Алессандро вийшов на шосе. Його увагу привернули великі оголошення на стовпах. Біля одного стовпа стояв літній чоловік у зім’ятому костюмі селянина, в зеленому капелюсі. Він, чухаючи потилицю, читав текст. Товсті губи поволі ворушились. Озирнувшись, селянин побачив Лосса, хотів щось сказати, але вражено замовк, опустивши очі додолу. Безглуздий хрип був відповіддю па запитливий жест Лосса. Алессандро позирнув униз і зрозумів у чому річ. Його ноги майже по щиколотки поринали в землю. Він справляв враження людини, що стоїть на куксах.
Селянин, задкуючи, віддалився від Алессандро, потім кинувся втікати. Лосс миттю прочитав оголошення. Там писалося про нього:
ПО ЗЕМЛІ ЙДЕ ЛЮДИНА-ПРИВИД! НІХТО НЕ ЗНАЄ, ЩО ВОНА СОБОЮ ЯВЛЯЄ, ЯКА В НЕЇ МЕ-ТА. ПОВІДОМЛЯЙТЕ ВЛАДУ ПРО МІСЦЕ її ПЕРЕБУВАННЯ, ПРО НАСЛІДКИ її ПОЯВИ. БЕРЕЖІТЬСЯ її — ЛЮДИНА-ПРИВИД БУЛА ПРИЧИНОЮ СМЕРТІ БАГАТЬОХ ЛЮДЕЙ!
Далі йшла велика наукова стаття. Ознайомившись із нею, Алессандро жовчно всміхнувся. Наукою в ній і не пахло. Якби був живий Тенк і міг прочитати, як трактують його винахід вчені-колеги, він би зовсім зненавидів людей.
У статті говорилося про те, що наукою доведена можливість появи людей з того світу, що людина-привид, очевидно, і є вихідцем із безодні. Автор статті припускав також появу подібних істот з інших планет-них систем, де розвиток життя міг досягти вищого рівня, ніж на Землі.
В кінці автор закликав до пильності. Може, чужа раса, писав він, має мету підкорити наш прекрасний світ і зробити людство рабами.
Лосс плюнув на оголошення й пішов геть. Далі, далі від цих божевільних, від цих шахраїв…
У Сарагосі є аеропорт. Він зовсім недалеко… Туди. Може, йому пощастить проникнути в літак, що летить на Париж. О, як було б добре…
Лосс не міг згадати, як він попав на територію аеродрому, як знайшов літак із написом: Мадрид–Сарагоса–Тулуза–Париж, як проліз у задній відсік літака, готового до польоту. Опам’ятався Алессандро вже в повітрі — літак розвернувся над Сарагосою, взяв курс на північ. У хвостовій частині було темно, трясло. Лосс почав перебиратися до середини. Він проник крізь перегородку й опинився в коридорі. Його побачив маленький товстий пасажир, який курив сигарету. Він збентежено дивився на появу людини прямо з стіни, потім одчайдушно закричав. На крик вибігли члени екіпажу. Один з пілотів здивовано запитав товстуна:
— В чому річ?
Товстун із жахом показав на Лосса, який до колін поринув у підлогу коридору.
— Це людина-привид! — почувся голос.
Лосс не звертав уваги на їхні крики. Перед очима завертілися різнокольорові кола, він втрачав свідомість. І в ту ж мить Алессандро випав із літака. Від свисту повітря Лосс отямився, поглянув униз. Під ним було якесь невелике місто. Серце Алессандро стислося від жаху. З кілометрової висоти він уріжеться в землю й повністю увійде в неї. Він задихнеться, не зможе вибратися на поверхню. Будь-що буде. Хай його тіло розіб’ється, як пуста пляшка об камінь! Смерть, то смерть!
І ніби далека зірниця, промайнула туманна думка: секрет, формула Тенка. Алессандро один знає її. Треба добратися до Франції…
Алессандро заплющив очі, щоб не бачити удару. І все ж відчув, що його тіло вже проходить крізь тверду речовину. Падіння пружно сповільнювалося. Він розплющив очі, сподіваючись відчути себе серед темряви в глибині землі. Але з подивом відзначив, що він проникає крізь поверхи високого будинку. Лосс у якісь долі секунди бачив перелякані обличчя людей, чув крики. Нарешті, він прорізав підлогу широкої порожньої кімнати й випав у великий зал, осяяний промінням гігантської люстри. Внизу стояло багато столиків, за ними сиділи люди. Це, мабуть, був ресторан. Лосс упав якраз біля естради. Падіння було сповільнене багатьма перекриттями, тому він поринув у підлогу тільки до пояса. Лосса оглушив крик присутніх, які зчинили неймовірну бучу. Сто-лики полетіли шкереберть, жінки в паніці давили одна одну в дверях.
Алессандро, не тямлячи себе, у відчаї кинувся до стіни й проник на вулицю.
Що було далі, він не міг пригадати. Куди й для чого йшов, чого хотів — не усвідомлював. Блимали неяс-ні спогади про Моріса, про Париж, він десь сідав на поїзд, випадав із нього. Йшов по шосе полем, чув проклят-тя і вигуки, сповнені страху.
Почуття голоду й спраги зникло, свідомість майже згасла. М’язи ніг автоматично пересували його все далі й далі, без волі свого господаря. Лосс схуд, позеленів, костюм на ньому обвис…
Одного ранку він опинився в пустельному місці в горах. Тут було тихо, тільки десь у букових заростях мелодійно висвистували птахи. Мабуть, уночі пройшов дощ, бо все навколо блищало краплями чистої прозорої роси. Сходило сонце. Воно прорізувало легкі тумани над горами, воно ніби вітало землю, вбрану в святкову одежу.
Проблиски думки осяяли потьмарену свідомість Лосса. Він зупинився, оглянувся. Гори позаду. Це — Піренеї. Значить, він перейшов кордон Франції. Вираз задоволення промайнув по нужденному, змарнілому обличчю. Собаки Шліссера вже не переслідуватимуть його.
Як прекрасно! Який все-таки чудовий навколишній світ! Він буде існувати вічно, й завжди над ним царюватиме людина-творець. Усупереч злу, всупереч привидам. Прекрасна думка науки не буде ніколи обернена на знищення світу — світ занадто великий і зрілий, щоб його могли кинути в рабство шарлатани, авантюристи.
Все позаду: каторга, маніакальні заміри — плід його нелюдського виховання, трагедія великого вченого. Тут, у цьому чарівному куточку можна й умерти… Алессандро відчуває, як земля невмолимо кличе його до себе, розкриває свої обійми. Ні, він вже не добереться до Моріса, нема й краплі сили…
Хоч би одна жива душа була, якась хороша людина, щоб їй передати формулу Тенка. Якщо формула по-паде в руки Моріса, ідеї професора не будуть обернені на зло. Невже тут, серед чарівного краєвиду, не знайдеться людини з чистими помислами…
Алессандро знесилено зупинився на вузенькій стежині над потоком і раптом… побачив людину. Чоловік вийшов з невеликої зеленої палатки, укріпленої на виступі під тінню смерек. Лосс радісно зітхнув. От і добре. Доля востаннє співчутливо поставилась до нього. Може, він зробить перед смертю добре діло.
Чи так, Алессандро? Вірно ти робиш? Люди не будуть проклинати тебе перед смертю?
Епілог
…Лосс замовк. Я отямився від неповторного враження, породженого дивною розповіддю. Тіло Алессандро поринуло в ґрунт по груди, людина-привид уже не мала сил вирватися з кам’яних обіймів.
— Лосс! — закричав я. — Що робити? Чим допомогти вам?
— Не треба, — прошепотів він, розплющуючи очі. — Я щасливий… Я виконав свій… обов’язок… Опублікуйте мою розповідь… хай ця трагедія… буде пересторогою для інших. Я задихаюся… скоріше… папір… пишіть… Я продиктую вам формулу радонату й антирадонату.
— Ви не боїтесь? — тихо запитав я.
— Ні… Формула — пусті символи, якщо не знати… попередніх процесів. їх знає… тільки одна… люди-на… в світі. Ця людина… не оберне на зло… Так хотів… сам Тенк. Швидше, прошу вас.
Він уже не міг говорити. Я, ледве стримуючись від жалю і хвилювання, дістав блокнот. Лосс помертвілими губами шепотів мені напівзрозумілі слова. Я кілька разів перепитував його. Нарешті, на папері було по-вністю записано формули радонату й антирадонату та адресу Моріса Потра.
І ось людина-привид замовкла. Тіло її занурилося в землю майже по шию. Почувся хрип. Востаннє роз-плющилися очі, повернулися до сонця і згасли.
За кілька хвилин земля проковтнула Алессандро Лосса. Переді мною була пустельна стежка, навколо — ні душі. Тільки запис у блокноті свідчив про незвичайну пригоду.
…Через кілька днів я повернувся до Парижа. Не гаючи часу, знайшов потрібний будинок на майдані Ету-аль.
Мені відкрила старенька бабуся. Підсліпуватими очима вона підозріло оглянула мою постать, а потім прошамкала:
— Кого вам?
— Моріса Потра.
— Заходьте. Він якраз удома.
Я зайшов до коридору, потім до маленької кімнати. Назустріч мені йшов чоловік. Це, безперечно, був Потр. Я впізнав його з опису Алессандро Лосса.
Я назвав себе.
— Чув. Знаю, — чемно відповів Потр.
Обличчя його було змарнілим. Якась важка дума гніздилася в глибині запалих очей. Чи знав Потр про трагедію свого вчителя, про смерть Лосса?
Вчений ждав, про що я почну говорити. Я мовчки дістав блокнот, вирвав аркуш із формулами й подав Потру. Він здивовано пробіг по ньому очима. І ось я побачив, як обличчя цієї спокійної людини смертельно зблідло. Він вхопив мене за плече, міцно стиснув.
— Де ви взяли? Хто передав? Адже Тенк загинув! Він встиг зробити це? Поясніть мені!
— Заспокойтеся, — відповів я. — Я не бачив Тенка, не знаю його. Ці формули мені передав Лосс.
— Лосс?!
— Так. Алессандро Лосс.
— Коли? Як?
— Кілька днів тому. Він помер, його немає. Це він був привидом, якщо ви слухали радіо.
— Я так і гадав, — прошепотів Потр.
— Він пробирався до вас. Вірив, що ви допоможете йому, що ви один можете створити антирадонат.
— Так, це правда. Але пізно… Занадто пізно він згадав про мене, про мої слова.
— І все ж таки, дякуючи йому, світ одержить чудесний винахід, — заперечив я.
— Так. У його душі були й світлі сторони. Переважили темні. Жаль. Як жаль хлопця!
— Ще одне слово. Він просив, щоб ніколи більше радонат не потрапив до рук… Ви розумієте?..
— Розумію. Цього не буде. Але невже ви думаєте, що люди-привиди могли б підкорити світ?
— А хіба ні?
— Ніколи. Винаходиться зброя — одразу ж з’являється й антизброя. Армії привидів, скажімо, треба спочивати, тобто приймати антипрепарат і перетворюватися в звичайних, непроникливих вразливих людей. При сучасному рівні воєнної техніки армія привидів — це дурниці. Та й взагалі світ настільки неосяжний, людство могутнє і сповнене такої віри в грядущий світлий день, що ніякі заміри маніакальних претендентів на світове панування не увінчаються успіхом. Так було, так є і так буде! Я вірю тільки в позитивне технічне застосування радонату.
— Що ж, я радий, дуже радий, що виконав свою обіцянку. Залишилося одне…
— Що саме?
— Лосс заповів опублікувати його розповідь. Хай його трагедія буде пересторогою для інших.
— Добре. Я допоможу вам, — потиснув мені руку Потр. — Сідайте, я розповім вам про все, що стосується тих подій.
Післямова
…Отож, сьогодні я здаю до друкарні ці записки. Моріс Потр перечитав їх і сказав, що вони досить точно передають усю історію.
Вірю, що дуже скоро письменники будуть описувати вже не трагедію людини-привида, а героїчні подви-ги сміливців, які використають видатне досягнення науки для проникнення в заповітні таємниці природи, для служіння на благо Людини…
1959 р.