• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Впроваджуються нові умови функціонування закладів культури та мистецтв, більш активно втілюються різні умови і форми господарювання та підприємницької діяльності.

За цих умов істотним фактором у розвитку галузі культури і мистецтв має стати її комерціалізація і перетворення продукту культури в економічний продукт, до якого пред’являються певні вимоги, як і до будь – якого іншого продукту. Але при цьому виникає ряд суперечностей. Вони пов’язані з тим, що комерціалізація культури може привести до неузгодженості художньо – естетичних інтересів творців продукту культури з економічними інтересами закладів культури і суспільства, оскільки затримається формування здорових культурних потреб і відповідної культурної діяльності.

Подолання такого роду суперечностей при комерціалізації культури, потребує подальшого удосконалення системи перспективного прогнозування розвитку культури і мистецтва в Україні, при одночасному наданні творчим колективам більшої самостійності у виборі спрямованості свого розвитку, формування репертуарної політики, організації як основної, так і комерційної діяльності.

Культурна політика України в умовах ринкових відносин викликає необхідність оптимізації структури джерел фінансування закладів культури і мистецтв, раціонального їх поєднання та використання. Фонди суспільного і особливого споживання в сфері культури формуються за рахунок бюджетних коштів і залучення коштів із різних позабюджетних джерел. Державне фінансування культури і мистецтв поки ще залишається основним джерелом їх утримання, хоча і є недостатнім.

Між тим витрати на утримання закладів культури дозвіллєвої діяльності в умовах ринку постійно збільшуються. В той же час бюджетні кошти регулюються лише при підвищенні цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію та за умови змін у тарифних ставках, розцінках і посадових окладах. В цих умовах з’явились диспропорції між обсягом і якістю культурно – дозвіллєвого продукту та послугами, які здійснюються закладами культури і мистецтв. А так як бюджетні кошти щорічно скорочуються, то при цьому обмежується ступінь гарантованого задоволення потреб населення в культурно – дозвіллєвих заходах і послугах.

В умовах дефіцитного державного бюджету України фінансування галузей культури і мистецтва є дуже обмеженим. Щорічно з бюджету на утримання закладів культури і мистецтв виділяється лише 30-35 відсотків від загальної суми потрібних коштів. Вони покривають лише витрати на заробітну плату і деякі господарчі видатки.

До сьогоднішнього часу практично не реалізується програмно – цільовий принцип фінансування, як це сталося з цільовою комплексною програмою „Культура. Просвітництво. Дозвілля.”, недостатньо фінансуються конкретні соціально – творчі замовлення на здійснення різних масових заходів. В той же час соціально – творче замовлення є одним з економічних методів управління галуззю культури і мистецтв.

Спостерігається значна розбіжність у виділенні коштів з місцевих бюджетів на утримання закладів культури окремим областям. Так в останні роки в Донецькій, Івано – Франківській, Луганській областях, в розрахунку на один заклад культури було виділено коштів вдвічі більше в порівнянні з Тернопільською, Полтавською, Львівською областями. це свідчить про відсутність належної уваги до розвитку культури в цих областях з боку місцевих органів.

В цих умовах виникає необхідність більш широкого залучення до фінансування культури позабюджетних фондів за рахунок розвитку підприємницької діяльності закладів культури та зв’язків із спонсорами і меценатами комерційного та приватного секторів.

В Україні з’явилися і почали поширюватися перші паростки комерційної діяльності закладів культури. Так, окремі заклади культури і мистецтв вже почали розвивати договірно заказні відносини між різними суб’єктами соціально – культурної діяльності. В результаті з’являються додаткові джерела фінансування закладів культури, за рахунок використання системи договорів з конкретними замовниками підприємцями, організаціями, школами, спортивно – оздоровчими комплексами, інше. Так, наприклад будинок культури відповідно договору із конкретним підприємством зобов’язується забезпечити змістовну культурну програму для його працівників, надання її на протязі строку, який визначений в договорі за відповідну компенсацію коштами підприємства.

Договірна система вже розповсюджується і в діяльності бібліотек. Державні бібліотеки укладають договори з підприємствами, організаціями, науковими установами на пріоритетне інформаційно–довідкове обслуговування працівників, надання їм нової вітчизняної та зарубіжної науково – довідкової і технічної літератури, організації міжбібліотечного абонемента, підготовку регулярних рефератних оглядів, складання спеціалізованих картотек за цільовими замовленнями і т.д.

За договірною системою кошти, які надходять до закладу культури від підприємства замовника, формуються в результаті обміну ресурсами між замовниками і виконавцями за надання духовного продукту і вигляді концертів, виставок або вечорів відпочинку. В перспективі ця форма договірних взаємовідносин між підприємствами і закладами культури має поширюватись.

Іншим позабюджетним джерелом фінансування закладів культури є надання споживачам платних послуг, які в умовах ринку залучаються до товарно–грошового обігу, набувають товарну форму. Послуги мають ціну, яка базується на основі витрат за їх надання, тобто мається на увазі собівартість та певний прибуток. Але відповідного закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” прибутки, які одержують заклади культури від надання платних послуг та інших видів комерційної діяльності, обкладаються податками на загальних умовах. На мій погляд, діючий порядок оподаткування закладів культури в умовах обмеженого їх фінансування є дуже напруженим і носить конфіскаційний характер. Тому можна вважати за доцільне звільнити заклади культури, які фінансуються з державного бюджету, від сплати податку, які вони одержують від платних послуг, що надаються населенню, підприємствам, організаціям. установам.

Послуги культури дають можливість більш гнучко враховувати такі тенденції культурного розвитку, як індивідуалізація та диференціація культурних потреб населення.

З розвитком нових культурних технологій та культурного сервісу перелік платних послуг щорічно поширюється. Організація роботи закладів культури по наданню цих послуг забезпечується на основі принципу самоокупності та рентабельності, що надає їм можливість більш цілеспрямованого здійснення своєї діяльності в сучасних умовах. Але при цьому слід враховувати, що в сучасних економічних умовах спостерігається зниження платежеспроможного попиту населення, що вимагає диференційованого підходу до формування доходів закладів культури з урахуванням здійснення знижок цін на білети при проведенні заходів для окремих верств населення (дітей, інвалідів, пенсіонерів, малозабезпечених родин, студентів). При визначені цін на послуги культури слід враховувати повне покриття витрат, які пов’язані з їх наданням та одержанням прибутку, з визначенням рентабельності у розмірі до 20%, тобто з урахуванням реальної економічної ситуації в регіоні, а також періодичності проведення заходів.

Взагалі в галузі культури і мистецтв треба ширше застосовувати гнучку систему цін, як на заходи основної діяльності, так і на різноманітні послуги. На практиці ця система вже застосовується театрами, які встановлюють підвищені ціни на прем’єрні вистави, а також концертними організаціями під час гастролей відомих акторів, популярних „зірок” естради. Але при цьому слід застосовувати оптимальні середні ціни з урахуванням платежеспроможного попиту населення.

Доцільно поновити практику продажу білетів на культурні заходи із певною знижкою в школах, вищих навчальних закладах, коледжах, трудових колективах, що надає гарантію закладам культури забезпечувати високу заповнюваність глядацьких залів при проведенні вистав і концертів.

Поряд з традиційними платними послугами закладам культури і мистецтв треба розвивати такі види підприємницької діяльності, як здійснення аудіо – відео записів з використанням аудіовізуальних матеріалів споживачів, ксерокопіювання і мікрофільмування, робота з електронними каталогами, комп’ютерними базами даних і таке інше. До речі останнім часом ці види послуг швидко прогресують в розвитку.

Розвиток підприємництва в сферах культури сприяє формування суто комерційного сектору, який в ринкових умовах більш оперативно і гнучко реагує на кон’юнктуру ринку дозвіллєвого попиту відповідно до зміни культурних пріоритетів, вміє знаходити привабливі „ніші” у мінливих соціально – культурних реаліях. Тому в сучасних умовах доцільно впроваджувати такі напрямки комерційної діяльності як реалізація та надання в оренду майна і приміщень; торгівля покупними виробами і устаткуванням, надання посередницьких послуг.

Найбільш прибутковими в сфері дозвіллєвого бізнесу є такі комерційні організації, як нічні клуби, казино, клуби спортивно – оздоровчого характеру, лікувально–оздоровчі комплекси, різні учбові центри східних єдиноборств, боулінгу, шейпінгу.

Пріоритетним напрямком в діяльності комерційних закладів є також індустрія масового дозвілля та розваг. Насамперед такі, як шоу – бізнес, рок – ансамблі, комерційні фестивалі, конкурси, масові свята, а також організація відеосалонів, дискотек, аматорських клубів в поєднанні з кафе, барами та ресторанами. Широко почали розповсюджуватися різноманітні конкурси краси, паради мод, круїзи. спортивні видовища в поєднанні з шоу – заходами.

Особливою стороною комерційного сектору в сфері культури є його підприємницький характер. широка ініціатива, орієнтація на попит і кон’юнктуру ринку. Але при посиленні комерційних інтересів не завжди враховується необхідність зростання культурних потреб населення, що несуть в собі шаблони східної моди „індустрії розваг”, нерідко на шкоду багатьом національним традиціям.

Насамперед це стосується національного телебачення. Програми телестудій складаються безсистемно, переважає кіно показ низькопробних американських бойовиків або мексиканських так званих „мильних опер” чи копіювання окремих проектів російського телебачення. Дуже перевантажене телебачення й рекламою, яка спрямована в основному на показ другорядних іноземних виробів, які не користуються попитом та завдає шкоди вітчизняним виробникам, реклама виробів яких в меншій мірі присутня, якість якої не завжди високої якості, а іноді – не витримує ніякої критики.

Підприємницька і комерційна діяльність закладів культури може розвиватися також за рахунок надання в оренду основних фондів і майна, приміщень під офіси, комерційні кіоски, міні маркети, кафе, бари, ресторани. Великим попитом користуються платні курси, які організовують заклади культури з таких спеціальностей як: бухгалтери, менеджери, маркетологи, референти, діловоди, що володіють навичками комп’ютерної грамотності, спеціалісти лікувально–оздоровчого масажу, ручного і машинного в’язання, крою і шиття. Успіх комерційної діяльності цих напрямків в значній мірі залежить від обраної стратегії культурного маркетингу, проведення попередніх маркетингових досліджень цього ринку.

Взагалі закладам культури і мистецтв необхідно постійно проводити маркетингові дослідження щодо вивчення кон’юнктури ринку культури. Це дасть їм можливість створювати культурно – інтелектуальні продукти і послуги, які користуються попитом у населення, а також формувати нові потреби, пропонувати нові послуги. Відповідно до цього має поширюватися реклама, впроваджуватися такі форми доведення культурного продукту і послуг до споживачів та матеріального стимулювання працівників, які виконують цю роботу.

Впровадження маркетингу в галузі культури та мистецтва пов’язана з вивченням і аналізом зовнішнього середовища, його вплив на діяльність закладів культури, тобто пошуку засобів адаптації до змін в законодавчо-нормативній базі, економічному стані державі і регіонів, поведінки споживачів, наявності конкурентів, постачальників і посередницьких структур. На підставі проведення аналізу ринку і змін в зовнішньому середовищі, заклади культури визначають головні напрямки розвитку культурно – дозвіллєвої діяльності, освоєння нових видів послуг для населення, створення умов для нерегламентованого дозвіллєвого спілкування, змістовного проведення вільного часу, а також створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня і естетичного виховання населення.

Всі ці напрямки мають бути відображені в планах закладу культури, чітко визначити обсяг творчо-виробничої діяльності і фінансових джерел, матеріально-технічне забезпечення і соціальний розвиток колективу.

Впровадження маркетингу в діяльності закладів культури, викликає необхідність суттєвих змін в управлінні їх діяльністю на основі застосування стратегічного управління та планування, головними напрямками якого є:

• формування нових естетичних смаків населення;
• визначення проблем в кадрах і підготовка творчих колективів;
• розроблення нових видів послуг і технології їх виробництва;
• формування джерел фінансування;
• розвиток нових взаємовідносин з меценатом і спонсорами;
• встановлення міжнародних зв’язків пошуку інвесторів для культурно – дозвіллєвих програм.

Всі ці напрямки в сукупності складають маркетингову стратегію, на основі якої визначається тактика і шляхи її трансформації до конкретних завдань закладу культури з її здійснення, досягнення соціально-суспільного ефекту та мінімізації економічного ризику.

Великим попитом на інформаційному ринку користується бібліотечний сервіс. Тому дуже актуальним є при великих бібліотеках спеціальних інформаційно-комерційних відділів по обслуговуванню комерційних, приватних підприємств і фірм інформаційними послугами з проблем бізнесу, підготовки інформації у вигляді дискет, компакт–дисків, ксерокопій та інше. Ці підприємства і фірми в свою чергу будуть зацікавлені в обладнанні цих відділів комп’ютерами, ксероксами, оргтехнікою.

У зміцнені фінансово – матеріальної бази галузі культури сьогодні велику роль відіграють різні види добровільних пожертвувань, внесків, відрахувань, які надходять від приватних осіб, підприємств і фірм за цільовим призначенням на культурні потреби. Тобто йдеться про спонсорство і меценатство, які в Україні практично тільки почали розвиватися. разом з тим здійснення кожного великого культурного проекту може статися лише при активній спонсорській підтримці комерційних фірм, великих промислових та аграрних підприємств, комерційних банків.

За останній час в Україні з’явилися нові форми співробітництва підприємств і комерційних структур з метою об’єднання матеріальних і фінансових ресурсів і спрямованості їх на відновлення храмів, історико-культурних пам’яток, організації та проведення сумісних акцій для вихованців дитячих будинків та інтернатів, а також для інвалідів і пенсіонерів. Таке співробітництво заслуговує всілякої підтримки з метою подальшого розвитку цих відносин в Україні. Насамперед потребує вдосконалення нормативно-правова база з питань розвитку співробітництва підприємств усіх форм власності та господарювання із закладами культури і мистецтв, зміни форм при їх оподаткуванні. З боку закладів культури таке співробітництво потрібно широко рекламувати та сприяти створенню особливого „іміджу” цим підприємствам і структурам.

В сучасних умовах має бути суттєво посилена підтримка підприємницької діяльності в сфері культури з боку держави, шляхом створення умов для залучення інвестицій та спрямованості їх на розвиток закладів культури і мистецтв. Потребує постійного вдосконалення і сам механізм фінансової підтримки підприємництва. Мова йде про цільове оподаткування доходів закладів культури і мистецтв, надання їм цільових кредитів під здійснення культурних програм, а також поширення державного фінансування, включаючи виділення коштів на проведення заходів соціально-творчих замовлень. Заслуговує на увагу питання щодо організації спеціалізованих установ з обслуговування підприємницьких структур, які створюються в галузі культури і мистецтв, а також закладів культури.

08.10.2010