Петро Сагайдачний (1570–1622) – видатний український полководець, православний шляхтич гербу Побуг, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорозької Січі.
Основні відомості з біографії Петра Сагайдачного
Точна дата народження Петра Конашевича-Сагайдачного невідома – серед версій істориків значаться і 1550 рік, і 1582. Найбільш ймовірно, що він з’явився на світ у 1570 році в селі Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині.
Його батько був дрібним шляхтичем, родина мала власний герб. По батькові і назвали Петра Конашевичем, а друга частина прізвища – Сагайдачний (від слова «сагайдак», тобто футляр, де зберігаються стріли) – додалась уже на Січі. Саме там він отримав своє легендарне прізвисько за те, що як ніхто інший відзначився особливим умінням стріляти з лука, який завжди мав при собі. За народними переказами, Сагайдачний за хвилину міг випустити від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків.
Петро Сагайдачний мав неабиякий хист до навчання ще змалку. Згідно з сучасними припущеннями, упродовж 1589–1592 рр. він здобував початкову освіту у Самборі. З 1592 по 1598 рр. – навчався в Острозькій школі на Волині, що в той час переживала період розквіту і де працювали добре підготовлені викладачі.
З 1592 по 1598 рр. – навчався в Острозькій академії, став високоосвіченою та глибоко релігійною людиною. Після випуску з академії Сагайдачний переїхав до Львова, згодом – до Києва, де працював домашнім вчителем, а також – помічником київського земського судді. Ще під час навчання в Острозькій школі хотів приєднатися до Війська Запорозького, і, очевидно, здійснив свій намір в кінці 1598 року.
Вже в ранні часи свого перебування на Січі Сагайдачний виявляв свої таланти військового лідера. З «Віршів» сучасника Сагайдачного – церковного діяча Речі Посполитої і православного ченця Касіяна Саковича, відомо, що Конашевич здобував авторитет серед запорожців своєю відвагою та розумом. Незабаром козаки обрали його обозним, доручивши керувати всією артилерією Січі.
У 1601 році, коли король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза розв'язав польсько-шведську війну, запорозькі козаки теж взяли участь у бойових діях на стороні поляків. Серед запорожців був і Петро Конашевич. Він вчився військової майстерності у самого Самійла Кішки – козацького отамана та гетьмана, старшого війська Запорозького.
У період між 1605 і 1610 роками Сагайдачний став на чолі Січі кошовим отаманом й керував майже всіма значними морськими та сухопутними походами запорожців тих часів. У лютому 1615 року він вже був впливовим козацьким полковником, що мав у своєму підпорядкуванні загін чисельністю до 3000 козаків. А вже 1616 року Сагайдачного було проголошено Гетьманом Війська Запорозького.
Невдовзі після цього Сагайдачний підготував успішний похід до неприступної османської фортеці Кафи (сучасна Феодосія) з населенням від 70 до 100 тисяч мешканців, що була головним невільничим ринком у Криму. Уночі 22 липня 1616 року 4000 козаків прибули до міста, висадилися на берег, раптовим нападом захопили міську цитадель і звільнили багато християнських невільників. Аби забрати якнайбільше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти з неволі християн, яку давали перед своїми походами.
Після цієї перемоги Сагайдачний атакував Стамбул. Коли козаки вже поверталися в Січ, їхня флотилія зустрілася з посланою навздогін ескадрою адмірала Ібрагім-паші. Протягом короткої, проте жорстокої битви козаки розгромили османського адмірала. За свідченням сучасників, козаки контролювали навігацію між Босфором і Дніпрово-Бузьким лиманом. Як вказував відомий італійський мандрівник П'єтро делла Валле у травні 1618 року: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не взяли і не сплюндрували козаки. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть повністю його контролювати».
У другій половині червня 1618 року 6 полків 20-тисячного козацького війська під проводом Конашевича приєдналися до війська Речі Посполитої, які вирушили в похід до Москви. Метою королевича Владислава було отримати корону московського царя. Вони дійшли до Москви, але 11 грудня 1618 року сторони уклали Деулінське перемир'я, яке стало найбільшим успіхом Речі Посполитої у протистоянні з Московською державою й було не вигідне для турків. Сам Сагайдачний не хотів замирення й відкрито виступав за оволодіння Москвою.
Річ Посполита отримала білоруські й українські землі – Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. З іншого боку, це перемир'я поклало початок завершенню періоду постійних війн в Московському царстві, котрий тривав упродовж 15 років. Петро Сагайдачний в нагороду отримав від королевича Владислава меч із діамантами та золотом .
Сагайдачний проявив себе під час Хотинської війни як неперевершений військовий стратег і тактик. Очолюване ним козацьке військо відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 року під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Могутня турецька армія у кількості 300 тисяч чоловік була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Якуб Собеський мусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки», а вірменський хроніст Авксентій писав: «Якби не козаки, військо Речі Посполитої було б розбите за 3-4 дні. Перемогу було здобуто тільки завдяки Богові й запорозьким козакам».
29 вересня між командуванням польсько-козацьких і османсько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 9 жовтня 1621 року. Сторони домовилися про відновлення дипломатичних зв'язків, а кордон між Річчю Посполитою та Османською імперією встановили по річці Дністер. Османській імперії та Кримському ханству заборонялось здійснювати набіги на українські та польські землі, а запорожцям заборонялось здійснювати походи на Крим і Османську імперію.
20 квітня 1622 року легендарного отамана Війська Запорозького та українського гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного не стало. Він помер від гангрени, що розвинулася після поранення руки під час Хотинської війни. Його поховали в Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, який стали називали «монастирем Сагайдачного». У 1935 році – церкву було знищено й відомості про місце поховання були втрачені. У даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила Конашевича. У 2023 році, за повідомленням Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, на території Києво-Могилянської академії археологи проводять розкопки на місці залишків Богоявленського собору та намагаються знайти могилу гетьмана Петра Сагайдачного.
Заслуги Сагайдачного
Петро Сагайдачний зробив величезний внесок у зміцнення позицій козацтва в Україні, а головне – в перетворення Війська Запорізького на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову силу, з якою мусили рахуватися усі сусідні держави.
Будучи гетьманом, він виражав інтереси національно-патріотичних сил та активно виступав проти чужоземного панування на українських землях. Підтримуючи прагнення українського народу до більшої політичної самостійності, Сагайдачний домагався автономії України, досягнення для неї широких прав у складі Речі Посполитої. При цьому утверджувалась історична та національна єдність мешканців територій, історично пов'язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.
Сагайдачний виступав палким поборником та захисником православ'я, яке після Берестейської унії було оголошене поза законом. Він перетворив Київ на політичний осередок України та залучив його в орбіту майбутньої нової Української козацької держави. Він долучив Військо Запорозьке до вирішення проблем та прагнень жителів України, залучив його до політичної самоорганізації та захисту православної віри. Саме завдяки Сагайдачному Військо Запорозьке по праву стало національним, що сприяло підвищенню його боєздатності.
У зовнішній політиці Конашевич-Сагайдачний дотримувався вираженої антиосманської орієнтації. Під його проводом запорозькі козаки здійснювали активну протидію османам і татарам, що припинила європейську експансію Османської імперії. Завдяки його діяльності утвердилося бачення запорозького козацтва як «щита» християнського світу проти невірних.
Запорозькі козаки на чолі з гетьманом Сагайдачним зробили величезний внесок у знищення османської армії під Хотином. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від планів завоювання Європи і призвела до внутрішнього політичного послаблення султанської влади.
Петро Конашевич-Сагайдачний був одним із засновників козацького флоту. Він дбав про підвищення культурного рівня козаків, відновив в Україні занепалу православну церкву, був опікуном і меценатом православних братств та братських шкіл.
Цікаві факти
Навчаючись в Острозькій школі, Петро Конашевич написав трактат «Пояснення про унію», в якому він виступив на захист православ’я. На жаль, твір не зберігся до наших днів.
Час гетьманства Сагайдачного – доба морських походів. Він регулярно проводив набіги на турецькі міста та фортеці. Ігор Федик, український історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, зазначає: «Чисельність козаків була невеликою – скільки ж міг посадити гетьман на чайки? Від 2 до 6 тисяч людей, – каже – Із такими силами гетьман взяв Трапезунд, Синоп, Очаків, пішов на столицю – Царгород. Він потопив флот султана, дочекавшись ночі, визволив тисячі бранців, і все навколо попалив».
Коли 6 жовтня 1618 року військо на чолі з П. Сагайдачним вирушило Каширським шляхом у бік Москви, у районі Донського монастиря їм заступило дорогу московське військо, що складалося із 6000 кіннотників на чолі з воєводою Василем Бутурліним. На початку битви Сагайдачний і Бутурлін билися особисто. Польський шляхтич Якуб Собеський, що очолював гусарську хоругву у війську королевича Владислава, у своєму щоденнику залишив такий опис двобою між командувачами двох армій: «Сам Сагайдачний вирвав списа в гетьмана Бутурліна та, під’їжджаючи, ударив його тим буздиганом (різновид булави), що його він отримав від королевича, і звалив з коня, бо той Сагайдачний, будучи гетьманом Війська Запорозького, у цій експедиції подав силу свідчень своєї визначної мужності».
Історики вважають, що саме Петро Сагайдачний започаткував нашу морську флотилію, за часів його правління почали активно використовувати знамениті «чайки». Коли козаки бачили здалека чужинські кораблі, вони перекидали свої човни догори дном. Самі теж опинялися у воді, але брали до рота тростину, яка була всередині порожня, а інший кінець тримали над водою, ось так і дихали. Відтак залишались для ворога непомітними до часу, поки не завдавали несподіваного удару. Також Сагайдачному належала ідея створення підводних човнів.
Перед найвідомішим своїм походом – Хотинською битвою 1621 року – Петро Сагайдачний у Львові зустрівся із польським королем Сигізмундом III. Король попросив гетьмана взяти під опіку королевича Владислава, який вів на битву польське військо. Слово Сагайдачний стримав, він і справді неодноразово рятував королевича в час битви. Той повернувся із Хотина живим, а згодом став королем.
Петра Конашевича-Сагайдачного хвалили навіть польські хроністи, які були дуже скупі на добре слово. Наприклад, він придумав робити вечірні вилазки з козаками, щоб застати супротивника зненацька, адже турки якраз молилися перед заходом сонця. Це була новизна у тактиці бою. А ще він зміцнив військо, поділивши його на полки, навів дисципліну, якої й сам дотримувався.
Сагайдачний заборонив козакам пити горілку під час морських походів, а за провини не рідко карав смертною карою.
Найкращу характеристику Сагайдачного як людини та полководця дав Яків Собеський, батько короля Яна III Собеського. У «Записках про Хотинську війну» він написав про гетьмана так: «Був він чоловіком великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був першим, коли ж доводилось відступати – останнім. Мав жваву, діяльну вдачу. У таборі залишався сторожким, мало спав і не пиячив, на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий».
Графологічний аналіз зразків почерку Сагайдачного та іконографічні джерела дають дослідникам підстави визначити риси його характеру: «гнучкість, виверткість розуму та загально оптимістична налаштованість», «категоричність, наполегливість і самостійність у прийнятті рішень та обстоюваність своїх інтересів».
Присвятивши своє життя військовій справі, Сагайдачний все ж створив сім’ю. Дружиною його була шляхтянка Анастасія Повченська. У них народився син Лукаш, але він помер молодим.
Ушанування пам’яті
- У багатьох містах України є вулиці, названі на честь Конашевича-Сагайдачного, зокрема в Києві, Харкові, Дніпрі, Вінниці, Івано-Франківську, Луцьку, Львові, Кропивницькому, Чернівцях, Рівному, Тернополі, Харкові, Херсоні, Черкасах та інших населених пунктах. У місті Одеса є бульвар Гетьмана Сагайдачного, у Дніпрі – площа.
- Пам’ятники гетьману розміщені у Києві, Харкові, Хотині та його малій батьківщині в селі Кульчиці, де також діє музей Петра Сагайдачного.
- 28 вересня 1991 року, на честь 370-річчя битви під Хотином, під стінами Хотинської фортеці відкрито пам'ятник гетьманові П. Сагайдачному.
- 19 червня 2001 року в Києві на Подолі також було встановлено пам'ятник українському гетьману.
- У 2008 році пам'ятник Петру Сагайдачному був встановлений у Севастополі, але демонтований російськими окупантами 25 квітня 2014 року. У середині травня – вивезений до Харкова за зверненням харківського міського голови.
- На честь Петра Сагайдачного названий вищий військовий навчальний заклад – Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та Запорізький інститут МАУП імені гетьмана Петра Сагайдачного.
- 4 липня 1993 року до складу ВМС України увійшов фрегат «Гетьман Сагайдачний» – флагман сучасного українського військово-морського флоту.
- 22 липня 1995 року Укрпошта випустила в обіг поштову марку із зображенням гетьмана номіналом 30 000 карбованців.
- 6 березня 2000 року Національним банком України було випущено в обіг 10-гривневу срібну монету із зображенням на реверсі батальної сцени на Чорному морі, овального портрета гетьмана, дати його смерті та колового стилізованого напису: Петро Конашевич Сагайдачний.
- Петро Конашевич-Сагайдачний оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях. Зокрема у відомій пісні «Ой на горі та женці жнуть».
- У 2011 році за рішенням Архієрейського собору Української автокефальної православної церкви Петро Сагайдачний був канонізований на місцевому рівні у чині «благовірний гетьман».
- Рішенням Священного Синоду ПЦУ від 21 серпня 2020 року ім'я святого благовірного гетьмана Петра (Конашевича-Сагайдачного) внесено до Місяцеслова (церковного календаря). Днем пам'яті для його загальноцерковного шанування встановлено 7 квітня.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
