• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Етапи розвитку світової економіки. Історія виникнення і розвитку теорій управління налічує понад сім тисяч років. Досвіду управління набули ще жерці, які вели торгівельні операції, ділове листування та комерційні розрахунки. У часи фараонів був виданий кодекс законів управління, який містив порядок контролю і відповідальність за виконання тієї чи іншої роботи.

Перші цивілізації характеризувалися традиційним методом розподілу ресурсів, що ґрунтувався на традиціях і звичаях. У рабовласницькому та феодальному суспільствах переважав командний розподіл. Для економіки цього періоду притаманним було управління на основі контролю за виконанням, тобто реакція на зміни відбувалася після здійснення подій.

Проте найактивніше розвиток світової економіки відбувався в останні триста років. Цей період характеризується трьома промисловими революціями. Перша, що відбулася у XVIII - на початку XIX століття і пов'язана із запровадженням у промисловість парової енергетики, поклала кінець пануванню аграрного сектора і зумовила перехід до машинного виробництва. Друга, яка відноситься до кінця XIX - початку XX століття, супроводжувалась освоєнням електроенергії, а також систематичним і керованим процесом технологічних нововведень. Третя промислова революція, яка започаткована у 70-80-х p. XX століття, характеризується бурхливим розвитком мікроелектроніки, комп'ютерних та інформаційних технологій.

Результатом першої промислової революції стало запровадження машинної системи в економічний розвиток, другої - прогнозованого технологічного процесу, третьої - переваг продукування й використання знань. Якщо друга промислова революція зумовила заміну локальних господарських систем національними, то внаслідок третьої революції відбувається перехід від національних господарських систем до глобальної економіки, з одного боку, і максимальне використання творчого потенціалу особи - з другого боку.

Знання слугують основою сучасного економічного прогресу, вони стають джерелом багатства, чого ніколи не було раніше. При цьому необхідно зазначити, що наслідки матеріальної шкоди, нанесеної конкретній державі (нації) як сьогодні, так і завтра, можуть бути подолані - на противагу інтелектуальним збиткам, подолання яких є проблематичним.

З огляду на вказане випливає, що XX століття в економічному плані ознаменувало собою великі перетворення, зокрема, друга промислова революція сприяла виникненню та успішному використанню менеджменту, в т. ч. виробничого та фінансового менеджменту, а також маркетингу й логістики. Еволюція вказаних наукових теорій являє собою сукупність "вбудованих" етапів (ланок) за принципом "телескопічної антени".

Розвиток менеджменту. Незважаючи на давню історію практики менеджменту, він як наукова дисципліна сформувався у відповідь на виклик автоматизації виробництва і став визнаним і широко розповсюдженим тільки на початку минулого століття. У 1911 році Ф.У.Тейлор опублікував свою працю "Принципи наукового управління", яка вважається початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження.

Еволюція менеджменту як наукової дисципліни представляє собою ряд етапів, які часто співпадали:

• етап розвитку науки про управління людьми в процесі виробництва - школа наукового управління (1885 - 1929 p.), школа "фордизму" (1899 - 1945 p.), класична або адміністративна школа (1920 - 1950 p.). Він базувався на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій;
• етап формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків - школа психології та людських відносин (1939-1950 p.), школа поведінкових наук (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності;
• етап побудови систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини минулого століття) — пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом;
• етап активного застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення - школа науки управління (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із широким застосуванням в менеджменті математики;
• етап формування системних (з кінця 50-х років) та ситуаційних (з 60-х років минулого століття) підходів - пов'язаний з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від змінного набору обставин;
• етап комп'ютеризації управлінських процесів (з 1980-х p.) - пов'язаний із розвитком інформаційних та комп'ютерних технологій.

При цьому були сформовані системи менеджменту на основі екстраполяції, передбачення змін, гнучких екстрених рішень. Варто зазначити, що за цей період розподіл ресурсів у суспільстві трансформувався від чисто ринкового до регульованого (державою) ринкового методу.

На сьогодні існує багато визначень менеджменту. Наприклад, за прецесійним підходом менеджмент трактується як процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідним для формування і досягнення цілей організації.

Виникає закономірне питання, чи був менеджмент при соціалізмі, ідеологія якого понад 70 років домінувала на теренах нашої держави. Якщо виходити з офіційного на той час тлумачення, то менеджмент розглядався як система методів управління капіталістичними компаніями, яка, незважаючи на реальні наукові досягнення, була знаряддям жорсткої експлуатації працівників, з одного боку, і нестримної соціальної демагогії - з другого.

Проте одним з перших методів соціалістичного управління стала наукова організація праці, яка була адаптацією теорії наукового управління Ф.У.Тейлора. При цьому основною організаційною структурою управління була традиційна (бюрократична), яка з позиції теорії менеджменту характеризується високим ступенем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління, наявністю правил і норм поведінки персоналу, добором кадрів за діловими і фаховими якостями.

Проте в умовах планового господарства ця оргструктура управління набула гіпертрофованого значення, лейтмотивом управління стала централізація, яка була реалізована в адміністративно-командній системі. Отже, управління в соціалістичному суспільстві базувалося на контролі за виконанням, тобто воно було аналогічне системі менеджменту рабовласницького та феодального суспільств, хоча і на вищій спіралі розвитку.

Серед напрямків здійснення менеджменту виділяють виробничий та фінансовий менеджмент.

Виробничий менеджмент — сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, яка має на меті підвищення його ефективності та збільшення прибутку. Він має п'ять складових: формування і функціонування виробничих систем, менеджмент виробничого процесу, менеджмент виробничих фондів, менеджмент якості, менеджмент створення та освоєння нової продукції.

Фінансовий менеджмент - це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

• розроблення та реалізація фінансової політики підприємства;
• інформаційне забезпечення (складання та аналіз фінансової звітності підприємства);
• оцінка інвестиційних проектів і формування "портфеля інвестицій";
• поточне фінансове планування та контроль.

Головною метою фінансового менеджменту є раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу.

Розвиток маркетингу. Вирішенню проблем збуту, з якими зіткнулися закордонні організації в результаті "вибуху" технологічних можливостей, запропонованих наукою і технікою після закінчення другої світової війни, сприяв маркетинг. У нього, як і в менеджменту, існує багато трактувань. Щодо фармацевтичної галузі найбільш прийнятним є визначення, що фармацевтичний маркетинг - це управлінська діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей фармацевтичного підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів у лікарських засобах та виробах медичного призначення.

При цьому під потребою доцільно розуміти відчуття нестачі якісного рівня життя внаслідок патологічних змін стану чи функцій організму людини, яке прийняло конкретну форму відповідно до культурного рівня та особистості індивіда, а під попитом-потребу, підкріплену купівельною спроможністю, тобто це ті ліки, які споживачі готові і можуть купити за певною ціною протягом певного проміжку часу.

Маркетингова діяльність починається з комплексного дослідження ринку, внаслідок чого оцінюються ринкові можливості, за допомогою сегментації ринку ведеться пошук можливих споживачів. Після того здійснюється позиціонування продукції на ринку. Прийнявши рішення стосовно позиціонування, підприємство опрацьовує систему засобів маркетингу, яка визначається як комплекс маркетингу, або маркетинг-мікс.

З огляду на сучасну теорію маркетингу його комплекс складається з п'яти елементів - 5Р, тобто це сукупність засобів (продукт, ціна, розподілення, просування, персонал), які підприємство використовує для впливу на цільовий ринок, маючи на меті домогтись бажаного реагування з його боку.

Маркетинг виник, виділившись із загальної економічної теорії як сфера прикладної економіки, що пов'язано з аналізом системи розподілу, і характеризується довгим еволюційним шляхом.

На першому етапі еволюції (початок XX ст. - 40-і p. XX ст.) він асоціюється зі збутом і носить назву збутового маркетингу. У 1901 р. у Гарвардському, Іллінойському і Мічиганському університетах США розпочали читати самостійний курс маркетингу, який передбачав характеристику прийомів збутової діяльності промислових підприємств, операцій роздрібних та оптових торговців і організацію реклами.

Другий етап розвитку маркетингу (50-і - перша половина 70-х p. XX ст.) пов'язаний з виникненням нових виробництв на основі науково-технічного прогресу, розвитком транснаціональних компаній. Основна ідея маркетингу - орієнтація на ринок, на споживача. Його трактують як управлінський маркетинг, тобто як концепцію, що орієнтована на динаміку ринку, зміну попиту на товари і послуги.

На третьому етапі еволюції (з другої половини 70-х p. XX ст.) маркетинг стає комплексним, системним. Розглядаючи його з позицій системного аналізу, виділяють особливості розвитку: орієнтація на довгостроковий комерційний успіх, активний вплив на поведінку споживача, інноваційна діяльність, використання методів маркетингу не тільки на ринку споживчих товарів, але й на ринку засобів виробництва, ринку послуг в некомерційній сфері: соціальній, політичній та освітній.

Чи був маркетинг у до ринкову епоху нашої держави? У ті часи під ним розуміли опрацьовану в капіталістичних країнах систему управління діяльністю організацій стосовно розробки, виробництва і збуту товарів або надання послуг на основі вивчення ринку і реальних запитів і потреб споживачів.

Незважаючи на те, що ідеологами маркетингу і керівниками капіталістичних організацій, на думку соціалістичних ідеологів, керувало не піклування про споживача, а турбота про максимальний прибуток, практичні методи маркетингу, у т. ч. методи управління розробками і виробництвом, комплексного дослідження ринку, цікавили спеціалістів соціалістичних країн. З одного боку, їх необхідно було знати в умовах розширення міжнародної торгівлі як методи, якими керувалися контрагенти, з іншого - вони могли бути корисні і при вирішенні власних проблем, пов'язаних з плануванням асортименту продукції, впливу на ринок споживачів тощо.

Одночасно маркетинг при соціалізмі застосовувався на рівні держави, тобто економіки країни в цілому, що характеризує його як макромаркетинг. Так держава закріплювала за собою основну маркетингову функцію — дослідження ринку, а також безпосередньо і жорстко регулювала всі елементи комплексу маркетингу підприємств. При цьому такий різновид маркетингу, як макромаркетинг, при соціалізмі не тільки існував, а й набув перебільшеної ваги і значення.

Гіпертрофований макромаркетинг, як необхідний складовий елемент централізованої економіки, призвів до дефіциту одних різновидів продукції, у т. ч. лікарських засобів, при одночасно нереалізованих залишках інших. Це довело, що макромаркетинг без мікромаркетингу є неефективним, а у співвідношенні "макромаркетинг - мікромаркетинг" первинним і базовим є мікромаркетинг, тобто маркетинг на рівні підприємства, якого при соціалізмі не було і не могло бути.

Розвиток логістики. Логістика з'явилася внаслідок критичної ситуації з енергоносіями та іншими ресурсами, автомобілізації та модернізації транспорту, появи персональних комп'ютерів, удосконалення засобів зв'язку, глобалізації економіки, а також зростання "вередливості" споживачів. Логістику доцільно розглядати як упорядковану сукупність знань, а також цілеспрямовані дослідження процесів формування і розвитку наскрізних (інтегрованих) потоків у конкретній галузі або економіці в цілому.

Логістична діяльність має кінцеву мету, яка отримала назву "семи правил логістики", або комплексу логістики "7К" (від англійського слова "right" - правильний), а саме: необхідний товар необхідної якості у необхідній кількості доставлений у необхідне місце в необхідний час відповідному споживачеві з мінімальними витратами.

Чи була логістика на соціалістичному етапі розвитку нашої держави? Ні, її не було, оскільки у світовій економіці як система управління вона з'явилася у 70-х роках XX століття, а в Україні - лише у 90-х роках. В часи командно-адміністративної системи це поняття трактувалося як безпредметні розмірковування, відірвані від досвіду і практики, те ж що й схоластика. За даними проф. Є.В.Крикавського - першого українського доктора економічних наук в галузі логістики (НУ "Львівська політехніка"), в інших термінологічних джерелах логістика розглядалася як складова імперіалістичної військової доктрини. Проте не можна заперечувати існування окремих елементів логістики, зокрема, управління товарними запасами, складське господарство, транспортування тощо.

Еволюція логістики в державах з розвинутою економікою, зокрема в США, має п'ять етапів. Розвиток концепції логістики супроводжувався відповідними змінами форм і методів її практичного використання і в даний час досягнув такого рівня, коли об'єктивно відчувається потреба формування нових напрямків оптимізації логістичного управління на основі комплексності й ідеології раціональності.

Особливості розвитку управлінських теорій у фармацевтичній галузі. Що ж до еволюції управлінських наук у вітчизняній фармації, то в часи планової економіки принципи управління, основаного на контролі, та окремі питання макромаркетингу були присутні як у практичній діяльності, так і в навчанні. Вони викладалися в рамках такої навчальної дисципліни, як організація та економіка фармації.

Варто зазначити, що одна з перших згадок про фармацевтичний маркетинг була в журналі "Аптечное дело" (нині - "Фармация") у 1957 p., де зазначалось, що якість вітчизняних ліків конкурентна із закордонними, але їх оформлення та упаковка потребують кращого. І для налагодження експорту необхідне глибоке вивчення зарубіжного ринку та широка реклама вітчизняних лікарських засобів. При цьому окремі маркетингові функції, такі як реклама, в аптечних закладах іноді існували. Щоправда, вони були дуже поверхові і не означали маркетингову орієнтацію цих закладів в умовах жорсткої централізації.

Про логістику у фармації вперше у доступній на той час для нас літературі було надруковано в "Медицинском реферативном журнале" у 1988 p., де йшлося про запровадження елементів логістики в аптеках Німеччини. Під терміном "логістика" розуміли систему операційного управління переміщенням і зберіганням різних товарів. Важлива роль приділялась ЕОМ, кодуванню та ABC- аналізу товарів, правилам логістики.

Починаючи з 1978 p., на останньому курсі вищих фармацевтичних навчальних закладів було передбачено переддипломну спеціалізацію, в межах якої читався профільний курс "Основи і методи управління у фармації". Велика заслуга в обґрунтуванні актуальності й опрацюванні для системи підготовки фармацевтичних кадрів нової дисципліни належала тодішньому завідувачу кафедри організації та економіки фармації Львівського державного медичного інституту, професору P.M.Піняжку. І вже через кілька років за його ініціативою був виданий відповідний навчальний посібник.

Слід зазначити, що у галузі вивчення технології управління фармацевтичною системою значний внесок зроблений науковою школою проф. P.M.Піняжка, зокрема визначені наукові основи фармацевтичного управління, теоретично обґрунтовано використання системного підходу та системного аналізу, вивчено процес фармацевтичного забезпечення та особливості управління ним тощо.

В умовах незалежної України з початком ринкової орієнтації вітчизняних фармацевтичних підприємств теорії управлінських наук у вітчизняній фармації інтенсивно формувалися за рахунок комплексних досліджень у таких наукових осередках, як Національний фармацевтичний університет (проф. В.М.Толочко, проф. 3.М.Мнушко, проф. А.С.Немченко, проф. Д.І.Дмитрієвський), Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика (проф. М.С.Пономаренко, проф. В.А.Загорій), Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця (проф. Д.С.Волох), Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького (проф. Б.Л.Парновський, проф. О.Л.Гром) та ін.

При цьому з 1 вересня 1992 p., тоді ще у Харківському фармацевтичному інституті почала функціонувати кафедра менеджменту і маркетингу у фармації. Колективом кафедри, очолюваним проф. 3.М.Мнушко, було створено програму з нової навчальної дисципліни, розроблено відповідне методичне забезпечення. Уже в 1998-1999 pp. на основі опрацьованих матеріалів було видано відповідний підручник у двох томах.

У свою чергу, перші логістичні дослідження фармацевтичного характеру, які були започатковані на базі наукової школи проф. P.M.Піняжка, знайшли розуміння і були продовжені науковцями Національного фармацевтичного університету.

05.02.2011