Неда пригальмувала, делікатно з’їхала на узбіччя, зупинила "Ладу" просто біля незнайомця, нахилившись, відчинила праві дверцята, запитально глянула на того.
— Пловдів,— сказав той.
Неда показала йому на переднє сидіння. Незнайомець зняв рюкзак, поклав його в машину, тоді став вмощуватися сам, що було нелегко, зважаючи на його зріст. Жезл автостопа він і досі тримав у руках, чи то не знаючи, куди діти, чи то як своєрідне особисте посвідчення.
— Можете це вже сховати,— по-англійськи сказала йому Неда.— Вважайте, що на мене подіяв знак автостопа.
— У мене є талони автостопа,— похопився незнайомець.— Я даю вам талони, і ви одержуєте відповідну винагороду. Сподіваюся, Болгарія входить до Європейської співдружності автостопа?
— Болгарія входить до тих співдружностей, до яких хоче,— сказала Неда.— Талони свої теж можете сховати. Ми підвозимо вас не за талони, а з люб'язності.
Аж тепер нарешті він вимушений був помітити мене і кивнув у мій бік.
— Містер?
— Містер теж мій гість, як і ви. Не знаю, як до вас звертатися.— Неда була холодна, як Антарктида.
— Звіть мене просто Джеррі,— сказав наш новий знайомий.
— Я — Неда. Ви, звичайно ж, американець?
— Як ви здогадалися?
— Це видно здалеку. Ви стояли біля шосе з таким виглядом, ніби хотіли купити все, що рухається побіля вас, і навіть усе нерухоме.
Джеррі довго реготав на ці слова, показуючи по черзі бездоганні свої зуби то Неді, то мені.
— Я багато наслухався про слов'янську проникливість, але ви перевершили всі мої сподівання! Справді, я звичайний бізнесмен з Середнього Заходу і справді на все дивлюся з погляду купівлі-продажу. В цьому є щось неморальне? Я веду операції на товарній біржі. Продаж товарів, продовольства на той чи інший строк. Ти робиш запаси, тоді продаєш. Залежно від кон'юнктури. Тут може бути все: м'ясо, пшениця, кукурудза, цукор, бавовна, комп'ютери. Коли стануть падати атомні бомби, набагато краще мати трейлер, набитий м'ясом, ніж трейлер з доларами.
Неда смикнула голівкою і демонстративно пошморгала носиком.
— Ви не згодні з моєю думкою? — здивувався Джеррі.
— А ви вважаєте це думкою? — ще більше здивувалася Неда.
— Досі я так вважав. Може, це для вас незвично. Але Америка плюралістичне суспільство, і там кожен думає що хоче. Головне — бути несхожим на інших. Це дає гостріше відчуття свободи. Як-от вам з вашим білявим волоссям серед всуціль чорнявих болгар.
— Коли хочете знати,— з ледь чутними нотками роздратування в голосі пояснила Неда,— у нас майже всі діти народжуються білявими. Це кров наших далеких предків-фракійців. Згодом діти чорніють.
— Фантастика! Чому ж вони чорніють?
— Коли бачать, як ви запаскудили світ своїми генералами, бомбами і ракетами!
Джеррі підстрибнув од захоплення.
— Ви нагадуєте мою дружину Дженіфер! Всі жінки ошаліли від політики. Але я не політик — я бізнесмен. Свинина і заморожені бройлери. Хочете побачити мою Дженіфер і моїх хлопчиків?
Слідом за цими словами з'явився кольоровий знімок, який помандрував спершу до Неди, тоді до мене, тоді повернувся до Джеррі. Акуратний дерев'яний будиночок, зелений газон перед ним, довжелезна машина перед акуратним гаражем, вродлива дружина, вся в білому, троє гарненьких діток, два маленьких песики.
— Всього троє дітей? — здивувалася Неда.
— Хіба мало? Невже у вас більше! — мало не підстрибнув Джеррі.
— Скільки в мене — це таємниця.
— О, я знаю: соціалізм — суцільні таємниці.
— Тоді як же ви опинились в соціалістичній країні?
— Це майже містика,— підніс руку Джеррі,— ви цього ніяк не можете знати.
Неда засміялася.
— Не можу? Ну що ж. Чого Балкани не знають, те їм не шкодить.
— Ні, ні,— злякався Джеррі,— не подумайте про щось таке. Тут не політика, і взагалі... Просто я побився об заклад з своїм товаришем у Лондоні, що з Стамбула проїду по всій Європі з допомогою автостопа. В Туреччині в мене був свій бізнес, я полетів з Лондона літаком, а назад вирішив, на парі, добиратися ось таким способом. Тут споруджується транс-європейська магістраль від Балтійського моря до Босфору і аж до Ірану. Десять тисяч кілометрів. Мені сказали, що дві тисячі кілометрів уже збудовано. Я подумав: а чому б тобі не спробувати, Джеррі? Це так екзотично. Щоправда, ніхто не вірить, що Польща, Чехословаччина, Угорщина, Югославія і Болгарія спроможуться на таку висококласну автодорогу, але я вирішив рискнути. Я одержав Т-візу, яка дає мені змогу безперешкодно транзитом переїздити з країни в країну, в мене є потрібна готівка, а також єврокард, отже, я можу одержати будь-яку суму в країнах Спільного ринку. Ви б відмовилися від можливості такої подорожі?
— Я б теж не відмовилася,— сказала Неда,— але, на жаль, наша машина зупиняється.
— Щось сталося? — стривожився Джеррі.
— Ви мене заговорили, а я забула, що в мене поганий акумулятор. Вимкнула мотор для економії пального, а тепер не можу завести.
Машина справді стала, і тепер гриміли мотори зустрічного транспорту і всіх тих, хто нас переганяв. Джеррі завовтузився на своєму сидінні.
— Я міг би чимось допомогти?
— Хіба що підключитися замість акумулятора,— глузливо кинула Неда.
— Мені якось ще ніколи не доводилося виступати в такій ролі,— не лишився в боргу Джеррі.
— То й не виступайте,— заспокоїла його Неда.
— Але щось же треба робити?
— Доведеться підштовхувати машину.
— Для такої жінки я готовий на все!
— Не для мене — для машини і для себе, коли хочете добратися до Пловдіва.
Джеррі, не барячись, вийшов з машини, за ним поповз і я.
— Куди ви? — зупинила мене Неда.— Сидіть!
— Ну, незручно ж. Він штовхатиме, а я...
— Гаразд, приєднуйтесь до нього. Але прошу вас: щоб це востаннє. Ви мене розумієте?
Я нічого не розумів і приєднався до Джеррі. Шосе неначе було й рівне, та коли ти штовхаєш отакий агрегат, то виявляється, що земна поверхня має кривизну доволі круту. Ми з Джеррі досхочу нахекались і змокріли на хлющ, поки десь у надрах червоної машинки щось чиргикнуло і забриніло рівно, заспокійливо і надійно.
Відсапуючи, ми попадали на свої сидіння, в таку спеку найменше зусилля давалося з неабияким трудом, a тут ще он які подвиги!
Але на Джеррі, здавалося, не діяли ніякі перевантаження, він не знав утоми і не бажав спокою. Вже за мить він допитувався в Неда:
— У вас у Болгарії які акумулятори — традиційно свинцеві?
— Очевидно, свинцеві,— знизала та плечима.
— Так я й знав! Давно слід перейти на літієві. Тоді ви не матимете ніяких клопотів. Літієві акумулятори...
— Пробачте,— спокійно урвала його Неда,— але в мене акумулятор свинцевий, а не літієвий, і він знову відмовив, а я вимкнула мотор, щоб заощаджувати бензин.
— Знов штовхати? — здогадався Джеррі.
— Я вас не примушую.
— У мене будуть розкішні спогади про Болгарію! — вилазячи з машини, вигукнув Джеррі.
— А в мене — про американця, якого я використовувала, як рабську силу,— засміялася Неда.
Я ворухнувся, щоб приєднатися до Джеррі, але Неда мовчки поклала мені на плече руку, показуючи, щоб сидів. Машина завелася невдовзі, так що Джеррі не надто й потрудився. Сів він ще веселіший і бадьоріший, ніж перше.
— Суцільна фантастика! — загукав він.— Мені сказали, що в Болгарії ніяких доріг, самі караванні тропи з слідами верблюдів і віслюків, а я від самого кордону їду прекрасним шосе. До цього перехрестя мене підвозив водій трейлера. Він їде — подумати тільки! — з Багдада, куди транспортував болгарські комп'ютери. Це що — правда?
— Чому ж мало бути неправдою? — глянула на нього Неда.— Комп'ютери в нас, може, ще не такі, як у Америці або Японії, але зате свої. Що ж до шосе, то від Пловдіва до Софії ви зможете промчати трасою екстракласу. Ви навіть не помітите, як опинитесь по той бік Балканського хребта.
— А коли я знов натраплю на таку прекрасну водійку, якій подобається знущатися з чоловіків?
— Спробуйте не натрапляти. А тим часом чи не попхнете ви ще раз мою "Ладу"?
— Ще раз? Це вже востаннє?
— Все залежатиме від поведінки акумулятора.
Мене знов притримано в машині, і я почувався не дуже зручно, бо цього разу Джеррі довелося довгенько тюпачити по шосе, поки вередливий двигун виявив ознаки життя.
— Ви мене доконали! — застогнав американець.— Коли ще на додачу в Пловдіві не знайдеться путящого готелю, де мене зможуть як слід нагодувати...
— Я б вам не радила вголос висловлюватися так про Пловдів,— подала голос Неда.— Справа в тому, що ця машина має пловдівські номери. Вона може образитися, і тоді вам доведеться пхати її до самого міста. Та й там доведеться попрацювати як слід, бо готель, до якого вам хочеться, далеченько.
Джеррі не вловив натяку в насмішкуватих словах Неди, він вхопився за слово "готель".
— Ви впевнені, що там є пристойний готель?
(Продовження на наступній сторінці)