Карналь добре знав, що в його об'єднанні неминуче має бути також група безнадійних. Вони проникають повсюди, пролазять тихо, непомітно, туляться одне до одного, об'єднувані нездарністю, творять окремі кристали посередності, з яких, коли з ними не боротися, можуть вирости цілі колонії, масиви, хребти. Закон перенасиченого розчину.
Були ще демагоги. Ці днями курили в коридорах, витрачали всі свої сили на розбалакування про те, як вони просуватимуть уперед науку й техніку, це були неперевершені спеціалісти по теревенях про НТР, про її впливи на суспільство й на окрему людину, про корінні зміни, про досягнення й загрози, про енергетичну кризу, про другий закон термодинаміки. З усіх демагогів наукові найнебезпечніші. їм завжди хочеться тільки фундаментальних досліджень, тільки великих відкриттів, тільки чогось позахмарного, космічного, на грішну землю вони дивляться лише як на конечне зло, до якого їх прикуто силами тяжіння й громадських обов'язків. Вони мають своє уявлення про призначення й роль науки. Що? Роль науки — пізнання? Але ж пізнання занурює нас у сферу банального, яке загрожує проковтнути науку. Демагоги у Карналя не затримувалися. Були тільки свіженькі, він виловлював їх сам, охоче встрявав у їхні суперечки, терпляче слухав розбалакування про "фундаментальне", тоді несподівано питав:
— Ви з якого відділу? Ваше прізвище? Подавайте заяву про звільнення. В профспілку можете не скаржитися.
Він любив зустрічатися з новими людьми, чи то були працівники СКБ, чи поповнення для виробництва. Його традиційна промова перед ними мала приблизно такий вигляд:
"Об'єднання, членами якого ви стаєте віднині, не має аналогій. Нове за своєю суттю, за напрямком і наслідками діяльності. Про галузь не кажу: ви спеціалісти, ви все знаєте. Кожен наш конструктор може стати керівником цього або іншого об'єднання, кандидатом, доктором наук, академіком. Кожен інженер — начальником виробництва, кожен технік — інженером, кожен робітник — техніком. Робітників у звичайному розумінні цього слова в нас немає, це ви теж знаєте не гірше за мене, бо кожен з вас унікальний спеціаліст. Хто такий я? Академік Карналь і директор об'єднання. Я стою між урядом і вами, щоб повідомляти керівникам держави, що ви робите. Директор повинен розуміти всі ідеї, надто ті, які ведуть до відкриттів, щоб знайти їм негайне застосування. Тому я академік. Я директор тому, що академік, а не навпаки. На моєму місці міг бути інший. Так само, як інший міг одержати звання академіка. Я типово ситуаційне породження. Своє звання й посаду виправдовуватиму лиш доти, поки функціонуватиму як належиться. Ви повинні за цим стежити. Віднині ви стаєте членами нашої організації. Організація — це своєрідна суспільна система. Організація — це все. Без неї не існує ніщо. Наука так само. Кожен з нас повинен бути, окрім усього іншого, ще й організатором. Я — насамперед. Коли я не виконуватиму свого призначення, мене треба негайно усунути. Можна запропонувати подати заяву, можна й без заяви. Не дивуйтеся, коли я зі свого боку пропонуватиму декому подавати заяви про звільнення. Цього вимагають інтереси нашої справи. Все нове привабливе, але водночас і жорстоке. Ми вимушені бути нещадними до всього, що нам стає на заваді. В електроніці, на жаль, немає робітничих династій, нема мудрих дядьків Іванів і Степанів, все нетривке, молоде, розвихрене. Ми повинні ставати майстрами без наставників, без традицій, без підґрунтя. Ми повинні принести в свою справу найвищу організованість і найвищі здібності й жар душі. Не можна поєднати прогрес з замилуванням партизанщиною. Ми повинні забути про те, що техніка мертва й холодна. Холодною буває тільки нудьга. Ми холодними не можемо бути. Кожна думка повинна бути зігріта серцем. Не стану закликати вас, щоб ви віддавали своїй справі всі свої запаси любові. Це все-таки хай лишається для коханих людей. Але зацікавленість— цього ми вимагатимемо від вас уперто й, коли хочете, безжально. Коли починається якась нова справа, надто ж коли народжується цілком нова галузь людського знання, всі, кому першому судилося там працювати, докладають найбільших зусиль, не шкодують ні часу, ні здібностей, все готові віддати, запалені роллю першопрохідців, але водночас і в сподіванні якихось людських винагород для самих себе-, бо люди завжди лишаються людьми. Але згодом неминуче настає втома, надії потьмарюються, сподівання не збуваються, перспективи стають туманними. Ми працюємо на перспективу, на випередження, на розгін. Тільки розгін дає найвищі надії. Забігати думкою наперед, випереджати все, хоч іноді в сфері виробництва ми можемо й відставати. Наше виробництво, план, вал часто поглинає експериментальну галузь. Це незручності нашого існування, але ми рятуємося розгоном, розмахом. Хто замахується, повинен ударити! У цьому безжальність прогресу, але в цьому і його краса!"
Ніхто так не бачить керівника, як його помічник. Надто коли це чоловік уважний, спостережливий, наділений розумінням людей, а тільки такими й повинні бути помічники, хоч ними ніхто не народжується. Олексій Кирилович закінчив економічний факультет, працював після університету в планових органах, в установі його знали як чоловіка, що може організувати цікавий вечір, обстеження житлових умов співробітників, дістати квитки на виставку Тутанхамона або колекції Хаммера, добути в профспілці зарубіжні путівки. І все це тихо, скромно і головне — безкорисливо. Старається, для інших, і не за подяки й компліменти, а мовби; з компліментами зі свого боку, чи що. Хтось порекомендував Олексія Кириловича Кучмієнкові, той покликав його до себе, довго) випитував, вертів, крутив, обіцяв золоті гори, загравав, і потроху залжував, тоді повів до Карналя.
І ось уже півроку Олексій Кирилович у академіка і за цей час не пробував жодного разу виприснути з-під шовкової диктатури Кучмієнка, а після поїздки до Придніпровська зненацька збунтувався.
Поїздок з Карналем було вже кілька, але всі до Москви, всі літаком, ніяких розмов, ніякої інтимності, ніякого розкриття душі, як то частково сталося в вагоні до Придніпровська й назад. Двічі чи тричі за цей час Карналь разом із своїм помічником мав їхати за кордон, одного разу аж до Нью-Йорка, Його запрошували на інтернаціональні, регіональні, субнаціональні симпозіуми кібернетиків, Карналь рішуче вимагав ознайомити його з переліком проблем, які мають обговорюватися, і категорично відмовлявся від поїздок.
— Нічого цікавого,—заявляв він.— Або ж намагання поставити кота догори хвостом, або просто низькопробний рекламний трюк для електронних фірм, яка фінансує симпозіуми Посидять, покурять, поп'ють віскі, потиняються по цехах одного з заводів цієї фірми, супутники рознесуть кольорові репортажі про це по всьому світі — ото й уся радість. Не можу витрачати своє життя на такі церемонії. Колись було цікаво й імені, але тоді я був молодший. Не раджу й вам, Олексію Кириловичу.
Ніби помічник міг кудись поїхати без академіка!
-У Карналя було одинадцять заступників. Коли хто-небудь прибував зауважити, що це забагато, академік спокійно відповідач:
— Може бути ще більше. Загалом кажучи, керівник може мати двадцять дев'ять заступників, бо наука управління налічує двадцять дев'ять принципів управління. Коли людина починає цікавитися всіма питаннями, вона не вирішує жодного. Тоді неминуче все повертається до директора, ждуть тільки його вирішень,— "вот приедет барин, барин нас рассудит". Того дня, коли я дійду до такого рівня, мене треба негайно знімати з роботи й виганяти з науки, бо, виходить, я не організовував, а гальмував її розвиток. Керівник повинен мати вичерпну інформацію., але іноді вій має право скористатися й з безтурботної необізнаності і таким чином надати свободу дій своїм заступникам і співробітникам.
Олексієві Кириловичу видавалося, що найбільшу свободу дій Карналь надає Кучмієнкові. Всі чомусь вважали, що Карналь і Кучмієнко близькі друзі. Вони й справді були родичами, одруживши два роки тому своїх дітей, становище Кучмієнка в об'єднанні не викликало ні в кого найменших сумнівів. Це був чоловік, якого коли й не поважали, то принаймні побоювалися, хто відверто, хто потай. Олексій Кирилович, міряючи людей на свій аршин, сприйняв був турботливість Кучмієнка щодо академіка як свідчення любові й намагання створити для Карналя ідеальні умови роботи. Та ось минули місяці, і що ж? Чим допоміг Кучмієнко академікові? Стежив, випитував, удавав щосили уважливість, набридав, заважав, іноді просто шпигував.. Навіщо? Чому? Як міг академік таке терпіти?
Але це вже належало до історії, а Олексій Кирилович був людиною діла, його думки й турботи спрямовані були не назад, а тільки вперед. Він відзначався терплячістю в поводженні, у взаєминах з людьми, поки демонстрував її щодо Кучмієнка, але після поїздки до Придніпровська не витримав навіть він.
Щоправда, не кинув трубки під час розмови з Кучмієнком, а поклав її делікатно, так, ніби не хотів завдати болю телефонному апаратові, але ж поклав, урвав розмову і згодом цілу годину не озивався на жоден телефонний дзвінок, вважаючи, що то добивається до нього Кучмієнко, знаючи напевне, що той не принизиться піднятися на два поверхи ліфтом і зайти особисто до кімнатки помічника.
Він витерпів до самого обіду, так і не знявши трубки, хоч могли дзвонити й до академіка, запрошувати на сповнені "нудьги й фрустрації" наради, як висловлювався сам Карналь, щось пропонувати, вимагати, рідко — обіцяти.
(Продовження на наступній сторінці)