— Узавтра ми завершимо свою роботу й прийдемо вам на поміч. А ви поки що визначте, яким озерам загрожує висихання.
— Добре! — зрадів Степан.— Тільки дозвольте нам переночувати у таборі, бо у нас немає намету. Побилися вчора з Колькою рудим, то він утік від нас і забрав намет, матраци.
— Ну, то як? — обернувся Микола Іванович до дітей.
— Нехай ночують! — погодилися всі.— Працювали сьогодні добре...
Зібрали лопати, почистили сачки, сітку і пішли луками до табору.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА
Степан з Романом зробили карту й нанесли на неї всі озерця, яким загрожувало пересихання. Два дні трудилися юннати, рятуючи мальків від загибелі. Частину риби вкинули в озеро, а більшість — у річку.
— Миколо Івановичу,— запропонував Петро,— давайте над островом установимо наше постійне шефство. Повиганяємо звідти бродячих котів і собак. Наступної весни розвісимо тут шпаківні, синичники, взимку будемо підгодовувати птахів!
— Браконьєрів гнатимемо звідси втришия! — вигукнув запально Степан.
Всі засміялися, а Степан почервонів і тихо промовив:
— Чесне піонерське, я все зрозумів. І Роман теж!