Стали одягатися. Стефаниха надягла бараняче фут-ро, крите зеленим сукном з широким лисячим ковні-ром, голову завязала хусткою. Федьо задягнув батькову капоту і кожух, взяв батькову шапку. Йно вийшли на поріг хати, від церкви відізвався спершу три рази малий дзвінок, відтак грубший, потім найбільший, наче б кожний окремо пробував, чи його серце не примерзло. Відтак всі три разом загуділи милозвучним акордом. Голос той розходився далеко-далеко по вкритих снігом пишневецьких полях, звіщаючи людям радісну вістку: "Христос родився!" Пишнівська деревля-на дзвіниця без стін богато причинялася до мило-звучности тих дзвонів, бо ніщо не придушувало їх голосу. Зза того то пишневецькі дзвони мали славу на цілу околицю і пишнівчани дуже тим величалися. Зовсім інакше відзивалися дзвони сусідньої дочерної церкви в Кореличах з мурованої дзвіниці. Пишнівчани казали так: Корелецькі дзвони говорять: "чир1 тай то пісний, чир, тай то пісний!" — а наші дзвони говорять: "замішка2 з молоком! замішка з молоком!"
житній куліш. 2 гречаний куліш на молоці.
В цілім селі заворушились люди — хіба немічні старці та бабусі недужі, та малі діти остались дома. Паламар отворив церкву, позасвічував світло. Ціла церква наповнилася світлом і людьми. По відправі вертали люди до дому здоровлючи себе взаїмно Різдвом Христовим.
Другого дня свят Стефаниха, запросивши до себе стару Міхалову, поралась від рана в Михасевій хаті. Гостий сподівалися богато. Сама Михасева родина — то вже богато, а тут ще запрошено префекта, Філіпка і кількох статочних старших шляхтичів.
Михась не жалував нічого, щоби як слід погостити шляхту. Зявилися кури, гуси, качки, а від Стефанихи притаскали цілого, перед святами убитого веприка і бочку капусти. Баронова, довідавшись, прислала вина і меду з своїх пивниць, жид-орендар доставив горілки-шабашівки і доброго араку. З коршми позичили довгого стола і дві лавки. В кухні аж кипіла робота. Наварили один кітлик борщу, другий вареників сиряних, третій капусти. В довгих ринках шквирча-ла смажена ковбаса, варилась вепровина. І хліба напекли. Тимчасом присланий бароновою Войцєх уставляв з Михасевим наймитом столи і прикривав двірськими пасмистими скатертями. Столи заставлено в ізбі і в алькирі.
Зараз по вечірні стала шляхта сходитися; дехто приїхав саньми. Михасеві свояки попривозили жінок — то були Михасеві тітки, вуйни й стрийни. В хаті зароїлося. Шляхта стояла купками і покурюючи деревляні люльки розмовляла з собою про всілячину.
Тимчасом вже смерклося. Войцєх засвітив кілька свічок, які зпоміж тютюнового диму ледво блимали якимсь рудим мрачним світлом. Поприносили страви і шляхта засідала коло столів. Чарка з горілкою кружляла чергою при звичайних приговхрках. Зробилося тихо, лише чути було голосне сьорбання і жуття міцними шляхетськими щоками. Одна страва була смачніща від другої. Войцєх понаставляв склянок і поналивав вина.
— Віват наш шановний пан брат Міхал! віват! Войцєх звивався як в кіпятку опарений, наливаючи склянки.
Тепер настав знов гамір. Шляхта розбалакалася, всі говорили враз і заледві сусід сусіда розумів.
— Послухайте мене, панове браця! — відозвався Михась.
Настала тишина.
— Наша ясна пані баронова відступила шляхті закутянській в тім році на випас угор на стариз-нині і лиш просить, аби панове браця в осені той лан, їй спокладали. Що року буде один лан в угорі, і що року так само буде шляхта випасати... А тоє вино, що тепер пємо, прислала нам наша ясна пані на почастунок, на могорич...
— Віват наша пані дідичка! най жиє! віват! Шляхта випила склянку одним духом.
І зробилось знову гамірно. Шляхта почала міркувати, скільки то штук худоби можна буде на старизні випасти, а скілько буде треба відтак плугів, щоби спокладати.
— Панове браця, послухайте мене! — кричав знову Михась, дивлячись пильно, чи всі склянки повні.— Слухайте панове браця! Я спросив вас ще, щоби як ваш брат засягнути у вас братерської ради... Я загадав взяти собі добру, чесну, уцтиву панну за малжонку — шляхтянку таку як і я, як ми всі з доброго шляхотсько-го роду. Я панове браця, женюся і вже маю благо-словенство від моєї пані матки добродзєйки, а вас панове, всіх прошу на весілля. Наша ясна пані баронова сама мені вибрала панну, сама мене висватала. Я женюся з шляхетно-уродженою панною Міхаліною Бура-чинською, вихованкою нашої ласкавої баронової...
— Най жиє шляхетне уроджена панна Бурачин-ська, панна молода! віват! — заревіла шляхта, аж одна свічка згасла.
— — Тож ви, панове браця, мої кохані і шановні фаміліянти, не противитесь тому, щоби панна Бурачинська ввійшла до нашого роду, була моєю мал-жонкою?
— Віват паньство молоді! най жиють! віват!
— Запрошую всіх на весілля.
Розохочена шляхта ревіла, віват, аж вікна дзвеніли. А кожне віват нищило ряд склянок вина, що тонуло у шлунках шляхти. Михась був дуже радий і доливав, що міг. Хотів, аби кожне попамятало його заручини.
Серед гамору, суперечок і окликів пила шляхта, мов смоки. Така оказія не зараз трафиться...
— Шельма той Міхал! родився в чіпці, бігме в чіпці! — говорив один шляхтич свому сусідові.— Кажу вам, панє брацє, що в чіпці. А хто би мені сказав, що ні, то я з ним не так поговорю! — і луснув кулаком об стіл, що аж склянки задзвонили.
— Агов, панє брацє! склянок нам ще треба... не товчіть!
— Що то треба? Або я ка-а-жу, що не треба? Хто каже, що не треба, то мій воріг, а хто каже, що треба, то мій брат... Бігме... я кажу, що наш пан Міхал, брат наш коханий, родився в чіпці... Панє Міхалє, панє брацє, дай писка!., бігме в чіпці! — і шляхтич конечно хотів переступити лавку, на котрій сидів, та другі єму не дали.
По вині дали мід. Шляхта не пропустила ні одної черги. Настав галас, мов на ярмарці. Декотрі стали вже сваритися, нагадуючи собі Бог зна колишні причини. Але Михась зараз прибігав і лагодив закукурічених шляхтичів і змушував їх запити згоду. Так помирені стали зараз цілуватися сердечно, а дехто мягкого серця і прослезився.
— Я вам кажу, панє Пєтше,— говорив крізь сльози старий сивовусий Філіпко до свого сусіда,— я та-
кий круглий сирота, такий одинокий, як отой мій палець, о! — і поставив свій один палець проти носа свого сусіда,— як билинка в полі... кажу вам! Нема у мене ні тата ні мами... Я сирота — і заридав наче б тільки що вчера похоронив батька й матір.
В другім кінці стали співати улюблену шляхот-ську пісню:
Дай же Боже в добрий час, Як у людей так у нас, І в щасливу годину Розвеселім родину! Ой ну-ну, ну-ну-ну! Розвеселім родину!
Шляхта славно ричала один голосніще від другого, а ну-нуканню не було кінця, з гуртового співу виходили всілякі комічні мутації.
Один шляхтич, вимахуючи руками, співав сам про себе:
Ви малії гопаки Витинайте пендраки! Возьміть маму в середину — Розвеселіть родину! Ой ну-ну, ну-ну-ну! Розвеселіть родину!
Войцєх з Михасем наливали безнастанно. Шляхті й не в голові було йти до дому. Кожний говорив за себе, не розуміючи сам, що говорив, і не турбуючись, до кого говорить.
Вже було геть по півночі, вже кури піяли, а шляхта кричала, співала, веселилась і пила на перегони. Далі дехто знеміг і вивернувся горілиць з лави, де сидів. Другі пішли чергою за ним. Дехто зміг вийти в чотири боки на двір і тут зараз запоров носом в мягень-кий сніг, кричучи з усеї сили: Рятуй брацє! Жінки по-
6 "О0"-5 129
виходили зазделегідь до пекарні, та до алькира і тут кожна лягла, де попало. Кілька їх повилазило на піч, решта поклалися в алькирі на долівці, де тета казала наносити соломи.
Набогато було таких характерників, що вицідивши останки меду пішли до дому, держачись цупко попід руки один одного.
В ізбі захропіло, наче сотка чумацьких нема-щених возів. Хропіли на різні тони в ріжних ска-лях. Хропіли, харчали, свистіли, ірзали, бурмотіли, кричали: віват, кріз сон. Михась з Войцєхом поотви-рали вікна і двері, щоб часом люди не подушилися від такого задуху, і повтягали до хати тих удаль-ців, що позасипляли в снігу.
Відправляючи Войцєха до двора, Михась всунув йому в руку пять сороківців, а сам поклався вже над раном.
На другий день вже перед самим обідом стали гості будитися. Кожний протер очі, вийшов на двір і став кріпко терти голову снігом. Тим і витвери-зився. Приходив у хату, пив чарку горілки, закусив вареником і попращавшися сердечно з Михасем, йшов до дому.
— А то ти, гостина раз! — говорив сусід сусідові — такої я не запамятав...
— І голова не болить,— говорив другий.
— Добрі трунки має баронова!
— Добра пані...
— І Михась... шляхтич, брат, якого пошукати!
XII.
Таким чином Михась усунув послідну перешкоду майбутнього щастя. Коли розповів бароновій про угощення шляхти у себе, вона похвалила його за це.
Урадила зробити весілля зараз по Великодні.
За той час баронова ладила для Міхалінки придане. Сама їздила до Самбора, купувала полотно і всілякі матерії на убори. До двора спровадила кравців, швачок, і над всім наглядала, всему давала лад. Баронова не любила збувати чим будь тих, котрими опікувалася. Тож і тепер росли цілі копиці сорочок тоненьких кафтаників, спідниць, куцабайок, спенцериків... Молодиць з села зганяли до двора дерти піря, котрим набивали подушки, мов гори в тоненьких насипках. Заздалегідь ладились до весілля. Годували гуси, кури, качки, індики і два великі вепрі. Усе весілля хотіла баронова обійти своїм коштом.
(Продовження на наступній сторінці)