Osvita.ua Середня освіта Реформа середньої освіти За рамками якості та рівного доступу: ризики закону про освіту
За рамками якості та рівного доступу: ризики закону про освіту

Аналітики Журналу соціальної критики про рамковий закон про освіту, що розроблений Міністерством освіти

За рамками якості та рівного доступу: ризики закону про освіту

Рамковий закон про освіту, за словами Сергія Квіта, має на меті задовольнити два основні принципи освітньої діяльності: "забезпечення якості освіти та забезпечення рівного доступу до освіти". Однак, усупереч декларативним заявам, деякі пункти закону прямо суперечать цим принципам, звужуючи права учнів і викладачів. Як на мене, основну ідею розробленого законопроекту, поки що відправленого на доопрацювання, краще розкриває інший коментар міністра: законопроект "Про освіту" повинен відповідати потребам сьогодення (якщо під потребами сьогодення розуміти макроекономічний контекст жорсткої економії та скорочення державних видатків).

На практиці ж імплементація нового освітнього законодавства спричинить низку ризиків – і з огляду на доступність освіти, і з огляду на забезпечення її якості, і це важливо враховувати в публічній дискусії.

Оптимізація розподілу фінансування

Основним механізмом розширення доступу до освіти є збільшення обсягів фінансування, що потребує відповідної фіскальної політики. У відомих найрівнішими умовами навчання – незалежно від соціального походження (принаймні на рівні середньої освіти) – Скандинавських країнах егалітарна освітня модель є можливою завдяки прогресивній шкалі оподаткування.

Загалом, як показує низка досліджень, стимулювання розвитку економіки шляхом забезпечення державою соціальних гарантій та інвестицій у людський капітал навіть з точки зору макроекономічних показників (продуктивність праці) є ефективнішим у довгостроковій перспективі, ніж політика затягування пасків (Rodgers 2007, Ortiz 2015) Згідно зі статистичним аналізом, упровадження прогресивного оподаткування в Україні матиме сподіваний результат лише за умови реформування системи адміністрування податків і створення механізмів контролю над тіньовою економікою. Однак українська влада не планує робити серйозних кроків у напрямі збільшення бюджетних надходжень за рахунок фіскальної політики, завчасно обираючи інший, неоліберальний шлях трансформацій шляхом стимулювання розвитку бізнесу та притоку іноземних інвестицій за рахунок урізання державних видатків. Це, у свою чергу, не може не позначитися на освітній політиці.

Порівняння тексту законопроекту з чинним законом про освіту не дає однозначних підстав для висновків про урізання бюджету. Однак песимістичний сценарій виглядає досить реальним у контексті неодноразових заяв Мінфіну про необхідність скорочення державних видатків на освіту у зв’язку зі зменшенням державних надходжень внаслідок впровадження податкової реформи. Зокрема, Міністерству освіти і науки доручено скоротити власні витрати в проекті державного бюджету на 2016 рік на 15 млрд грн.

Згідно з чинним законодавством "держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу". У свою чергу, новий законопроект передбачає фінансування освіти в обсязі не менш ніж 7% ВВП, заразом уточнюючи, що цей обсяг може включати й державні кошти, й інші джерела фінансування, не заборонені законом, що в контексті політики жорсткої економії створює умови для стимулювання розвитку приватного сектору освітніх послуг. Крім того, МОН не заперечує можливості урізання фінансування, зазначаючи в пояснювальній записці, що відповідне зменшення асигнувань пов’язане з реальною економічною ситуацією в країні та потенційним зменшенням фіскального простору.

Окрім обсягів фінансування, важливим питанням є також механізм його розподілу, адже від цього залежить, чи матимуть рівний доступ до освіти діти з різним соціально-економічним походженням. За вимогою МВФ, освітні реформи в Україні мають сприяти оптимізації розподілу державних видатків, одним із методів якої є укрупнення шкільної мережі. У зв’язку з цим, законопроектом про освіту передбачено, що наповнюваність класів не має становити менше як 15 учнів (за інших умов це потребує збільшення видатків із місцевого бюджету). Для порівняння, у фінських школах кількість дітей у класах рідко перевищує 12.

Враховуючи, що в класах сільських шкіл навчається в середньому 12,5 учнів, а видатків із місцевого бюджету часто не вистачає навіть на нормальне забезпечення матеріально-технічної бази, укрупнення шкіл суттєво вдарить по навчальних закладах сільської місцевості, значну частину яких місцевій владі доведеться закрити. Мало того, за словами Арсенія Яценюка, в кожному обласному центрі мають з’явилися так звані hub schools – школи, "які би продемонстрували, що таке європейська якість освіти, починаючи з будівлі школи і закінчуючи вчителями, які отримують відповідну заробітну плату і мають можливість навчити наших дітей" (вочевидь, на зекономлені від закриття сільських шкіл гроші та заробітну плату вчителів, які втратили роботу).

Теза про підвищення якості освіти за рахунок укрупнення шкільної мережі мала б сенс за умови вивільнення достатньої кількості коштів для модернізації шкіл. Однак, це однозначно потребує додаткового фінансування для покращення умов навчання, переобладнання навчальних закладів, впровадження сучасних методик викладання, забезпечення принаймні належної матеріально-технічної бази (щоб канікули не доводилося продовжувати на час морозів, бо будівля не опалюється) та підвищення заробітної плати вчителів. Цього всього навряд вдасться досягти на зекономлені кошти, враховуючи, крім того, ризики урізання бюджету та появу нових статей витрат: перевезення дітей і забезпечення їх безкоштовними гуртожитками. Тож постає питання: чи має сенс укрупнення шкільної мережі для дитини з сільської місцевості, якщо умови навчання в новій школі навряд принципово зміняться?

Варто також враховувати, що в українському суспільстві гостро стоїть проблема нерівності за результатами навчання між сільськими та міськими школами (середній бал ЗНО для сільської місцевості – 146, у містах і обласних центрах – близько 153, тоді як у м. Києві – 157). Однак, навіть якщо поринути у світ мрій Прем’єр-міністра та уявити, що всі діти з сільської місцевості чарівним чином потрапили до обласних hub schools із європейською якістю навчання (а не сусіднього села чи в кращому випадку районного центру), проблема відтворення освітньої нерівності залишиться невирішеною.

Як показують дослідження, окрім умов навчання в школі на рівень знань дітей і їхню успішність впливає економічний і культурний капітал сім’ї, значення якого не можна нівелювати, механічно переносячи дитину в інший контекст. Навіть якщо це підвищить середні результати ЗНО по школах, у дітей із бідніших сімей і вихідців із сільської місцевості буде значно менше шансів вступити до університету, ніж у їхніх ровесників, батьки яких мають краще уявлення про те, що потрібно для вступу до вищого навчального закладу, та більше можливостей для забезпечення належної підготовки.

Окрім учнів сільських шкіл, оптимізація шкільної мережі суттєво вдарить по педагогічних працівниках, адже реформа також має на меті збільшити пропорцію учнів на одного вчителя, що для багатьох означатиме втрату робочого місця. Однак у контексті неоліберальних перетворень це, вочевидь, мало цікавить владу – порівняння з чинним законом виявило, що в новому законопроекті серед державних гарантій педагогічним працівникам зник пункт про забезпечення компенсацій у разі втрати роботи, у зв’язку зі змінами в організації виробництва й праці.

За словами Лілії Гриневич, ідеться про звільнення щонайменше 10 тисяч учителів. Для влади це означає насамперед оптимізацію розподілу видатків, адже закриття шкіл сприятиме збільшенню пропорції кількості учнів до одного вчителя. В Україні це співвідношення зараз становить близько 8 учнів на вчителя, суттєво коливаючись залежно від типу населеного пункту, тоді як середнє значення для країн ОЕСР – близько 14 учнів. До того ж, це відношення не є однозначним, воно коливається від 7,6 у Португалії до 32,1 у Бразилії, у контексті чого легітимізація рішень влади орієнтацією на якусь загальну, заведену в розвинених країнах модель виглядає як іще один конструкт, бо універсальної моделі просто не існує. Разом із тим, варто враховувати й суттєву відмінність у рівні заробітної плати, адже для країн ОЕСР середньорічний дохід вчителя є дуже далеким від українських реалій ( в середньому по країнах $ 35 тис. на рік, хоча ця цифра також суттєво відрізняється в залежності від суспільства).

Політика скорочення кількості державних службовців (зокрема в галузі освіти) не є унікальною для України (Ortiz 2015). У контексті жорсткої економії й демографічних змін до схожих методів удавалися й суспільства з більш розвиненою економікою. Однак варто також враховувати, що удар по рівню безробіття можна принаймні пом’якшити соціальною допомогою. Якщо в Польщі звільненим у таких випадках пропонували соціальну програму підтримки для самозайнятості, то українським педагогам на це марно сподіватися. Як зазначила голова Комітету ВР з питань науки й освіти: "ми таку соціальну програму в зв’язку з фінансово-економічною ситуацією не можемо запропонувати". Так само марно сподіватися, що зменшення кількості працевлаштованих дозволить суттєво підвищити заробітну плату, адже МОН уже давно попередило, що загалом не збільшуватиме зарплатню, а платитиме надбавки лише тим вчителям, які пройдуть атестацію.

Враховуючи політику укрупнення мережі навчальних закладів з метою економії, достатньо нелогічним із точки зору раціонального розподілу ресурсів виглядає запровадження 12-річної освіти, що потребуватиме виділення додаткових коштів із бюджету. Така політика може стати ще одним чинником відтворення освітньої нерівності, ускладнюючи доступ до вищої освіти дітям із сільської місцевості та малозабезпечених сімей. Справа в тому, що в старших класах сільських шкіл навіть за нинішніх умов 11-річки залишається по кілька учнів, тоді як більшість вступають до найближчих закладів профтехнічної освіти. Як показують інтерв’ю з учителями сільських шкіл, батьки зазвичай ухвалюють таке рішення з огляду на можливість отримувати стипендію, що дає змогу зменшити витрати домогосподарства на утримання дитини.

Передбачене новим законопроектом подовження навчання в старшій школі ще на рік і, можливо, необхідність відвідувати школу в іншому населеному пункті (а це тягне за собою щонайменше збільшення витрат на харчування, навіть якщо транспорт і проживання в гуртожитку фінансуються з місцевого бюджету), ще більше стимулюватиме дітей із малозабезпечених сімей чи їхніх батьків робити вибір на користь ПТУ під впливом структурних обставин.

Виведення трирічної старшої школи в окремі навчальні заклади, передбачене запровадженням 12-річної освіти, також не зовсім відповідає ідеї рівного доступу до освіти, тобто, цей доступ можна вважати рівним лише до певного освітнього рівня. Навіть за фінською моделлю, гетерогенність умов навчання в профільних закладах (upper secondary school) певним чином нівелює вирівнювання шансів за рахунок гомогенної і загальнообов’язкової базової школи.

Таким чином, можливість отримати вищу освіту значною мірою визначається тим, до якої профільної школи потрапила дитина після 9 класу (і чи потрапила взагалі). Однак, якщо у фінському суспільстві навчання на всіх рівнях є безкоштовним і вища освіта поділяється на академічну та професійну (тобто, навіть після закінчення аналогу нашого ПТУ для фінської молоді передбачено подальше здобуття рівня бакалавра та магістра за відповідною спеціальністю), то в українському суспільстві ситуація суттєво відрізняється.

МОН є свідомим таких наслідків імплементації нового законодавства. Слова Сергія Квіта: "Кількість випускників, які підуть навчатися до вищих навчальних закладів, буде зменшуватися, та більшість із них орієнтуватимуться на заклади професійної освіти, які, у свою чергу, будуть розвиватися. При цьому кількість університетів зменшуватиметься".

Однак міністр випускає з уваги один важливий момент, не уточнюючи, що скорочення студентів ВНЗ буде відбуватися насамперед за рахунок жителів сільської місцевості та дітей із малозабезпечених сімей, що призведе до поглиблення освітньої нерівності, роблячи доступ до вищої освіти ще більш залежним від фінансових можливостей. У контексті цього, свобода особи у виборі здобуття форм і видів освіти є не більше ніж черговим неоліберальним конструктом, що відтворює уявлення про рівність можливостей, але виносить за рамки контекст нерівних структурних умов.

Ще однією особливістю законопроекту про освіту є суттєве навантаження на місцеві бюджети. Хоча МОН уже запровадило освітню субвенцію, згідно з якою видатки на середню освіту розподіляються між школами з державного бюджету, влада на місцях має змогу дофінансовувати школи, що є особливо актуальним в умовах дефіциту держбюджету. Наприклад, для того, щоб не закривати малокомплектну школу, місцева влада має покрити 50 % фінансування з власного бюджету. За такою ж схемою фінансуються профільні навчальні заклади за умови, якщо їх наповнюваність не відповідає встановленим новим законом про освіту нормам (для однопрофільного ліцею – 70 учнів на одній паралелі, для багатопрофільного – 100). Крім того, на органи місцевого самоврядування лягає відповідальність за оплату пільгового проїзду.

Такі трансформації шкільної мережі відбувалися в контексті неоліберальних перетворень та політики економії й у Фінляндії в 90-ті роки. Коли державну субсидію було скорочено від 70% до 50%, близько 1300 шкіл у селах і бідніших районах міст довелося закрити через брак коштів у місцевих бюджетах. Внаслідок дерегуляції, можливість обирати школу стала привілеєм переважно жителів великих міст вищого та вищого середнього класів, що сформувало селекцію навіть у межах однієї з найбільш егалітарних освітніх моделей світу та позначило певний відхід від ідеї забезпечення рівного доступу до базової освіти, сформованої освітньою політикою 70-х років.

Враховуючи децентралізацію деяких фіскальних надходжень та різні можливості наповнення місцевих бюджетів, дерегуляція фінансування шкіл в українському суспільстві матиме наслідком нерівномірне фінансування освіти в різних регіонах. Крім того, це також може сприяти поглибленню нерівності між міськими та сільськими школами, адже ймовірність появи надлишку, який можна витратити на освіту, в сільській місцевості є значно нижчою, тоді як більшість малокомплектних шкіл зосереджена саме на цих територіях, що робить фактично неможливими інвестиції в покращення умов навчання в сільських школах. Тож зменшення їх кількості жодним чином не гарантує підвищення якості.

Перенесення відповідальності на місця

Одним із основних механізмів підвищення якості освіти, згідно з новим законопроектом, є розширення автономії навчальних закладів. Цей принцип має тривалу традицію існування в більш розвинених суспільствах, однак варто враховувати, що межа автономії в різних країнах суттєво відрізняється, тому тут так само немає сенсу говорити про якусь універсальну модель. В Україні ж процес розширення університетської автономії вже зіткнувся з низкою проблем імплементації на практиці.

Мабуть, найбільш влучною метафорою невідповідності запропонованої МОН пігулки для підвищення якості українським реаліям є історія з невдалою спробою створити Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Головний незалежний орган контролю за якістю так і не було сформовано, з огляду на те, що до його складу шляхом демократичних виборів і за іронією долі потрапили люстровані чиновники. Проблему з імплементацією реформ на практиці відображають і скандальні випадки з результатами виборів ректорів у КНУ ім. Тараса Шевченка та Національного авіаційного університету.

Складається враження, що реформатори є дещо відірваними від реалій. У контексті корумпованості адміністрації українських ВНЗ (що швидше є правилом, аніж винятком), перекладати на них відповідальність за підвищення якості й розширювати їхні повноваження виглядає трохи наївним. Зокрема, передбачене законопроектом про освіту право самостійно розпоряджатися надходженнями від коштів, розміщених на поточних рахунках у банках державного сектору створює додаткові можливості для використання цих коштів на особисті цілі адміністрації за допомогою різноманітних корупційних схем. Як показує приклад ще одного скандалу (цього разу в НМУ імені Олександра Богомольця), у статтях витрат університету можуть чарівним чином з’являтися ремонти в неіснуючих гуртожитках, а доведення факту корупції потребує значних зусиль із боку громадськості та не гарантує відповідних санкцій проти керівництва університету.

Розширення автономії також передбачає розширення повноважень педагогічних працівників (адже зменшується роль центрального виконавчого органу в розробці освітніх програм). Однак заробітна плата викладачів на державному рівні суттєво не підвищується. Відповідальність за це також переноситься на місця, адже, за новим законопроектом, заклад вищої освіти може збільшувати розмір доплат за рахунок власних надходжень.

Підвищення якості освіти передбачає також наявність механізмів контролю. Враховуючи, що, згідно з новим законодавством, МОН не має надавати чітких вимог до освітніх програм, формуючи лише перелік компетенцій, одним із основних засобів гарантування якості є акредитація. Однак законопроект про освіту передбачає й таке явище, як неакредитовані освітні програми. Як зазначено в тексті проекту: за неакредитованою освітньою програмою заклади освіти виготовляють і видають власні документи про освіту в порядку та згідно зі зразком, що визначені колегіальним органом управління цього закладу. Хоча в законопроекті немає чітких роз’яснень щодо того, які саме програми не потребують акредитації, у попередньому варіанті тексту зазначалося, що обов’язкову акредитацію передбачено лише для навчальних закладів державної форми власності. Таке рішення має сенс із точки зору стимулювання приватної сфери, але навряд чи відсутність контролю за змістом освітніх програм сприятиме підвищенню якості освіти.

Проблеми з забезпеченням механізмів контролю за якістю можуть виникнути й на рівні середньої освіти. Укрупнення шкільної мережі ускладнює формування батьківських комітетів, особливо в сільській місцевості, де ця практика й так не є поширеною. Коли учневі доводиться відвідувати школу в іншому населеному пункті, це суттєво обмежує можливості батьків впливати на ухвалення рішень, що створює додаткову нерівність у забезпеченні якості освіти між міськими та сільськими навчальними закладами.

Порівняння норм чинного законодавства з новим законопроектом

Як урегульовано чинним Законом

Як урегульовано проектом

Значення

Держава гарантує безоплатне забезпечення підручниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей-інвалідів/інвалідів I-III групи, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям". Учні загальноосвітніх навчальних закладів, які вивчають мови національних меншин, забезпечуються підручниками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 35)

Норми відсутні

Є ризик позбавлення дітей із малозабезпечених сімей та представників національних меншин безкоштовних підручників, профінансованих із бюджетних коштів.

Норми відсутні

Особа має право безоплатно здобути освіту на кожному рівні освіти один раз, крім випадків, визначених законами України. Особа, яка не завершила навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним рівнем професійної або вищої освіти, має право повторно здобувати освіту відповідного рівня за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг із підготовку фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 3)

На особу, яка не завершила навчання, у тому числі за поважними причинами, може бути покладено обов’язок відшкодування вартості бюджетних коштів, витрачених на її підготовку, якщо вона знову бажає здобувати вищу освіту

Норми відсутні

Органи місцевого самоврядування забезпечують здобуття дошкільної та початкової освіти в закладі освіти, що територіально найближче розташований до місця проживання дитини. У випадку неспроможності забезпечити на належному рівні діяльність такого закладу освіти, відповідна територіальна громада безпосередньо або через свій представницький орган має право ухвалити обґрунтоване рішення про доцільність здобуття дошкільної та початкової середньої освіти в закладі освіти поза межами населеного пункту, забезпечивши підвезення дитини до нього й у зворотному напрямку (стаття 45)

Створюється інструмент для закриття закладів освіти в зв’язку з економією коштів

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється в договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання (крім вищих навчальних закладів). Типовий договір затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти (стаття 61)

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між закладом освіти та здобувачем освіти (його законними представниками), або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання (крім закладів професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, які встановлюють розмір плати за навчання з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік, та здобувачів освіти за направленням державної служби зайнятості). Зміна розміру плати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти або за надання додаткових освітніх послуг у закладах освіти регулюється спеціальними законами (стаття 66)

Заклади професійної освіти зможуть змінювати оплату за кожен рік навчання, тоді як зараз це дозволено лише ВНЗ

Гарантується виплата педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи в таких розмірах: понад 3 роки – 10 відсотків, понад 10 років – 20 відсотків, понад 20 років – 30 відсотків (стаття 57)

Держава гарантує педагогам щомісячну виплату надбавок за вислугу років у відсотках посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 46)

Уряд зможе в ручному порядку змінювати розмір надбавок

Норми відсутні

Педагогічні працівники системи дошкільної, середньої та професійної (професійно-технічної) освіти зобов’язані кожні п’ять років проходити сертифікацію, за результатами якої вони можуть підтвердити раніше присвоєну кваліфікаційну категорію або отримати іншу категорію. Органи управління освітою та заклади освіти зобов’язані створювати умови педагогічним працівникам для проходження такої сертифікації. У разі непроходження сертифікації або виявлення за її результатами невідповідності займаній посаді, може бути ухвалено рішення про розірвання трудового договору з дотриманням вимог законодавства про працю (стаття 48).

Розширюються обов’язки щодо підвищення кваліфікації, а також встановлюється нова підстава для розірвання трудового договору з викладачем (непроходження сертифікації)

Норми відсутні

За порушення принципів академічної доброчесності в частинах 4-6 статті 7 законопроекту пропонується встановити різні види відповідальності (дисциплінарну відповідальність, позбавлення наукового ступеня, вченого звання, повторне проходження оцінювання, навчального курсу, відрахування з закладу освіти та ін.)

Як зазначає Головне науково-експертне управління ВР, виходячи зі змісту застосовуваного проектом поняття академічної мобільності як суто морально-етичної, а не правової категорії, навряд чи можна розцінювати порушення її принципів та правил як правопорушення, за яке настає певний вид юридичної відповідальності


Українській системі освіти не бракує проблем ані з забезпеченням рівного доступу, ані з якістю освітніх послуг. Їх систематичне вирішення потребує насамперед усвідомлення реальних причин такого стану речей. Мабуть, відмінності в результатах навчання між міськими та сільськими школами мають дещо глибший соціально-економічний підтекст і загалом відображають гірші структурні умови сільської місцевості, які навряд чи вдасться покращити шляхом закриття навчальних закладів (які, крім усього іншого, належать до небагатьох джерел працевлаштування для місцевих жителів).

Скорочення кількості навчальних закладів середньої та вищої освіти вдарить насамперед по дітях із малозабезпечених родин, для яких вища освіта могла би бути єдиним шансом покращити своє соціально-економічне становище. Крім того, проблема низької якості освіти полягає в першу чергу в корупції (як способі пристосування до неадекватних інституційних умов, зокрема низької заробітної плати), яку запропоноване законопроектом про освіту розширення автономії може лише поглибити.

Звісно, це далеко не повний перелік проблем, вирішення яких потребує комплексних трансформацій. Однак цього навряд вдасться досягти в умовах, коли реальним завданням освітніх реформ є радше оптимізація видатків на освіту та перенесення відповідальності на місця, ніж забезпечення рівного доступу до якісної освіти.

Автори: Віталій Дудін, Вікторія Мулявка, Журнал соціальної критики Cпільне

Освіта.ua
17.12.2015


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Не оптиміст
Не оптиміст Совісті + Люди! Про що ви говорите! Невже ви не розумієте для чого всі ці реформи і нововведення.Нашій державі не потрібні розумні люди, бо дурнями легше керувати. Оптимізація шкіл теж саме, що оптимізація лікувальних закладів, яка залишила селян без медичної допомоги, щоб швидше виздихали, вибачте, бо в село навіть автобус не ходить. Навіщо там школа? Кваліфіковані працівники не потрібні, бо їх ніде працевлаштовувати , та й чи потрібно, бо Україна стала справжнім сировинним придатком світового бізнесу. Потрібна лише територія без населення.За 25 років темпи зменшення кількості українців не задовольняють,от і організували війну (АТО) і знищують, навіть не жінок, а чоловіків, тих які мали б народжувати дітей, садити сад... Руйнація освіти - закономірний процес. Вища освіта давала нашим дітям хоч якусь можливість знайти достойну роботу, бо влаштуватися на роботу після ПТУ - це утопія. Немає освіти - немає роботи.Розумію - не всі мене підтримають, але скажіть самі собі правду.
для Zinger
Сучасна молодь,особливо за гроші батьків,рушила здобувати диплом,бо диплом сьогодні показує,що людина не повний дурень.Є така точка зору(не моя).І,знову ж таки,спілкування із людьми приводить до висновку,що батьки бажають своїм дітям ЛЕГКОЇ ХОДИ.Щодо Німеччини.Колись довелось читати,що німці зупиняються у виборі десь років у 30.А до того часу мають змогу вчитися на різних напрямках.Щось схоже ввела собі Могілянка.Але у них-якщо існує державне місце.В Німеччині ж(з моїх відомостей) людина має змогу вчитися років два на одному напрямку,покинути,працювати,повернутися або на той самий факультет,або взагалі змінити напрямок навчання,і все то ЗА ДЕРЖАВНИЙ кошт.Цікаво,а навчання в школі вони також інансують із батьківських кишень??? От того ніде не зустрічалось.А німці не тому заможні,що лише 10% поступають у ВНЗи,а навпаки,через те,що вони заможні,і мать МАЙБУТНЄ,в якому впевнені,оті 10% йдуть ЗА ПОКЛИКАННЯМ,а не за бАмажкою.
Все ж і НІмеччина має власні проблеми,
оскільки пропонує навчання у власних ВНЗіх випускникам інших країн.А отже ЇХ СИСТЕМА не дає можливості виростити власних розумних людей.Дочка колись привезла роздуми Міхаеля Вінтергоффа "Чому наші діти стають тиранами або загублене дитинство".Читається як Володимир Леві (ось кого варто читати студентам,що мають працювати в школі,і ось що варто обговорювати на парах).
Коментувати
Zinger
Не так друже! Мій вибір був дійсно свідомий, я спочатку обирав професію, визначався до якого виду діяльності придатний, а потім вже поступав до того вишу,який міг мені додати потрібні для подальшої роботи знання.Багато сучасної молоді з марнославних міркувань за гроші батьків пре у ВУЗи, бо це престижно, а потім виявляється, що йому ця професія не потрібна. Це марнотратсво сил і коштів мені дуже не до вподоби. Як людина раціональна вважаю такий підхід пустою тратою часу і роль вчителя у цьому процесі чимала. У Німеччині лише 10% випускників середніх шкіл поступають у ВУЗи, їх цікавить наука як така і вони мають відповідності здібності. Тому німці заможні, а ми плетемося у хвості серед найбідніших країн. Реальність сприймаю з висоти власного та набутого досвіду, найприкріше те, що мої висновки на 90% підтверджуються реаліями життя. Поспілкуйтеся з багатьма своїми учнями і Ви переконаєтеся у правоті моїх слів.
Для Zinger:(продовження)
А Ваше навчання (заочне?)-то Ваш вибір. Тобто Ви вже у віці розуміння ЩО саме Вам потрібно,мали можливість вибору.Ви сьогодні сумуєте за тим вибором?Чи за тим,що не потрапили до вишу відразу після школи?Варіантів відповіді не так і багато.Та все ж я вважаю,що Ви ті власні відчуття перенесли на сьогодні,минув процес нормалізації відносин в країні.Тобто Ви до сьогодні ще ТАМ. І це впливає на Ваше сприйняття реальності.Можливо все і не так)
Наталя
Мені дуже "подобається" слово про "про низькопрофесійних сільських вчителів"!!!!! як можна огульно говорити про всіх сільськи вчителів? не буду розказувати, не бійтеся, казочки, але все залежить від Людини. Так, і в селі, і в місті в школах є Заробітчани, або пенсіонери, які хочуть вижити, але і багато високоосвічених вчителів, які свідомо обрали проживання в селі і викладання в школі, де в класі 7-10 учнів, і їх можна чомусь навчити. Повірте, я знаю, про що стверджую. А щодо зарплати, якщо я маю 34 години, клас і кабінет...
Голосzнарода
Збереження робочих місць для чиновників освіти в різних райно, міськно, департаментів освіти, в інститутах оппо вирішили зробити за рахунок закриття сільських шкіл. Це аморально позбавляти тисячі найбідніших селян конституційного права на освіту тільки для того, щоб зберегти робочі місця непотрібним чиновникам. Мова йде не про низькопрофесійних сільських вчителів, адже ті ж самі освітні чиновники не є теж високопрофесійними, мова йде про право на освіту для бідних сільських дітей. Якщо треба економити в освіті, то правильно буде поскорочувати всі відділи освіти, залишивши замість зграї чиновників одного-двох із комп’ютерами, які будуть справді цілі дні займатися роботою. Треба позакривати інститути оппо, а залишити лише один кабінет із 4-5 чиновниками, які будуть складати графіки, плани, організовувати стажування вчителям області. А сертифікацію (атестацію) здіснювати раз через 10 років, збільшити термін вдвічі, що дозволить значно зекономити кошти.
Голосzнарода
Для Голосzнарода: Мається на увазі, що збережені чиновники будуть організовувати можливість сільським дітям отримувати освіту в найближчих школах, організовувати доїзд, складати графіки індивідуального навчання, курси для дистанційного навчання, проте вони не будуть цього робити, а будуть тільки посилатися на міністерство. Проте чиновники міністерства не зможуть приїхати і працювати за всіх локальних чиновників. Як зараз освітні чиновники нічого хорошого не роблять для освіти, навряд чи вони почнуть це робити із нового року. Чому саме сільсьскі школи позакривати: бо чиновники інститутів оппо завжди недолюблювали сільських жителів, називаючи їх малоосвіченими та погановихованими, а ще бідними. Тому високоморальні освітні чиновники, щоб зберегти собі робочі місця, вирішили позбавити права на освіту найбідніші верстви громадян України.
Коментувати
для Zinger
і все ж ми,українці,МАЛИ ДОСТУП до ЯКІСНОЇ освіти,завдяки якому міліони людей мали можливість достойно утримувати власні родини.ТАк,той доступ з*явився не відразу.Але ж - БУВ.І Ви,якщо маєте вік,більший за 30 років, МАВ(МАЛА) доступ саме до ЯКІСНОЇ освіти.(Лишень не вріть СОБІ, що то не є так.)До того ж БЕЗКОШТОВНОЇ для кишені Ваших батьків,або Вашої.ІСНУВАВ доступ до ЯКІСНОЇ освіти. А те, що мелють язиками, так то ті,кому то є вигідно.
Zinger
Для Zinger: Шановний колего! Дякую за відгук, але насправді ні колись, ні зараз не було рівного доступу до якісної освіти. Поступити вчитися в медінститут могли діти тільки заможних або впливових батьків, на престижні факультети без блату ані ні -ні. Зараз все вирішують гроші так само, бо державне замовленя просто сміховинне. Втупні іспити, ЗНО - це також форма перешкоджання вільного доступу до вищої освіти. У багатьох європейських ВУЗах не існує вступних іспитів, все вирішують знання, які ти демонструєш під час сесії. Студенти можуть вчитися по 7-8 років, поки не виконають програму, але викладача чи диплом не купиш ні за які гроші. Я працював і вчився. Коли йшов на сесію мій оклад зменшували на 40 карбованців. Крім того, втрачав преміальні, бо не мав відпрацьованого цілого місяця, це ще 50 крб. А ви стверджуєте, що навчання було безкоштовне. Потім ще мусів доробляти всю роботу, яка мене чекала, поки був на сесії. Коли поскаржився директору на несправедливість, почув таке: Ви вчитеся для себе"!
рівний доступ до якісної освіти був.
Для Zinger: Ви його не зумів побачити.Коли мені без напряга вдалося потрапити до столичного інституту,то невдовзі довелось почути:"Отже і Я зможу".А це говорить лише про те,що в середовищи йшли розмови про неможливість потрапити до столичних ВНЗів.Але розмови не є СПРАВИ.Чому?Да тому що не одна людина з МОГО оточення,яка ПРОСТО ВЧИЛАСЬ в школі,без великого АЖ напряга, потрапляла і до столичних ВНЗів також.А ті,хто вчився із трійками з математики-ставали студентами НАШОГО ВНЗу.Та наші трійки ні в яке порівняння не йдуть із п*ятьми балами сьогодні.Ви кажете про європейські виші.Я просто погоджусь.Але там своя специфіка.У Франції-якщо дитина не потрапляє до визначених ліцеїв,до ВИЩОЇ школи їй шлях закритий.А якась Сорбонна престижністю є У НАС,а не у них.Тобто-скласти мовний іспит і мати атестат достатньо.Я говор про безкоштовність для кишень батьків,якщо студент-бюджетник.А бюджет то є ЗНАННЯ.У мене колега отримала вищу освіту вже маючи трьох студентів та поважний вік.
Коментувати
для Zinger
Рівний доступ до якісної освіти українці в масі своїй ПРОСРАЛИ.Так,ми, українці,повернулись у відносини кріпацького ладу,але вже не радянського(коли поліцейська держава існувала де-факто), а новітнього.Далі-Франко - син ЗАМОЖНОГО селянина, а отже доступ до якісної ТОГОЧАСНОЇ освіти таки мав.Далі-в НАШІ часи дорогу пробиває НЕ талатн,а вміння вкрасти,вбити,обмахлювати,через те-не вводьте СЕБЕ в оману.Далі-ВСІ не можуть бути талантами,а отже,давайте зауважимо,що рівень сучасної комунікації здатен викликате В НЕ талантах певні звичайнолЮдські потреби гарно ПОГУЛЯТИ,гарноПОПОЇСТИ,всмак ВДОВОЛЬНИТИ СТАТЕВИЙ ПОТЯГ, та у деяких різні вибрики мозку... От тепер і уявіть собі,ЩО варто чекати у майбутньому,оскільки викидання людей із квартир на вулиці миВЖЕ ПРОХОДИЛИ,походи ПО ЛЬОХАХ ТА ХАТАХ СТАРИХ ЛЮДЕЙ,коли бабців зачиняли в кімнатах а з комори ВИНОСИЛИ геть усе-також проходили,та все ж далеко від того НЕ пішли.Очікуємо.До слова-аСКІЛЬКИ талантів НЕ пробили собі дорогу?У ТІ часи.
Zinger
Для інкогніто: Друже, не гнівайтеся, але мені здається, що Ви перемішали котлети з мухами. Я хотів підкреслити силу таланту людини, яка у своєму прагненні досягає мети. Якщо ми пасуємо перед несправедливістю - значить мети немає. Кого ж винити? Світ ніколи не був прихильним до людини, прихильним його потрібно робити самим і талант тому запорука. Кожна людина талановита від природи, і в кожній людині сидить хробачок лінивства: а може це зробить хтось, або нехай зробить хтось, бо він повинен. Франко був сином коваля, якщо це заможність - дай боже нам такими бути всім. Людину гублять бажання, тому кожен повинен свої потреби задовольняти у міру своїх можливостей, а не по принципу"кожній сороці по ложці". Хочеш смачно їсти - годуй свинку,хочеш погуляти - візьми до рук бандуру, мучить статевий потяг - перерубай купу дров! Наші предки заводили сім*ї у 30 років і все встигали, і дітей було по 5-6 і вибриків мозку не мали!
), хіба ж я гніваюсь?
Для Zinger: Коваль в селі на ТІ часи то досить заможна людина.До речі,як каже інет,Франко вчився в гімназії,а то,на той час ЯКІСНА освіта,погодьтеся.І талант там ні до чого.А от те,що при центрі керівництва у радянські часи в масі своїй знаходились вихідці із села може сказати багато що.Ні?Тобто навіть не талант,а ПРАГНЕННЯ НЕповернення в коммуністичне кріпацтво... А далі багато чого залежало від родини,тобто від того,ЩО вкладали дитині в голову в дитинстві.Мені цікаво-ЗВІДКИ у Вас оте"хробачок лінивства".А те,що мозок людини прагне до лінощів-то є нормально.Ви подивіться на наших мажорів та їх дітей-неуків.ЧОМУ держава стала злиденною.Оце не вийшло фото-було бажання викласти.В радянські часи місто було нехай не вишукано,але приємно доглянуте.Сьогодні доглянутим виглядає ЦЕНТР,а відійти трохи в сторону і...музична школа-обшарпана,клуб КУЛЬТУРИ-обшарпаний(хоч і явний центр),будинкиОБШАРПАНІ...ЧОМУ?(кожне запитання для чогось ставиться)
Коментувати
Zinger
Рівний доступ до якісної освіти - суцільна ідеологічна мулька, якою нас хочуть нагодувати псевдопатріоти. І.Франко що, мав доступ до тогочасної якісної освіти? Але це не завадило йому стати геніальним вченим і захистити дисертацію на німецькій мові. Дай боже нашим сучасним докторам наук його енергії та запалу. Талант завжди проб’є собі дорогу, на те він і талант.
совесть
Для Zinger:Проблема в тому, що БАГАТА (ресурсами), з гарною освітою країна за 25 років керування "великими" РАБОВЛАСНИКАМИ перетворилася на РУЇНУ! Талановиті й розумні українці працюють по Америках й Європах давно. Зараз більшість молодого локомотиву економіки підвчить англійську й ВИЇДЕ. Чекають з напівпорожньою валізою... Любіть УКРАЇНУ! Досить її ДОЇТИ!!! Світ так змінився з часів Франка, а в Україні - кріпаки...
Zinger
Для совість. Цих рабовласників нам не заслали, ми їх виплекали самі нашою позицією "Моя хата скраю" Ми думали, що наші співвітчизники будуть совісні та гуманні до нас, а жадоба грошей зробила свою чорну справу. Згадаймо, як продавали їм наші ваучери за 50 - 100 доларів, ми що, не розуміли як вони їх використають? Ми звикли, що держава має турбуватися про нас, а в умовах ринкової економіки людина має вміти рахувати. Тепер вони докерувалися, що на курсі долара втратили 2/3 своїх статків, отже є бог на світі? Сміймося тепер з них, бо ми нічого не мали і нічого не втрачали, а вони стільки мали, а тепер кусають губи. Ми спимо спокійно, а їх стенокардія душить, стільки мільйонів пропало. Серед бажаючих виїхати є чимало любителів халяви, потім вони швидко виходять з похмілля і бачать, що всюди добре, де нас немає.Ця єйфорія вже помалу проходить, бачу по своїх знайомих, родичі яких поверталися з великих заробітків. Отож ви праві, любім Україну, а не тільки себе в ній.
Коментувати
Zinger
Да,да и еще раз да Вам, дорогой коллега за утверждение, что учитель должен мочь прожить за свою зарплату. Пока что нас хотят держать за узду зависимости, ведь наши можновладцы знают, что такое бедный человек, это просто раб. Не верю, что в стране нет денег для достойной зарплаты учителю, для полицейских нашли же! Выход из кризиса: установить налог на богатства олигархов и им подобным в размере 20%, полученые деньги направить на повышение заплаты учителей. Как сделал Франсуа Олланд во Франции? Покричали олигархи и стали молча платить со сверхприбыли для своего же народа!
для Влада
а и действительно,МОИ мысли идут в работу, люди катаются пОмиру, а я не имею возможности в , да какая разница куда "по делу, срочно", если даже к стоматологу пойти НЕТ финансов, поскольку дыра на дыре и дырой поганяет и это при том, что часов всегда было предостаточно.МНЕ это надо? Скорее всего нет. Интерес к тому,что кто-то твоими идеями воспользуется существует лишь тогда, когда есть уверенность в том,что что-то изменится. НИЧЕГО не изменится в лучшую сторону.украина - страна - изгой. ЭТО следует увидеть. И будет подобное либо всегда, либо (говор нАлюди с 2004 примерно года) до тех времён, пока не сменятся поколений три-четыре.
пока ЭТИ невесть кто, не особо умеющие просчитывать ситуацию для Государства,
НО умеющие гребти всё под себя не увидят,что учитель, пришедший В ГОСУДАРСТВЕННУЮ школу должен НА ЗАРПЛАТУ иметь возможность СОДЕРЖАТЬ семью в достойных условиях, до тех пор следует забыть о каком бы то ни было качестве образования, о каком бы то ни было признанияя цивилизованными государствами, вообще о том, что ЭТО недоразумение кто-то будет считать государством(кстати,французы считают НАС-Россией.Это так,к слову).Все возражения можно принять лишь от тех, кто работает ЛИШЬ на зарплату.Все остальные нервно курят в сторонке, обмывая кости написавшему
Zinger
Для Влада 9-25. Уважаемый инкогнито! Такое настроение у меня было лет 15 тому, точь в точь.Все мое ество противилось такому состоянию, однако я осознал, что ничего не изменится, если я этого сильно не захочу. Каждый день я трудился над своей идеей, жена смотрела на меня вопросительно : когда я начну зарабатывать деньги? Через 5 лет я получил результат и получаю его по сегодняшний день. Конечно, я не стал богачом, но о будущем уже не переживаю. Уверен, что вы тоже можете, осталось лишь поверить в себя и отыскать в своей голове идею. Професия учителя никогда не была надежным способом зарабатывания денег, посмотрите на нее как на хобби и все станет на свои места! Вперед к победе разума над хандрой!
если ЗАРАБАТЫВАТЬ,
Для Zinger: то из школы УХОДИТЬ.ЗАЧЕМ МНЕ отдаваться работе,не получая возможности релаксировать,поскольку если уж работать, то на всю.Ну а если отходить от работы, то тоже НА ВСЮ.Я пока релаксирую.Дальше-посмотрим как получится.Но,опять-таки-либо в школе, либо ВНЕ школы,и НЕ иначе)
Коментувати
Влад
Шановні автори статті! Ви пішли по самому легшому шляху. Ризики у реформі освіти ви описали, порівняння зробили. Іншими словами - покритикували. А пропозиції? Ваше бачення шляху виходу з кризи?
совесть
Для Влад: Завжди дивувало й обурювало те, що хтось береться за роботу як професіонал, за ГРОШІ, обіцяє її виконати вчасно, а потім починає розповідати про те, що ЩОСЬ пішло не так, треба ще грошей чи ідей! Фахівцям достатньо отримати критичні зауваження для доопрацювання! ФАХІВЦЯМ...
Олекса Позняк
Висновки? Бери кирпичину та іди до МОНу
вчитель5
Для Влад: якось завуч, відправляючи колегу на НЕОПЛАЧУВАНУ заміну, видала фразу:"Одну справу робимо".На що почула у відповідь:"Справу одну, та от оплата різна".Цікава завуч.
Коментувати
borman
Не треба порівнювати результати ЗНО учнів з сільської місцевості та міської. За 25 річний педагогічний досвід я переконався в "ДРЕЙФЕ УМОВ" (пробачте за російську). Учні, які мали схильність до навчання, отримавши вищу освіту, додому не повертаються, а отже їх діти навчаються в містах. Нам, в кращому випадку, дістаються учні з середніми здібностями. Так що середній бал ЗНО для сільських шкіл у 148 балів дуже навіть непогано.
такотож
Для borman:як казала колись одна моя колега:"От корови -теленок, от свиньи-поросенок"
проблема в том, что ЭТОГО
Для такотож: НЕ разумеют те,кто делает выводы... с последствиями
Коментувати
Сидір
Усіх нас чекає "світле" майбутнє.....(((((((( Як в Архипа Тесленка-"Хоч поганяй до ями...."
Zinger
Для Сидір: Друже! Якщо ви маєте руки і ноги і Вас нічого не болить - Ви дуже щаслива людина. Подивіться навкруги, скільки калік, хворих та наповносправних, а вас ця доля оминула! Тож немає причин для відчаю. Що ми так злякалися ЗНО, що там такого боятися? Це ж не судовий вирок. Один кричить" не піду вгору, вона висока", а другий замість кричати взяв і обійшов її. Нас сибірами не знищили, то що нам ЗНО!
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!