Гетьман Конєцпольський повірив Хмельницькому. Він знав, що Хмельницький не поважився б писати наклепи на такого поважного шляхтича, як Закшевський. Зрештою, і до нього доходили чутки про зловживання цього чоловіка. Гетьман не мав у своїй шляхотській гордості докорів сумління за те, що розгромив і покорив козацтво, але, як людина справедлива, не міг на такі безправства байдуже дивитися. Не гаючись, поїхав сам в Україну, щоб поставити Закшевського під суд і покарати по заслузі, забираючи з собою свого улюбленця Станислава Кричевського. Його іменував зараз же полковником чигиринського полку.
Приїхавши у Чигирин, Конєцпольський приказав Закшевського ув'язнити і почав строге слідство. Виявилося, що не тільки подані Хмельницьким факти були правдиві, але й, що надужить було ще більше. Гетьман розсердився сильно. Негідник своїм злочинним поступованням перекреслював усі плани, й королівські, і його, гетьманські. Вони обидва підняли думку великої коаліції християнських держав проти турків. Наслідник Жигмонта III, король Володислав IV, звірився із своїми планами перед канцлером Оссолінським і ще деякими своїми певними людьми. Справа мала бути вдержана в тайні перед магнатами, що про ніяку війну й чути не хотіли. Вони бажали спокою, хоча б навіть приходилось платити туркам та татарам гарач. На все мусили бути гроші, тільки як йшло про справи публічні, то магнати щільно замикали свої кишені. Вони побоювалися того, що король, зібравши більшу силу на таку війну, використає її, щоб вкоротити золоті шляхетські вольності. А ці вольності знову допроваджували Польщу до загибелі.
Король і його однодумці, між ними й коронний гетьман Конєцпольський, хотіли справу повести так, щоб поставити шляхту перед доконаний факт. А коли вже йшло про війну з невірними, то годі було обійтися без козаків. Вони перейняли у довголітніх боях всякі воєнні хитрощі бісурменські й вміли протиставити їм свої випробувані способи. Знали про те добре аліянти й в договорах із Польщею наставали на те, щоб і козаки взяли участь у війні. Й тому лежало в інтересі короля, Польщі й гетьмана не дразнити козаків, а їх собі приєднувати.
Гетьманський суд признав Закшевського винним і присудив його на горло. Та приятелі Закшевського почали забігати в гетьмана, представляючи давні його заслуги, й добилися того, що гетьман його помилував і тільки зо служби усунув.
Командування над чигиринським полком перейняв молодий панцирний товариш Станислав Кричевський. Це, на думку гетьмана, мало бути вистарчаючим відшкодуванням для покривджених реєстровців.
X
Богданів хутір у Суботові був гарно загосподарований. Особливо гарна була хата й будинки. Хата простора. Наліво з сіней ішлося у вітальню. Тут стояв довгий стіл, покритий килимами. На стінах ікони — робота київських малярів. Здовж одної стіни полиці з мідяною й срібною посудою. На другій висіла багата зброя. Під цією стіною стояли ліжка з горою подушок та перин. У кухні широка кахлева піч. По другому боці — спальня та їдальня. У ванкирі царювала старенька няня з дітьми.
Перед хатою широкий двір, посередині колодязь із високим журавлем, довкруги — стайні, клуні, хліви, повітки, врешті просторий курінь для челяді та козаків.
Все те околене високим тином. В'їздові ворота замикалися вночі. Біля воріт стояв сторожний козак, по дворі сновигали сторожні собаки вовчої породи. Без таких обережностей у цих неспокійних часах небезпечно було лягати спати.
А за хатою — город і розкішний садок. Серед кущів ліщини та малин — пасіка. Це було найлюбіше місце Богданове. Сюди любив він заходити у саме полуднє, покластися на траву, слухати гудіння бджілок, а то й подрімати...
У пасіці царював старий козак, пасічник Панько, знахар від усякого зілля. Жив у малій хатині літом і зимою, і виходив з пасіки хіба тоді, як покликали його до недужого. Хмельницький любив старого дуже, так, як і стареньку няню, що від смерті сотничихи заступала йому рідну неньку.
Новий полковник чигиринського полку Кричевський відразу звернувся до Хмельницького, бо гетьман вказав йому на нього, як на людину, де б засягав поради. Оба вони, однолітки, почули до себе симпатію. Полковник був частим гостем у Хмельницького. Любив посидіти з Богданом у пасіці, де могли набалакатись доволі і ніхто не міг їх підслухати.
По всій Україні не перепинялися панські утиски над реєстровим козацтвом, не згадуючи вже про посполитих. Окраїнні пани думали, що як винищать козацтво, то нікому вже буде постояти за кривди українського народу.
Мучений народ став громадно. тікати на Запоріжжя. Це було єдине місце, куди не сягала панська рука. Запоріжжя стало легендарним азилем-прибіжищем для всіх утиснених і покривджених. Панські кріпаки перекрадалися крізь панські граничні сторожі на південь. У панів почало не ставати рук до праці. Пани в крик. З Польщі йшли прикази до гетьмана коронного, щоб спиняв утікачів, ловив їх та передавав їхнім панам у руки. Пійманих утікачів карали пани люто, щоб другим відійшла охота тікати.
Щоб перервати зв'язок між Україною та Запоріжжям, гетьман Конєцпольський відбудував фортецю Кодак, поблизу Дніпрових порогів. Тут поставлено польську залогу, що розсилала роз'їзди на всі сторони. Гетьман своїм Кодаком дуже величався. На його думку, це був символ його сили і видимий знак панування шляхти над українським народом.
Одного разу гетьман Конєцпольський приказав чигиринському полкові виступити назустріч татарам, що мали вертатися з Польщі з добичею. З полком пішов й Хмельницький. Вісті виявилися неправдиві, татарів не стрінули.
Гетьман поступив до Кодака й опроваджував польську шляхту, що з ним була, й старшину козацьку по всій фортеці й все пояснював. Хвалився тим, що це він такий план видумав і припильнував його виконання. Врешті каже:
— Чи є в світі така сила, що здужала б таку фортецю здобути й зруйнувати?
Не втерпів такої перехвали Хмельницький і докинув:
— Ману факта — ману ділябунтур *. Конєцпольський аж зубами заскреготав із досади, що такий хам-козак сміє йому .перечити. Гордий на своє магнатство і становище в Польщі, він признавав вправді Хмельницького за людину з вищою освітою й хистом, та дивився на нього згори, як на таке сотворіння, що Богом призначене до вірної служби свому панові й до сліпого послуху панській волі.
* Що рука збудувала — рука може знищити
Всі поглянули в сторону Хмельницького. Зміркували, що гнів гетьмана відоб'ється на ньому болюче. Його вороги раділи, що він сам викопав під собою яму. Тепер прийде йому певне амінь. І не дуже помилялися. Гетьман приказав таки зараз закувати Хмельницького в кайдани та кинути до льоху в кодацькій кріпості. Там мали його держати аж до дальших гетьманських приказів.
Кричевський зажурився долею свого приятеля. Треба його рятувати. Та треба вичекати відповідної хвилі, щоб усього не зіпсути.
Тимчасом чигиринський полк вертав у Чигирин. Припав він своєю справністю до вподоби гетьманові. Став Кричевського хвалити і висказувати йому своє признання. Полковник задумав нагоду і добрий гумор панський використати для свого друга.
— Зводьте, ваша милосте, мій добродію, потрудитися до нашого полкового города Чигирина і придивитися до нашого полкового уладу. Це буде для мене велика честь, коли почую з уст вашої милості признання або й заввагу, що стане мені на будуче приказом.
Гетьман послухав, бо лесливі слова його улюбленця припали йому до вподоби. В полковій канцелярії застав зразковий лад, що давав себе пізнати на кожному кроці. Побачив козацтво справне, добре відживлене, одягнене й узброєне.
— Зух із тебе, пане Станиславе. Бачу, що я не помилявся, ставляючи тебе тут полковником. Другі не вмилися до тебе.
— Не моя в тому заслуга, ваша милосте. Я прийшов сюди, як гомо новус *, і з козацькими справами зовсім не був обізнаний. Та ваша милость вказали мені людину, де я мав шукати поради. Я не завівся, слухаючи її у всьому. Він мною кермував.
* Нова людина
— Хто ж це такий, * не пригадую собі цього? — зацікавився гетьман.
— Це, ніде правди діти, наш генеральний писар Богдан Хмельницький.
— Він зухвалий, і за це постигне його заслужена кара,— сказав гетьман, насупивши брови.
— Ваша милосте, він стрілив дурницю не із зухвальства, а з цеї смішної привички пописуватися всюди знанням латини, що її, каже, навчився у єзуїтів в Ярославі. Я не раз добре насміюся, як він у розмові з простим козаком почне цитувати йому Овідія або якого іншого римського поета, а цей дивиться на нього, яр теля на нові ворота. Вони думають, що він цього в турецькій неволі навчився. Поза тим він вірний і щирий, а наді все пильний і розумний в службі. Його була б велика шкода, а мені без нього, як без руки. А втім, я думаю, що ні наш король, ні ваша милість не кинули ще думки коаліції проти турка. Я в цьому дусі працюю між козацтвом, а Хмельницький мені щиро помагає. Його поміч має більше значіння, як моя праця. Його козаки люблять і приписують йому заслугу, що ваша милість прогнали того поганця Закшевського. Коли б тепер його усунути, то це вплинуло б погано на реєстровців. Хмельницький аж горить з нетерплячки, щоб чимскоріш йти у похід на турка. Має він з турками якісь порахунки ще з часів неволі. Шкода було б такої людини...
Кричевський бачив, як гнів гетьмана холоне. Особливо останні докази роззброювали його зовсім.
— Добре,— каже гетьман,— я його велю випустити, але за кару не буде він генеральним писарем, тільки сотником, на місці свого покійного батька Михайла.
Зараз пішов приказ до кодацького ротмістра, щоб випустив Хмельницького на волю. Кричевський вклонився гетьманові до колін і дякував йому.
(Продовження на наступній сторінці)