Давно суджена Планеті Епоха Свободи. Стежку до неї закрив закон — хитроумний Лабіринт Міноса, що прив’язав людство до правової фікції і нав’язав мислячим істотам страшне мито: регулярну данину з найкращих синів та дочок для ЗвіролюдиниМінотавра.
Дрімаючі визнали цей закон. Ось чому досі вивищується над нами привид бюрократичного, тиранічного, нещадного демона, котрий схопив рукою мороку за шию творчі сили Світу, не даючи їм вийти в суджений Всесвіт Любові.
Всюди — закон. Все — закон. Суцільний детермінізм, регламентація. Жодної свободи, окрім формули: свобода — усвідомлена необхідність! Іншими словами — смирення раба перед невблаганністю тюрми. Релігія накинула на шию віруючого закон Бога, агностики та скептики затуманили розум втомлених шукачів законом невідомої сили, наука здавила горлянку людства арканом закону матерії. Що ж здатні знайти люди, якщо все підпорядковано закону? Куди втечуть вони від гарчання Мінотавра? Чи не краще одразу прямувати йому в пащу?
Так ми стали полоненими власної сіті. Тільки поети, аскети та божевільні передчували Вільне Буття, мріяли про нього, шукали його, рвучи на частки власне тіло й дух,
І вони йшли за голосом Правди! Всеохопного закону не може бути, бо закономірний Всесвіт не зміг би існувати — він давно зупинився б, випарувався, розтанув у небутті…"
— Дивна логіка, — вголос промовив Речислав. — Звідки такі висновки? "Закономірний Всесвіт розтанув би…" Або автор невіглас, або я, дідько б його взяв, не можу втямити суті його міркувань! Хіба що так: закон передбачає тотальну підпорядкованість усіх часток і аспектів, модусів і виявів Буття певному алгоритмові, а відтак — обумовленій програмі. Отже, ця програмазакон існує вічно або виникла космоісторично, в часі. Якщо вічно — тоді Всесвіт справді давно б розвіявся, зник, бо закон ентропії, розсіяння енергії, діє невблаганно. А якщо закон сформувався в часі — тоді його автором є свобода волі. Отже, творяща сила — деміург, інші цивілізації, інші сфери чи навіть спонтанний імпульс Хаосу. Гм, гм… Щосьтаки та є в цьому маренні! Ага, ось автор каже те ж саме. "Всесвіт — випадок, гра, флуктуація універсуму, можливість, що реалізувалася. І здійснилася тому, що єсьм свобода — антипод закону.
Та апологети ортодоксальних учень і правознавці грізно здіймуть застережний перст: посягати на сутність закону — злочин! Все рухне, якщо впадуть закони!
Так, нас залякали злочинністю. Нас приспали брехнею, буцімто без закону людство не зможе жити, бо злочини заповенять Планету".
Головний Детектив почухав потилицю, невдоволено ляснув долонею по ковдрі. Це вже камінець в його ділянку. Те ж саме торочить ВікторБудяк. Невже вони не збагнуть, що ототожнювати закони природи й закони юридичні нема жодного сенсу. Який механізм існує в природі, котрий би регулював поведінку мислячої істоти? Вже на перших сторінках Біблії жевріє вогник застороги: ви повноправні володарі Едему, але ось це — не чіпайте! Не стрималися, з’їли нещасне яблуко. І породили Кримінальний Кодекс!.. Гм! А чи можна було інакше? Скажімо, не садити тієї провокаційної Яблуні? Або… не творити системи "заборон"?.. Хто зна, хто зна!..
"Будемо чесними: злочинці всього світу не вчинили й тисячної долі тих злочинів, тих мерзот, що за них відповідальні можновладці світу цього, котрі прикриваються фіговими листками закону й права.
Згадаймо криваві походи Риму, Чингіза, Тамерлана, конкістадорів, згадаймо колоніальні війни Британії чи Росії, згадаймо дві останні світові війни, що спопелили сотні мільйонів людських життів, табори смерті Гітлера й Сталіна, де знищено й закатовано десятки мільйонів душ, прислухаймося до стогону ув’язнених багатьох інших деспотичних (та й так званих демократичних) держав, уявімо страхітливу лавину страт і терзань впродовж тисячоліть, лавину, що її обрушив на голову бідолашного людства закон, і тоді ми збагнемо, чому Христос співчутливо сказав розбійникові, розіп’ятому поруч з ним на хресті: "Істинно кажу тобі: нині ж будеш зі мною в раю!" Бо більшість злочинів — то лише відчайдушні судороги душі, яка не бачить виходу з лабіринту абсурдного життя, не зустрічає радості, що без неї душа сліпне й темніє.
І я збагнув: достатньо проявити волю до пробудження — і людина вільна! Тепер. Негайно.
Прокиньтеся, Зоряні Брати, що задрімали на казковому кораблі, названому Землею, котрий пливе серед дивного, світоносного Океану Безмежності, поміж грайливими хвилями галактик і метагалактик. Прокиньтеся від прадавнього марення! Ви — вільні!
Навіщо нам закон Влади й Сили, що принижує нашу гідність та мрію?
Нам непотрібні ці суди, в’язниці, ці орди насильників, ці установи брехні, ошуканства і юридичного крутійства. Нам непотрібні гори паперів, директив, "законів". Нам огидні ці засідання базік, надутих папуг, що розігрують клоунаду під ім’ям законодавства.
Нам потрібна чиста планета, готова прийняти в своє дівоче лоно творчі зернята людського генія, щоб зростити Країну Світла, котра зріє в наших серцях. Нам потрібні дружні тварини, прекрасні брати — дерева й квіти, трави й зірки, чисте небо й нерушиме братерство народів.
Людина чиста, бо вона — Принц Світла! Вона несе у собі все — рятунок і загибель. Віддавши колись через дитячу довірливість потугу свою УзурпаторуЗакону, вона більше не повинна кидати скарби серця під ноги тіням вчорашнього дня!
Влада може бути лише одна — СамоВлада. Влада Духу! Всяка інша влада — насилля, бо вона викликає явний або підсвідомий протест. А протест завершується повстанням і розривом. Альтернативна Еволюція має сформулювати завдання: виростити Нову Людину, керовану Владою Свого Духу, Духу Цілості, а не віжками зовнішнього "закону". Навіть діти не повинні відчувати диктату збоку. Вести їх треба так, щоб стежка мужніння й розкриття була радісною й вільною. Тоді з надрів Звіролюдини воскресне Людина Промениста!
Повстань, Світоносна Людино! Повстань, вийди з труни закону!
Вір лише Любові. Самовідданості. Мужності й співстражданню. Особистому прикладу.
Усувай всі диктатури, навіть диктатуру дружби й любові, бо то вже не дружба й любов, котрих вимагають!
Ти несеш у собі найбільший скарб — Розум і Любов. Тобі достатньо внутрішнього світла для гармонійного співжиття з іншими душами у Всесвіті Краси. Злочинцем тебе роблять закони, що тиранічно обмежують творчу волю і штовхають до деградації.
Зруйнуй, Людино, зовнішні закони, хай засяє Закон Серця!
Не жахайтеся смерті. Її нема! То лиш межа, що відкриває нам нашу власну сутність, опромінену Великою Славою. Відчуйте цю Славу вже тепер, в ілюзорній країні тяжкого життєвого іспиту. Обтрусіте пилюку пройдених стежок з вашого нетлінного вбрання, наблизьте день торжества Держави Світла, до якої прагнуть всі подвижники віків. Женіть геть сум, зневіру і зло! Радість — ваш міст над безоднями! Радістю проходьте понад жахом і хаосом світу! І якщо вам здаватиметься, що ідучий спереду побратим упав у прірву смерті, — не вірте! Він лише зник за поворотом вічної дороги. Нова зустріч — в Батьківськім Домі на Святі Єдності!.."
— Ну й ну! — роздратовано пробурмотів Речислав, відкладаючи убік аркушики. — Змусив мене синочок поринати в еквілібристику прадавніх словес. То там то сям трапляються іскри цікавих думок, власне, їх можна розшукати у манускриптах всіх віків та народів. Проте хлопець пристає з ножем до горла: вирішуй! Що вирішуй? Що я маю сказати йому? Ось тут ще кілька опусів. "Серце Світу". Гм! Ще одна претензія! Далі — "Альтернативна Еволюція". Ну, це м’якше. Безліч мислителів шукали стежку до Утопії, та щось вона заросла чортополохом! Ні, ні, я неспроможний одразу здолати таку купу романтичного маракувашія. Завтра… чи то пак вже нині вранці, я запитаю свого буйного синочка: що я маю вивудити, ВіктореБудяче, з оцього кучерявого словесного хаосу? Яку рибину бодай елементарного глузду спіймати в потоці фантазувань дивака з двадцятого віку?..
ВИБІР
— Батьку, ти прочитав те, що я залишив?
— Дещо. Не все.
— Чому?
— Синку, невже ти волієш, щоб я сп’янів від надмірної порції кучерявих… так, так… саме кучерявих словес!
— І ти не втямив, чому я просив тебе прочитати ці відозви?
— Чому ж, я втямив. Але давай спокійніше. Сідай навпроти мене, зосередься. Гляньмо за вікно, на верхів’я Чорногори. Зверни увагу — природа спокійна, монолітна, певна себе. Чи не варто нам уподібнитися їй… не поспішати… Вічність позаду, вічність попереду, а ми…
— Нема вічності, батьку! — різко заперечив син, і в чорних очах загорілися жарини. — Є лише унікальна мить вибору. Спокій природи — то лаштунки нашого сплячого духу. Пам’ятаєш казку про дрімаюче царство?
— Я все пам’ятаю, синку. Ти хочеш вибору? Давай говорити гранично відверто. Чого ти жадаєш від мене?
— Тільки одного: знати, чи найближча мені людина здатна збагнути веління миті.
— Якої миті?
— Миті народження. Відкинь дорослу пиху, збагни, що дітям, можливо, відкрито те, що недоступно вам.
(Продовження на наступній сторінці)