• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

"Україна відстоювала та буде відстоювати зміцнення партнерства та співпраці в загальноєвропейському масштабі, а не пошуки нових "геометричних фігур" на європейському ландшафті, котрі фактично знову закріпили б розділ і без того невеликого за глобальними мірками європейського континенту." .

Відносини НАТО з Україною почали розвиватися невдовзі по отриманні країною незалежності у 1991 році. Україна не забарилася з приєднанням до Ради Північноатлантичного співробітництва і залишалась активною учасницею протягом усієї історії існування цього органу.

Історія співробітництва України з НАТО визначається кількома ключовими віхами. 22-23 лютого 1992 р. відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, в ході якого Україна була запрошена до участі в Раді Північно-Атлантичного співробітництва (РПАС). З того часу почалися активні контакти і співробітництво з НАТО. Президент України Л. Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі 8 червня 1992 р.

Прагнення України до євроатлантичної інтеграції наочно проявилося у 1994 році, коли вона стала першою країною Співдружності Незалежних Держав, котра приєдналась до програми "Партнерство заради миру". 8 лютого 1994 року Україна підписала рамковий документ програми ПЗМ. 25 травня того ж року Україна передала НАТО свій Презентаційний документ. В ньому були визначені політичні цілі участі України в ПЗМ, заходи, які планувалось здійснити для досягнення цих цілей, а також сили і засоби, що виділяються Україною для участі в цій програмі. Також вона була серед засновників Ради євро-атлантичного партнерства, яка замінила РПАС у травні 1997 року.

Президент України Леонід Кучма відвідав НАТО 1 червня 1995 року, зустрівся з Генеральним секретарем і повідомив про бажання його країни підняти відносини між НАТО і Україною на новий рівень. Через три місяці, 14 вересня 1995 р., міністр закордонних справ Удовенко відвідав НАТО для офіційного прийняття Індивідуальної програми партнерства України і провів зустріч з питань європейської безпеки з членами Північноатлантичної ради. НАТО і Україна оприлюднили Спільну заяву для преси, в якій були висловлені загальні принципи відносин НАТО - Україна в ПЗМ та в інших галузях.

Подальші зустрічі проводились на різних рівнях у 1996 та 1997 роках. Була створена українська місія при НАТО, до якої увійшов і військовий представник. Україна представлена також у Центрі координації партнерства (PCC), розташованому біля SHAPE в Монсі, Бельгія.

Центр інформації та документації НАТО, відкритий в травні 1997 року Генеральним секретарем НАТО, став центром інформаційної діяльності, спрямованої на пояснення широкому загалу української громадськості переваг Особливого партнерства з НАТО. Це перший центр такого типу, який НАТО відкрило у країні-партнері. З того часу Центр відіграє провідну роль у поясненні політики Альянсу і подоланні невірних поглядів на Організацію.

У грудні 1998 року був підписаний Меморандум про згоду, за яким два офіцера НАТО по зв'язках можуть прибути до Києва задля сприяння широкомасштабній участі України в програмі "Партнерство заради миру". В 1999 році був створений Офіс по зв'язках з НАТО, на який покладено завдання сприяти контактам між НАТО і цивільними та військовими відомствами, які мають відношення до участі України в Партнерстві заради миру і у виконанні робочого плану КУН.

Північноатлантична рада періодично проводить свої засідання за участю представників України, як правило, принаймні двічі на рік на форумі, створеному згідно з Хартією, який називається Комісія Україна - НАТО. В рамках цього форуму відбуваються зустрічі на рівні Міністрів оборони і Міністрів закордонних справ. Комісія оцінює хід Хартії та обговорює шляхи поліпшення і подальшого розвитку співпраці.

Так у перші дні березня 2000-го року постійні представники країн - членів Альянсу мали змогу побувати в Україні та безпосередньо поспілкуватись з високопоставленими українськими урядовцями та парламентарями. Як завжди, в нашому особливому партнерстві відвертість допомогла нам чіткіше визначити шляхи подальшого розвитку нашого співробітництва. Але ця історична зустріч повела нас набагато далі. Завдяки програмі зустрічей з представниками української громадськості, зокрема, зустрічі за "круглим столом", представники НАТО почули думки громадян України щодо основних питань безпеки, які хвилюють і Альянс, і Україну.

До інших позитивних подій належать ратифікація 1 березня 2000 року українським Парламентом Угоди про статус сил Партнерства заради миру та додаткового протоколу до неї. Ця подія має сприяти розширенню участі України в Партнерстві заради миру. Парламент також схвалив виконання Україною договору "Відкрите небо", чим зробив важливий внесок в прозорість питань контролю за озброєннями.

Згідно з рішенням, прийнятим Комісією НАТО - Україна на засіданні 29 травня 1998 року в Люксембурзі, офіцера по зв'язках НАТО було призначено в Київ для сприяння широкомасштабній участі України в ПЗМ та вдосконалення співпраці між військовим керівництвом НАТО і України в цілому.

Вперше Україна задекларувала свій намір прискорити інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур під час липневого самміту глав держав та урядів НАТО 1997 року в Мадриді, коли керівники НАТО та президент України Леонід Кучма підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО та Україною. В цій Хартії країни - члени НАТО підтвердили свою підтримку суверенітету та незалежності України, а також її територіальної цілісності демократичного розвитку, економічного процвітання та статусу без'ядерної держави, а також принципу недоторканності кордонів. Ці чинники є ключовими для стабільності та безпеки у Центральній та Східній Європі та на континенті в цілому.

Хартія відповідає задекларованій Україною стратегії більш активної інтеграції в європейські та трансатлантичні структури. Вона є основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності, та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції.

Хартія складається з п’яти розділів: І. Розбудова розширених та поглиблених відносин між Україною та НАТО; II. Принципи розвитку відносин між Україною та НАТО; ІІІ. Сфери консультацій та / або співробітництва між Україною та НАТО; IV. Практичні механізми для консультацій та співробітництва між Україною та НАТО; V. Співробітництво заради більш безпечної Європи.

Відповідно до цього документа Україна та НАТО базуватимуть свої відносини на принципах та зобов'язаннях згідно з міжнародним правом та міжнародними механізмами, включаючи Статут ООН, Гельсінський Заключний акт та наступні документи ОБСЄ.

Також Україна підтвердила свою рішучість продовжувати військову реформу, зміцнювати демократичний та цивільний контроль над збройними силами та підвищувати їхню оперативно-технічну сумісність зі збройними силами НАТО та країн-партнерів.

Україною та НАТО вирішили проводити консультації стосовно питань, які становлять спільний інтерес, зокрема:

• політичних питань та питань, що стосуються безпеки, зокрема розвитку євроатлантичної безпеки та стабільності, включаючи безпеку України;
• запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій, беручи до уваги роль ООН та ОБСЄ у цій галузі;
• політичних та оборонних аспектів нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї;
• контролю над озброєннями та роззброєння, включаючи питання, що стосуються Договору про звичайні збройні сили в Європі (Договору про "ЗЗСЄ"), Договору про відкрите небо та заходів зміцнення довіри і безпеки за Віденським Документом 1994 р.;
• експорту озброєнь та передачі супутніх технологій;
• боротьби з контрабандою наркотиків та тероризмом.

Консультації та співробітництво, як це визначено в Хартії, будуть втілюватися через:

• зустрічі між Україною та НАТО на рівні Північно-Атлантичної Ради з періодичністю, яка буде визначена за взаємним погодженням;
• зустрічі між Україною та НАТО з відповідними Комітетами НАТО за взаємним погодженням;
• взаємні візити високого рівня;
• механізми військового співробітництва, включаючи періодичні зустрічі з найвищими військовими керівниками країн НАТО та заходи в рамках розширеної та поглибленої програми Партнерство заради миру;
• військова місія зв'язку України буде заснована як частина місії України при НАТО в Брюсселі. НАТО зберігає за собою право відповідно заснувати військову місію зв'язку НАТО в Києві.

Зустрічі, зазвичай, відбуватимуться у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. За виключних обставин вони можуть бути проведені у будь-якому іншому місці, включаючи Україну, за взаємною згодою. Зустрічі, як правило, відбуватимуться на основі погодженого графіку.

Ця Хартія складена у двох оригіналах, кожний українською, англійською та французькою мовами, причому всі три тексти мають однакову силу.

Підписання Хартії про особливе партнерство підняло співпрацю між НАТО і Україною на новий рівень, завдяки цьому можна відзначити такі основні досягнення:

• відбулася низка взаємних візитів високого рівня;
• інтенсивні консультації з питань безпеки, що викликають взаємний інтерес;
• програми співробітництва в галузі економіки, в т. ч. кілька семінарів та програму навчання офіцерів запасу іноземним мовам, яка вже принесла певні результати і сприяла працевлаштуванню слухачів у цивільному секторі;
• співпрацю в галузі обміну інформацією, де провідну роль відіграє Центр інформації НАТО в Україні. Ця співпраця має на меті поширення в Україні правдивої інформації про НАТО, долаючи тим самим стереотипи часів Холодної війни про цей союз;
• співпрацю в галузі воєнної реформи та участь України у Програмі "Партнерство заради миру", де важливу роль відіграють Спільна робоча група, заснована у 1998р., та Місія зв'язку НАТО у Києві;
• співпрацю в галузі планування дій у надзвичайних ситуаціях, в рамках якого було проведено низку навчань, а також здійснювалась практична співпраця під час повеней у Харківській та Закарпатській областях;
• співпрацю в галузі озброєнь.

Північноатлантична рада періодично проводить свої засідання за участю представників України, як правило, принаймні двічі на рік, на форумі, створеному згідно з Хартією, який називається "Комісія НАТО - Україна". Комісія оцінює хід виконання Хартії та обговорює шляхи поліпшення і подальшого розвитку співпраці.

У квітні 1999 року у Вашингтоні була проведена зустріч у верхах між НАТО і Україною, а в березні 2000 року Комісія НАТО - Україна вперше провела засідання в Києві. Політичний комітет НАТО відвідав Україну тричі між 1997-м та 2000 роками і провів різноманітні консультації та обміни інформацією в Києві та інших містах України.

У травні 2002 року саме напередодні п’ятиріччя Особливого партнерства президент України Леонід Кучма чітко заявив, що Україна має намір претендувати на членство в Альянсі. У відповідь на цю заяву під час засідання Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ, яке проходило того ж місяця у Рек’явіку, було узгоджено, що сторони шукатимуть можливостей піднести їхні відносини на якісно новий рівень. Так було закладено основу для подальшого ухвалення Плану дій Україна-НАТО, яке відбулося згодом, під час засідання міністрів у Празі 22 листопада 2002 р. Він не підлягають ратифікації, а зобов'язання України згідно з цим документом мають політичний характер.

Він визначає стратегічні й середньострокові цілі і пріоритети України на шляху євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є членство в НАТО. Цей документ ґрунтується на Хартії від 1997 року і складається зі вступу та п'яти розділів: Політичні і економічні питання, Питання безпеки і оборони та військові питання, Захист і безпека інформації, Правові питання, Механізми імплементації. В кожному з розділів (окрім розділу Механізми імплементації) визначаються основні принципи, на яких базуватиметься політика України у конкретній галузі, та цілі, що мають бути досягнуті з метою наближення держави до стандартів країн-членів Альянсу.

Річний Цільовий план містить перелік конкретних заходів як внутрішнього характеру, так і спільних Україна-НАТО, запланованих на поточний рік для досягнення визначених в ПД цілей. Виконання цих заходів повинно продемонструвати готовність України вийти на якісно новий рівень відносин з НАТО. Більшість внутрішніх заходів, внесених до ЦП, вже входять до існуючих державних програм і нормативно-правових актів України. Двічі на рік проходять підсумкові засідання, а щорічно – укладається звіт із аналізом успіху виконання документа.

Після ознайомлення Цільовим планом Україна-НАТО на 2006 рік з аналітики відзначили широкий діапазон запланованої співпраці Києва з Брюсселем – Ірак, Афганістан, Середземне море, Судан.

На тлі серйозних зобов’язань, які бере на себе Київ, експерти стверджують, що поки в Україні не розгорнута широка кампанія інформованості населення про діяльність НАТО.

Зокрема, Київ має намір взяти участь у тренувальній місії Альянсу в Іраку, передати Іраку озброєння і військову техніку українського контингенту, який був там до кінця минулого року. Передбачено також участь у міжнародній операції НАТО "Активні зусилля" щодо прибережної охорони у Середземному морі, у забезпеченні підтримки операцій міжнародних сил сприяння безпеки в Афганістані.

Мова йде також про можливість надання Україною практичної підтримки НАТО у миротворчій операції Африканського союзу у Судані шляхом надання військово-транспортних послуг для перевезення одного з підрозділів держав-членів альянсу.

Відповідне рішення було ухвалене українським урядом. Україна також вивчає можливість використання аеродрому в Ніжині на Чернігівщині в інтересах НАТО на час проведення миротворчих операцій і участі у ліквідації наслідків можливих надзвичайних ситуацій.

Міністр оборони Анатолій Гриценко заявив, що найближчим часом передбачається розгорнути інформаційну кампанію, яка допоможе протягом 2-3 років змінити ставлення українського суспільства до НАТО і зруйнувати міфи про начебто агресивну сутність альянсу.

НАТО та окремі країни-члени Альянсу допомагають Україні у її зусиллях виконати програму реформ, накреслену у Плані дій та щорічних Цільових планах на його основі, надаючи консультації та практичну допомогу. Втім, основну відповідальність за реалізацію Плану несе насамперед саме Україна. Зі свого боку, країни-члени НАТО закликають її докласти усіх зусиль, аби забезпечити подальший прогрес у галузі реформ для укріплення демократії, верховенства права, захисту прав людини та розвитку ринкової економіки. Особлива увага також приділяється необхідності комплексної трансформації структур безпеки і оборони.

Програма співпраці НАТО з Україною у галузі оборонної реформи є найбільш широкомасштабною, ніж з будь-якою іншою країною-партнером. На прикладі України можна пересвідчитись, яке широке коло заходів співпраці НАТО пропонує країнам-партнерам.

Коли у 1991 році Україна оголосила незалежність, їй у спадок лишилася значна частка військової структури і збройних сил колишнього Радянського Союзу. Україна звернулася до НАТО з проханням допомогти перетворити успадковані нею з часів холодної війни збройні сили на невеликі за чисельністю, сучасні та дієві сили, здатні відповідати новим вимогам у галузі безпеки, а також забезпечити обрану Україною роль активного учасника гарантування безпеки і стабільності на європейському континенті. Пріоритетами НАТО в наданні такої допомоги є посилення демократичного і цивільного контролю за збройними силами України та покращання рівня їх оперативної сумісності з силами НАТО.

Участь у програмі "Партнерство заради миру" допомагає Україні у проведенні оборонної реформи та сприяє підвищенню рівня оперативної сумісності. Особливо важливим є механізм Процесу планування і оцінки сил ПЗМ, адже він допомагає визначити ключові вимоги щодо цілей оборонного планування.

Найважливішим елементом було надання технічної допомоги та консультацій при здійсненні оборонного огляду, що допомогло Україні скласти дорожню карту проведення оборонної реформи. Оборонний огляд є складним, об'єктивним аналітичним процесом, мета якого полягає у визначенні оборонних потреб країни відповідно до її національної політики у галузі безпеки, забезпеченні балансу між оборонними потребами та наявними ресурсами і виробленні пропозицій щодо сил і ресурсів у такий спосіб, щоб забезпечити найефективніше використання коштів платників податків. Результатом оборонного огляду є розробка концептуальної схеми проведення подальшої реформи, яка, зрозуміло, потребуватиме значних зусиль протягом тривалого періоду.

Іншими ключовими факторами співробітництва були допомога Україні у розробці нової концепції безпеки та військової доктрини, у забезпеченні більш ефективного і прозорого формування оборонного бюджету, а також розвитку цивільно-військових відносин, включаючи збільшення ролі цивільних в оборонних структурах України. Зусилля України, спрямовані на реструктуризацію та перебудову своїх збройних сил, було також підтримано наданням дорадчої допомоги у скороченні Збройних сил, конверсії військових об'єктів та переході до професійної армії, а також щодо створення Сил швидкого реагування. Втім співпраця не обмежується лише Збройними силами або Міністерством оборони, а також охоплює прикордонні та внутрішні війська.

Освіта та підготовка є основними складовими процесу оборонної реформи. Старші офіцери Збройних сил України регулярно навчаються на курсах для країн-партнерів в Оборонному коледжі НАТО в Римі, Італія, а також в школі НАТО в Обераммергау, Німеччина. Військовослужбовці також отримують практичний досвід взаємодії з військами НАТО та інших країн-партнерів, беручи участь у різноманітних військових навчаннях.

Щоб допомогти Україні подолати негативні наслідки оборонної реформи, НАТО профінансувала та разом з Національним координаційним центром соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, провела мовні курси та курси з менеджменту для звільнених українських офіцерів. Крім того, окремі країни - члени Альянсу надають допомогу у проведенні проектів демілітаризації через механізм Цільового фонду ПЗМ.

Для підготовки офіцерів, які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях в липні 2000 року у Національній академії оборони України (НАОУ) були створені Курси підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів (ПОБНШ).

Враховуючи постійну тенденцію поширення співробітництва України з НАТО та розширення географії участі Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях, зокрема направлення контингентів ЗС України в Ірак та Ліберію, виникла необхідність розширення напрямків та підвищення якості підготовки військовослужбовців. Для виконання цього завдання на базі Курсів у грудні 2003 року був створений Центр ПОБНШ з новим, більш широким спектром можливостей та завдань.

Призначення Центру ПОБНШ:

• виконання навчальної, методичної та наукової роботи з питань, пов’язаних із діяльністю ООН, НАТО, ОБСЄ у ході підготовки та проведення ММО;
• підготовка та підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників стосовно питань співробітництва з ООН, НАТО, ОБСЄ у ході підготовки та проведення ММО;
• надання слухачам Національної академії оборони України необхідних знань стосовно військової структури ООН, НАТО та міжнародних миротворчих операцій;
• здійснення якісного навчання та підготовки як українських військовослужбовців, так і представників країн-партнерів для досягнення цілей взаємосумісності.

Випускники Центру можуть бути призначені:

• на різні посади в структурах міжнародного військового співробітництва в Міністерстві оборони України, Генеральному штабі ЗС України, у видах ЗС України та оперативних командуваннях;
• на командно – штабні посади в миротворчих контингентах ЗС України та багатонаціональних сил;
• на посади в штабних елементах НАТО;

на посади військових спостерігачів ООН та спостерігачів ОБСЄ.

Для створення навчально-матеріальної бази Центру була досягнута домовленість із представниками США щодо використання коштів із фонду "Міжнародної програми посилення миротворчого потенціалу

Від самого початку втілення оборонної реформи дуже важливо передбачити адекватні кроки з управління її наслідками та пом'якшення можливих негативних побічних явищ. Військовослужбовцям, які втрачають роботу, має бути надано допомогу в адаптації до цивільного життя. Закриття військових баз може мати серйозні наслідки для місцевих громад та економіки, тому необхідно передбачити плани розвитку таких територій. Запаси надлишкових або застарілих озброєнь та боєприпасів можуть бути серйозною загрозою безпеці та навколишньому середовищу, тому необхідно провести їх безпечне знищення.

НАТО започаткувала відповідні ініціативи щодо надання дорадчої допомоги країнам-партнерам та проведення експертної оцінки цих питань. НАТО здатна забезпечити лише обмежене фінансування проектів і програм, але йде невпинний пошук додаткових можливостей фінансування шляхом співробітництва та обміну інформацією з іншими міжнародними агентствами та неурядовими організаціями, а також з тими країнами, які прагнуть надати допомогу на двосторонній основі.

Співпраця з Україною за науковою програмою НАТО розпочалася у 1991 році. Положення Хартії НАТО - Україна надали подальшого поштовху цьому процесу. В результаті обміну листами між офіційними представниками НАТО і України була створена спеціальна робоча група НАТО - Україна з питань наукового співробітництва. Ця робоча група оцінюватиме рівень участі українських науковців у науковій програмі НАТО і шукатиме засоби стимулювання такої участі.

Співпраця між НАТО та Україною в плануванні на випадок надзвичайних ситуацій почалась 1995 року, слідом за великими зливами та повенями річок Уда та Донець у східній Україні. Повені вивели з ладу і частково зруйнували каналізаційні споруди міста Харкова, внаслідок чого були серйозно забруднені запаси води для міста з населенням майже два мільйони. Управління НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій координувало допомогу від НАТО та держав-партнерів для розв'язання цих проблем.

1996 року Україна стала місцем першої зустрічі Ради планування на випадок надзвичайних ситуацій поза межами НАТО. В зв'язку з навчаннями "Карпатська безпека '96" у Львові відбулося засідання Комітету цивільного захисту НАТО з участю держав-партнерів. Успішна співпраця між Управлінням цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій НАТО та Міністерством з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи проклала шлях до семінару на тему "Авіамедична евакуація та рятувальні операції в умовах надзвичайних ситуацій", проведеного у вересні 1997 року в Києві.

Співробітництво в галузі цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій та готовності до катастроф є ключовою складовою Хартії НАТО - Україна, підписаної в Мадриді в липні 1997 року. Меморандум про домовленість з НАТО в цій галузі був підписаний 16 грудня 1997 року.

Меморандум про домовленість покликаний поліпшити можливості в галузі цивільної підготовки до надзвичайних ситуацій і долання наслідків катастроф, а також зміцнювати добрі стосунки між учасниками. Він зосереджений на галузях, які являють собою спільний інтерес, включно з готовністю до катастроф та долання наслідків надзвичайних ситуацій на регіональному рівні, співпрацею між цивільними та військовими колами, транспортом, аеромедичною евакуацією та посиленням загальної спроможності долати наслідки ядерних аварій.

Нашим спільним завданням на найближчі роки має стати використання існуючих механізмів співпраці: Хартії; чотирьох Меморандумів про взаєморозуміння - в галузі інформації, дій органів цивільної оборони у надзвичайних ситуаціях, відкриття у Києві місії зв'язку НАТО та співпраці в галузі озброєнь; двох представництв НАТО в Києві, які займаються питаннями інформації та ПЗМ і воєнної реформи; української місії при НАТО; українських штабних елементів ПЗМ. Все це - повноцінні інструменти співпраці.

Ці стосунки є динамічним процесом, що розвивається. Здійснено ініціативи в додаткових галузях, таких, як оборонна реформа, стосунки між цивільними і військовими та реформа збройних сил, планування й управління ресурсами. Це вигідно НАТО, оскільки допомагає створити на своїх кордонах пояс стабільності.

Вигідно це і для України, оскільки реформи, необхідні для співпраці з НАТО, насамперед, потрібні самій Україні: ці реформи є важливими кроками на шляху до створення нового оборонного відомства, яке знаходилося б під демократичним цивільним контролем, слугувало б новим потребам безпеки країни та сприяло б будівництву сучасної, демократичної української держави. НАТО в цьому питанні надає посильну допомогу Україні.

Звичайно, обмеженість коштів - це серйозна проблема як для України, так і для більшості інших країн-партнерів, та й для багатьох членів Альянсу. І окремі країни НАТО, діючи на двосторонній основі, і Альянс в цілому докладають чимало зусиль, щоб подолати фінансові обмеження і допомогти Україні скористатись різноманітними можливостями співпраці з НАТО.

Інше обмеження має політичний характер: донедавна багато політичних сил в Україні, в т. ч. і у Верховній Раді, скептично ставились до співпраці з НАТО. За останні місяці гострота цієї проблеми знизилась, що засвідчила ратифікація Верховною Радою Угоди про статус збройних сил. Це дозволяє Україні і надалі в повному обсязі користуватись перевагами Програми ПМЗ, у т. ч. проводити навчання на Яворівському полігоні ПЗМ та на всій території України. Союзники вітають новий, більш сприятливий політичний клімат, хоча, зрозуміло, багато ще належить зробити, щоб здобути прихильність багатьох українців, які ще не впевнені у вигідності співпраці з НАТО для їх країни.

При цьому важливо щоб співпраця між Україною та НАТО не була спрямована проти якоїсь третьої сторони, насамперед - проти сусідів України, і не могла б тлумачитись у такому сенсі. Безумовно при побудові нової архітектури європейської безпеки ми маємо враховувати роль Росії в цьому процесі. Між Україною та Росією існує багато причин для виникнення протиріч в їх міждержавних відносинах. Ми, представники НАТО, не хотіли б, щоб ці протиріччя доросли до стану конфлікту. Російська Федерація і Україна це дві незалежні суверенні держави і вони теж повинні розвивати кооперативні зв'язки і робити свій внесок в розбудову загальноєвропейської системи безпеки.

Для України співпраця з НАТО повинна бути не альтернативою, а додатковим чинником добросусідських взаємин. Членство в НАТО не є на порядку денному ні для України, ні для НАТО. І було б передчасно розглядати таку можливість у короткотерміновому чи навіть середньо терміновому плані. Хоча, згідно статті 10 Північноатлантичного Договору, виключати таку довгострокову можливість, в принципі, не можна. Але при цьому ми маємо усвідомлювати як різницю, так і спільне в таких процесах як кооперація і інтеграція. Між цими процесами немає суттєвого протиріччя. Інтеграція передбачає більш широку і глибоку кооперацію з НАТО. Така кооперація є віддзеркаленням світових інтеграційних процесів. В цьому контексті майбутня європейська безпека передбачає більш тісні зв'язки європейських країн з США і Канадою.

Нарешті, проблемою, яку Україні та НАТО належить спільно вирішити, є втілення планів у життя. Досвід свідчить, що і НАТО, і Україна повинні приділяти більше уваги якості співпраці, а не кількості заходів, що дозволить найкращим чином використовувати всі наявні ресурси. Це стосується також кооперації в сфері миротворчості.

Україна має величезні можливості щодо підготовки миротворчих контингентів і проведення миротворчих операцій. В цьому контексті треба підкреслити значення Яворівського навчального центу. Другим нашим спільним здобутком є започаткування Офісу зв'язку НАТО в Києві, який сприяє розвитку співпраці українських військових з військовими структурами НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру".

Країни-партнери зробили свій значний внесок у Сили втілення (ІФОР) та Стабілізаційні сили (СФОР) у Боснії та Герцеговині у вигляді політичної підтримки, надання своїх підрозділів та інфраструктурну допомогу. Важливість такого спільного підходу до проблеми підкреслюється чіткими посиланнями на врегулювання криз у Плані дій РЄАП, Основоположному акті між НАТО і Росією та Хартії про особливе партнерство між НАТО й Україною.

Україна теж зробила свій значний внесок у міжнародні зусилля з підтримки миру. Зокрема, важливим був її внесок у Сили втілення (ІФОР) в Боснії у вигляді піхотного батальйону в складі 550 вояків. Україна була першою з країн пострадянського простору, яка виявила бажання приймати участь в операції KFOR. Вона також брала участь у Силах стабілізації (СФОР) в Боснії, надіславши мотопіхотний батальйон та надавши на запит ескадрилью з 10 важких вертольотів, загалом 400 вояків. Україна також бере участь у діяльності Міжнародних поліцейських сил та сил ООН у Східній Славонії.

Хотілося б відзначити значний внесок українського вертольотного загону в проведенні миротворчої операції НАТО в Косово. Участь українських військових у врегулюванні конфлікту в Косово є досить успішною.

Та можливо, найважливішим є те, що НАТО та Україна побудували дружні, конструктивні відносини співпраці, про які десять років тому годі було й мріяти. Основним досягненням останнього десятиріччя стали зміни в ментальності (які відбуваються й зараз), від чого виграють не лише НАТО та Україна, але й загальна безпека в цілому.

Описані вище події допомогли закласти міцну основу майбутньої співпраці і чітко вказують на галузі, в яких вдалось досягти прогресу. Активна участь в заходах ПЗМ, серед яких програми практичної діяльності з оборонних питань, в яких беруть участь більшість країн - членів НАТО і партнерів, дала змогу Україні порівняти свої оборонні структури з тими, які мають її європейські сусіди і більш ефективно визначити свою роль в європейській безпеці. Участь України в роботі Ради євро - атлантичного партнерства (РЄАП) доповнює цей процес.

03.03.2011