Приїхав коньяк, тоді приїхав і стандартний аерофлотський обід, який споживають тільки на висоті десять7тисяч метрів, коли за бортом літака температура від тридцяти до сорока градусів нижче нуля, коли над літаком загадкові безмежжя космосу, а внизу — білі клубовиська хмар, які закривають землю від твоїх очей, і ти летиш тисячі кілометрів над якимись біблійськи-ми баранцями, покошланими бородами богів з усіх пантеонів світу, молодим хаосом творення матерії, а може, мільйонно-літніми димами, в яких невпинно знищується матерія. Думка про те, що під тобою примітивні скупчення мікроскопічних водяних бризок, водяного пилу, небесна роса, майбутні дощі, якось ніколи не приходить у голову під час таких польотів.
Директор, грайливо перекинувши собі в рот кілька чарочок коньяку, нарешті вгамувався й закуняв, Карналь нарешті міг уважніше проглянути проспекти. "Суть науково-технічної революції". Ну, це визначається досить просто, хоч вичерпного визначення тим часом ще й немає. "Основні риси процесу взаємодії НТР і людського індивідуума. Економічний аспект проблеми екзистенції людини в умовах НТР. Роль науково-технічного прогресу в творенні постіндустріального суспільства". Це вже вигадка американських соціологів. Будь-що прагнуть відокремити Америку від світу, поставити її над ним. То суспільство розширеного споживання. То постіндустріальне суспільство. То суспільство якоїсь там конвергенції. "Роль науково-технічного прогресу в підвищенні матеріального рівня життя громадян". Нейтральна тема. "Зміна умов і характеру праці під впливом НТР". Це питання піддається вивченню досить точному, з спекуляціями тут не розженуться. "НТР і зміна становища людини в системі виробництва". "Нові технічні засоби і нові вимоги до людини як суб'єкта виробничих процесів". Знову потихеньку усувають соціальне, на передній план — сама техніка. Може, його саме й просили звідси тому, що вважають передовсім техніком? "НТР і економічні проблеми. Зміни способів освоєння природи. Вплив цих змін на розвиток людини. Суть екологічної кризи. Шляхи подолання екологічної кризи". Ну, тут вони піднімають руки. Катастрофічні настрої. Неконтрольованість розвитку промисловості, хижацтво корпорацій, поранена земля, отруєні води, понищені ліси й трави. Всі звинувачують техніку, а треба б починати від науки. Джон Бернал вважав, що наукова робота повинна підкорятися центральному плануванню, тоді лиш вона служитиме суспільству. Захід пиховито відкидає цю очевидну істину, якою керується вся соціалістична наука. Від планування відмовляються, вбачаючи в ньому загрозу для творчості вченого. Постулати мовби й правильні. Творчість — процес несвідомий і тому потребує не планування і не цілеспрямованих зусиль, а душевного спокою й натхнення. Натхнення приходить рідко. Зовнішній тиск, примус відганяють його. Творчість не підкоряється ні обліку, ні регулюванню. Не можна надихатися за замовленням. Скажімо, ніяка планомірна робота тисяч наукових центрів досі нічого не дала для розгадки таємниці раку. Флемінг винайшов пеніцилін цілком випадково, помітивши, що звичайна пліснява вбиває бактерії. Ейнштейн свою формулу... І так далі... Аргументувати можна будь-що. А тим часом людство має пожинати плоди від неконтрольованого, непланованого, некерованого розвитку науки й техніки, хаос капіталізму впав на земну поверхню, мов якась середньовічна морова пошесть, але ще страшніший, бо веде до незворотних змін самої планети, загрожує її здоров'ю, цілосності, може, навіть існуванню. У Шекспіра було так: король їсть рибу, риба їсть черв'яка, черв'як їсть короля. Тепер: в організм черв'яка проникають отруйні розчини інсектицидів і фунгіцидів, черв'яки отруюють рибу, землерийок, кротів, дроздів і жайворонків, а ті — яструбів і сов,— так виникає ланцюгова реакція смерті, на початку і в кінці якої стоїть той самий шекспірівський король або сучасна людина-виробник. І ввічливі джентльмени в модних костюмах, з модними галстуками збираються в одному з найкрасивіших міст земної кулі для спокійних балачок на тему: "Шляхи подолання екологічної кризи". Карналь міг би запропонувати такий шлях. Єдиний і універсальний. Ще одну Жовтневу революцію для цілого світу. Але це була б уже нагульновщина. Як командиру піхотного взводу, який колись боровся в підземеллях Белграда з фашистськими диверсантами, йому, може, й личили такі теорії, але не тепер і не в його нинішньому становищі. Екологію він облишить. Не для нього. І не в його нинішньому стані. Бо хіба його душа не зболена так само, як пошматована поверхня землі? Рани, навіть загоєні, назавжди полишають по собі шрами й рубці.
А від ран, завданих нашій планеті, не порятуєшся ніяким роз-пачливим оптимізмом.
Колись було простіше. Окрема людина жила під зорями й вітром, серед квітів і тварин, між розсміяними й заплаканими людьми, метою її життя було змагання з природою, підкорення й використання її сил і багатств, це сформувало гомо сапієнса понад сто тисяч років тому, і сучасна людина в основних біологічних реакціях мало відрізняється не тільки від своїх недалеких предків, але й від того світу, з якого вона вийшла,— з світу тварин. Коли виникає потреба, сучасна людина досить легко може повертатися до первісного життя, мов той Робінзон, спостерігаємо це не тільки в епоху парусників, але й у часи ракет і комп'ютерів. Нині людина живе в ері науковій. Які методи керівництва науковими дослідженнями дозволяють сподіватися, що наука принесе користь в розв'язанні суто людських проблем? Володіємо величезною кількістю відомостей про матерію, потужними технічними засобами для підкорення й використання зовнішнього світу. Але чи завжди рівень наших наукових знань дає нам змогу збагнути наслідки, які можуть виникнути з нашої діяльності? Порятунок для людини не в її натурі, а в її суспільній історії і в суспільних цілях, які вона ставить і яких досягає. Цілі соціалізму й цілі капіталізму — між ними немає й не може бути спільності. Ні сама наука, ні техніка самі по собі не можуть розв'язати проблем, які постають перед люд* ством. Не порятують людства й ті теоретики, які вбачають у розвиткові науки й техніки, в індустріалізації життя тільки загрози людині, бо розглядають вони не людину соціальну, а суто біологічний індивідуум, якому потрібна свобода знов же таки не соціальна, а біологічна, потрібне середовище, яке заспокоює прагнення людини до тиші, відокремленості, усамотнення, незалежності, просто для власної ініціативи, просто відкритий простір. Орди економістів, соціологів, футурологів, екологів блукають з конференції на конференцію, перескакують з-за круглих столів за чотирикутні й знай лякають людство загрозами ядерної війни, забруднення середовища й нищення природи, розвитку невиліковних хвороб, автоматизації життя, зниження вартостей релігійних і філософських без створення моральних еквівалентів навзамін. Соціальна історія ігнорується вперто й послідовно, а з цього слід починати. Звідусіль лунають заклики знайти нову спільноту людини з природою, оволодіти таємницею тих процесів, завдяки яким людина перетворює свої вроджені природні можливості у власну індивідуальність. Чи цього досить? І чи досить сьогодні простого визнання нашої екологічної взаємозалежності — мовляв, ми всі належимо до одної системи, користуємося єдиними джерелами енергії, являємо собою неподільну єдність при всій багатоманітності й неоднаковості. А що дає нам проста констатація цього факту, крім розпачливого відчуття власного безсилля перед сучасним піратством корпорацій, перед безконтрольністю капіталу, перед дикою стихією злочинного користолюбства, яке не зупиняється вже й перед тим, що замахується на саму людську природу. Загазовані хімконцерна-ми вітри не знають кордонів. Отруєні промисловими відходами ріки течуть своїми мільйоннолітніми річищами через десятки країн. Радіоактивні дощі не підлягають ідеям. Морські течії переносять радіоактивне сміття, не керуючись симпатіями чи антипатіями до урядів і держав. Отож треба не обіцять чудес так званого постіндустріального суспільства і не шукати порятунку в відчисленні якогось процента з національних прибутків найрозвиненіших країн для відновлення порушеної екологічної рівноваги. Смішно намагатися відкупитися за вчинені невідворотні злочини. Злочинам треба запобігати.
Психологічний аспект проблеми взаємозв'язку НТР і формування людської особистості. Проблеми розвитку природних нахилів та обдаровань. Психологічні умови розвитку сучасного виробництва, емоційно-психологічний стан суспільства і розвиток індивідуума в сфері виробництва".
На Чікагському міжнародному ярмарку відвідувачі одержували путівник з девізом: "Наука відкриває, промисловість застосовує, людина підпорядковується". По-англійськи "підпорядковуватися" — конфорн. Сама етимологія слова конфорн передбачає, отже, в такому випадку, що людська істота формуватиметься технологічними силами, хоче вона того чи ні. З володаря світу людина перетворюється на жертву. Тоді навіщо всі наші зусилля, навіщо тисячі років билися люди над відкриттям істини, горіли на вогнищах, стояли на барикадах? Карналь дописав у тезах слово "соціальні", поставивши його поряд з часто повторюваним словом "психологічні", але й цього йому видалося мало, тоді накидав на додаток ще й свої тези. Науково-технічний прогрес і моральна соціалізація особи. НТР і виховна функція соціалістичної праці. Творча праця як основа становлення й розвитку "сутніх сил" людини. Формування всебічно розвиненої особи в умовах соціалістичного труда й переростання його в комуністичний. Основні форми масової трудової творчості. Формування в трудящих навиків в управлінні виробництвом. Соціалістичні стимули до праці. Нові способи формування й задоволення потреб людини при соціалізмі.
(Продовження на наступній сторінці)