Чорт бери,— горячився Андрій,— має вуйко моїм добром подавитися, то хай краще адвокат забере. На кождий випадок мені більше прийде, чим адвокатови заплачу. Ви тату подумайте, кілько це за десять літ назбиралося з двайцяти моргів поля, а інвентар цілий?
Як не можна буде по доброму, то і так мусить-ся зробити. Та я не знаю, якби вам там обоїм жилося. Ти знаєш в якому стані тепер Зося. їй треба спокою тим більше, що вона в дома не привикла до криків, сварки та лайки. У нас все було тихо, та спокійно. Таке життя може і на її здоровлю відбитися. Щоби ж знова вона жила у мене, а ти там аж поки своєї праці не обезпечиш, також не здало. Люди скажуть, що ви розвелись...
Але рахунки вуйкови колькою в горлі стануть,— говорив Андрій не зважаючи на мову Тачинського.
По цій розмові пішли обоє до церкви, аби їх люди бачили, що вони живуть в згоді.
По обіді Андрій взяв тестя на сторону і спитав:
— Тату, чи це правда, що люди по селу плещуть, що ви заплатили вуйкови якісь гроші за це, що я з Зосею оженився.
Тачинському побаграніло чоло з сорому.
Це, синку, правда. Я сього не перечу і ти мені не дивуйся, бо я батько і хотів добра моїй дитині, а кращого зятя як ти, я не міг собі вимріяти. Я мусів так зробити, бо Тучко не то домовлявся сього, але і торгувався, щоб дати ще більше. Але мені дивно, звідкіля люди про це дізналися, бо я нікому сього не говорив, а Тучко також ні. Ми розмовляли про це в чотири очі.
Люди догадувалися, що так му сіл о бути, бо ті що мені це казали вважають вуйка за такого шельму, що даремне кроком не поступить і знає з усього витягнути для себе користь...
Тачинський хотів тепер із всього перед зятем висповідатися.
Я не лише виплатив йому перед слюбом двіста ринських сороківцями з маткою боскою і дав золотого російського імперіяла, але ще мусів пообіцяти, що буду тебе здержувати від сього, щоб ти не жадав зложення рахунків з ведення опіки над тобою.
На що ж ви, тату, таке зробили? Ви прямо купили мене у вуйка за гроші для вашої дочки...
Тачйнський поміркував, що задалеко загнався з своєю сповіддю і хотів себе виправдати.
— Ні, сину, воно так не було. Тучко мене до цього змусив бо загрозив, що коли не дам, то зірве заручини, а я не хотів опозорити перед світом моєї дитини. Ти знаєш, що люди опісля про таких дівчат говорять? Таким, то певно не минути сивої коси.
Це що Тачинський говорив було правда, бо Тучко йому так загрозив. Але він промовчав це, про що говорив з Тучком у коршмі "Під кобилячою головою". Через це вийшла начеб то правда, а начеб ні.
Андрій похитав головою:
— Дорого мене вуйко продав, а я цього і не подумав.
Ти Андрію перестав би вже раз Тучка вуйком звати. Який він тобі вуйко? от! десятий кіл в плоті.
Я вже так звик. Хай я від його перше від-вяжуся...
Договорилися до цего, що Зося остане ще тут, а Андрій верне до Заріча і зачне молотити своє збіжжя, а колиб Тучко сьому противився, так зараз до суду.
Андрій остав тут до вечера. Тучко надіявся, що він привезе і Зосю з собою. Як побачив Андрія самого, то крутив носом, та лише спитав, чи Зося все ще хора?
— Вона здорова, та ще її мама задержала при собі, щоб знова не занедужала...
Андрій зараз запорядив Раврови, щоб йому не займав меншого тока, бо він буде молотити там своє жито і пшеницю.
Равро так і зробив, але зараз рано побіг з язиком до Тучка, що Андрій став молотити своє жито.
Тучко по сніданню вийшов до його на тік.
Ти що робиш?
От, бачите, жито молочу.
На це, ще був час.
Побоююся, щоб мишва не погризла соломи. Мені треба околотів на пошиття моїх будинків, а жито спродам...
Що? Ти будеш продавати сам?
Своє можна мені продати, а ви знаєте, що у цім засіку лише моє збіжжа зложене.
Тучко не знав, що казати і вийшов.
"Це вже чиясь робота і наука,— думав собі Тучко,— тут або старий Штокало пхає своє рило, або цей Ясьо. Але вже ти синку помиляєшся думаючи, що ти продавати меш". Тучко ходив по господарстві і заглядав усюди, а щоби дати ходу своїй злости став кричати і лаяти челядь за непорядки...
Андрій молотив цілий тиждень, а робив найменше за двох. Кождого вечора замикав тік на свою колодку. Змолочене збіжжя чистив і збирав до міхів, а околоти складав окремо. Міхів привіз собі з Вербинців.
Про всьо знав Тучко від Равра та лише ждав хвилі, коли Андрій скінчить молотити, а тоді забере все і продасть сам.
За цілий цей час поводився Тучко з Андрієм дуже солоденько, не згадуючи нічого про збіжжя. Доперва в суботу при вечері спитав:
А що, вже скінчив молотити?
Ще ні, ще буде роботи на цілий тиждень.
А що видає?
По три чвертки з копи.
Це мало.
Справді це було мало, та в дійсности було більше і Андрій це затаїв. І це не сказав по правді, що роботи буде на тиждень, бо він знав, що скінчить до четверга найдальше.
І так йшла робота дальше. Андрій замикався в стодолі, коли там робив, бо знав добре, що Равро його підглядає. У середу в вечір був зівсім готовий, та лиш наслухував, коли Тучко засне. Він вийшов по-тихо з алькира, зладив свій віз, повиносив міхи на віз, запряг коні і повіз до Вербинців. Возив цілу ніч. Він, відгадав думку Тучка і випередив його. Равро дивився на цю роботу, але сам не посмів перечити, а до Тучка не смів йти, бо він спав, а будити його нікому не було вільно.
Андрій сміявся в кулак, як вернув послідним разом і поклався над раном спати.
Равро зараз з рана пішов Тучкови сказати, що сталося. Тучко аж закипів.
— Ти, ледаре, чому мені вчера цего не сказав?
— Бо пан вже спали, а будити не вільно...
— То ти гадаєш, що колиб і горіло, то не вільно мене будити?
Не вільно, я тільки і знаю...
Ти дурень, марш мені з очей...
Тучко вийшов на тік, але він був замкнутий на колодку. Тучко взяв сокиру і виважив скубель. Тік був чисто позамітаний, а в засіку замість збіжжя околоти соломи.
Він вертав до хати, щоб з Андрієм собі поговорити. Обіцяв собі, що як застане в алькирі, то випарить так, що попам'ятає. Але Андрій спав мимо утоми лише "одним ухом". Почувши, що Тучко сварить на Равра, він прокинувся, одягся і ранче був на дворі, чим Тучко.
Тепер Тучко стрінув його на подвірю.
Де ти, Андрію, подів змолочене збіжжя?
Я ж казав, що на продаж молочу.
Як ти посмів без мене продавати?
Треба, вуйцуню, про себе дбати... Хто дбає, цей має. Моє збіжжя в безпечному місці...
Е! мудрий ти небоже, та не дуже воюй, щоб чого не довоювався.
Я мудрий, бо ви, вуйцуню, мене розуму вчили. Я був в добрій школі...
Тучко подивився на його "тим оком, що на пса" і покликав його в хату, щоб дечого погано не договорився. А як були в хаті Тучко зачинив двері, приступив до його дивлячись гнівно в очі та засичав крізь зуби:
— Де ти, ледаре, подів збіжжя? Кажи зараз, бо я по шандарів пішлю, ти злодію.
Андрій не спустив ока з Тучка і дивився на його згірдно, почуваючи себе певним.
— Добре, вуйку, пішліть по шандарів, а я їм скажу, щоби за одним заходом і за цими сороківцями пошукали, що ви вимантили від мого тестя.
Тучка, начеб розпеченим ріжном проколов. Цьому щенюкови вже зуби виростають і кусати зачинає.
З цього може вийти щось поганого і інтерес попсується. Треба змовчати і щось кращого видумати. Тучко заскреготів зубами і відвернувся не кажучи вже ні слова.
Андрій того дня не пішов обідати до покою, лише між челядь до кухні.
Тучко побачивши це, кликав його через сіни до світлиці.
Чого стирчиш між челяддю і не приходиш їсти з нами?
Наймитови, а хоч би і гуменному між челяддю місце, а не в покоях...
Хиба ж ти у нас за наймита? — каже вуйна.
Я тут гірше, чим за наймита. Наймит з господарем умовився і знає, за що служить, а я працюю без умови, і не знаю, за що...
Слухай хлопче, який біс заліз тобі в душу? Я тебе не пізнаю...
Біс? Ні, я хрещений, і біс до мене не має права, бо я живу по Божому. Але мені відкрилися очі, і я бачу, що ви мене нищите, користаєте з мого майна тай з моєї праці. Ви мене продали, і під загрозою, що до слюбу не пустите, поки вам не заплатять сріблом та золотом... Чи то так ладно, по шляхотськи? Ганьба!
Ти мені не ганьбуй, бо зуби виб'ю...
А це ладно, що обіцялись-те перед весіллям, що мене пустите на своє і цим мене до женення заманили, а мій цілий інвентар запропастили, що не маю ні ложки ні миски?
Про це повинна подбати твоя жінка.
Але цьому, то хиба моя жінка не порадить, що ви буцім то виганяли римара з хати, а обіцялисьте йому корець збіжа за це, щоби шторцувався і не вступився...
Тучко побачив, що Андрій знає всьо, і нічого розумнішого не прийшло йому на думку, як усьому заперечити.
Це всьо брехня і неправда, від початку до кінця.
Ну, ну, воно все виясниться явно і славно на весь світ, і то в суді...
Я суду не боюся, і нічого мені не зробиш...
Побачимо...— Андрій вийшов.
А то шельма, щенюк... бачиш, як йому зуби виросли?
Це вже робота Тачинського — йду о заклад, що так,— говорила Тучкова.
Кажу тобі, що ні. Тачинський на таке за дурний, хоч і до лацінської школи ходив. То хтось із заріцьких: або цей старий Штокало, або цей шельма Ясько Лесів. Я мушу це викрити, а годі він мене попам'ятає.
Я раджу, що краще було би поладнати діло потихоньки і по доброму, а не розмазувати перед світом.
(Продовження на наступній сторінці)