• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Регіональна культурна політика повинна передбачати, як мінімум, 5 моделей захисту сфери культури: політичну, економічну, управлінську, кадрову та інформаційну. Завдання політиків сфери культури - збільшувати потенціал її захисту в умовах кризи.

Політична модель захисту. В умовах, коли боротьба за ресурси у соціальній сфері все більше загострюється, регіональні політики галузі культури повинні активно налагоджувати взаємодію з владними і політичними структурами регіонів з метою прямого або непрямого лобіювання своїх інтересів.

Не викликає сумнівів, що в умовах проведення виборчих кампаній, регіональні політики часто звертаються до послуг сфери культури. І це повинно враховуватися при реалізації культурної політики.

Важливим політичним засобом захисту культури є прийняття на регіональному рівні закону про політику в цій сфері та інших документів, які регламентуватимуть діяльність владної і політичної еліти відносно галузі культури у регіонах. Незважаючи на те, що рівень виконання подібних законів продовжує залишатися досить низьким, сам факт наявності документів, котрі підтверджують право політиків галузі культури на ті чи інші дії в ситуації наростаючої соціальної та економічної невизначеності, може виявитися досить корисним. Політична модель захисту передбачає пошук і форму все більшої кількості прибічників реалізації адекватної культурної політики, незалежно від тих інтересів, якими вони керуються, прагнучи зберегти і розвинути культуру у своїх регіонах. Але у цій ситуації регіональним політикам у сфері культури важливо не перетворитися в ідеологічне знаряддя у боротьбі політичних сил.

На сьогоднішній день активна роль щодо визначення політики у сфері культури належить передусім Верховній Раді України. Інші державні інституції мають проводити цю політику "в життя". Фактично до компетенції Верховної Ради відноситься створення законодавчих основ державної культурної політики.

А у формуванні та реалізації культурної політики бере участь ширше коло органів державної влади, котрі у своїй діяльності керуються як законами та постановами Верховної Ради, так і указами Президента, іншими нормативними актами. Одним із цих органів є Міністерство культури і мистецтв (МКіМ) України, діяльність якого регламентується, зокрема, "Положенням про Міністерство культури і мистецтв України", затвердженим Указом Президента України від 9 грудня 1995 р. № 1136/95. У пункті 3 цього документа перераховано основні завдання Міністерства, серед яких: "...розвиток соціальної та ринкової інфраструктури у сфері культури і мистецтв, забезпечення ефективного управління галуззю та зміцнення її матеріально-технічної бази" тощо.

Загалом можна констатувати, що в сучасних складних умовах функції МКіМ України зведено до тих, за якими воно несе пряму й безпосередню суспільну відповідальність за утримання підпорядкованих йому закладів та десятків тисяч їхніх працівників, а також забезпечення "урядових заходів" - масових урочистостей, ювілеїв тощо. Що ж стосується розробки Міністерством проектів законодавчих та нормативних актів, то нерідко доводиться роками чекати, доки до цих проектів "дійдуть руки" законодавчої влади.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, зафіксувала черговий етап перерозподілу владних функцій між різними "гілками влади" на різних рівнях. Ці зміни знайшли відображення в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27 травня 1997 року. Отже, про інфраструктуру культури "на місцях" реально піклуються - у міру можливості та бажання - передусім відповідні структурні підрозділи обласних та районних держадміністрацій, тобто облуправління та райвідділи культури. Можливість впливу з боку органів центральної виконавчої влади на рівень області і району визначається входженням місцевих держадміністрацій до єдиної системи виконавчої влади (ст. 118 Конституції).

Соціокультурна політика в умовах кризи і перетворень неминуче набуває своєї специфіки порівняно з політикою, яка проводиться на еволюційній стадії розвитку, або у суспільстві, що переживає економічне зростання. Якщо у спокійний період розвитку процеси самоорганізації виступають відносно прилагодженими один до одного, що досягається тривалим періодом їхнього розвитку, то в умовах перетворень сталі зв'язки і норми діяльності трансформуються,, деякі з них зникають, що відбивається на звичному способі життя населення і підвищує рівень соціальної напруги, призводить до конфліктів.

Економічна модель захисту. У сучасних умовах економічна модель захисту сфери культури, розв’язання її проблем повинна спиратися на наявні локальні ресурси, а не бути розрахованою на допомогу ззовні або появу радикальних інновацій. Особливу увагу слід приділяти вивченню вже наявного досвіду.

Економічна орієнтація регіональної культурної політики зводиться до поступової переорієнтації культури з повністю витратних принципів на принципи часткової комерціалізації. При цьому особлива роль відводиться саме активному пошуку цих можливостей, а не випадковому слідуванню за ними.

Однак на сьогоднішній день у більшості відділів культури немає чіткої програми реформування мережі. При розгляді питань про ліквідацію клубних закладів рішення приймаються без урахування думки громади, до власності якої і належить клубний заклад. Рідко розглядаються можливості альтернативного утримання закладів на засадах оренди, кооперування тощо.

Так, у Донецькій області загальний стан клубної мережі відзначається як незадовільний. За винятком Марійського та Слов'янського районів, у сільській місцевості не опалюється в зимовий період до 90% установ. Головна проблема такого становища - відсутність коштів. Виділені додаткові фінанси з місцевих бюджетів не компенсують навіть виплати повної заробітної платні. На думку працівників сфери культури, необхідно, щоб вже сьогодні спрацьовували ті законодавчі акти, які вже прийнято.

Проте можна говорити сьогодні й про певні позитивні тенденції у розвитку галузі культури на Донеччині. Зокрема це велике розмаїття клубних установ та початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, що діють в регіоні. Враховуючи звернення МКіМ України (лист № 12-2792/17 від 06.06.2002), область одна із перших провела аналіз даних інвентаризації інноваційних закладів за спеціальними паспортами.

В цілому мережа інноваційних закладів на Донбасі на початок 2003 р. складала 92 установи, з яких 51 - це багато профільні та спеціалізовані заклади, що звітують за формою 1 ЦД (25 центрів культури і дозвілля, 7 будинків народних традицій, 3 центри національних культур, по 2 будинки народної творчості, центри естетичного виховання та культурно-оздоровчі центри, по 1 - будинків: фольклору, природи і дозвілля, центрів: духовного розвитку, сімейного дозвілля, а також районний клуб-музей, культурно-дозвільний комплекс, народний дім, кіно дозвільний центр та районний кіно дозвільний клуб); 41 - моно профільні заклади, котрі не входять до звіту.

Через обмеженість фінансування, як правило, не формуються фонди преміювання та соціального розвитку, залишки коштів спрямовуються тільки на обов'язкову оплату комунальних послуг. Тому, на думку працівників культури, на засадах госпрозрахунку вести роботу дуже проблематично. Водночас необхідно підкреслити, що кошти, виділені у 2002 році, освоюються меншою кількістю працівників (493 особи), ніж майже така сума (1 819,1 тис. гри.) більшою кількістю працівників (513) у 2001 р. Це свідчить про значне підвищення ефективності діяльності інноваційних закладів.

У 2002 р. інноваційні установи активізували свою діяльність щодо виконання робіт за договорами з організаціями і підприємствами. Якщо 2001 р. надходження від цих видів робіт склали 52,3 тис. гри. (2,8% від загального фінансування), то у 2002 р. - вже 382,5тис.грн. (15,1%).

З метою вдосконалення впливу на функціонування мережі закладів культури на Донеччині у 2002 р. було створено проект експерименту "Моделювання відкритої регіональної культурної політики та цивілізованого дозвіллєвого простору на базі Тельманівського району". Для реалізації цього проекту ДОУМЦК було розроблено:

• методику проведення суцільної інвентаризації закладів культури регіону для здійснення реструктуризації мережі;
• методичні вказівки "Використання конкурсної моделі бюджетного фінансування культурно - дозвіллєвої сфери";
• проект перетворення Тельманівського районного будинку культури на районний Центр розвитку культурних ініціатив.

У Закарпатській області з метою забезпечення мережі клубних закладів області їх переводять на орендні умови праці. У 1998 році здійснено обласну організаційно-методичну експедицію "Маршрутами клубної оренди". Під час цього заходу на місцях було виявлено чимало формальностей і прорахунків. Разом з тим, значна частина клубів-орендаторів напрацювала цікавий досвід діяльності в нових умовах.

Практика роботи ЗККТ України показує, що у скрутних умовах сьогодення є нагальна потреба в переорієнтації на застосування різноманітних форм творчо-комерційної діяльності, розвиток платних послуг. Провідними формами організації дозвілля на платній основі стали різноманітні молодіжні конкурсно-розважальні програми, дискотеки, надання в оренду залів, приміщень. Збільшенню позабюджетних надходжень сприяла і постанова Кабінету Міністрів "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтва, заснованими на державній та комунальній власності" від 5 червня 1997 р.

Така політика у сфері культури означає перехід на режим жорсткої економії ресурсів, раціоналізацію використання матеріально-технічної бази, боротьбу за умови, що сприяють спонсорству і меценатству, пошук нетрадиційних ресурсів, контроль за доцільністю витрачання коштів. Ключовим у цій ситуації стає принцип фінансування під проекти і програми з точними економічними розрахунками. Раціоналізація витрачання коштів, що виділяються на галузь, забезпечується розробкою конкретної системи пріоритетів в культурно-дозвільній діяльності. Формування багатоканальної системи фінансування сфери культури є одним із головних напрямів регіональної культурної політики в умовах кризи.

Управлінська модель захисту. В управлінському плані такі зміни можливі за умови дотримання принципу "спів-управління" ("mede - be wind"), відповідно до якого керівні функції розподіляються між усіма відносно автономними і динамічно взаємодіючими суб'єктами управління. Цілісність управління в даному випадку досягається не через ієрархію і централізацію, а як результат процесів формування консенсусу, переговорів та подолання конфліктів шляхом взаємних поступок. Конкретним механізмом реалізації принципу "спів-управління" можуть стати стосунки на договірній основі між суб'єктами управління різних рівнів. Договірна система дозволяє індивідуалізувати роботу центру з областями.

Управлінською практикою у сфері культури накопичено певний досвід діяльності за даною схемою: традиційно сформовані колегії, ради, комісії. Але слід мати на увазі, що суть партисипативного органу управління полягає у тому, що він об'єднує в першу чергу тих, хто глибоко зацікавлений у реалізації даного конкретного проекту. Як показав досвід, спроби формування партисипативних органів управління бюрократичним шляхом (за ініціативою зверху) були неефективними. Соціальна ефективність управлінських рішень таких органів може бути забезпечена лише за умови участі в їхній діяльності трьох сторін: суб'єкта управління, експертів-спеціалістів і тих представників громадськості, які будуть брати участь у виконанні цих рішень.

Сумісна розробка рішень дозволяє підтримувати ще одну важливу компоненту конструктивності управлінської діяльності у сфері культури: поєднання довготривалих і короткостроковій стратегій при підході до проблеми. В цьому випадку довготривалі стратегії с вихідними пунктами в оцінці ситуації суб'єктом управління; короткострокові - в оцінці виконавцями з точки зору можливості використання результатів своєї діяльності в ході реалізації довгострокових стратегій. Прийнятні для всіх сторін взаємозв'язки перших і других забезпечуються діяльністю експертів.

Отже, у ситуації фінансової кризи пом'якшення негативних тенденцій можливе за рахунок відмови від макропідходів в управлінській сфері та переорієнтації на мікропідходи, які враховують регіональну і територіальну специфіку України. Це дозволяє: формувати конкретні стратегії центру відносно регіонів.

Кадрова модель захисту. Перебудова діяльності працівників сфери культури тільки розпочалась. Необхідні подальші серйозні кроки з модернізації кадрового потенціалу соціально-культурної сфери, як би це було складно в умовах кризи. Тільки доклавши зусиль і коштів у підготовку фахівців, можна розраховувати на те, що вони зможуть виробити для культури шар захисту, який дозволить їй вижити в умовах кризи. На перший план у даній ситуації виходить усвідомлення управлінськими кадрами сфери культури того, що:

• у часи кризи, як ніколи, при прийнятті ключових рішень необхідне комплексне врахування багатьох позицій, часто суперечливих;
• в умовах фінансової нестабільності потрібно забезпечувати високий ступінь участі людей в управлінні (партисипативний підхід), замість механістичних і жорстких організаційних структур (чим складніша фінансова ситуація, тим прозорішим повинен бути механізм розподілу ресурсів, тим більше учасників процесу мусять поділяти відповідальність);
• активний творчий пошук в умовах нестабільності має заміняти формальне виконання обов’язків згідно з типовими зразками.

У кризовий період, повинна відбуватися подальша спеціалізація управлінської діяльності. що дозволить в умовах фінансової нестабільності розмежувати "зони відповідальності" управлінців культури. Це, у свою чергу, зробить їхні зусилля з виводу сфери культури із кризи більш компетентними і цілеспрямованими.

У зв'язку з плинністю та скороченням кадрів в установах культури, переважно з причин зменшення заробітної плати або відсутності коштів на утримання цих закладів, нагальною потребою є підвищення кваліфікації та перепідготовка фахівців. Певна робота у цьому напрямі проводиться вже зараз. Так, директорам РБК Вінниччини було видано пакет нормативних документів з питань роздержавлення об'єктів культурно-дозвільної сфери та орендних відносин, вперше на навчанні відбулася дискусія щодо поняття „неприбуткова організація”.

Донецькій області у практику було впроваджено групи очно-заочного навчання за конкретними проблемами; деякий час діяли на місцях консультативні пункти, проводилися семінари. Розроблено практичний інструментарій для здійснення маркетингового дослідження. Також в регіоні створено картотеку кадрів працівників з метою прогнозування та оптимізації кількості фахівців культурно-освітніх закладів, залучення їх до навчання. У 2002 році було підготовлено і проведено заняття у 10 групах підвищення кваліфікації для 200 працівників культури.

Одним із головних завдань підвищення кваліфікації є вивчення і розповсюдження передового досвіду роботи закладів культури (саме тому виїзні заняття є найбільш ефективним видом навчання). Особлива увага в Донецькій області надається підвищенню кваліфікації керівників закладів культури. Так, протягом 2002 р. у ДОУМЦК пройшли навчання 112 керівників різного рівня. Лектура складалася з представників обласної податкової інспекції та управління культури облдержадміністрації, обласного контрольно-ревізійного управління тощо. У 2002 р. було підготовлено проект Положення про індивідуальне стажування як одну з форм підвищення кваліфікації. На думку фахівців, впровадження у практику такої форми роботи дасть змогу розширити межі спеціалізацій, за якими підвищується кваліфікація у групах.

У Запорізькій області заняття проводилися на районних оглядах і конкурсах, театралізованих святах. Пройшов і ряд семінарів, на яких розглядалися такі питання: сучасний стан і перспективи розвитку соціально-культурної сфери в Україні; шляхи реструктуризації ЗККТ; види і моделі культурно-просвітницьких установ за формами власності; сучасний інтер'єр та оформлення клубної установи тощо. Головний висновок, який зробили фахівці ОЦНТ, що подібні заходи вкрай необхідні не лише з фахової точки зору, але й для моральної підтримки працівників клубів і будинків культури.

У Кіровоградській області на обласному семінарі директорів районних і міських будинків культури серед інших розглядалися проблеми організації соціально-культурної діяльності в зарубіжних країнах, основи маркетингу, структура організованого дозвілля молоді. У регіоні впроваджено виїзні школи сільського клубного працівника, на яких активно обговорюються питання пошуку нетрадиційних форм підготовки кадрів у сучасних умовах. Обласна школа підвищення кваліфікації працівників культури на базі Олександрівського вищого училища культури сприяє професійному взаємозбагаченню як клубних працівників-практиків, так і студентів та викладачів училища.

3а умов недостатнього фінансування працівники Миколаївського ОНМЦ дедалі частіше почали проводити семінари та лабораторії не на обласному, а на районному рівні, здебільшого за кошти учасників. Практикуються виїзди кращих керівників народних колективів за межі області, наприклад, на фестиваль-лабораторію "Тернопільські театральні вечори".

На Одещині підвищення кваліфікації розглядається не лише як можливість для фахового удосконалення всіх категорій культпрацівників, але й як засіб формування сучасного мислення, орієнтації в ринкових реаліях. Щороку в області проходять 120 навчальних занять. Позитивні відгуки на місцях отримала Одеська обласна школа передового досвіду, що існує вже протягом 4 років і, зокрема, проводить виїзні засідання кожного року за підсумками роботи кращим клубним установам присвоюється звання "Клуб відмінної роботи". Творчі лабораторії і постійно діючі консультаційні пункти добре зарекомендували себе в Білгород-Дністровському, Котовському, Іванівському, Кілійському і Белградському районах.

Інформаційна модель захисту. Фінансовий дефіцит змушує регіональних політиків сфери культури діяти в умовах "потрійною пресингу" - з боку владних структур, працівників галузі і населення. Особливого значення у зв'язку з цим набуває формування при обласних галузевих органах управління спеціальних служб інформації та "паблік рілейшнз", діяльність яких має бути побудована на принципах громадського консенсусу, альтернативи (у постановці цілей, виборі партнерів, застосуванні технологій співробітництва тощо) і технологічності.

На перший план в умовах кризи також виходять завдання здійснення соціокультурного моніторингу та збирання інформації, що має значення для розробки адекватних політико-управлінських рішень. Ця інформація важлива і для потенційних спонсорів, які цікавляться можливостями, що їх відкриває співробітництво з тими чи іншими закладами культури, колективами, виконавцями.

На Україні в цьому плані позитивний досвід діяльності накопичено ДОУМЦК, що у своїй діяльності спирається на регіональні методичні служби, створені в ряді міст і районах Донецької області. Центр сприяє поширенню зв'язків методичних служб з громадськими організаціями, котрі займаються проблемами культурно-дозвільної сфери. Щорічно в області проводиться рейд-пошук інноваційних форм і напрямів роботи. Протягом 2002 р. ДОУМЦК було зібрано близько 250 карток оперативної інформації щодо передового досвіду. На основі матеріалів рейду сформовано інформаційний проспект "Інформ - 2002", до якого увійшли методичні описи 130 заходів, проведених клубними закладами протягом 2001-2002 років.

Особлива увага приділяється збиранню методичних, сценарних, інформаційних матеріалів. З цією метою створено фонди: відеозаписів масових заходів, концертів, виступів кращих колективів Донецької області; аудіо записів фонограм для проведення заходів; законодавчих і нормативних документів, що стосуються закладів культури; сценарних матеріалів; інформаційно-методичних матеріалів.

Отже, кризові явища становлять для сфери культури як потенційну небезпеку, так і зумовлюють нові можливості. Завдання полягає у тому, щоб побачити наявні шанси і скористатися ними.

08.10.2010