• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Центральною фігурою сучасного менеджменту є менеджер. Менеджер - це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудову виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Менеджер - найманий професійний керівник, що не є власником фірми (управлінець, директор, завідувач, адміністратор).

У кінці 60-х рр. минулого століття американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей, що їх виконують менеджери. Вказані десять ролей були об'єднані у три групи.

Менеджери приймають рішення, аналізують інформацію та використовують канали комунікацій (зв'язку). Вони планують організовують, мотивують, контролюють, регулюють діяльність організації загалом та її складових.

Спеціалісти в галузі менеджменту вказують на чотири групи якостей менеджера, що характеризують його в сучасних умовах.

Професійно-ділові:

• високий професіоналізм;
• здатність генерувати корисні ідеї;
• здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них;
• прагнення до професійного зростання;
• підприємливість:
• авторитетність;
• здатність розумно ризикувати;
• здатність до інновацій;
• здатність здійснювати антикризове управління тощо.

Адміністративні, організаційні:

• оперативність;
• уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль;
• уміння змінювати стиль управлінське діяльності залежно від ситуації;
• уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію;
• уміння стимулювати викликати ініціативу;
• послідовність у своїх діях;
• уміння доводити справу до кінця;
• інтернальність (усвідомлення, що від тебе залежить успіх справи);
• внутрішній контроль;
• уміння формувати єдину команду;
• уміння використовувати знання підлеглим знання меж своєї влади;
• здібність делегувати повноваження;
• уміння організовувати час тощо.

Соціально-психологічні:

• психологічна компетентність;
• управлінська культура;
• розум;
• культура ділового спілкування;
• прагнення до лідерства і влади;
• уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан;
• колегіальність;
• толерантність;
• оптимізм;
• екстравертність та інтерактивність;
• уміння керувати конфліктами;
• уміння зрозуміло висловлювати свої думки І публічно виступати;
• інтелектуальність;
• уміння оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі,
• уміння створювати психологічний комфорт;
• емоційна стійкість та стресостійкість;
• почуття гумору;
• уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

Моральні:

• патріотизм;
• національна свідомість;
• державницька позиція;
• інтелігентність;
• людяність:
• порядність;
• почуття обов’язку
• громадянська позиція;
• готовність допомагати людям;
• чесність;
• повага до гідності людей тощо.

Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє друга ключова фігура - підприємець. Підприємець це власник капіталу, що знаходиться в обороті й приносить дохід. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає жодної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління. Менеджер обов'язком займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а підприємець - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності. Підприємець — це людина такого типу, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, примноження багатства, зміни в організації; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову; моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досягненнями.

Відмінності між менеджером та підприємцем полягають в тому, що менеджер є найманою робочою силою, залученою на певні умовах для здійснення управлінської діяльності. Він зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів, приймає рішення та докладає всіх зусиль для його виконання. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у нагромадженні та накопиченні фондів. Він використовує ту організаційну структуру управління, яка склалась і мас ієрархічну природу. За свою роботу отримує заробітну плату

Підприємець на противагу менеджеру, започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора. засновника, і використовує свої або позичені фінансові кошти та інші ресурси. Він зорієнтований на пошук нових можливостей, ризикує, п може замінити ідею, яка виявилась нежиттєздатною; залучає ресурси для досягнення встановленої мети виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо. Підприємець виступає власником або розпорядником ресурсів І майна органи віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам управління, які спираються на неформальні зв'язки.

Отже, основні відмінності між менеджером та підприємцем полягають у їх формальному статусі, виробіничо-господарської орієнтації, шляхах здійснення задуманого, залученні ресурсів, у сфері матеріальних інтересів м відношенні до побудови організації. Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає у тому, що підприємець генерує ідею, впроваджує її за власні або позичені кошти у життя (засновує підприємство з роздрібненої реалізації лікарських засобів, фінансує увесь цей процес) та наймає менеджера для керівної роботи, а останній - здійснює управління організацією, яку створив підприємець.

У певній мірі ролі менеджера і підприємця можуть перекликатись. Менеджер може відкріпи свою справу І стати підприємство. Але підприємець, який не має відповідної спеціальної освіти, не може очолювати організацію у галу я фармації Ролі менеджера та підприємця можуть співпадати тільки тимчасово, тобто через певний час функції працівника конкретизуються і він за відповідну позицію в організації. Щодо тривалого суміщення ролей "підприємець-менеджер", ти ці можливо тільки в умовах невеликих фармацевтичних підприємств. Соціально-етичні аспекти менеджменту

Лауреат Нобелівської премії Фрідман підкреслював, що роль бізнесу у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка направлена на збільшення прибутку, за у виконання правил гри (законодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману шахрайства.

Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми соціальної відповідальності та соціальної етики. Кожна організація використовує у своїй діяльності матеріал фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством. Саме з ціп причини вона повинна спрямовувати частину своїх доходів та зусиль на благо і вдосконалення суспільства (різноманітними соціальними шляхами) У менеджменті виділяють два види відповідальності - юридичну та соціальну.

Юридична відповідальність - це виконання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, норм тощо які визначають, що організація може робити, а що ні.

Соціальна відповідальність - це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації. Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності і відповідне їх реагування мас свої переваги і недоліки. Соціальна відповідальність забезпечує такі переваги:

• забезпечує довгострокові перспективи; 4 змінює потреби суспільства;
• допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі і своїх працівників;
• формує норми моралі в організації;
• створює доброзичливі відносини між підприємцями (менеджерами) та іншими членами суспільства.

Недоліками є:

• порушення принципу максимізації прибутку;
• зростання собівартості за рахунок збільшення витрат на соціальні потреби;
• неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству:
• невміле задоволення соціальних потреб, тобто непрофесіоналізм;
• застосування соціальної відповідальності тільки для рекламних цілей.

Підприємці та менеджери повинні вибирати таї варіант соціальної відповідальності, який забезпечує переваги і сприяє усуненню чи послабленню недоліків.

Соціальна відповідальність є похідною тих особистих цінностей, які випливають із етики менеджерів та підлеглих працівників. Суспільство, будь-яка організація чи група працівників визначає свою етику поведінки. Під етичною поведінки слід розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склалися суспільстві, або до яких воно прямує.

В процесі підприємницької діяльності зустрічаються випадки відхилення від суспільних норм, що, власне, і є неетичною поведінкою. Причинами неетичної діяльності можуть бути:

• конкурентна боротьба;
• бажання мати великі прибутки;
• невміле стимулювання керівників за етичну поведінку;
• зменшення значення етики у суспільстві;
• бажання досягнути цілі та виконати місію організації будь-якою ціною;
• неетична поведінка партнерів (суміжників, засновників, постачальників тощо);
• виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищ в організації;" невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва в організації;
• занадто складна система розроблення та прийняття рішень в організації тощо.

Сучасний менеджмент пропонує такі заходи забезпечення етичної поведінки:

• І. Запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації. Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, не закот виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації тощо. Західний спеціаліст Тім Граут-Сміт підкреслює, що інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, сі ворсин високоморального клімату у бізнесі. У розвинених країнах ці підходи сьогодні переважають. Так, великі корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюють механізм "екологічної безпеки". Особливо це стосується хімічних, фармацевтичних, нафтопереробних та інших підприємств зі шкідливим виробництвом. Деякі компанії піл впливом норм етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сипи в країнах, що розвиваються.
• 2. Впровадження комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати повсякденну практику з позиції етики і етичної поведінки. На невеликих підприємствах цю функцію може виконувати спеціаліст з етики бізнесу.
• 3. Проведення соціальних ревізій, призначення яких оцінювати вплив соціальних факторів на організацію.
• 4 Організація навчання етичній поведінці керівників і підлеглих.
• 5. Постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо.
• 6. Проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки.

Однією і головних рис кожної організації е розподіл праці всередині її. Поділ управлінської праці буває двох типів: горизонтальний і вертикальний.

Горизонтальний поділ праці передбачає призначення керівників для управління окремими підрозділами організації, що виконують конкретні завдання.

Діяльність, спрямована на координування роботи (дій) окремих підрозділів організації для досягнення її цілі, становить сутність управління і мас назву вертикального поділу праці.

Саме вертикальний поділ праці зумовлює створення рівнів управління. Американський соціолог Парсон виділяє три рівні управління.

• технічний;
• управлінський;
• Інституційний

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

• керівники низової ланки (операційні управлінці);
• керівники середньої ланки;
• керівники вищої ланки.

Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління за чисельності управлінців.

05.02.2011