• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

В основі програми "Партнерство заради миру" лежить практична співпраця та відданість демократичним принципам, які є наріжним каменем Альянсу.

Метою ПЗМ є посилення стабільності, зменшення загроз безпеці та розвиток активної співпраці в галузі безпеки між країнами-партнерами, а також між окремими партнерами і державами НАТО.

Головна складова ПЗМ — це індивідуальні програми партнерства між країнами-учасницями ПЗМ і НАТО, які розробляються відповідно до національних потреб партнерів і виконуються в тому обсязі і за такий період, які вважає доцільними уряд кожної відповідної країни.

У межах ПЗМ були створені механізми для досягнення цілей ПЗМ, а також для практичного втілення запропонованих ідей у життя. Розроблені в процесі розвитку програми інструменти та ініціативи, про які розповідається далі, забезпечують двосторонні та багатосторонні заходи, що дає партнерам можливість формувати прозорі та ефективні програми взаємодії з НАТО.

Основоположним документом програми є рамковий документ "Партнерства заради миру", який містить опис конкретних заходів для кожної країни-партнера. Кожна країна-партнер бере на себе вагомі політичні зобов'язання щодо збереження демократичного суспільства, дотримання норм міжнародного права, виконання Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Гельсінського заключного акту і міжнародних угод із роззброєння та забезпечення контролю над озброєннями, утримання від загроз або застосування сили проти інших держав, визнання існуючих кордонів, мирного розв'язання суперечок.

Окремі зобов'язання стосуються забезпечення прозорості національного оборонного планування і формування бюджету з метою встановлення демократичного контролю над збройними силами, а також розвитку спроможності брати участь у миротворчих і гуманітарних операціях під керівництвом НАТО. Рамковий документ також передбачає зобов'язання держав Альянсу проводити консультації з будь-якою країною-партнером, що вбачає пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці — механізм, яким, наприклад, скористалися Албанія та колишня Югославська Республіка Македонія під час кризи в Косово.

Стосовно процесу приєднання до Партнерства заради миру, будь-яка країна, що бажає приєднатися до програми, спочатку запрошується до підписання Рамкового документа. Окрім опису цілей Партнерства, він містить основні принципи, на яких ґрунтується ПЗМ. Власним підписом країни підтверджують свою відданість ідеї збереження демократичного суспільства і захисту принципів міжнародного права.

Вони також підтверджують своє зобов'язання сумлінно виконувати Статут ООН та дотримуватися принципів Загальної декларації прав людини; утримуватись від погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави; поважати існуючі кордони та розв'язувати спори мирним шляхом. Вони також підтверджують рішучість виконувати свої зобов'язання за Гельсінським Заключним актом, усіма подальшими документами НБСЄ/ОБСЄ, а також усі зобов'язання, які вони взяли на себе в галузі роззброєння та контролю над озброєннями.

Наступним, після підписання Рамкового документа, кроком для кожної країни-партнера є подання в НАТО Презентаційного документа. В ньому зазначені кроки, що будуть здійснені з метою досягнення політичних цілей Партнерства; військові та інші ресурси, які партнер має наміри використовувати в цілях партнерства; та конкретні галузі, в яких партнер бажає співпрацювати з НАТО.

На підставі заяв, зроблених у Презентаційному документі, та додаткових пропозицій з боку НАТО та країни-партнера, спільно готується та затверджується Індивідуальна програма партнерства (ІПП) на дворічний період. В ІПП включені заяви про політичні цілі партнера в ПЗМ, військові та інші ресурси, які він надає в розпорядження ПЗМ, широкі цілі співпраці між партнером та Альянсом у різноманітних сферах співробітництва та конкретні заходи, що планується здійснити у кожній галузі співпраці.

Кожен партнер, виходячи з власних індивідуальних вимог та пріоритетів, окремо вибирає для себе заходи зі списку, який визначено у Робочій програмі партнерства (РПП). Цей принцип самовизначення є важливим аспектом ПЗМ. Визнається, що потреби та можливості країн-партнерів є різними і кожна з них сама має визначати форми діяльності та співпраці, які їй найкраще підходять. Робоча програма містить широкий опис різних можливих галузей співпраці та список заходів у кожній галузі. РПП, як і кожна ІПП, охоплює дворічний період і переглядається щороку. Партнери залучаються до її підготовки повною мірою.

Індивідуальний план дій партнерства (ІПДП) пропонує складнішу програму порівняно з ІПП і призначений для країн, які мають політичну волю і бажання поглиблювати свої відносини з НАТО. ІПДП чітко визначає цілі і пріоритети співпраці для окремої країни-партнера і забезпечує відповідність робочих механізмів цим пріоритетам. НАТО надаватиме конкретну дорадчу допомогу щодо цілей реформ у кожній країні. Активізація політичного діалогу з відповідних питань може бути складовою ІПДП. ІПДП також полегшує координацію двосторонньої допомоги, що надається окремими членами Альянсу або партнерами, а також координацію заходів з іншими відповідними міжнародними інституціями.

Визначені цілі відповідають загальним категоріям: питання політики і безпеки, питання оборони, безпеки і військових справ, інформування громадськості, наука та екологія, планування на випадок надзвичайних ситуацій, питання управління, захисту та ресурсів.

У листопаді 2004 року Грузія стала першою країною, що підписала ІПДП з НАТО. Зараз розробляються ІПДП для Азербайджану та Узбекистану. Вірменія також висловила заінтересованість у розробці такого плану.

На Вашингтонському самміті у квітні 1999 року були запропоновані нові ініціативи з метою посилення оперативної складової ПЗМ і активного задіяння партнерів у процес прийняття рішень і планування ПЗМ:

Концепція оперативної спроможності має на меті вдосконалення спроможності збройних сил країн Альянсу і партнерів ефективно взаємодіяти під час проведення операцій ПЗМ під проводом НАТО, тобто, забезпечити більшу гнучкість у формуванні спільних контингентів та ресурсів, необхідних для виконання та забезпечення таких операцій. У рамках механізму насамперед враховуються сили та ресурси, які теоретично можуть бути виділені для проведення таких операцій.

Вдосконалення робочих відносин, які розвиваються в мирний час між штабами і військовими формуваннями членів Альянсу і країн-партнерів, сприяють інтеграції підрозділів країн-партнерів до складу сил НАТО. На Стамбульському самміті було визначено, що впровадження Концепції оперативної спроможності, зокрема, передбачає гармонізацію стандартів оперативної сумісності і пов'язаних з ними систем оцінки з відповідними механізмами НАТО.

Політично-військова рамкова ініціатива визначає принципи, засади та інші керівні напрямки залучення країн-партнерів у процесі прийняття рішень і політичних консультацій, в оперативному плануванні та механізмах командування. На Стамбульському самміті підкреслювалась важливість залучення партнерів до процесу формування рішень на початкових етапах. Принципи, викладені в цьому рамковому документі, застосовуються під час проведення всіх операцій НАТО за участю країн-партнерів, а також визначають форми участі партнерів в інших видах діяльності Альянсу, наприклад, військових навчаннях або Цільових фондах НАТО.

Для забезпечення активної участі партнерів у щоденній роботі Альянсу в декількох штабах НАТО були створені Штабні елементи ПЗМ - робочі групи офіцерів збройних сил країн-партнерів. Центр координації партнерства забезпечує координацію військової підготовки і навчань ПЗМ. Окрім цього, Міжнародний координаційний центр забезпечує проведення брифінгів і планування для всіх держав - не членів НАТО, що надають свої контингенти для проведення миротворчих операцій під керівництвом НАТО.

Для забезпечення ефективності співпраці держав-партнерів з НАТО в межах миротворчих операцій використовується Процес планування та оцінки сил (ППОС), в межах якого визначаються вимоги щодо оперативної сумісності і необхідних ресурсів. Цей механізм виявився дуже ефективним під час проведення операцій НАТО з підтримання миру на Балканах і в Афганістані.

ППОС віддзеркалює процес планування сил НАТО, і країни-партнери беруть в ньому участь за власним бажанням. Цілі планування, або Цілі партнерства, обговорюються з кожною країною, а для оцінки досягнутого прогресу проводиться детальний аналіз. З роками вимоги ППОС ускладнюються, що відповідає вдосконаленням, які члени Альянсу визначають для власних збройних сил. ППОС також використовується країнами-партнерами для розвитку ефективних, економічно доцільних збройних сил і для розвитку оборонної реформи. Цей механізм, зокрема, відіграє ключову роль у впровадженні комплексної оборонної реформи в Україні.

Певні ініціативи були дуже корисними для країн-партнерів у вирішенні проблем в галузі управління наслідками оборонної реформи, насамперед Цільові фонди ПЗМ, які застосовуються для безпечної утилізації протипіхотних мін і надлишкових озброєнь, а також для програм перепідготовки військових і конверсії військових баз.

Вдосконалена співпраця в межах ПЗМ включає широкий спектр можливостей як у військовій, так і в інших галузях, пов'язаних з обороною, але тих, що не стосуються суто військових аспектів. Галузі співпраці, які включені в Робочу програму партнерства:

• питання протиповітряної оборони;
• управління повітряним простором;
• консультації, управління, контроль (зокрема, системи зв'язку та інформації; системи навігації та ідентифікації, аспекти сумісності, процедури і термінологія);
• планування на випадок надзвичайних ситуацій, зокрема готовність до катастроф;
• врегулювання кризових ситуацій;
• демократичний контроль над збройними силами та оборонними структурами;
• оборонне планування, бюджети і управління ресурсами;
• планування, організація та управління національними програмами оборонних закупівель, міжнародна співпраця в галузі озброєнь;
• оборонна політика та стратегія;
• планування, організація та управління національною науково-технічною діяльністю;
• військова географія;
• глобальна гуманітарна протимінна акція;
• тилове забезпечення;
• медична служба;
• метеорологічне забезпечення сил НАТО/партнерів;
• військова інфраструктура;
• оборона і захист проти ЗМЗ;
• концептуальні, планові та оперативні аспекти діяльності з підтримки миру;
• ручна і легка вогнепальна зброя;
• оперативні, матеріально-технічні та адміністративні аспекти стандартизації;
• військові навчання та пов'язані з ними навчальні заходи;
• військова освіта: підготовка та доктрина.

Більш дієве Партнерство передбачає заходи з поліпшення навчальної та освітньої діяльності через Програму ПЗМ з вдосконалення навчальної та освітньої підготовки, яка має задовольнити поточні та майбутні вимоги Партнерства.

Попри те, що навчання і освіта, як правило, залишаються сферою національної відповідальності, ця програма допомагає досягти сумісності і сприяє кращій співпраці та діалогу серед представників широких кіл оборони та безпеки в НАТО і країнах-партнерах, забезпечуючи в такий спосіб найкраще використання людських та інших ресурсів. Програма вдосконалення навчальної та освітньої підготовки включає в себе шість основних елементів, а саме:

• зв'язки і співпраця між навчальними закладами НАТО та країн-партнерів;
• зворотний зв'язок і оцінка діяльності ПЗМ;
• інструменти сумісності для країн-партнерів;
• інструменти і методи планування навчань, які пропонуються країнам-партнерам;
• надання порад з боку НАТО в галузі національних стратегій навчальної та освітньої підготовки;
• сучасні методи дистанційного навчання і моделювання.

Більшість елементів програми вже існує і впроваджується протягом року. Дві галузі все ще знаходяться в стадії розвитку.

Зв'язки і співпраця. На сьогодні НАТО визнало і надало статус навчальних центрів ПЗМ семи установам в Австрії, Греції, Словенії, Туреччині, Україні, Швейцарії та Швеції. Конференція навчальних центрів ПЗМ та інших навчальних і освітніх установ ПЗМ, яка проводиться періодично, дає змогу учасникам вивчити шляхи обміну інформацією, досвідом і знаннями, розглянути можливості координації та уникнення дублювання, та найкращі способи ефективно використовувати ресурси.

Мета сучасних методів дистанційного навчання і моделювання полягає у використанні технологій дистанційного навчання (подібних до курсів з Інтернету) і створити в НАТО мережу дистанційного навчання та моделювання для застосування в освітній та навчальній роботі з військовим персоналом, що братиме участь в операціях ПЗМ під проводом НАТО та інших завданнях ПЗМ. На меті стоїть розбудова об'єднаного банку засобів багатоцільової підготовки та освіти з наголосом на оперативних вимогах. На першому етапі проекту розпочалась робота над розробкою прототипу, а також на загальній проміжній стратегії майбутньої організації та управління ресурсами.

Стосовно управління програмою ПЗМ можна виділити такі керівні органи:

1. Політично-військовий керівний комітет програми Партнерство заради миру.

Головним робочим органом, який відповідає за питання ПЗМ, є Політично-військовий керівний комітет Партнерства заради миру (ПВКК). Він проводить засідання в різних форматах або тільки за участю членів Альянсу, або за участю членів НАТО та партнерів.

Головні обов'язки ПВКК включають надання Раді рекомендацій з питань ПЗМ; відповідальність за загальну координацію Робочої програми партнерства; розробку політично-військових рекомендацій військовому керівництву НАТО з метою підготовки його внеску в Робочу програму партнерства в галузі військових навчань та інших заходів; надання рекомендацій при розробці Індивідуальних програм партнерства та подання їх на затвердження Ради; підготовчу та координуючу діяльність у процесі планування і оцінки сил Партнерства (PARP).

Над військовими аспектами ПЗМ працює військове керівництво НАТО, яке користується рекомендаціями, запропонованими ПВКК та затвердженими Радою. Робочим органом ПЗМ з військового боку є Робоча група з військової співпраці, яка функціонує як консультативний орган Військового комітету. Робоча група проводить засідання як самих членів Альянсу, так і за спільною участю партнерів і членів НАТО. Військовий комітет також проводить зустрічі з партнерами для обговорення військового складника співпраці за програмою ПЗМ.

2. Центр координації партнерства (ЦКП)

Центр координації партнерства є унікальним органом ПЗМ, який розташований у м. Монс (Бельгія) поряд зі штаб-квартирою Верховного головнокомандувача об'єднаних сил НАТО в Європі. Він був створений під егідою Північноатлантичної ради і виконує свої завдання під безпосереднім керівництвом обох Стратегічних командувачів НАТО.

Його завданням є координація спільних військових заходів в межах ПЗМ, а також здійснення військового планування, необхідного для втілення військових аспектів Робочої програми партнерства, особливо у галузі військових навчань та відповідних заходів в таких сферах, як підтримка миру, гуманітарні операції та пошуково-рятувальні роботи. Центр координації партнерства також бере участь і в оцінці такої військової діяльності. За детальне оперативне планування військових навчань відповідають військові командування, які проводять навчання.

Центр очолює директор, якому підпорядкований персонал, що має міжнародний статус і складається з представників країн - членів НАТО та, з 1998 року, представників країн-партнерів. Для здійснення зв'язку до Центру також прикомандировані штабні офіцери з місій країн-партнерів.

Країни-партнери створили свої широкомасштабні офіційні дипломатичні місії при штаб-квартирі НАТО, а також надіслали військових представників вищого рівня до Військового комітету.

Ми вважаємо за потрібне більш детально зупинитися на деяких аспектах діяльності ПЗМ.

Євроатлантичне партнерство розвивається відповідно до загальних змін в середовищі безпеки і згідно з потребою ефективного вирішення тих питань безпеки, які становлять суттєвий спільний інтерес для членів Альянсу і країн-партнерів. Відбувається процес постійного обміну думками з приводу розвитку ситуації на Балканах і в Афганістані, де миротворці НАТО і країн-партнерів несуть службу пліч-о-пліч.

Впроваджуються спільні ініціативи, спрямовані на розвиток і координацію практичної співпраці та обмін досвідом в таких ключових галузях, як боротьба з тероризмом та розповсюдженням зброї масового знищення, а також легкої і стрілецької зброї.

Вирішення багатьох питань безпеки вимагає тісної співпраці між сусідніми країнами. РЄАП і ПЗМ дають можливості розвитку співпраці в ключових галузях між країнами-партнерами на регіональному та субрегіональному рівнях, зокрема, в Південно-Східній Європі, на Кавказі і в Центральній Азії.

Боротьба з тероризмом зараз є одним із пріоритетів діяльності НАТО. Напади на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року призвели до першого в історії НАТО задіяння статті 5 (стаття щодо колективної оборони основоположного договору Альянсу). Посли НАТО і країн-партнерів зібралися на засідання наступного дня і беззастережно засудили терористичні напади, а також зобов'язалися докласти всіх можливих зусиль для боротьби зі злом тероризму.

"Ми приголомшені цими варварськими актами і беззастережно засуджуємо їх. Це був напад на наші спільні цінності. Ми не дозволимо тим, хто обрав шлях насильства, поставити ці цінності під загрозу. Ми зобов'язуємось докласти всіх можливих зусиль для боротьби зі злом тероризму. Нас об'єднує переконання, що ідеали партнерства і співпраці переможуть".

Солідарність, яку того дня продемонстрували члени РЄАП -- від Північної Америки і Європи до Центральної Азії -- і співпраця в межах кампанії боротьби з тероризмом ще раз продемонстрували, які результати в створенні євроатлантичної культури безпеки дали ініціативи розвитку партнерства, запропоновані НАТО.

Спільна готовність об'єднати сили в боротьбі із загрозою тероризму була підтверджена Планом дій Партнерства проти тероризму, ухваленим на Празькому самміті. Цей План дій містить засади співпраці і обміну інформацією та фаховими знаннями в цій галузі шляхом проведення політичних консультацій та практичних заходів співробітництва.

Він передбачає вдосконалення обміну розвідувальною інформацією та співпраці в таких галузях, як охорона кордонів, антитерористична підготовка і навчання, розвиток спроможності протистояти терористичним нападам або долати наслідки таких нападів. Він також передбачає посилення засобів фізичної безпеки та безпечної утилізації надлишкових озброєнь, легкої та стрілецької зброї, такої як переносні зенітно-ракетні комплекси та гранатомети.

Альянс прагне поглибити взаєморозуміння і розширити обмін інформацією з питань розповсюдження ЗМЗ через консультації з партнерами. Такі консультації, на яких обговорюються питання політики і оборони і які проводяться за участю міністрів закордонних справ і оборони, допомагають зміцнити взаємну довіру.

Було проведено декілька семінарів і конференцій, присвячених конкретним питанням. Наприклад, окрема зустріч була присвячена темі "Сибірська виразка -- досвід і висновки", на якій обговорювались важливі аспекти планування на випадок надзвичайної ситуації на основі отриманого восени 2001 року досвіду Сполучених Штатів та інших країн. Іншу зустріч було присвячено обговоренню екологічних проблем, які можуть бути спричинені промисловою діяльністю, та виконання медично-оперативних завдань.

Протидія розповсюдженню зброї масового знищення (ЗМЗ) є одним із ключових завдань безпеки XXI сторіччя. Діалог НАТО з країнами-партнерами відіграє надзвичайно важливу роль у досягненні цілей Альянсу в цій галузі. Взаємна довіра і впевненість є необхідними передумовами успішної протидії розповсюдженню ЗМЗ і можуть бути забезпечені тільки через відкритість і прозорість.

Семінари РЄАП з питань потенційних ризиків, пов'язаних з біологічною і хімічною зброєю, дали країнам-партнерам можливість обмінятися відповідною інформацією і практичним досвідом. Обговорюються науково-дослідницькі досягнення в галузі розробок нових засобів і обладнання захисту від діючих речовин ЗМЗ, що дає можливість розробити найкращі шляхи забезпечення готовності до оборони у разі застосування ЗМЗ.

Фахівці з питань роззброєння з країн-партнерів і Альянсу мали можливість обговорити політичні аспекти і можливості обміну відповідною інформацією з питань розповсюдження ЗМЗ. Проводились консультації щодо головних тенденцій розповсюдження ЗМЗ і включали презентації фахівців з країн, що не входять до складу РЄАП (таких як Китай, Японія, Ізраїль, Південна Корея), які представили позиції своїх країн. Партнери обмінювались інформацією щодо заходів експортного контролю та нових ініціатив протидії розповсюдженню ЗМЗ, таких як Резолюція 1540 Ради Безпеки ООН.

Члени Альянсу також проводили брифінги для партнерів, під час яких надавали інформацію про конкретні аспекти оборони від ядерної, біологічної, хімічної та радіологічної зброї (ЯБХР), наприклад, щодо створення і функціонування натовського Батальйону захисту від ЯБХР зброї.

Міжнародне співтовариство відчуває дедалі більше занепокоєння стосовно розповсюдження дешевої зброї невибіркової дії. Стрілецька зброя є легкодоступною та простою у використанні. Це сприяє розпалюванню та затягуванню збройних конфліктів. Часто жертвами спалаху насильства стають цивільні громадяни.

Згідно з даними ООН та інших джерел, серед 4 мільйонів загиблих в результаті військових конфліктів 1990-х років 90 відсотків були цивільні громадяни, з яких 80 відсотків становили жінки і діти. За оцінками фахівців, сьогодні в світі є понад півмільярда одиниць легкої та стрілецької зброї ~ достатньо для кожної 12-ї людини. Від цієї зброї гине понад 1000 осіб щодня. Було підраховано, що в усьому світі встановлено загалом 100 мільйонів мін. У середньому, кожні 22 хвилини вибухає одна протипіхотна міна, внаслідок чого щорічно гинуть або залишаються скаліченими 26 000 людей.

Були створені численні ініціативи на глобальному, регіональному та місцевому рівнях з метою боротьби з розповсюдженням легкої зброї і протидії застосуванню протипіхотних мін. Члени НАТО і країни-партнери прагнуть посилити ефективність цих заходів через застосування політично-військових засобів для вирішення цих проблем в євроатлантичній зоні.

РЄАП створила Спеціальну робочу групу з питань легкої та стрілецької зброї і протидії застосуванню протипіхотних мін, яка є форумом для обміну інформацією щодо ефективного контролю над розповсюдженням такої зброї, наприклад, через національні механізми експортного контролю і впровадження відповідних заходів. Програма ПЗМ також передбачає вдосконалення підготовки в галузі безпечного зберігання і охорони зброї, утилізації і знищення надлишкових озброєнь, а також вилучення та утилізації зброї під час проведення миротворчих операцій. Окрім цього, на запит окремих країн надається конкретна цільова допомога.

Питання протипіхотних мін вирішується як в межах цієї ж робочої групи, так і в межах заходів ПЗМ. Проводяться конференції і семінари, присвячені конкретним аспектам цієї проблеми. Служба боротьби із застосуванням протипіхотних мін ООН несе головну відповідальність за практичну роботу в цій галузі, але війська НАТО і країн-партнерів, що діють на Балканах і в Афганістані, регулярно допомагають цивільним службам проводити розмінування. На Балканах було розміновано 26 мільйонів квадратних метрів, а в Афганістані МССБ надають допомогу у розмінуванні Міжнародного аеропорту Кабула та в інших місцях зони їх діяльності.

У 2000 році було створено Цільовий фонд ПЗМ для спрямування фінансової допомоги країн-донорів на підтримку програм знищення протипіхотних мін. До грудня 2004 року було знищено понад 2 мільйони протипіхотних мін, і розробляються нові проекти подальшої роботи в цій галузі. Сферу застосування програм Цільового фонду було розширено, і нині вони охоплюють також утилізацію надлишкових боєприпасів, стрілецької зброї та легкого озброєння.

Країни-партнери відіграли важливу роль у проведенні операцій з підтримання миру на Балканах, а зараз вони роблять вагомий внесок в операцію НАТО в Афганістані. Участь країн-партнерів у цих заходах зміцнює безпеку не тільки в євроатлантичному регіоні, але й поза його межами. Збройні сили країн-партнерів набувають практичного досвіду співпраці зі збройними силами країн Альянсу, разом виконуючи завдання з відновлення стабільності у кризових регіонах. Така співпраця полегшує тягар виконання місій, кількість яких постійно зростає, виключно країнами Альянсу. Участь партнерів в операціях під керівництвом НАТО підтверджує міжнародний консенсус щодо необхідності врегулювання криз спільними зусиллями і запобігання поширенню нестабільності.

Військові з багатьох країн-партнерів вже мають досвід служби разом з колегами з країн НАТО і знають, як сили Альянсу діють у складних і важких ситуаціях. Цей фактор передусім став визначальним у процесі покращання відносин, поглиблення взаєморозуміння і довіри між збройними силами країн, які за часів холодної війни належали до конфронтуючих альянсів, що протистояли один одному на розділеному континенті. Сьогодні НАТО і країни-партнери разом протистоять загрозам XXI сторіччя.

Одним із ключових завдань програми "Партнерство заради миру" є забезпечення спроможності військ країн-партнерів взаємодіяти з силами НАТО під час проведення миротворчих операцій. Участь у двосторонніх програмах і військових тренуваннях допомагає країнам-партнерам набути практичного досвіду для спільної з силами НАТО участі в миротворчих операціях. Ключову роль при цьому відіграють знання англійської мови і розвиток оперативної сумісності. Збройні сили цих країн дедалі краще опановують оперативні норми Альянсу щодо забезпечення ефективного проведення польових операцій, а також впроваджують процедури і норми, сумісні з тими, які застосовують сили НАТО. Отже, Концепція оперативної спроможності відіграє ключову роль у цьому плані.

Участь країн-партнерів та країн - не членів НАТО у миротворчих операціях під егідою НАТО проходить відповідно до політично-військового рамкового документа. Цьому також сприяє діяльність Міжнародного координаційного центру, заснованого у жовтні 1995 року при штабі Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, який надає приміщення для проведення консультацій та здійснення планування усім країнам, які не є членами НАТО, але надсилають свої військові контингенти для участі в операціях. Після проведення оцінки запропонованої країною участі в операціях НАТО, укладаються фінансові та технічні домовленості між кожною конкретною країною-учасницею і НАТО. Кожна країна-партнер бере на себе відповідальність за розміщення свого контингенту та забезпечення його ефективного функціонування. У деяких випадках підтримка також може бути надана країною - членом НАТО на двосторонній основі.

Більшість країн - не членів НАТО, які надсилають свої війська для участі в миротворчих операціях під егідою НАТО, беруть участь у програмі ПЗМ та походять з європейського континенту. Проте певні країни, які надсилають свої військові контингенти, походять з інших континентів, а деякі навіть не мають формальних відносин з Альянсом. На південноамериканському континенті прикладом такої співпраці може слугувати Аргентина, яка надсилала своїх військових для участі у Стабілізаційних силах (СФОР) та Силах Косова (КФОР), а також Чилі, чиї військові брали участь у Стабілізаційних силах.

Серед країн, які беруть участь у Середземноморському діалозі НАТО і надсилали свої контингенти для участі в Стабілізаційних силах та Силах Косова, можна назвати Йорданію та Марокко, а миротворці з Єгипту служили під егідою сил НАТО в Боснії та Герцеговині. Ще одна країна - представник арабського світу, Об'єднані Арабські Емірати, надала значний військовий контингент, що увійшов до складу Сил Косова. Малайзія, представниця країн Південно-Східної Азії, брала участь як у складі Імплементаційних сил (ІФОР), так і Стабілізаційних сил. У рамках програм обміну досвідом з Великою Британією, військові з Австралії та Нової Зеландії взяли участь у миротворчих операціях на Балканах. Нині невелика група військових з Нової Зеландії також служить у складі МССБ.

Дуже важливою для країн-учасниць програми ПЗМ є допомога у проведенні оборонної реформи.

Загроза конфронтації між Сходом і Заходом закінчилася із завершенням холодної війни. Відпала необхідність утримувати величезні армії та численні запаси зброї і боєприпасів. З'явилася надія значно скоротити видатки на озброєння в умовах мирного співіснування. Виявилося, проте, що проведення оборонної реформи -- це непростий крок, що потребує суттєвих витрат. Крім того, невдовзі НАТО і країни-партнери зіткнулися з новими проблемами у галузі безпеки і були змушені адаптувати свої збройні сили до змінених умов, що, безперечно, мало свої економічні наслідки.

Країни - члени НАТО поступово скорочували кількість своїх військовослужбовців, військової техніки та військових баз, а також реформували свої збройні сили, щоб вони краще відповідали потребам оборони сьогодення. Багато країн-партнерів лише зараз розпочинають цей довгий і важкий процес, і в них часто не вистачає необхідних ресурсів і досвіду.

Вони мають розв'язати непросту проблему реструктуризації та перепідготовки військових сил, які раніше були частиною мілітаризованого середовища, проте тепер стали непотрібні як з точки зору матеріального утримання, так і з точки зору демократичних змін, що відбулися. У процесі реструктуризації збройних сил ключовим пріоритетом стає розробка можливостей ефективної участі у врегулюванні криз та миротворчих операціях в євроатлантичному регіоні. Іншим дуже важливим аспектом проведення оборонної реформи стає забезпечення відповідного управління її наслідками.

Одним із найважливіших компонентів програми "Партнерство заради миру" став Процес планування і оцінки сил, в якому визначаються цілі та механізми аналізу, підкріплені двосторонніми програмами, розробленими між НАТО та окремими країнами-партнерами. Це дає змогу країнам - членам НАТО та західноєвропейським партнерам ділитися досвідом і допомагати розв'язувати концептуальні та практичні проблеми проведення оборонної реформи.

Проведення комплексної оборонної реформи складається з наступних кроків.

Побудова дієвих інституцій. Фундаментом гарантування стабільності в євроатлантичному регіоні та важливою складовою міжнародної співпраці у галузі безпеки стають ефективні та дієві державні оборонні інституції під демократичним цивільним контролем. З урахуванням цього, у червні 2004 року на саміті в Стамбулі було започатковано новий План дій партнерства з розбудови оборонних інституцій, підписаний главами держав та урядів країн Ради євроатлантичного партнерства.

Цей механізм також спрямовано на підтримку зусиль країн-партнерів щодо започаткування і проведення реформ і реструктуризації оборонних інституцій у відповідності до внутрішніх цілей і виконання міжнародних зобов'язань. Цим механізмом визначено спільні цілі роботи партнерства у цій сфері, заохочується обмін відповідним досвідом, а також конкретизуються і спрямовуються двосторонні програми допомоги у галузі безпеки і оборони.

До цілей Плану дій входять:

• ефективні і прозорі механізми демократичного контролю оборонної діяльності;
• участь цивільних у розробці політики оборони і безпеки;
• ефективний і прозорий юридичний та законодавчий нагляд за оборонною сферою;
• глибока оцінка ризиків у галузі безпеки та національних оборонних потреб паралельно з розвитком та підтриманням економічно необтяжливих та оперативно сумісних ресурсів;
• оптимізація управління міністерствами оборони та іншими агенціями, що мають у своєму складі військові структури;
• відповідність міжнародним нормам і практикам у галузі оборони, зокрема, експортного контролю;
• ефективні та прозорі процедури фінансування, планування і розподілу ресурсів у галузі оборони;
• ефективне управління витратами на оборону, а також соціально-економічні наслідки реструктуризації системи оборони;
• ефективні та прозорі структури управління кадрами в збройних силах;
• ефективна міжнародна співпраця та добросусідські відносини з питань оборони та безпеки.

Впровадження Плану дій вимагатиме максимального застосування існуючих інструментів і механізмів у рамках Ради євроатлантичного партнерства і ПЗМ. Процес планування і оцінки сил ПЗМ слугуватиме основним інструментом виконання завдань Плану дій і буде відповідно адаптований. Для його ефективного впровадження необхідно досягти спільного розуміння стандартів і концепцій, що належать до питань оборони, управління оборонними структурами і проведення оборонної реформи. Досягнення такої "концептуальної" оперативної сумісності потребує значного інвестування ресурсів в освіту та посилення зусиль з обміну відповідними знаннями і досвідом між союзниками і партнерами.

Перепідготовка військових. Після закінчення холодної війни у країнах-партнерах було звільнено понад п'ять мільйонів військовослужбовців. Існує нагальна потреба надати їм можливість пройти перепідготовку та працевлаштуватися на новому місці. На початку 2000 року НАТО запропонувала країнам-партнерам свою допомогу у проведенні перепідготовки військовослужбовців і полегшенні процесу їх інтеграції до цивільного життя.

Було утворено групу експертів НАТО для надання дорадчої допомоги національним урядам, а також для проведення аналізу та розробки рекомендацій щодо політики і програм перепідготовки особового складу. Зокрема, військовослужбовцям, які очікували звільнення, надавалися практичні поради як скоріше знайти роботу або започаткувати власний бізнес, як пройти навчання на мовних курсах, а також створювались центри перепідготовки кадрів.

У Південно-Східній Європі, де до 2010 року планується закриття близько 3000 військових об'єктів і баз та відбудеться звільнення понад 175 000 військовослужбовців, є велика заінтересованість національних урядів у проведенні таких програм. Румунія та Болгарія -- на той час країни-партнери ~ стали першими, хто отримав таку допомогу: станом на початок 2004 року близько 20 000 військовослужбовців з кожної країни взяли участь у програмах перепідготовки кадрів. Можливості співпраці з НАТО в цій сфері зараз вивчають Албанія, колишня Югославська Республіка Македонія, Сербія та Чорногорія. Крім того, НАТО підтримує ініціативи з перепідготовки військових кадрів у Росії та в Україні.

Підтримка звільнених військових. Центр Росія -- НАТО із працевлаштування демобілізованих військовослужбовців, який працює з березня 2002 року, допомагає вирішувати соціальні питання, що супроводжують кількісне зменшення російських збройних сил шляхом надання допомоги звільненим військовослужбовцям по всій території Росії в питаннях перепідготовки та повернення до цивільного життя. У 2003 році розташований у Москві Центр розширив сферу своєї діяльності по регіонах, відкривши свої представництва в Ярославлі, Санкт-Петербурзі, Читі, Пермі, Калінінграді та Ростові-на-Дону.

З веб-сторінок Центру можна отримати практичну інформацію з питань проведення перепідготовки та наявних вакансій, а також поради щодо відкриття малого бізнесу. Центр також пропонує організацію прямих навчальних курсів, здійснює підготовку фахівців з питань соціальної адаптації та організує конференції для обміну інформацією з цих питань. Вже протягом перших 18 місяців свого існування Центр провів навчання 210 спеціалістів, які зараз допомагають демобілізованим військовослужбовцям адаптуватися до цивільного життя, та розпочав навчання близько 200 слухачів на комп'ютерних курсах, а також на курсах менеджменту та бухгалтерського обліку.

Конверсія військових баз. За ініціативи НАТО щодо проведення конверсії військових об'єктів у Південно-Східній Європі, експертна група НАТО надає дорадчу і консультативну допомогу національним урядам з визначення нових продуктивних можливостей використання військових баз, що мають бути передані для цивільного використання. Ця ініціатива також спрямована на розвиток регіональної співпраці та обмін інформацією між країнами, що беруть участь у цій ініціативі, серед яких є декілька країн-партнерів та два нових члени НАТО: Албанія, Болгарія, Хорватія, Молдова, Румунія, Сербія та Чорногорія, колишня Югославська Республіка Македонія.

Декілька пілотних проектів допомагають розробити стратегічні підходи до закриття військових баз і перепланування об'єктів. Ключовими пріоритетами є забезпечення відновлення навколишнього середовища, допомога у створенні нових робочих місць, диверсифікація місцевої економіки в регіонах, де основним місцем працевлаштування слугували військові бази. Деякі бази переобладнають для їх подальшого цивільного використання, наприклад, як селищ міського типу, освітніх закладів, центрів охорони здоров'я, пенітенціарних закладів, або парків і зон охорони й збереження дикої природи тощо.

Знищення мін, боєприпасів та озброєнь. Цільовий фонд ПЗМ допомагає країнам-партнерам проводити безпечне знищення запасів надлишкових протипіхотних мін, боєприпасів, стрілецької зброї та легкого озброєння. З кожною конкретною країною розробляється індивідуальний проект щодо проведення безпечного процесу утилізації зброї відповідно до стандартів охорони навколишнього середовища та інших міжнародних вимог. Всюди, де це можливо, проекти передбачають використання саме місцевих ресурсів і об'єктів для зменшення витрат, а також для навчання місцевого населення засобам безпечної утилізації зброї, для створення нових робочих місць та набуття нових професійних навичок.

Завдяки таким проектам на початку 2005 року було успішно знищено близько 1,6 мільйона протипіхотних мін в Албанії, 12 000 фугасних мін і 7000 тонн надлишкової зброї та ракетного палива в Молдові, 400 000 протипіхотних мін було знищено в Україні, 1200 фугасних мін знищено в Таджикистані, понад 300 ракет було ліквідовано в Грузії. У майбутньому планується провести проекти з демілітаризації в Албанії, Азербайджані, Білорусі, Сербії та Чорногорії і Україні.

Політику Цільових фондів ПЗМ було започатковано у вересні 2000 року як механізм допомоги країнам-партнерам у проведенні безпечного знищення арсеналів протипіхотних мін. У такий спосіб Цільові фонди мали підтримувати зусилля країн, які підписали Оттавську конвенцію про заборону використання, накопичення, виробництва і передачі протипіхотних мін та їх знищення. Цікаво, що США цю конвенцію не підписали.

Після успішного проведення декількох проектів зі знищення мін, функції Фонду було розширено з метою включення інших демілітаризаційних проектів, спрямованих на знищення боєприпасів і стрілецької та легкої зброї. Нещодавно до додаткових функцій Фонду було включено підтримку країн-партнерів щодо управління наслідками оборонної реформи через проведення таких ініціатив, як перепідготовка кадрів і конверсія військових баз. Були також створені Цільові фонди для допомоги країнам Середземноморського діалогу.

Згідно з правилами Фонду, країни — члени НАТО разом з країнами-партнерами визначають та виконують конкретні проекти. У кожному окремому випадку НАТО або країна-партнер виступає з ініціативою фінансування та розвитку проектної пропозиції, а також визначає потенційних учасників проекту. Країна-партнер, яка безпосередньо отримує результати від проведення проекту, також має брати активну участь у підготовці проекту та надає йому максимальну підтримку відповідно до наявних ресурсів. Експерти НАТО надають дорадчу допомогу і спрямовують проведення робіт.

Фінансування проектів здійснюється країнами-членами або країнами-партнерами НАТО на добровільній основі. Також є можливість робити внески обладнанням або у негрошовій формі. У багатьох випадках Агенція НАТО з матеріально-технічного постачання в Люксембурзі виступає виконавчим органом при проведенні проектів і відповідає за його технічні та фінансові складові.

У рамках проведення проекту Цільового фонду ПЗМ, завершеного на початку 2005 року, в Грузії було здійснено безпечне знищення близько 300 старих зенітних ракет. Ракети, що зберігалися в Понічалі та Чаладіді, було демонтовано, боєголовки знято, а потім ракети перевезено до іншого місця, де і було знищено контрольованим вибухом.

Завдяки проекту було суттєво посилено рівень безпеки у регіонах, де зберігалися ракети, а також попереджено можливе забруднення навколишнього середовища.

Країни НАТО роками співпрацювали в галузі підготовки до будь-яких надзвичайних обставин та належного реагування на них, що визначається в НАТО як "планування на випадок надзвичайних ситуацій". У 1990-х роках цю практику було також поширено на країни-партнери, і зараз це найбільший невійськовий компонент програми ПЗМ.

У червні 1998 року на основі пропозиції, що надійшла від Росії у штаб-квартирі НАТО був створений Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи (ЄАЦКРК). Центр працює цілодобово і координує обмін інформацією та взаємодію між НАТО і країнами-партнерами у разі катастрофи в євроатлантичному регіоні. Центр також організує масштабні навчання у галузі планування на випадок надзвичайних станів, під час яких відпрацьовується реагування на природні та техногенні катастрофи, а також подолання наслідків можливих терористичних актів із застосуванням хімічної, біологічної і радіологічної зброї та речовин.

Центр тісно співпрацює з міжнародними організаціями, що відіграють ключову роль у реагуванні та ліквідації наслідків катастроф міжнародного масштабу, а саме: Відділом ООН з питань координації гуманітарних справ та Організацією із заборони хімічної зброї тощо.

Всі країни закликаються до розробки двосторонніх або багатосторонніх домовленостей щодо врегулювання таких питань як, наприклад, правила видачі віз, процедури перетину кордонів, домовленості щодо транзиту, митне оформлення, статус особового складу. Подібні заходи допомагають уникнути бюрократичних перешкод під час транспортування вантажів та бригад з надання допомоги безпосередньо на місце катастрофи. Також було вжито заходів щодо забезпечення негайного залучення Євроатлантичного підрозділу реагування на катастрофи, до якого входять різні національні групи, які країни готові підготувати у найкоротший термін у разі катастрофи.

Хоча з самого початку ЄАЦКРК було сформовано для реагування на природні та техногенні катастрофи, вперше він був задіяний для допомоги в організації розташування біженців під час гуманітарної кризи в Косово у 1998році, яка викликала велике занепокоєння міжнародного співтовариства. Наприкінці року відкритий конфлікт між сербськими військовими та поліцейськими силами і косовськими албанцями призвів до загибелі багатьох етнічних албанців, а майже 300 000 були змушені залишити свої домівки.

ЄАЦКРК розпочав свою активну діяльність відразу після утворення на початку червня 1998 року, коли Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) звернулося до нього по допомогу у транспортуванні 165 тонн терміново необхідних вантажів для біженців в Албанії. Протягом наступних декількох місяців, в умовах посилення кризи, було встановлено ефективну основу для плідної співпраці між Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та ЄАЦКРК. Представники ЄАЦКРК також здійснили кілька поїздок в регіон, щоб безпосередньо ознайомитися з ситуацією. Це створило підґрунтя для інтенсифікації та розширення участі в наданні допомоги біженцям, особливо під час ескалації кризи навесні

1999 року після завдавання повітряних ударів силами Альянсу та примусового вигнання сербськими силами сотень тисяч етнічних албанців з їхніх домівок.

Центр координував обмін інформацією між країнами Ради євроатлантичного партнерства та допомагав координувати зусилля у відповідь на запити про допомогу. Близько 20 000 осіб отримали допомогу у вигляді медикаментів та обладнання, взуття та одягу, наметів та телекомунікаційного оснащення. ЄАЦКРК також сприяв наданню допомоги цьому регіону з боку країн, що не є партнерами, зокрема, Ізраїлю, який надав повністю укомплектований польовий шпиталь, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами, які допомагали у відбудові аеродрому Кукес у північно-східній Албанії.

Для доставки та розподілу допомоги були забезпечені літаки, гелікоптери, вантажні бригади та консультації фахівців з питань матеріально-технічного забезпечення. ЄАЦКРК також відіграв значну роль у координуванні пріоритетних гуманітарних рейсів, організувавши взаємодію між найбільшими організаціями з управління повітряним рухом та вироблення ними відповідних процедур, а також призначивши спеціалістів з питань управління повітряним рухом до Центру управління повітряним рухом при ООН.

ЄАЦКРК також брав участь у переговорах між НАТО та іншими організаціями, під час яких він представляв інтереси і визначав та пояснював конкретні проблеми двох країн, що найбільше постраждали внаслідок кризи, а саме, Албанії та колишньої Югославської Республіки Македонія. Однією з таких проблем була потреба негайно встановити механізми, які дозволили б провести евакуацію людей в треті країни, тобто, встановити "запобіжний клапан" в умовах посилення кризи біженців.

Для ефективного подолання наслідків катастроф необхідно забезпечити координацію зусиль у застосуванні транспортних засобів, медичних служб, засобів комунікації, ресурсів у галузі подолання наслідків катастроф та інших цивільних ресурсів. Усі країни повинні мати узгоджені національні плани дій в надзвичайних обставинах. Однак з огляду на те, що певні надзвичайні ситуації виходять за межі національних кордонів окремих країн і тому реагувати на них потрібно у спільний організований спосіб, необхідно забезпечити належний рівень надання міжнародної допомоги, співробітництва та планування зусиль на міжнаціональному рівні.

Співробітництво між НАТО та країнами-партнерами у плануванні на випадок надзвичайних станів включає проведення таких заходів, як семінари, робочі зустрічі, навчання та курси, у яких беруть участь представники військових та цивільних структур місцевого, регіонального та національного підпорядкування. Важливими учасниками подібних акцій виступають інші міжнародні організації, наприклад, Представництво ООН з координації гуманітарних справ та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та Європейський Союз, а також неурядові організації з надання гуманітарної допомоги.

Завдяки розробці Плану дій в надзвичайних ситуаціях, наявності відповідних процедур та необхідного обладнання, а також проведення спільного навчання і тренування, НАТО і країни-партнери змогли ефективно координувати свої зусилля з надання допомоги у подоланні наслідків декількох природних катастроф через посередництво Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи. Це мало місце під час подолання наслідків повеней в Албанії, Азербайджані, Чеській Республіці, Угорщині, Румунії та Україні, наслідків землетрусів у Туреччині, лісових пожеж у колишній Югославській Республіці Македонія та Португалії, надзвичайних погодних умов у Молдові та Україні.

У минулому столітті західні регіони України пережили 13 значних повеней. НАТО та країни-партнери допомагали Україні долати наслідки серйозних повеней у 1995 і 1998 та 2001 роках.

З 1997 року, в рамках Меморандуму про взаєморозуміння щодо планування на випадок надзвичайних ситуацій та підготовки до катастроф, було здійснено широкомасштабну програму співробітництва в цій сфері для надання прямої практичної допомоги постраждалим районам в Україні. Основним завданням було надання допомоги західним регіонам України, які часто потерпають від повеней, поліпшити готовність до дій в умовах подібних стихійних лих, а також ефективного подолання їх наслідків.

Навчання, проведені в рамках програми ПЗМ, зокрема ті, що проводились у Закарпатті у вересні 2000 року, допомогли перевірити дієвість таких процедур подолання наслідків катастроф, а саме: проведення повітряної розвідки, евакуації потерпілих, застосування обладнання для очищення води. Крім того, завершений у 2001 році пілотний проект за участю майже 40 експертів з питань подолання наслідків повеней та надзвичайних ситуацій з 12 країн, дозволив розробити практичні рекомендації щодо ефективного оповіщення та ліквідації наслідків повеней у басейні ріки Тиси.

Країни-партнери програми вважають, що готовність до терористичних нападів є дуже важливим аспектом обороноспроможності країн. Події 11 вересня 2001 року наголосили на необхідності термінового посилення спільної готовності до можливих терористичних нападів проти цивільного населення із застосуванням хімічної, біологічної, радіологічної або ядерної зброї (ХБРЯЗ). План дій Партнерства проти тероризму закликає до обміну відповідною інформацією та участі у плануванні на випадок надзвичайних ситуацій з метою оцінки ризиків та зменшення вразливості цивільного населення перед терористичними діями та зброєю масового знищення.

Було узгоджено План дій в межах планування на випадок надзвичайних ситуацій, який повинен допомагати національним урядам підняти рівень цивільної оборони у разі можливих терористичних нападів із застосуванням ХБРЯЗ. НАТО та країни-партнери вже здійснили "інвентаризацію" наявних засобів, що можуть бути використані національними урядами у разі здійснення на них терористичного нападу. До таких заходів належить: надання медичної допомоги та проведення радіологічної розвідки, розгортання лабораторій, що проводять визначення рівня забрудненості територій, здійснення повітряної медичної евакуації. Створюються запаси найбільш критичних продуктів та ресурсів, що можуть стати у нагоді. Продовжується робота з покращання процедур перетину кордонів у разі необхідності якомога більш оперативного реагування на надзвичайні стани.

Визначаються мінімальні вимоги щодо стандартів підготовки, планування та оснащення. У рамках програми ПЗМ регулярно проводяться навчання для забезпечення скоординованої взаємодії у разі здійснення терористичного нападу та під час подолання його наслідків. Зокрема, передбачається поліпшення рівня оперативної сумісності різних бригад, що надають швидку медичну та невідкладну допомогу, а також проведення знезараження та очищення територій. Ще одним питанням, що продовжує вивчатися, є інформування населення в умовах таких надзвичайних ситуацій, пов'язаних з важким стресом.

Одним із прикладів діяльності направленої на вирішення проблем, пов’язаних з тероризмом можна назвати навчання "Брудна бомба", які пройшли в Румунії (яка на той час була країною-партнером). У жовтні 2003 року у Пітешті пройшли навчання, в яких відпрацьовувались заходи міжнародного реагування на терористичний напад із застосуванням "брудної бомби" (радіологічного розпильного засобу). У цих навчаннях взяли участь майже 1300 румунських рятівників та 350 міжнародних представників.

Що ж таке програма "Партнерство заради миру"? Ця програма об’єднує те, що раніше вважалось неможливо об’єднати. При тому, що членство в НАТО обв’язує країну на якісь дії, партнерство в рамках ПЗМ є індивідуальним, і саме підписання Презентаційного документа вирішує в яких галузях країна-партнер буде співпрацювати з Альянсом.

Першим кроком до співпраці є підписання та ратифікація рамкового документа. Цей документ зобов’язує країну діяти в рамках міжнародних стандартів, резолюцій ООН та ОБСЄ. Після цього міжнародні органи починають більш тісніше співпрацювати з країною – партнером. Другим кроком є підписання Презентаційного документа, яким вирішується бажання країни до співпраці, та галузі цієї співпраці.

Співпраця в рамках ПЗМ включає в себе не лише військові навчання та участь в миротворчих операціях, але й тісну співпрацю в галузі захисту екології, вирішення загальних та індивідуальних проблем в наслідок стихійного лиха, та взаємні консультації в різних аспектах, і головне перепідготовка військових, які були звільнені після скорочення військового контингенту країни. Також в рамках ПЗМ діє орган, який регулює рух воєнної авіації країн - партнерів, та наразі потреби відкриває небесний простір країни для транзиту воєнного транспорту.

Тож ПЗМ є програмою яка не тільки регулює співпрацю між країнами - учасницями проекту, але й надає багато можливостей в необхідній взаємодії між ними.

03.03.2011