Українська мова, будучи біднішою на дієприкметникові форми проти російської, має далеко більше від неї дієприслівників. Наша класична література й живе народне мовлення, пісні, казки, прислів'я, приказки й приповідки рясніють дієприслівниками. Наведемо кілька прикладів: "Чого сидіти отакеньки, руки, склавши, не мавши ні діла, ні розваги?" (Марко Вовчок); "І зваривши обід, і подавши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що востаннє бачить свого Василечка" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Не кайся, рано вставши, молодим оженившись" (М. Номис); "Доброго здоров'я пивши!" (з живих уст).
Цікаві випадки бувають у зразках народного мовлення, де дієприслівник інколи пов'язується не з підметом, як у попередніх прикладах, а з додатком: "Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи, коня ведучи, коня ведучи й зброю несучи" ("Материалы и исследования" П. Чубинського); "Благословіть же мене, у шлюб уступаючи" (Г. Квітка–Основ'яненко). Дієприслівники йдучи, ведучи, несучи, уступаючи походять від давньослов’янських активних дієприкметників, які зникли в сучасній українській мові, але збереглися в російській, де ці речення звучали б у перекладі так: "Прошу тебя, не заморозь меня, да не так меня, как мужа моего, из похода идущего, коня ведущего, коня ведущего и оружие несущего", "Благословите же меня, в брак вступающего". Такі явища інколи трапляються й у російській мові, якось у байці І. Крилова: "Увидя то, на мысли волку спало", – але рідше, ніж в українській.
У попередньому розділі про дієприкметники ми вже бачили ті випадки, коли замість невластивого українській мові активного дієприкметника стоїть дієприслівник, приміром, у цій фразі: "Жовтіли, спіючи, ниви" – замість: "Жовтіли спіючі ниви", – як написав сучасний поет. Ще частіше користується українська мова дієприслівниками, заміняючи ними віддієслівні іменники з прийменниками по, при, після. По–українському слід казати не "По закінченню роботи треба прибрати своє робоче місце", а – "Закінчивши роботу, треба прибрати…"; не "При читанні вголос треба правильно наголошувати слова", а – "Читаючи вголос, слід правильно…"; не "Після закінчення звіту я перевірю його ще раз", а – "Закінчивши звіт, я перевірю…". Звісно, ці фрази можна побудувати й так: "Після того як закінчиш роботу, треба прибрати"; "Коли читаєш уголос, правильно наголошуй…"; "Коли закінчу звіт, я перевірю…".
Таке широке вживання дієприслівників надає українській мові легкості вимовляння й мелодійності. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець природну красу нашої мови.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДІЄПРИСЛІВНИКІВ
Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи, не вважаючи, дарма що
"Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива", – пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо годі не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди добрали способу вчасно закінчити жнива; отож, треба було замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: "Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало журно" (В. Козаченко). Можна в таких випадках послугуватись іншим схожим прийменником – невважаючи: "Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний" (І. Франко).
З цього не треба робити висновок, що дієприслівник не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі випадки, коли треба саме його, а не прийменників незважаючи, невважаючи, наприклад: "Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого" (з живих уст), – бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: "Маруся була проворна, жвава… ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість" (І. Нечуй–Левицький), – цебто працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч і було це їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: "Не зважаючи на особи" (Українсько–російський словник ДН УРСР).
Іноді, замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучник дарма що: "Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря – листя тріпотіло на деревах уздовж шляху" (Ю. Смолич). Цей сполучник можна було б поставити в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслівника не дивлячись: "Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива".
ЧИСЛІВНИКИ
Узгодження іменників із числівниками
Як відомо, з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку, іменники теж стоять у називному відмінку множини: "Як у дівчини тієї славні трудодні, так вона чотири літа сниться все мені" (А. Малишко); з числівниками, починаючи від п'яти, іменник стоїть у родовому відмінку множини:"П'ять маленьких діток сплять" (переклад Лесі Українки); "Оженила старших п'ятьох синів, поставила кожному нову хату" (І. Нечуй–Левицький). Із дробовими числівниками іменники стоять у родовому відмінку однини: "Оживали образи, події, які, здавалось, повинні були стертись за півтора десятка років" (О. Копиленко). Зі складеними числівниками відмінок іменника залежить від останнього числа, цебто коли останнє число – два, три, чотири, тоді буде називний: сто сорок два карбованці, з останніми числами – п'ять і далі – родовий відмінок множини: двісті сорок п'ять карбованців.
Коли числівники два, три, чотири показують не точну кількість, а тільки приблизну, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років чотири не бачив я брата; пробуду в місті днів зо два.
Узгодження прикметників з іменниками при числівниках
Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати по–українському: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?
Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, цебто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: "Уже минуло з того часу аж три довгі роки", бачимо, прикметник у називному відмінку множини використовує І. Нечуй–Левицький: "Знайшла два невеличкі горщечки". Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: "Два–три далеких постріли давали відчувати цю тишу"; те саме бачимо в І. Тобілевича: "Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть, з Кракова".
Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: "Чотири вірні товариші не зрадили його й тут".
Збірні числівники
В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.
Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: "А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє" (Т. Шевченко); "обоє рябоє" (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: "У салоні їх дожидало троє людей" (Леся Українка), – а також коли вони поєднується з особовими займенниками: "Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я" (Марко Вовчок), – та з іменниками, що мають тільки множину:"Нащо тобі аж троє ножиць?" (із живих уст).
Кількісні й порядкові числівники часу
І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: "Скільки зараз годин?", – замість – "Котра година?". Чуємо інколи: "Зараз година ночі", – замість – "Зараз перша година ночі" тощо. Навіть в Українсько–російському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельні вислови: "не пізніше трьох годин" і "не пізніше третьої години", а вислів "о другій годині дня" перекладається "во втором часу дня" і "в два часа дня".
(Продовження на наступній сторінці)