Такий паралелізм у справі означення часу, де має бути абсолютна точність, – недопущенна річ. Тут конче треба твердо стати на бік якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кількісні числівники ("Я встав у сім годин ранку"), або порядкові ("Я встав о сьомій годині ранку"). Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: "О п'ятій годині виїхали ми з монастиря" (М. Коцюбинський); "Завтра об одинадцятій на мене чекатиме інженер" (Ю. Смолич). У цих фразах порядкові числівники п'ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами – четвертою й п'ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що по–російському буде: в пять часов, в одиннадцать часов. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творів М. Коцюбинського: "Рівно о пів до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню". Виходячи з цього, треба питати не "Скільки годин?", а – "Котра година?", казати не "одна година ночі", а – "Перша година ночі" тощо.
Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповідно до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прийменник на: "Ой сплю годину, сплю і другую, й а вже повертає та на третюю" (С. Гулак–Артемовський). Отож російську фразу "Я приду в пятом часу" треба сказати по–українському: "Я прийду на п'яту годину", а не "Я прийду о п'ятій годині", – бо це означає вже точний, а не приблизний час.
Дробові числівники часу передаються відповідним дробом із прийменником на до половини години: чверть на третю, – з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому, або пів до сьомої як це ми вже бачили в фразі з твору М. Коцюбинського, чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома, або чверть до сьомої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за попередніми правилами: десять на другу, тридцять на другу або тридцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.
Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачену на якусь роботу чи дію, тоді слід користуватись кількісними числівниками: "Як ось із неба дощ полився, в годину весь пожар залив" (І. Котляревський); "От ми й узялися перевіряти рахунки з десятої ранку аж до сімнадцятої дня, витративши на це діло сім годин" (із живих уст).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛІВНИКІВ
Один, одні, самий, самі
В українській мові числівники один, одна, одне, одні мають або кількісне значення: "З одного вола двох шкур не деруть" (прислів'я); "Ой одна ж я, одна, як билиночка в полі" (Т. Шевченко), – або значення займенника якийсь: "В одній долині під горою високий явір зеленів" (Л. Глібов). Але ці числівники не мають значення займенників самий, сама, саме, самі, як у російській мові: "Он выбежал в одном белье". Однак трапляється читати не тільки в сучасних газетних і журнальних статтях, а навіть у художніх творах: "Вона вийшла в одному жакеті", "Одні старі залишилися в селі".
Українська класична література й народне мовлення в таких випадках користувалися здебільшого займенниками самий, сама, саме, самі: "Самий борщ та борщ, без нічого як щодня їсти, то хіба наїсися?" (казка); "Зосталися самі вишкварки" (М. Номис); "Самі діти в хаті сидять, а батьки кудись пішли" (з живих уст). Отож авторам наведених вище двох фраз слід було написати: "Вона вийшла в самому жакеті", бо фраза з висловом в одному жакеті дає змогу припускати, що жінка носить часом і по два–три жакети; "Самі старі залишилися в селі", бо тут ідеться не про кількість людей, що залишилися в селі, а про їхній вік.
Другий та інший
Слово другий буває українською мовою порядковим числівником ("А в другий раз пройшла не глянувши на нього". – Леся Українка) або, зрідка, синонімом займенника інший ("Сам він не знав, не міг сказати, а другі з нього сміялись", – М. Коцюбинський). У сучасній українській мові повелося вживати цього слова тільки як порядкового числівника, користуючись для другого значення займенником інший: "Війна є продовження політики іншими засобами". Часом цим займенником надуживають і ставлять його там, де без числівника другий не обійтись: "Від цього берега до іншого буде не більше як двадцять метрів; невже не перепливеш?" Тут неодмінно треба поставити слово другий: "Від цього берега до другого…", – бо в річки два береги – один і другий. Займенник інший інколи надає фразі характеру віддаленості: "Де на інших берегах і ростуть кущі, а тут, у нас, – голісінько" (з живих уст).
Пара й кілька
"Позич мені на пару днів гроші"; "Зустрінемося через пару днів", – чуємо інколи в розмовах, а зрідка читаємо й на сторінках сучасних художніх творів. Так сказати по–українському не можна, а слід: "Позич мені на кілька день (днів) (на два–три дні, на які два дні) гроші"; "Зустрінемось через кілька день (днів)(через два–три дні, через які два дні)".
Числовий іменник пара треба ставити при іменниках, що позначають однакові речі – пара чобіт, пара білизни ("Йому Дідона підослала… штани і пару чобіток". – І. Котляревський), людей, чимось між собою пов'язаних ("Цвіт лине, лине і закриває закохану пару". – Леся Українка), худобу ("Ой на тобі пару волів лисих". – "Материалы и исследования" П. Чубинського).
ЗАЙМЕННИКИ
Деякі відмінкові особливості
Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про може мати два значення: "Вони говорили про мене", – цебто мовилося про мою особу, – і "Про мене, що вони собі там говорять", – цебто мені байдуже, що там мовиться. "Про мене, хоч вовк траву їж!" (приказка), – цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по–моему, по–нашему: "А на мене, – говорю, – то я б із малою дитиною розмовляла" (Марко Вовчок); "Панас Кандзюба хвилювався найбільше. – А що? На моє вийшло" (М. Коцюбинський); "Не вийде, Пане ляше, на ваше" (приказка).
Слід запам'ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку – на саму згадку, на саму думку: "Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку" (М. Коцюбинський), – замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по–українському така, наприклад, фраза: "Головну увагу мною приділено таким явищам", – а слід: "Головну увагу я приділив таким явищам". Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: "Щось нове, не звідане нами", – замість якого краще сказати: "Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)". Візьмімо речення з твору С. Васильченка: "Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам'ятної травневої ночі", – і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: "Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам'ятної травневої ночі". Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний висловам кінець усьому, з усім покінчено: "А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна" (І. Франко).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Воно – він, вона
Особовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає ("Послухає моря, що воно говорить". – Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: "Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне" (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. "Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того" (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: "Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… говорить до мене, а я усе соромлюсь" (Ганна Барвінок). Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: "Чую – а воно вже в комору залізло й шарудить там" (із живих уст).
(Продовження на наступній сторінці)