Інноваційний процес
Загальновідомо, що перехід від однієї якості до другої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес перекладу нововведення (інновації) у нововведення (інновації) також потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інвестиції і час. У умовах ринку як система економічних відношень купівлі - продажі товарів, у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, головними компонентами інноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції і нововведення.
Нововведення формують ринок нововведень (новацій), інвестиції ринок капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти й утворять сферу інноваційної діяльності.
Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.
Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.
Терміни "інновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області.
Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації (НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.
Отже, науково-технічні інновації повинні:
- мати новизну;
- задовольняти ринковий попит;
- приносити прибуток виробнику.
Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.
Схема інноваційної діяльності
Класифікація інновацій
Для успішного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення інновацій Насамперед необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни - кольори, форми і т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріали і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва, що було не колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства.
Новизна інновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація інновацій.
У залежності від технологічних параметрів інновації підрозділяються на:
- продуктові інновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів.
- процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).
По типах новизни для ринку інновації діляться на:
- нові для галузі у світі;
- нові для галузі в країні;
- нові для даного підприємства (групи підприємств).
За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:
- інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);
- інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);
- інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).
У залежності від глибини внесених змін виділяють інновації:
- радикальні (базові);
- що покращують;
- модифікаційні (приватні).
У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються інновації:
- технологічні;
- соціальні,
- торгові,
- в області керування,
- виробничі.
Інноваційні структури та їх класифікація
В світі відбулось становлення класифікації інноваційних структур. Потрібно зазначити декілька їх основних типів: технополіси, технопарки (дослідницькі, технологічні, промислові, аграрні), рекреаційні зони, інноваційні бізнес-інкубатори та інноваційні центри.
Потрібно сказати, що за допомогою таких структур в світі вирішуються наступні актуальні задачі:
- вдосконалення галузевої структури виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку територій з постійним зростанням інноваційної структури або її окремих виробництв з господарчою структурою оточуючого регіону;
- активне застосування у виробництві вітчизняних та зарубіжних науково-технічних розробок і винаходів з подальшим використанням в економіці власної країни та на зовнішньому ринку;
- розвиток експортної бази і збільшення валютних надходжень в результаті більш інтенсивної інтеграції економіки однієї країни в систему міжнародної торгівлі;
- наповнення внутрішнього ринку конкурентоздатними товарами та послугами виробничого і споживчого призначення;
- дослідження нових форм господарювання з пристосуванням до сучасних умов світового ринку;
- практичне навчання місцевих фахівців підходам та методам міжнародного бізнесу.
Зараз найбільш прогресивною формою організації поміж інноваційних структур вважається технополіс, основна мета якого – формування науково-виробничого середовища для ефективного розвитку науково-технічних розробок. Крім того навколо цього середовища утворюється потужна соціально-побутова сфера, яка допомагає людям отримати достатні блага для повноцінного життя у такому полісі. Тобто відбувається повноцінний процес містобудування.
Поняття технополісу можна визначити як синтез двох ідей, одна з яких передбачає розвиток науково-технічних розробок, а інша втілює в собі ідею містобудування.
Загалом технополіс – це територіальне утворення міського або селищного типу, яке зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, промисловості, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих підприємств в галузі високих технологій.
Створення технополісу передбачає реалізацію нового підходу до регіонального розвитку, який полягає в децентралізації влади та посиленні влади самоврядних громад, в житлових комплексах та промислових зонах великих міст відбувається зняття перенавантаження за рахунок більш активного розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури передмість. В окремих випадках будівництво технополісу передбачає будівництво повністю нового міста з сучасними дослідницькими центрами, закладами освіти, мережами комунікацій та житловими масивами тощо.
На заході компанії, які вкладають кошти в побудову таких міст отримують різноманітні державні дотації та податкові пільги.
Дослідницький (науковий парк) – інноваційна структура, до складу якої може входити декілька інкубаторів та зрілих фірм, що займаються промисловим впровадженням наукових розробок. В залежності від місця розміщення (центр міста або передмістя) середні розміри таких парків коливаються від 0,5 до 10 га.
Технологічний парк – інноваційна структура, до складу якої входять фірми та лабораторії, що займаються впровадженням нових технологій у виробництво. За класичного випадку у такому парку реалізується повний цикл “дослідження – розробка – серійне виробництво”. Середні розміри території коливаються від 3 до 15 га та більше.
Промисловий (грюндерський парк) – інноваційна структура, яка об’єднує фірми, фінансово-комерційні структури для надання допомоги виробництвам, що розвиваються. В залежності від способу їх розміщення і організації середні розміри території таких парків коливаються від 5 до 50 га та більше.
Агротехнополіс – це територіальне утворення, яке охоплює переважно села та селища міського типу і зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, сільського господарства, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих агропідприємств в галузі нових агротехнологій. Середні розміри території можуть коливатись від кількох сотен гектарів до десятків тисяч гектарів.
Інноваційні бізнес-інкубатори – інноваційні структури, які першочергово підтримують інноваційне підприємництво та тих підприємців, які з будь-яких причин не можуть самостійно розпочати власну справу. Загалом в світі різниться визначення даної інноваційної структури, до речі, як і інших вище згадуваних. Ідея інноваційного бізнес-інкубування полягає у створенні своєрідного координаційного центру на регіональному рівні, метою діяльності якого є впровадження програми підтримки та розвитку наукомісткого підприємництва на практиці. Ідея здійснення цієї програми в такий спосіб виникла в США на межі 50-х і 60-х років і після її успішної апробації була імпортована іншими країнами. Деякі вчені вважають сучасні інкубатори одним з найбільш потенційно сильних економічних інструментів прискорення технічного та економічного розвитку як території, так і окремих технологічних і виробничих напрямків діяльності.
Взагалі інкубатор бізнесу, зокрема інноваційний інкубатор, – це організація, яка здійснює свою діяльність в рамках локальної (на рівні міста, району) програми підтримки підприємництва і створює сприятливе середовище для починаючих підприємців: приміщення та обладнання, засоби зв’язку, послуги виробничого характеру, маркетинг, що надаються на пільгових умовах, а саме головне, спрощує доступ до фондів венчурного капіталу.
Поширеним типом інноваційних структур також є інноваційний центр, який діє на зразок асоціації підприємств і фірм, що об’єднані спільною метою досягнення високого комерційного результату на основі використання науково-технічних розробок та винаходів. Дуже часто офіси таких фірм знаходяться в одному приміщенні, яке добре пристосоване до ведення переговорів, проведення навчальних занять, підготовки та здійснення рекламних та виставкових заходів. Зазвичай адміністрацію цього приміщення і називають інноваційним центром.
Загалом потрібно сказати, що в світі не існує чіткої класифікації інноваційних структур. Для прикладу можна навести Дрезденський технологічний центр і Інноваційний парк в Берліні, які згідно назв відносяться, начебто, до різних типів інноваційних структур, а насправді вони обидва класичні інноваційні інкубатори. Але в цьому розділі була успішна спроба подати класифікацію інноваційних структур, що відповідає сучасному погляду українських вчених.
Література
- Ільєнкова С.Д. “Інноваційний менеджмент”. М.:- Банки і біржі, 1997
- Фатхутдинов Р.А. “Інновациійний менеджмент - Innovatory management: підручник для студентів вузів за фахом і напрямком “менеджмент””. - М.:- Бізнес-школа «Інтел-Синтез», 1998
- Донцова Л.В. “Інноваційна діяльність: стан, необхідність державної підтримки, податкове стимулювання”. //Менеджмент у Росії і за рубежем. №3, 1998
- Тарасюк Г.М. « Планування діяльності підприємства. Практикум.” К.- 2004.
- Тян Р. Б. „Планирование деятельности предприятия”. Учебное пособие.- К. :МАУП.- 1998.