Старі Петрівці, куди приїхали розвідники американського посольства та київські агенти ЮНРРА, розкинулись на горі і під горою в мальовничих долинах. Привітні хати біліли серед садів і городів. Од широкого шляху по селу розбігались мальовничі вулички й стежки до дворів і хат. А за рікою, скільки осягне людське око, простяглися стародавні чернігівські землі — луки, озера, села на горбах і дрімучі сизі бори. Уздовж зелених гір унизу виблискував Дніпро. Горами повз Вишгород тягся шлях на Київ.
На горі княгині Ольги цвіли вишні, і самотній прадуб, що одшумів багато віків, нахилився до Дніпра, вже майже без гілля.
Було щось епічне в старопетрівському полі. Була течія часу й величний спокій. Колись тут паслися коні Святослава. Сіроокий князь ночував на траві над Дніпром і, дивлячись на зорі, мріяв про Дунай. І так само пахло чебрецем і полином. На небі і в Дніпрі гриміли велетенські битви між весінніми хмарами, а над задніпровським низом одна найбагатша грозова хмара заполонила майже півсвіту і десь далеко за Остром зливалася на землю синіми потоками дощу.
Весна. Не впізнати простори полів. Нові сили вступають у будівництво мирного життя, нові ритми й музика. Увесь колгоспний люд розтягся уздовж Дніпра.
Нове людське суспільство вперше в історії приступило до створення нового клімату.
Привезли на машинах посадочний матеріал. Сотні дівчат, юнаків і підлітків обережно розносять його по дільницях. Все поле в рухові. Рухаються лісопосадкові машини, залишаючи після себе чудові ряди насаджень. Полощуть на вітрі, пересуваються червоні прапори. На всю довжину польового табору красується план лісопосадок. Під прапором коло машин кілька сот колгоспників і колгоспниць усіх видів праці. Серед них Герої й Героїні Соціалістичної Праці, колишні солдати й офіцери Вітчизняної війни. Багато піонерів, що прийшли з школи з учителями. Дівчата з лопатами. Дівчата-мотоциклістки. Звідкись долинає музика.
Проїжджають вантажні машини з посадочним матеріалом. Пропливають "челябінці" з широкими рядами причепів — лісопосадкові машини Чашкіна. Незвичайні машини, незвичайне поле. Воно ніби стало продовженням індустрії. Гігантський, сповнений краси, перевороті Від просторів, масштабів, машин, а найголовніше від людей віє новою незвичайною силою.
Коло однієї з посадочних баз, над розгорнутим планом дільниці — голова колгоспу Петро Гончар, два бригадири, група колгоспників і Сергій Васильович Громов, що приїхав з Москви для випробування в дії лісопосадочних машин. На потужному новому тракторі з семи-лемішним плугом, під'їжджає колишній танкіст Олександр Задорожний, веселий, моторний чоловік.
— Яке ж чудове поле, товаришу професор! — Задорожний усміхнувся й спинив машину.— Все в довжину! Тягне просто, як на Берлін, їй-богу, дайте мені трасу — до Чорного моря доведу!..
— Так. Сьогодні славетний день: вісімдесят тисяч колгоспів виходять у поле, — сказав Громов. — Ви уявляєте, що буде через п'ять років?! Тридцять мільярдів дереві
— Тридцять мільярдів?! — перепитав Гончар і подивився кругом.
— Тридцять! — сказав Громов і теж подивився на далекий обрій, немов бачить уже там перетворені простори.— Якщо висадити все це в одну стрічку завширшки тридцять метрів, зелена стрічка простягнеться від Землі до Місяця.
О. П. Довженко. Фото початку 50-х років.
— Та невже?! — здивувалася молода колгоспниця.
— Не подобається Місяць? Будь ласка. Рівнятимем по Землі. П'ятдесят один оберт навколо екватора.
— Стрічка?!
— Так!..
— Гей, що за гості, дивіться? — сказав Задорожний. На шосе спинилися дві машини. З машин виходять
знайомі нам персонажі.
— Що за публіка? З яких земель? — спитав бригадир.
— Американський знак! І машини американських марок! — відповів лісовод Горобець, колишній лейтенант танкових військ. Професор Громов одійшов, очевидьки не бажаючи зустрічатися з гостями.
— Хеллоу! — весело сказав Блейк, підходячи до колгоспників.
— Салют, камрадо! — усміхнувся Горобець.— Не довелося привітати на полі брані, привітаємось хоч на полі труда!
К е м б е л л. Хеллоу! Салют! Блейк. Добрий день. Гончар. Добрий день. К е м б е л л. Як поживаєте? Гончар. Дякуємо. Не нудьгуємо. Блейк. Ну, як у вас тут взагалі? Все ол райт? Дуже добре?
Г о н ч а р. Та так наче нічого. К е м б е л л. Ви були на війні? Гончар. Хто на ній не був. К е м б е л л. Були поранені? Гончар. Був.
К е м б е л л. Один раз чи багато?
Гончар. Багато.
Кем белл. А ви?
Клуннйй. Я партизан.
Золотаренко. І я.
К е м б е л л. І теж поранений?
Золотаренко. Інтересуєтесь ранами? Будь ласка. Є трохи. А ви?
К е м б е л л. Чи був я поранений? Золотаренко. Еге ж. К е м б е л л. Ні.
Волошин. Не були поранені?
П 1658
161
К е м б е л л. Ні. Волошин. Дивись.
Горобець. То, може, він був у неволі? К е м б е л л. Де?
Золотаренко. У фашистському рабстві? К е м б е л л. Ні.
Волошин. Може, поранений ваш син або брат?
К е м б е л л. Ні.
Волошин. І не горіли ви?
К е м б е л л. Ні.
К л у н н и й. Ви?
Б л е й к. Но, но. Ні.
Волошин. І школи ваші цілі, й книги? І всі багатства?
Б л е й к. Йес. Все ол райт.
К е м б е л л. Ми навіть вам давали лендліз.
К л у н н и й. Еге ж, щось чував. Цікаво. Так...
Гончар. Постривай. Дай сказати гостям.
Арманд Хауорд. Так. Ми хотіли спитати, скільки ви споживаєте на душу в день хліба, м'яса, жирів?
Гончар. А навіщо вам це? Якщо ви з Америки, невже немає вам про що з нами говорити? Ми ж вас про їжу не питаємо, хоч споживаємо, гадаю, не менше за вас.
Анна Бедфорд (до Хауорда). Прошу вас, перестаньте.
Б л е й к. Але все ж таки... Які в вас перспективи на урожай?
К е м б е л л. Який недосів? У вас, читав я, це... дощ не падав довго? Нема вода? Е... е...
Б л е й к. Чи не є це аеродром? Там видніє, он-о!
Гончар. Цікавлять нас не порції сьогодні. Як будемо жити? Як уживатися на землі? Та як планувати господарство: в мирі, в дружбі чи...
К л у н н и й. Так. У вас тепер, кажуть, нова бомба завелася?
Б л е й к. О! Атомна, йес! А що ви цей бомба знав... думаєте? ні?
Гончар. Думаємо, що всяка техніка має свою анти-техніку. А ви що, воювати наміряєтесь?
Блейк. Ніі Ми хочемо... е-е... оборонятися. Гончар. Од кого? Блейк. Ну, взагалі.
Анна Бедфорд. Замовкніть. Мені соромно. (По-англійському).
К л у н н и й. Ой глядіть, громадяни американці, щоб не вийшло помилки.
До посадочної бази, де школярі під керівництвом інструктора навантажують машини саджанцями, біжить хлопчик, здаля кричить:
— Хлопці! Американці приїхали! Годинники продають!.. А журнали розкидають даром! Ось! "Америка"! А картинки гарні!
Хлопці біжать бігом.
Шелест. А правда, кажуть, ви чимало заробили на війні?
Б л е й к. Е-е... но... е-е...
Шелест. Еге. Мабуть, тільки розмови...
Б л е й к. Иес.
Клунний. Я теж думаю: не може бути, щоб якийсь там народ породив би падло, що спеціально наживається на людській крові.
Арманд Хауорд. Одну хвилиночку...
Шелест. Звичайно, це класове діло.
Арманд Хауорд. Пробачте, товаришу, як вас...
Анна Бедфорд. Прошу вас, ну, прошу вас... (По-англійському).
Гончар. Хвилиночку. Громадянка щось хоче...
Арманд Хауорд. Так. Міс Бедфорд хоче дати запитання жінкам.
Анна Бедфорд. Так. Я хочу спитати, як ви ставитеся до жінок Америки?
Антоніна. А так, як і до чоловіків.
— А саме?
— Як люди, так і я. Багатих жінок я не знаю, а простих мені жаль.
Анна Бедфорд. Чому? К е м б е л л. Жаль? Чому?
Літня колгоспниця. А так, тому що принижується їхній труд святий. Б л е й к. Який труд?
Колгоспниця. А затопляєте в морі зерно. Читаємо ж у газетах. Всесвітній сором!..
Анна Бедфорд. Я категорично це заперечую. Це не ми. Це наші бізнесмени.
Б л е й к. Це зовсім інше. Ви не зрозуміли. То є різні системи. Ваша мета — виробництво товарів. Наша мета — не є виробництво, тільки прибуток. Це питання не етики, тільки економіки.
Гурток задиханих хлопчиків швидко підходить до старших. Роздивляються на американців з веселою цікавістю. Один з них, з великими очима, гарний хлопчик, не втримався:
— Американці... Ви із самої Америки?
— йес! — відповів Блейк.
— Я знаю американські вірші!
— О! Він знає американські вірші! Читай.
— Він у нас поет. Читай свої!
— Хочу американські!—Хлопчик вийшов наперед.— Пабло Неруда:
Хлопчик бий дубок.
Нема в Європі фронту!.. Сталінграде, Ти вистоїш, нехай би залили Тебе вогнем смертельним і металом! Безсмертні у віках сини твої В кривавих ранах Вмираючи,— вони й тоді боронять Твою, о місто Слави, перемогу. Червоні руки інших, наче ти...
читав прекрасно.
...їх попіл гордий бережно зберуть І густо ним засіють потім землю, Щоб із зерна твойого, Сталінграде, Прийшли жнива красивого життя. Як рідним, ми пишаємось тобою, Ми — мексіканці, патагонці, Чілі!..
(Продовження на наступній сторінці)