Тільки іноді, коли випаде, буває, перший сніг і захолоне в синюватій імлі тоскна далечінь, мені знову кортить вибігти надвір, гукнути Тольку й по-дитячому безжурно й весело ковтати на льоту тендітні пластівці пухкого снігу.
І хай сипле сніг і гуде десь у комині чи між дротами подорожній вітер із півночі. Я сяду в темний куток кімнати, як колись, і мовчки буду прислухатися, чи не вчую, бува, знову, хоч здалека:
Зимушка-зима
Холодна была,
Морозливая...
Я заплющу очі — і на мить знову побачу на снігу темні краплини крові, і мені буде здаватись якийсь час, ніби в кімнаті пахне шмаровилом від таткового кожушка.