Матте підвів помалу очі й придивився. Потім подав руку, щось буркнув.
— Братішка, та ми ж умісті на "Коршуні" були. Зараз я в артилерії, їду на розвідку, А ти, братішка, що робиш?
Матте помалу одвів назад руку й кудись нею показав.
— Треба там придивитись до вітряка на горі,— сказав Матте й пішов дорогою. Через кілька кроків він вернувся й простяг товаришеві з "Коршуна" руку:
— На, братішка!
Тоді, як ніч розсипала на небі золоте просо й вітер куйовдив гриви коней,— товариш Матте гнав свою тінь аж до станції. Там він як вихор скочив у вагон і надушив кнопку дзвінка два рази. Це значило що через п'ять хвилин буде три дзвінки, а потім, коли поїзд не зірветься з місця,— багато буде мертвих.
Поїзд рвонувся після третього дзвінка й пропав на далеких рейках.
Командира дивізіону тов. Доєнгардта здивував від'їзд із села тов. Матте. Коли ж закохкав на станції паротяг і поїзд Матте кинув по дорозі іскор,— тов. Доенгардт здивувався ще більше. Ніяких розмов у них із тов. Матте не було — лише вислухали вони вдвох заяву чужого селянина про те:
— що троє розвідників лежать покатовані коло вітряка;
— що заманила їх дівчина в червоній хустці;
— що в селі стоїть ворожий легіон;
— що дівчина чужа, не наша, живе в селі з матір'ю;
— що вона сказала розвідникам — нікого в селі немає, і що красива вона до біса.
Командир Доенгардт зауважив, що треба ранком взяти з бою село — і все. Чому ж латиш полетів до чорта й що прийде далі на його дурну думку, цього — командир Доенгардт міг побожитися своїми вусами — не знав. Одного боявся командир — щоб Матте не став на перешкоді його, командира Доєнгардта, планам.
Поїзд Матте пролетів тим часом пару верст і став як закопаний від дзвінка з кабіни командира. Можна було дивуватися тільки, як не позривались із місць гармати!
Сам Матте вийшов із вагона на насип і понюхав теплі подихи ближчого болота. За лісом мало бути село, а зір до нього не доходив, бо хіба те просо, що ніч обсипає ним молодика, світить?
Матте виліз на дах вагона й довгий час стояв нерухомо. Поїзд мовчав. Була ніч. Люди чекали слів командира Матте.
Командир зліз із вагона й покликав до себе машиніста.
— Туди, за той горб. Дві верстви. Тихо, щоб і чорт не чув,— сказав Матте й, зайшовши в свою кабінку, заснув, ледве ліг на ліжко. Поїзд рушив.
Здається, снів у командира Матте не було. Він скочив на ноги, коли поїзд став. Як тихо не їхав машиніст, а Матте відчув це якимось інстинктом.
Був саме той ранок, коли ще й "чорти не бились навкулачки". Приладдя до денного освітлення десь блукало за горизонтом, і якісь кури стали потроху визбирувати небесне просо.
Командир Матте зловив у бінокль тумани над ворожим селом і зібрав помічників на нараду, Але в цей час блиснуло велике кресало, забігали лупи по лісі, й командир дивізіону тов. Доенгардт став крити ворога з мортир.
Командир Матте скривився, навіть декому здалося, що він хотів вилаятись, і показав пальцем на село. Це відносилось до "орачів" на бронепоїздові. Заскрипіли башти, і бронепоїзд "КІМ" став бити по флангові.
Білим осіннім ранком командир Матте заїхав на коні в село. Коло млина була юрба людей і на принесених столах лежали трупи розвідників. Один із них не був ще трупом, але мав уже для цього всі візи на своєму мандатові й на грудях.
Не треба розповідати про ці візи. Завжди буває, що люди вміють краще хижаків різати живих людей. Ці візи були — неохайно зроблені начерки зір, назва Республіки й прізвища Вождів. А розвідники були трупами від начерків гострими ножами!
Тихо стояв побитий гарматами вітряк, ошаліло дивився народ, і кусав свої довгі вуса тов. Доєигардт.
Командир Матте ткнув коня комусь у руки й спокійно підійшов до розвідників. Нічого не відбилось на його обличчі. Це була залізна душа. Він уважніше подивився на товариша з "Коршуна", мимоволі глянув на свою зброю і хотів відійти. Тут якась рука вставила палку в фортунине колесо. Все пішло димом.
До гурту підбіг чоловік і крикнув:
— Дівчина в червоній хустці тікає в ліс!
Нікому не пощастило побачити, як сів на коня командир Матте. Його з місця наче здуло вітром. Кінь закрехтав і понісся до лісу. Двоє хлопців з "КІМу" ледве встигли за ним.
Дійсно, якась дівчина тікала в ліс. Червона хустка ще здалеку кидалась у вічі. Командир Матте доскочив конем і став.'
— Рубан?! — закричала дівчина.
Командир Матте — він же Рубан — не відповів нічого. Він схватив дівчину з землі і, направивши коня до вітряка, притис його острогами.
Коло столів із розвідниками Матте кинув дівчину на землю. Віддав комусь повід коня. Поправив на голові зеленого кашкета й показав ближчому чоловікові пальцем на дівчину. Той узявся за гвинтівку. Командир Матте вирвав її в нього з рук і закинув у траву:
— В'яжи до вітряка. До крила! — сказав крізь зуби командир Матте.— Починається вітер.
Тоді червоноармієць повернувся до Матте, блідий і спокійний, як на високій горі сніг. Він глянув у рурку револьвера командира Матте, попестив поглядом начерки зір і прізвища Вождів на безсоромних і розхристаних грудях розвідників, сказав. Говорив тихо:
— Товариш командир,— сказав червоноармієць і мотнув головою на розвідників,— хіба вони на це согласні? Товариші—крикнув чоловік.— Хіба вони согласні?!! Сонце не хоче бачити таких діл. Вціль її з парабеля!
Командир Матте тоді спокійно заклав на місце револьвер-одвіяв дим:
— Хто?
Люди не рухались, лише очі мимоволі слідкували за мушкою револьвера.
— Вдар її сам! — крикнули з гурту.
Командир Матте тоді спокійно заклав на місце револьвера, звільнив праву руку й потримався нею за руку другого чоловіка; командир Матте тоді схватив за груди тов. Доєнгардта, що нервово ходив поруч, і придивився йому в вічі; не кваплячись, витяг його, Доєнгардтову, шаблю; далі він підійшов до дівчини на землі й мовчки простромив її до землі. Потім він поїхав на свій "КІМ", залишивши все, і пил від копит заступив сонце.
Колишній полковник Доенгардт із білим обличчям витяг із землі свою шаблю й витер її, Ма заспівала тонкою й прілою ниткою, а народ увесь розбігся.
— Рубан, дорогий! — прошепотіла Ма вже перед смертю й струснула блідою рукою полиневий цвіт. Білі полині обсипали гірким цвітом любов. Поруч на столах хололи трупи розвідників.
Тов. Доенгардт велів передати Матте останні слова Ма.
— Пустяк,— сказав командир Матте — він же Рубан — І прострелив білу невинну кору ближчої берези.
Так закінчився роман.
Невеличкий горбок у полинях завжди приваблює до відпочинку. З землі росте біла гірка полинь і нагадує любов тієї, що лежить під горбом.
Раз, сидячи в тумані вечора, коли сонце сідало великою раною, я знайшов тут порожню гільзу, що приніс сюди якийсь романтик від парабелума товариша Рубана.
Київ, 1925
[1] ...хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою...— Слово Ма — ім'я богині в міфології багатьох давніх народів Малої Азії (з І ст. до н. е. вшановувалась у Римі). Різні джерела трактують Ма як богиню землі й родючості або як матір .богів. її культ близький до культу фрігійської богині Кібели, що з 204 р. до н. е. став у Римі державним На честь богині влаштовувались містерії, які супроводжувалися кривавими обрядами — самокатуванням, самооскопленням, обмиванням кров'ю ворогів тощо. Герой Ю.Яновського Рубан-Матте простромив Ма шаблею — тобто обмився кров'ю самої "богині".
[2] ...погдяд із лаврської дзвіниці.— Погляд звисока, вкрай зневажливий. Дзвіниця Києво-Печерської лаври на той час була найвищою спорудою в місті (96 м).
[3] ...піфія з Дельфів.— У Стародавній Греції жриця храму Аполлона в Дельфах, віщунка. Піфія сиділа на золотому триніжку біля скелі над розщелиною, звідки підіймалися отруйні випари, і, одурманена ними, вигукувала слова, що сприймались як віщування (їх витлумачували інші жерці).
[4] Підвальна—— колишня назва вулиці Ярославів Вал у м" Києві.
[5] Бульварна — колишня назва вулиці Воровського у м. Києві.
[6] Сінний базар — був на місці сучасної Львівської площі у м. Києві.
[7] Чека — вимова абревіатури "ЧК" (від рос. "Чрезвычайная комиссия"). Так називались місцеві органи Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, що існувала в 1917— 1922 рр.
[8] "К І М" — бронепоїзд названо на честь Комуністичного Інтернаціоналу Молоді (молодіжна секція Комінтерну в 1919—1943 рр.).