— Ви могли б з успіхом послати її радянському урядові,— ледве стримуючи себе, сказав Гревс
— Но. Я дозволив собі залишити в ній не так багато правди, сер,— ще стриманіше відповів Хауорд.
— Чиєї правди?
— Правди дійсності, сер.
— Я вас послав розвідати правду дійсності в нашому розумінні. Хіба такої доповіді жде Вашінгтон?.. Кому потрібна ця патетика? Де примусова праця?
— її немає,— сказав Хауорд, закурюючи люльку.— Я не бачив.
— А навіщо ми вас посилали? А де розор? Червоний імперіалізм? Чому я не бачу й рядка червоного імперіалізму?
— Це ви, мабуть, дописали самі.
— В посольстві прес-конференція. Завтра! Вся американська преса! — Гревс театрально схопився за голову й забігав по кабінету.— Що ми дамо журналістам? Ось це! Де ви? Ви живете поза часом!
— Я зустрів у колгоспі одного чоловіка, сер,— задумливо й дуже поволі сказав Хауорд, дивлячись на Гревса з глибоким презирством.— То був голова. Простий чоловік, як мій батько. Він дещо мені розповів про життя. Після цього мені захотілося раз за багато років уявити, що я ще не все втратив.
Г р е в с. З цією доповіддю ви втратили все. У всякому разі, багато чого.
Хауорд. Ви маєте на увазі...
Гревс. Вашу службу, якщо не більше.
Хауорд. Пліз.
Гревс. Любитель правди... Начальник бюро інформації посольства США уявив себе любителем колгоспної правди, а! А чому ви не написали, як вони були бідно одягнуті?
Хауорд. Вони не були бідно одягнуті. Гревс. Як огидно були одягнуті їхні жінки?! Хауорд. Вдови й наречені героїв, сер. Вони були гарні.
Гревс. На них не було й одного пристойного головного убору. Блейк! Входить Блейк. Блейк. Иес, сер!
Гревс. Як були одягнуті ці жінки?
Б л е й к.-Сміховинно, сер! І найменшого натяку на моду. Ось фото!
Гревс (показуючи фото). Чому ви не побачили цієї правди?
Хауорд. Я дивився весь час їм у очі. Слухав їхні думки. Я не помітив на них нічого старого й зношеного. Навпаки, містер Блейк видався мені серед них брудним шарпаком... людською слизотою... Мені було навіть соромно за нього. Мені й зараз соромно за цю скотину.
Блейк. Містер Хауорд!
Гревс. Містер Блейк!
Блейк. Йес, сер!
Гревс. Містер Блейк, передайте містеру Хауорду, котрий стоїть переді мною, що він може пакувати чемодани й забиратися до біса в Будапешт. Ось наказ про його переведення.
Хауорд. Йес. Містер Блейк, передайте містеру Гревсу, що я, по-перше, поїду куди захочу, по-друге, що він може вважати себе удареним по фізіономії. (Виходить).
Г р е в с. Я?.. Е-ей! Я випускаю вам у потилицю обойму! Чуєте? Вона вас дістане скрізь! Навіть у Вашінгтоні теж! Будь ласка, я там приготував для вас тисячу сюрпризів!
Хауорд (спинившись у дверях, обертається). Містер Блейк. Я забув ще плюнути йому в пику. Пліз.
Од цієї фрази Хауорда секретар посольства завив. Але його ворог уже грюкнув дверима. Відповісти було нікому, до того ж, нічого не спадало на думку, що могло б перекрити одержану образу. Увесь налитий кров'ю, з виряченими очима, він буквально божеволів од злості. В цю секунду його попросили до посла, і майже цієї миті він уже входив у кабінет посла з найспокійнішою милою усмішкою, що становила, здавалося, постійну і невід'ємну дипломатичну частку його душі.
— Департамент прийняв нову ухвалу щодо Хауорда,— сказав посол.
- ?
— Він повертається до Вашінгтона.
— О сер. В департаменті сидять великого розуму люди. Це останній рузвельтівський ставленик у Москві.— Догідлива стандартна посмішка не залишала Гревса.
Хауорд іде, збурений гнівом. В холі зустрічається з завжди квапливим Марроу.
— Хелло, Хауорд! Ну, як ви себе почуваєте після поїздки? Доповіді ще не читав. Одним тільки оком. Є місця разючі! Тільки трошки треба...
— Я нічого не розумію в нашому домі.
— Милий мій, ви тільки... Абсолютно все буде ол райт... Поспішаю до посла. (Цілком інтимно, напівпошепки, з наймилішою усмішкою). Ох, ці генерали... (Зникає в кабінеті посла).
Скотт (побачивши Марроу). Хауорд виїде в Ва-шінгтон.
Марроу. Так? Якщо тільки не втече до комуністів. Страшна людина,— я говорю вже про це три роки. Скотт. Приготуйте всі матеріали для суду.
— Так, сер. Я також гадав би, що два свідки обвинувачення від посольства...
— Кого ви маєте на увазі послати?
— Мм... лікар Уїнчелл потребує відпустки і, можливо, Анна Бедфорд... Дочка фермера. Як ви помітили, дуже мила. Надзвичайно вигідна для інтерв'ю кінохроніки. Одразу викликає симпатію й довір'я. Взагалі тут можна багато придумати. До речі, в неї померла мати. Сьогодні одержав телеграму.
— Ви їй повідомили?
— Поки що ні.
Входить секретар. Доповідає, що прийшов містер Стід.
— Нехай зайде.
— Пане посол! Я вважаю за свій обов'язок...— Заступник начальника відділу інформації Дуглас Стід, що допіру ввійшов, дуже хвилювався.— ...Прошу вас вислухати мене.
— Будь ласка.
— Я вважаю містера Хауорда людиною об'єктивною, це по-перше.
— Ви його заступник?
— Так... А по-друге...
— На жаль, не можу вважати за потрібне ні вислуховувати вас, ні відповідати вам. Я сьогодні скасував вашу посаду.
В холі Арманд Хауорд зустрів Анну Бедфорд. Сіли за столиком коло самого вікна. На столику американські журнали.
Хауорд. Який я був дурень! Я наївно вірив, що посланий... сюди для зміцнення культурних зв'язків між великими народами... Все — димова завіса!
Анна Бедфорд. Часом мені здається, що цей будинок вибухне од ненависті й брехні.
Хауорд. Чорт його бери!
АннаБедфорд. Помічаєте, як ми стаємо схожі на німецьких фашистів? Весь цей стиль, методика... Ненавидимо росіян. Ненавидимо одне одного. Всі нещасливі.
Хауорд. Всі ждуть чогось.
Анна Бедфорд. У нас немає позитивної мети. Я це зрозуміла.
Хауорд. Америку відкрила. Звичайно. Є жадоба війни, і ми гамуємо її кров'ю, кидаємо греків на греків, арабів на арабів, Китай на Китай, і ця ганьба на Балканах,— це ж наша робота!
Анна Бедфорд. Що буде?
Хауорд. Не думайте про це, Анно.
Анна Бедфорд. Про що ж думати?
Хауорд. Хай вони западуться.
Анна Бедфорд. Я не можу не думати. Вже я очей не можу заплющити.
Хауорд. Дорога моя, в який величезний світ питань ви поринаєте. Вони задушать вас. Знищать милу безтурботність вашого погляду.
Анна Бедфорд. Кому потрібна ця безтурботність!
Хауорд. Мені... Анно, чи вам не здається, що ми могли б удвох виїхати звідси?
— Куди?
— Давайте подумаємо...
— Ні. Від цих питань уже не втечеш.
— Так.
Анна Бедфорд. Це наша дійсність. Це сила речей, котра нас створила і яку ми творимо... Ви помітили, як світ почав ненавидіти нас? Скажіть, чому нас не любить світ? Це ж правда?
Хауорд. Тому що немає в нас любові до світу. Все — торгівля. Торговці ми.
Анна Бедфорд. Торговці і слуги торговців. Коли в колгоспі...
Повернувшись від посла в свій кабінет, Марроу підійшов до столу і ввімкнув апарат. Записується голос Анни Бедфорд: "...Давали нам запитання, я згоряла...".
Голос Хауорд а. Не треба. Давайте вип'ємо, чи що.
Голос Анни. Не хочу. Не треба. Невже ви не бачите, що те, про що я думаю, про що питаю себе і всіх навколо...
За столиком коло вікна Анна Бедфорд і Хауорд:
— ...Це не тільки я: півсвіту юності, склавши зброю, оплакавши мертвих серед руїн Європи, Азії, Африки, думає, питає, прислухається, і дзвін, і грім катастрофічних вибухів стоїть ще у вухах, і стогони поранених десятків мільйонів, і трупний сморід десятків мільйонів... О юність моя, що коять з тобою! Підходить секретар Марроу:
— Міс Бедфорд!
— Так.
— Вас просить містер Марроу.
Анна Бедфорд увійшла. Як їй не хочеться входити в цей осоружний кабінет.
Марроу (зайнятий читанням). Міс Бедфорд? Анна Бедфорд. Йєс, сер.
Марроу. Усміхніться. Чому ви перестали усміхатися? Я не раджу вам входити в кабінет без усмішки.
Анна Бедфорд. Йєс, сер. (Усміхається).
Марроу. Коли давали вам запитання, від чого ви згоряли?
Анна Бедфорд. Не розумію... (їй страшно).
Марроу. Напевно, від цікавості. Як не розумію? (Вмикає апарат).
Вона чує свій голос: "Це не тільки я: півсвіту юності, склавши зброю, оплакавши мертвих серед руїн Європи, Азії, Африки, питає, прислухається, і дзвін, і грім катастрофічних вибухів стоїть ще у вухах, і стогони поранених..."
Анна Бедфорд стоїть приголомшена, слухаючи свої слова: "...десятків мільйонів, і трупний сморід десятків мільйонів... О юність моя, що коять з тобою!"
Марроу (проглядаючи доповідь Хауорда). Треба усміхатися, люба моя. Ваші вірші?
Анна Бедфорд. Так.
Марроу. Дуже талановито. Це пригодиться. Тільки ми їх трошки відредагуємо. Тепер трохи прози. Посол призначив містера Блейка на місце Хауорда. Відрекомендуйтеся йому й швиденько додайте до доповіді дві сторінки червоного імперіалізму. Примусова праця — не менше трьох сторінок зробить сам Блейк. Ви тільки накидайте схему. Освіжіть анекдотами. Свіжі анекдоти є? Подивіться папку анекдотів. Розмалюйте одяг колгоспниць, взуття, головні убори — це в нас люблять. Голова колгоспу... Як його прізвище?
(Продовження на наступній сторінці)