним сюсюканням — "природа незмінна"!
Карташов. Ніхто не говорить, що вона незмінна. Я кажу, що зміни її непередбачені.
Мічурін. Для дипломованих роззяв. Ви думаєте, ця квітка яблуні існує вічно? Як би не так! Змініть зовнішні умови, і через тисячі років ця яблуня перетвориться на що-небудь інше. Хочете, я зміню цю квітку за п'ять років.
Карташов. Це неможливо!
Мічурін. Це я чув від священнослужителів.
Карташов. Я Дарвіну служу, а не церкві!
Мічурін. А я служу народові. Для вас Дарвін — бог, а для мене — наказ до дії. Тому я його продовжувач, а ви утриманець. Заслужений утриманець дарвінізму!
Карташов. Боже, який ви злий! Я ніколи не думав, що єднання з природою зробило вас таким жорстоким.
Мічурін. Не єднання, а боротьба з чужоучками і любителями... Чого ви до мене їздите? Я знаю чого: того, що все передове всіх республік тягнеться в мій сад. Але заждіть: скоро вас усі, навіть студенти, покинуть.
Карташов. Ви дуже багато на себе взяли.
Мічурін. Так. Я, продовжувач Дарвіна і Тімірязєва в Радянській державі, взяв на себе багато. Я не любитель канонів природи. Я творець. Все! Диспут закінчено.
Карташов. Ну, дякую вам. Я думав, ми будемо говорити як вчений з вченим. А все те, що ви мені сказали, і вся ваша запальність і нетерпимість, Іване Володимировичу, яка ігнорує всяку наукову думку...
Мічурін. Не всяку.
Карташов. Е-е... всяку!., на жаль, зайвий раз доводять мені... І ваше небажання провадити суперечку, як її належить провадити на гірських висотах...
Мічурін. Гірських висот досягають, на жаль, не тільки орли, а й ящірки...
К а р т а ш о в. Як ви сказали? Повторіть, що ви сказали?!
Мічурін (помітив студентів). Замовкніть, базіка!
Карташов. Ви страшна людина...
Мічурін. Студенти йдуть. Зараз я буду виказувати вам знаки пошани. (До студентів). Будь ласка, будь ласка! (Злізає з драбини). Ну як?
Наташа. Ми, Іване Володимировичу, прийшли сказати, що ми мріяли про зустріч з вами багато років. Адже ми всі майже — діти ваших учнів. Тільки спочатку від хвилювання розгубились.
Мічурін. Так? Знаєте, я це зразу помітив. І теж розгубився.
Наташа. Ми поклялись одне одному піти з вашого саду професорами.
Мічурін. Прекрасно! Неодмінно! Ми ось з Євгеном Григоровичем багато про вас говорили. Яка людина ваш професор! Яка ерудиція! Яка далекосяжність! Правда, він мене тут таки добре пробрав. Але я не ображаюсь. Що вірно, то вірно. (До Карташова). Так, Євгене Григоровичу...
Карташов. Ні, Іване Володимировичу, ви мене неправильно зрозуміли.
Мічурін. Ви думаєте? (До студентів). Підіть, там он побачите три яблуні, які я не проміняю ні на що в світі.
Наташа. Такі незвичайні яблука?
(Продовження на наступній сторінці)