Філософія господарства та соціальна політика С. Булгакова. Реферат
Булгаков доходить думки, що наука, виражаючи споглядальний момент у людській дії, в соціальній галузі відображає споглядальний момент соціальної дії, що, у свою чергу, обґрунтовує необхідність існування знарядь соціальної техніки, або соціальної політики
У 1912 р. російський філософ Сергій Миколайович Булгаков написав свій знаменитий твір "Філософія господарства. Світ як господарство", який, по суті, був піонерною працею в галузі філософії економіки, елементи якої були присутні й в "Основах політичної економії" М. Туган-Барановського. С. Булгаков зазначав, що господарство — найчутливіше до процесу життя. Адже економічні потреби, задоволення яких пов’язане з працею, відомі людству з давніх часів його історичного існування і є найбільшою необхідністю.
Перед суспільством постає запитання: що таке господарство та які його передумови і засади? Основне питання, яке не досліджувалося, хоч і визначалось економічним матеріалізмом (доктрина, яка потужно розвивалася наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. і була покладена в основу популярного тоді марксизму), таке: чи є господарство функцією людини, чи, навпаки, людина є функцією господарства? Тобто чи є людина річчю, об’єктом господарчого процесу, чи, навпаки, господарство виникає з діяльності людини?
У "Філософії господарства" питання про суб’єкта господарства чи господаря С. Булгаков підводить до визнання всезагального (трансцендентального) суб’єкта господарства, носія господарської філософії. Таким суб’єктом, на його думку, може бути тільки людство, не колектив чи збірне сукупне ціле, а жива єдність духовних сил і можливостей, до якої причетні всі люди, озброєна розумом людина, яку емпірично виявляють в окремих особистостях. Людина — це мікрокосм, що поширює свій вплив у макрокосмі. Цьому мікрокосму належить центральна роль у макрокосмі, який утворює для нього периферію і водночас об’єкт господарського впливу.
Господарство — це творча діяльність розумних істот, які втілюють у ній свої індивідуальні риси. Індивідуальності притаманна свобода, більш того, вона і є цією свободою. А якщо свобода є творчістю, то індивідуальність є справді творчою основою, яка невгасна й у господарстві, — каже С. Булгаков. Досліджуючи загальну проблему про суть господарства, він розглядає питання про природу науки. Філософія господарства в своєму розвитку включає основні проблеми філософської свідомості, але в центрі стоїть антропологія — вчення про людину в природі.
Філософія господарства, з одного боку, стосується філософії, а з другого — соціальної науки, зокрема політичної економії. Загальні її положення треба порівняти з провідними положеннями соціальних наук і встановити зв’язок між ними. І нарешті, щодо основного предмета нашого дослідження, С. Булгаков присвятив розгляду соціальної політики, її науковості, ролі в житті суспільства третій розділ "Проблеми соціальної політики" сьомої глави "Межі соціального детермінізму" своєї книги.
С. Булгаков звертається перш за все до питання про призначення соціальної науки взагалі. Він пише, що проблема соціальної науки, як і будь-якої спеціальної науки, тільки в тому, яким чином можна досягати якщо не Істини, то відблиску її — істинності, виходячи з окремих, приватних, відособлених поглядів, шляхом методологічної умовності? Яким чином методологізм науки, ця її гордість та сила, не є водночас повною і остаточною перешкодою до пізнання сущого? Тобто це питання можна висловити і так: яким чином вочевидь фіктивні методологічні припущення наук не перешкоджають тому, що наука витримує практичне випробування, виявляється технічною, тобто фактично придатною до орієнтування у дійсності?
У застосуванні до соціальної науки це питання звучить таким чином: яка можлива політика (тобто прикладна соціальна механіка)? Відомо, що соціальна наука за характером предмета відрізняється від природничих наук. Вона менш точна, невизначена, залишає багато місця мистецтву, інтуїції. Але онтологічне коріння соціальної науки, як і будь-якої науки, у загальному поєднанні буття, яке проявляється в різних точках й у різних напрямах. "Все перебуває у всьому і все пов’язано з усім, — пише вчений, — ця загальна онтологічна основа наук залишається в силі й для соціальної науки".
Булгаков доходить думки, що наука, виражаючи споглядальний момент у людській дії, в соціальній галузі відображає споглядальний момент соціальної дії, що, у свою чергу, обґрунтовує необхідність існування знарядь соціальної техніки, або соціальної політики.
Підійшовши до феномена соціальної політики, поєднавши його з соціальною наукою і наукою взагалі, Булгаков розмірковує про науковість соціальної політики. Як взаємопов’язана наука і техніка, так взаємопов’язана соціальна наука і соціальна політика. "Наука технічна, а техніка наукова", — коментує Булгаков. "Соціальна політика — це нерв соціальної науки, вона володіє ключами від усіх її будівель". Можлива науковість соціальної політики не знищується тим, що в ній, як і у будь-якій діяльності, що керується практичними інтересами, неминуче є частка суб’єктивізму.
Діяльність, у тому числі й соціальна, як творчість є синтезом свободи і необхідності. Свобода виражена саме в суб’єктивізмі, вольовому устремлінні соціальної діяльності, а необхідність — в її обумовленості з боку засобів. Звичайно, детермінізму в соціальній політиці не більше, ніж у будь-якій іншій діяльності. Якщо під науковістю розуміти її повну детермінованість, то слід сказати, що наукової соціальної політики не існує, взагалі не існує наукової дії, оскільки наука є протилежністю дії; вона — бездіяльність, застигле споглядання. А якщо науковість розуміти як користування даними наукового досвіду під час обґрунтовування наших дій, то, навпаки, соціальна політика може бути науковою і фактично часто є такою.
Булгаков ставить питання: "Якого роду діяльність відповідає соціальній політиці, для якого мистецтва вона є технікою?. Соціальна політика в його уявленні має свою особливу галузь і свій власний об’єкт: це — дія на соціальне тіло як ціле. Така дія дедалі розширюється: в державній, соціально-економічній, загальнокультурній галузях зростаюче усуспільнення життя і свідомість цього усуспільнення, соціалізм життя і соціологізм свідомості безперервно розширюють і зміцнюють компетенцію соціальної політики. Механізація життя, яка ширшає, перевага абстрактності та зменшення конкретності в людських відносинах створюють умови для розвитку й дедалі більшого втілення в життя суспільства соціальної політики. Вона замінює любов, можливу лише у відношенні до особи, але не до спільноти — чи то партія, клас, людство — ідейністю.
Саме в епоху духовного зубожіння, знецінення людських відчуттів виникає соціальна політика — її прихід викликаний часом. Це символ, вияв індустріальної епохи, коли суспільного прогресу досягають ціною втрати тепла людських стосунків, що властиві общинним, а не суспільним відносинам.
Об’єктом критики Булгакова виступає не так індустріальне суспільство, як соціалізм, який у XIX ст. також був політичною, соціальною доктриною світу, що перебудовувався, усуспільнювався, знеособлювався. Соціальна політика в розумінні Булгакова — це передусім галузь наукового раціоналізму і соціологічної механізації людських відносин, що говорить про її крайню віддаленість від безпосереднього почуття. "Тому аніскільки не дивно, — пише Булгаков, — що такі корифеї соціалістичної політики, як Лассаль і, особливо, Маркс, вирізняються такою сухістю і навіть жорсткістю характеру і найменше схожі ззовні на "філантропів", друзів людства. Перевага політики в житті людей неминуче супроводжується зменшенням безпосередності, раціоналізацією і механізованістю життя".
Тобто Булгаков зводив соціальну політику до соціалістичної, як він сам її і називає. При цьому він визнає, що не повинно бути однієї системи соціальної політики. З одних і тих самих наукових даних можуть витікати різні, але водночас з однаковим ступенем науковості обґрунтовані напрями соціальної політики.
Чому соціальна політика стає соціалістичною або набуває іншого політичного або ідеологічного забарвлення? "Політика набуває соціалістичного забарвлення не тому, — писав Булгаков, — що цього вимагає наука, а тому що конкретні особи або громадські групи хочуть соціалізму, вбачають у ньому — справедливо або помилково — панацею від соціально-економічного зла, застосовують його до будь-якої науки і поза нею, зовсім не через його науковість, а його бажаність".
Соціальна політика, як і будь-яка інша, залишається мистецтвом, "технікою", але, як і будь-яка техніка, вона може спиратися на науку: наука обґрунтовує, а техніка, у свою чергу, "гарантує" науку. Соціальна політика як вид техніки через дієвий свій характер спрямовується волею. Воля формує ідеали політики, наука лише консультується з нею щодо засобів, а не цілей. "Тому в межах своїх можливостей соціальна політика не тільки може, а й повинна прагнути науковості. Їй слід цуратися довільного фантазування, донкіхотства або "утопізму", — пише Булгаков, — так само, як і доктринерства уявної науковості, вона має тверезо слухати голос життя, в цьому допомагає їй наука. Істинна науковість тут є синонімом життєвого реалізму".
02.03.2011
