Це були зрозумілі утвори моєї психіки.
Я чув, я думав, я бачив.
Пізніше я дізнався, що те ж саме пережили всі учасники дивної ілюзії, всі вчені, що були присутні в залі експерименту. Але тоді мені здавалося, що навколо не існує нічого й нікого. Тільки астероїд в зоряній безконе-чності і скорбне обличчя чужого космонавта.
Я чув чи, може, уявляв дивний голос. Він говорив, він звертався до всього світу:
— Я — іскра Розуму серед безмежності, звертаюся до всіх.
До планет. До далеких зірок, що сяють вдалині.
До життєдайного кола Зірки-матері .
До Безконечності, яка дише нечутно, тримаючи в лоні своєму мільярди нових іскор Життя.
Я звертаюся до тих, які прийдуть за нами, щоб пізнати світ і залишити в ньому полум’я свого Розуму, промінь своїх ідей.
Нас двоє на скелі, що лине в просторі. Мій товариш мертвий. Незабаром я теж піду слідом за ним.
Ми народилися і жили на планеті Таіна, четвертій від Зірки-матері. Таіна — це значить древньою мо-вою "Велика Богиня". Тепер її нема. Тільки безліч уламків мчить у просторі. То залишки від неї.
На одному з них сиджу я. І поруч мій мертвий товариш.
Я теж приречений. Але я спокійний.
Навколо Зірки-матері лине супутник Таіни. Він став четвертою планетою. Він несе на собі залишки життя Таіни — нашу надію. Що станеться з моїми братами — не знаю. Чи знайдуть вони ясний шлях, чи виро-сте з останнього зерна нова, могутня цивілізація?
Мій погляд не проникає в майбутнє.
Та я бачу грядущу історію Космосу. Вона невпинна.
Я сиджу на холодному камені. Думаю.
Я звертаюся до Розуму, який ще не виник. До Розуму, який об’єднує Вічність.
Я не знаю, хто сприйме в свою душу мої думки. Але я і ти, хто слухає мене — брати. Ми — струмки з одного джерела. Ми течемо в один Океан істини.
Отже, ти зрозумієш мене, далекий брате.
Отже, слухай…
Слухай про останні дні історії планети Таіни. Моєї планети Мабуть, ти будеш жити в цій же системі, в системі Зірки-матері. Ти будеш її дитям, породженням її щедрого проміння, її вогняного лона.
Ось чому я знаю, що ти будеш близьким, рідним і зрозумілим…
ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ
Голос замовк.
Якусь мить панувала тиша. Погляд космонавта сягав у безмежжя, ніби намагався побачити того, з ким він бажав обмінятися думкою. Потім чужинець знову кинув нас в лавину образів і думок. Почалася вражаюча калейдоскопічна розповідь — історія планети Таіни, неймовірна за своїми масштабами. Я розповідаю її вам так, як вона склалася в моїй уяві. Звичайно, це не точний переказ. Адже я більшість думок чужинця перевів че-рез власну психіку, через призму земного сприйняття.
Майже все різнило їх від нас. Вони жили на планеті, в кілька разів більшій від Землі, серед воднево-метанової атмосфери Вони купалися в углеводневих морях, розмножувалися за іншим принципом, ніж ми, во-лоділи даром антитяжіння, спілкувалися не тільки акустичним способом, але й передавали думку на відстань.
Але вони любили, боролися, ненавиділи, помилялися, вони кидали в рабство братів своїх і боролися за свободу, вони шукали шляхів до істини і вмирали на тій безконечній дорозі.
Саме тому їхня розповідь буде зрозумілою нам…
ВЕЛИКИЙ ЗАДУМ
ТАЄМНИЧЕ ЗАВДАННЯ
Небесний диск опускався на планету.
Велетенські тварини з люттю і подивом дивилися на нього. Деякі з них з острахом втікали геть, ламаючи товстими ногами густі зарості високих дерев, деякі ховалися в теплі зеленкуваті води. І лише хижі літаючі дра-кони з криком витали навколо небесного диска, намагалися вкусити його плоскими зубатими щелепами. І як тільки вони потрапляли в потік прозорого блакитного струменя, що оточував дивний утвір, як невідома сила кидала їх вниз, ламаючи крила, спалюючи лускату шкіру. А легіони інших потвор ще з більшим завзяттям на-падали на гостя з-за хмар…
Голубе сяйво зникло, диск повільно опустився на березі океану. Заблищавши в промінні Зірки-матері, він завмер непорушно.
Вгорі з’явився широкий отвір. З нього випливли три постаті космонавтів. Передній був старшим, могут-нішим своєю будовою. Навіть срібляста тканина скафандра не скрадала сильних м’язів його тіла і рук. З-за про-зорого покриття шолома видно було круте чоло, вольові очі, суворі риси обличчя. Супутники його були зовсім юними — з допитливими, ясними поглядами, веселими обличчями, нестримними рухами. Вони трималися по-заду старшого, захоплено висловлюючи свої враження. Старший неуважно сприймав їх думки, дивився навко-ло, похмуро зиркаючи на галасливих літаючих тварин, що загрозливо репетували вгорі.
Постоявши непорушно в повітрі, він попросив уваги. Прозвучало шанобливе:
— Ми слухаємо тебе, сей Сіт…
— Я вітаю вас з першою небесною подорожжю, учні мої, — надійшла відповідь.
Очі Сіта тепло засяяли. Юні космонавти вдячно схилили голови перед Учителем.
— Віднині перед вами одкрито шлях до вдосконалення, до Вищих Сфер. Чи хочете ви цього? Ось ти, Од?
Ніжно-голубі щоки Ода поблідли від хвилювання, праву руку він з вдячністю приклав до чола.
— Мудрий Учителю, я все життя віддам заради цього…
— А ти, Мар?
Другий юнак стримано доторкнувся до чола, подумав. На чорному обличчі з’явився вибачливий вираз.
— Я не знаю, сей Сіт… Старший здивувався.
— Чому не знаєш?
— Пробач, Учителю. Я перед тобою не хочу говорити неправди.
— Тоді кажи правду.
— Я дивився древні записи, слухав безліч переказів, запитував старих тайя . Ніде я не знайшов відповіді: що роблять Вищі Сфери?
— Шукають істину для всіх тайя! — була сувора відповідь Сіта. — Хіба ти не знаєш цього?
— Не знаю, сей Сіт,— смиренно відповів Мар.
— Схаменися, друже, — схвильовано втрутився Од. Його очі палахкотіли острахом. — Хіба ти можеш сумніватися в словах Учителя?
— В словах сей Сіта — ніколи, — твердо заявив Мар. — Але ж він теж не ввійшов ще у Вищі Сфери?!
Сіт дивився в чесні очі юного супутника свого, довго не відповідав. Зрештою, він наблизився до нього, ніжно обняв Мара за торс. Великі чорні очі Сіта з-за покриття заглянули глибоко в душу юнакові.
— Ясне серце твоє, Мар. Хвалю. Ти не обманюєш ні себе, ні інших. Це найкраще, що я знаю в світі. Але сумніватися в істинах Вищих Сфер — не дозволено.
— Я знаю, Учителю… І все-таки…
— І все-таки, Мар, ми й сюди, на планету Грооча , прибули за бажанням Вищих Сфер. Ви стали космо-навтами завдяки їхнім школам, їхнім учителям, ви бачите іншу планету — легендарну, казкову — саме тому, що Тайя-Боги забажали цього. Все зв’язане з їхньою волею — наше життя, наші думки, наше майбутнє. Хіба ж можна в такому разі сумніватися в істинах Вищих Сфер?..
Мар сумно мовчав. Йому нічого було відповісти.
— Тайя-Боги — дух Таіни, її Розум. До них, у Вищі Сфери, приходять лише достойні. Ті, які пройшли велику, важку дорогу вдосконалення. Перед ними відкриваються двері Храму Космічної Насолоди. Це вища нагорода за Труд і Стремління. Ми маємо ідеал. Хіба це не прекрасно? Замість невідомого шляху — ясна, зрима ціль, без плутанини, без сумнівів…
Над головами космонавтів з жахливим вереском промайнула крилата потвора. Зовсім недалеко клацнули гігантські зуби. Сіт одсахнувся, гнівно блиснув очима. Юні супутники бачили, як обличчя Учителя посіріло, погляд сповнився напівневидимим ясно-фіолетовим сяйвом, спрямувався на летючого дракона. Зубатий хижак коротко крикнув і впав на берег океану. Він більше навіть не ворухнувся.
Молоді космонавти з острахом дивилися на Сіта. Він перехопив ті погляди, зрозумів їхні почуття. Друж-ньо всміхнувся.
— Що, дивно? Це лише одна з сил Тайя, яку розвиває дорога Вдосконалення. Ви, друзі мої, підете по цій дорозі…
— Чому ти так вважаєш, Учителю? —захоплено запитав Од.
— Тому, що знаю. Ми прибули на Гроочу не для пробного польоту. Це завдання Великої Трійки Вищих Сфер.
— Що ж ми будемо робити?
— Роботи багато. Ми побудуємо на планеті шість високих башт. Там, де найбільше тварин. На берегах океану поставимо станції для підводних лі-а . Потім керівний центр на високій горі. А навколо планети запус-тимо три а-лу , зв’язаних на хвилі думки з усіма об’єктами.
— Для чого все це, Учителю?
— Велика Трійка не відкриває своїх таємниць,— строго відповів Сіт.— Ми повинні знати лише одне: все, що роблять Вищі Сфери—істинно, правильно, не підлягає сумніву. Виконання цього плану дасть вам вели-ку нагороду — шлях Вдосконалення. А я перейду у Вищі Сфери. І тоді…
Сей Сіт озирнувся, ніби боявся, щоб його думки ніхто не підслухав, змовницьки закінчив:
…— Тоді я, незважаючи на заборону, відкрию вам таємницю Вищої Сфери і Храму Космічної Насоло-ди… І зроблю все, щоб ви обидва потрапили туди.
— Коли це буде, Учителю? — сумно запитав Од.
— Не поспішай. Треба заслужити нагороду, а тоді добиватися її… А тепер — до праці…
(Продовження на наступній сторінці)