Ну що ти скажеш на це Прохорові Антоновичу Голяці? Хіба що тільки —"Боюся данайців, навіть коли вони приносять дари"...
І знову — Фальківський: "Нас тільки сотня з батальйону", Косинка гримить ясу "Політикою", Качура — "За десять оре" мандрує полоненим із Швеції до Жовтневої революції, Бажан —"О, жовті черепи зіницями на схід" і — Терещенко. Але з Терещенком — маленька, та проте промовиста пригода. Тільки-но він почав: "Я щодня робітничим кварталом".., як із ложі якесь хлоп'я-учень підказує вже тоненьким дискантом другий рядок: "З передмістя додому іду"... І так увесь "Цень-Цань". Це, звісно, не зовсім пристойно, і воно все ж таки заважає Тгрещенкові декламувати, але, як там собі не хочете, а об'єктивно — це відрадний нам факт — оце є справжнє "вростання письменника в маси".
Кінчилося вже все. Пакуємо свої невеликі речі й можемо вже покинути гостинний "Дім для ночліг", щоб податись до двірця. Ми відбули всі свої виступи в Коростені й тепер здається, що як мандрівна трупа після гастролів ми вже нікому в Коростені не потрібні. Зберемо свої валізки й теки, пустимо наперед імпресаріо і потихеньку, непомітно підемо до візників і — на залізницю. Але ні — нас іще раз ведуть обідати до їдальні інвалідів (Коростенський а ля "Ренесанс"), востаннє офіціант розсипає перед нами своє "прошу" й "будь ласка", цей невеликий резерв української лексики, що дає йому змогу створювати перед нами оману "української" їдальні, і ось востаннє везе нас виконкомівський автомобіль повз нові двоповерхові робітничі будинки до двірця.
Багряно коливається над заходом кволе листопадове сонце, ось-ось зірветься з червоних гнилих ниточок і впаде в прірву за обрій, хльоскає по обличчю гострий вітер, холоднішає на мороз. Осідають у голові грубим шаром враження, лягають одне на одне. Подивитись востаннє ще раз на коростенський двірець і тоді — до вагону. Я пройшовся широким пероном раз, другий. Агент залізничної охорони підозріло оглянув мене, потім одвернувся і ще раз косо зиркнув на мого капелюха. Дo вагона черідкою йде наша трупа на чолі з Савченком. Ну, прощай тепер, Коростеню! Внутрішньо ми вже належимо Києву з його редакціями, ВУФКУ, ДВУ, де на нас уже чекають наші столи, відвідувачі, наради, праця.
Легко стукнулись буферами вагони й дригнулись. Поїзд тихо рушив на Київ.