— Та невже шляхетне лицарство забуло, як брати у руки шаблі? — не втерпів польний гетьман. — Від кого пани втікають? Від черні? Від бидла?
— Але там таке твориться... таке твориться... — пробурмотів один із шляхтичів. — Вся Східна Україна повстала. На Задніпрянщині й у Подніпров'ї кожний хлоп вже козак і пан.
— То панам ліпше ликове життя, аніж шовкова смерть? — лютує Потоцький. — Пани ладні наплював на свій гонор і втікати з України, аніж взятися за лицарські шаблі?
Потоцький хряпає дверцями карети ще злішим, як був. По розкислій дорозі знову сунуть заляпані по вуха шляхетні біженці. Трохи не до землі нависли важкі свинцеві хмари, пелена мрячки затягла все у світі і ще більшу нудьгу навіває на Потоцького. Ладен втекти від самого себе, та хіба втечеш? У біженців такий переляканий вигляд, що гусари, дивлячись на них, починають неспокійно соватися в сідлах.
Коли під'їжджали до містечка Летичів, несподівано навстріч вискочили вершники. Гусари миттю взяли гетьманську карету в кільце, виставивши списи, та все одно Потоцький добряче перетрусився, доки не стало відомо, що то виїхав йому навстріч Іляшко Караїмович з вірними Речі Посполитій козаками. Вітаючи польного гетьмана, реєстровці підкидали вгору шапки, і Потоцький трохи заспокоївся. Реєстровці на чолі з Караїмовичем супроводжували його карету в містечко.
— Ваша милість! — розплився Караїмович в приторно-солодкій посмішці. — Я приготував вам теплу хату, м'яку постіль і ситу вечерю!
Проїхали вузенькою кривулястою вуличкою, повз мокрі облуплені хатки Летнчева і зупинилися біля мурованого кам'яного будинку. Відштовхнувши слугу, Караїмович сам відчинив дверці карети, підхопив під руку польного гетьмана і повів у світлу теплу залу, раз по раз ласкаво повторяючи: "Сюди, ваша милість... сюди... Ось тут поріг високий, щоб ваша милість не спіткнулась... Дозвольте вашу дорогу шубку..."
Караїмович зняв важку шубу з пліч Потоцького, труснув її, струшуючи каплі дощу, і тільки тоді віддав слузі.
— Ну викладай, Іляшку, що розвідав? — сказав повеселілий Потоцький, потираючи руки та сідаючи в крісло біля каміна. — Духом ожив?
— Ожив, ваша милість, ще й як ожив, — заторохтів Караїмович. — Восени, — признатися, був зовсім занепав духом, та тепер, коли бачу, яке грізне військо суне на Вкраїну хлопську, серце в мене наче вдруге народилося. Із загоном вірних Речі Посполитій козаків я, вдаючи з себе прихильника Павлюка, пройшов усе Задніпров'я, добряче нашкодив...
— Ха-ха!.. — не втримавшись, регоче гетьман. — Нашкодив їм... Як влучно сказано. Ну-ну, викладай, як ти там нашкодив!
— Нашкодив хлопам і багато дечого побачив. Якщо ваша милість велить мені хутчіше подати карту України, я все на ній позначу.
— Молодець, Іляшку!
— Служу вашій милості вірою і правдою! — вигукнув Караїмович і простягнув Потоцькому згорток. — Зводьте глянути, ваша милість. Універсал хлопського гетьмана до задніпровців. Мені пощастило пристрелити його гінця й забрати сію штуку.
— Цікаво, цікаво... — Потоцький розгортає згорток і читає: —"Павло Михнович Бут, гетьман війська Запорозького, поставлений над усією Україною..." Іч, схизмат, як себе величає! Гетьман над усією Україною! Ну постривай, бунтаре, постривай!.. "Товаришам нашим п.п. отаманам, козакам реєстру, всім взагалі і всьому поспільству і братії нашій, яка проживає в Задніпров'ї.. " Так, — бурмоче Потоцький, пробігаючи очима універсал. – Ага... "Оголошуємо вам, товаришам нашим, що одержана звістка про рішучі замисли жовнірів, котрі вже зібралися до нас на Україну, в чім Господь хай не поможе їм! Тому я силою своєї влади і ім'ям війська..." Ах, як добре пише хлоп! Наче він справжній гетьман. Ціцерон! "...іменем війська наказую, щоб ви, ваші милості, не залишалися в безпечності, а, запасшись кіньми, хлібом і зброєю, були в готовності протистояти, як і подобає лицарям, цим гнобителям віри нашої грецької". Ах, яка поезія! Хлоп, а як пише! Ага, далі вже конкретні поради... Цікаво, цікаво . "Панам отаманам негайно прибути в містечко Мошни... Будемо радитись, як все це повернути до доброї слави і пользи нашої. Дан в. Чигирині... Роман Попович, писар військовий власною рукою..."* Гм... Он як?
* Справжній універсал Павлюка.
— Цей схизмат Павлюк, ваша милість, підняв уже все Радніпров'я.
— То ці лотри збираються в Мошнах? — аж ожив Потоцький. — Очевидно, вони хочуть і бій там дати?
— Так, ваша милість, саме так, — квапно каже Караїмович. — Хоча Павлюк і сидить в Чигирині, але його права рука вже в Мошнах. Туди сходяться всі бунтарі. Я все знаю. Веліть мені, ваша милість, швидше дати карту, і я вам усе розмалюю, що треба.
І Караїмович малював...
Пізніше капелан польського війська патер Симеон Окольський запише до свого щоденника, що польний гетьман дуже зрадів, коли в Летичеві його зустрів Караїмович. Занотував до свого щоденника, що Караїмович розповів, де жили зачинщики бунту (щоб знищити їхні сім'ї), де стоїть їхня артилерія, які села й міста треба захопити в першу чергу, який цього літа був врожай у Придніпров'ї, де повстанці зберігають зерно та інший харч...
Повеселішавши од таких відомостей, Потоцький з Летичева вирушив на Білу Церкву, але через три дні його в дорозі наздогнала зима. Увечері перестав дощ, що лив день у день, вночі задули холоднющі вітри, мороз скував землю, й на ранок зчинилася така завірюха, що світу білого не було видно. Гусари в своїх залізних обладунках позаклякали в сніговій хвищі і, сяк-так діставшись містечка Білилівки, сипонули по хатах відморожувати кольчуги, кіраси, наручники, підколінники. Грімкотіли мерзлим залізом, проклинали похід, з криком і прокльонами стягуючи з себе закрижанілі доспіхи. Потоцький квапився, аби швидше дістатися до Білої Церкви, а звідти йти на Мошни, але випхати гусарів з теплих хат на холодні засніжені дороги було не так легко. Гетьман змушений був зупинитися в Білилівці на кілька днів, звідки й послав на Україну такого універсала:
"Микола із Потоку Потоцький, воєвода брацлавський, гетьман польний коронний, генерал подільській, староста кам'янецький, летичівський, ніжинський і прочая.
Всім взагалі і кожному зокрема: п.п. полковникам, осавулам, сотникам, отаманам і всім військам його королівської милості, запорозьким козакам, котрі значаться в реєстрі Й. К. М. і дотримуються вірності й повинності маєстату Й. К. М. Відомо вам чиню, що я з військом виступив з метою усмирити свавілля і примусити всіх підкорятися маєстату, а також покарати тих, хто буде опиратися. Знайте про це ви, реєстровці, і розшукайте серед себе тих, які порушили присягу і безневинно пролили кров старшин своїх, для того, щоб бунтарі одержали заслужену кару. Знайте, що в противному випадку госіра шабля королівських військ знищить ваші маєтності, ваших жінок, дітей, майно і саме ваше життя. Вдруге нагадуємо, щоб не реєстровці, які знаходяться серед вас, були арештовані старостами, а ви щоб допомагали старостам приборкати бунтарів. Я гадаю, що ви вже врозумілися, одержавши універсал Й. К. М. великого коронного гетьмана, але, можливо, хто-небудь з бунтарів притаїв його від вас, тому, наблизившись до вас" посилаю цей новий універсал. Дан в Білилівці 26 листопада 1637 року"*.
* Справжній універсал Потоцького.
Розділ дванадцятий
На третій день снігова хвища трохи вгамувалася, і Потоцький зібрався було в дорогу, як несподівано, збившись з свого маршруту, в Білилівку забрів полк пана Казановського, старости богуславського і писаря польного коронного. Пан Казановський загубив десь у завірюсі дві хоругви гусарів та один ескадрон драгунів і мав намір очікувати їх в Білилівці.
— Пан писар польний як далі так воюватиме, то й голову свою власну загубить і буде її чекати в Білилівці! — не втерпів гетьман. — Це не військо, а стадо баранів!
— Який пастух, таке й стадо! — буркнув Казановський, розтираючи заморожене вухо.
— Пся крев! — побагровів Потоцький. — Це що, бунт?
— Похід зовсім кепський, ваша милість, — шморгав Казановськнй посинілим носом. — Жовніри невдоволені, що їм досі не прислали платні!
— Знову про плагню? — схопився Потоцький. — А про славу лицарську ви подумали?
— Слава славою, а злото-злотом! — Казановський мацав обморожені вуха й стогнав. — А-а-а... Сто дяблув!..
— Снігом треба терти! — буркнув Потоцький.
— Тер, ще гірше. — Казановський знову застогнав: — А-а-а, сто дяблув!.. Без платні, ваша милість, жовніри не підуть у бій.
— А ви побільше по селах шастайте! — порадив гетьман. — Там поживу знайдете, не з голими руками в ойчизну повернетесь.
— Чернь голодрана, — зітхнув польний писар. — Десяток хат обнишпориш — і нічого в торбу покласти. В яку скриню не заглянеш — порожньо.
— Хіба хлопи поховали своє добро?
— А дідько їх знає, мабуть, у них немає нічого. І на них таке дрантя, що й купи не тримається. Потягнеш з якої хлопки сорочку, а вона в руках розлазиться. А тут ще й холоднеча!
— А ви з хлопками грійтеся! — порадив Потоцький. — Гуртом з будь-якою хлопкою впораєтесь!
Ще одна розмова відбулася в Потоцького з головним капеланом його війська патером Окольським.
(Продовження на наступній сторінці)