Я змушений надягти фрак і краватку-метелик
Після того, як ми із Зайцем переодягайся, нас не впізнали б не лише розвідники синьомордів, а й рідні батьки. Заєць тепер був убраний в оксамитний костюмчик, його завжди розпатлана біла чуприна була акуратно розділена на проділ і прилизана, але найкумедніший вигляд мали великі окуляри в золотій оправі.
— І нема чого так шкіритися! — образився він, коли помітив, як я давлюся сміхом. — Краще поглянь на себе.
Я зазирнув у старе каламутне люстро, що висіло в бабусиній хаті, й відсахнувся. Картина справді була фантастична. Бабуся звеліла мені надягти вузенькі штани-дудочки, білу сорочку, оздоблену рясним мереживом, і фрак, у якому я почувався повним дурбеликом. Найганебнішим мені видавалося те, що на шиї в мене висіла краватка-метелик.
— Ну що, друзяко, — стріпнув головою Заєць, поправляючи свого метелика, — вжаримо сьогодні по тих синьопиких потворах! Щось мені підказує, що пані Соломія замислила грандіозну операцію, в якій ми з тобою відіграватимемо не останню роль…
— Ну, годі базікати! Хлопці, невже ви не розумієте, що все дуже серйозно? І від того, наскільки точно ми зіграємо свої ролі, можливо, залежить доля всього світу?
Бабуся прискіпливо оглянула нас і, здається, залишилася задоволеною.
— Затямте: я — примхлива екзальтована мільйонерша, а ви — мій почесний ескорт, актори-ліліпути. Ми будь-що маємо потрапити на розкішний бал, який відбудеться сьогодні ввечері на головному майдані нашого міста. Вхідний квиток на це свято — п’ятдесят тисяч доларів. Саме стільки, скільки отримали Жук і Заєць за перемогу на змаганнях із фрідайвінґу.
— Пані Соломіє, але ж ми збиралися витратити ці гроші на притулок для собак — он їх скільки розвелося. Ходять голодні цілими зграями, я дивитися на це не можу. Взяв до себе п’ятьох малих цуценят, буду з ними готувати цирковий номер. А що робити з рештою? — голос Зайця затремтів, і я чи не вперше за час нашого знайомства побачив в очах у хлопця сльози.
— Заспокойся. Головне зараз вистрибнути цілими з цієї халепи. І йдеться не лише про нас і наших товаришів із ТТБ, а про все людство. До речі, гроші, які багатії заплатять сьогодні за квитки на бал, мають піти на благоустрій нашої столиці. Сподіваюся, що й безпритульних цуциків не забудуть. І мені б дуже хотілося вірити, що після нинішньої ночі буде що облаштовувати. Ви ж знаєте, що синьоморди залишають за собою випалену пустелю…
Я розумів, що зараз, коли людству загрожує глобальна катастрофа, моє запитання звучить недоречно, та все ж не втримався — дуже не хотілося почуватись повним ботаном:
— А можна я хоча б зніму з шиї цю дивакувату жовту краватку-метелик?
— І не думай! Ця краватка — головний розпізнавальний знак для членів ТТБ! А тепер мерщій на бал! Свято має розпочатися з хвилини на хвилину, і я гадаю, що наші синьоморді знайомі не забаряться. Треба влаштувати їм гідну зустріч!
Уявити, що ця вишукано вбрана жінка ще кілька годин тому варила абрикосове варення і поралася по господарству, було просто неможливо. Але за час свого перебування в ТТБ я вже звик до цих миттєвих перевтілень своєї неймовірної бабусі. Вона владно махнула рукою, ми із Зайцем слухняно вмостилися в часольоті, бабуся ввела координати пункту призначення, і ми вирушили назустріч небезпеці.
Розділ 15
Найнепомітніше те, що стирчить у вас перед самісіньким носом
Коли ми залишили наш непоказний і зовсім не підходящий для VІР-персон "Запорожець" на вузенькій темній вуличці й прибули на центральний майдан нашого міста, той сяяв безліччю вогнів. Десь високо-високо в небі мерехтіли зорі, але їх світло видавалося тьмяним і слабеньким. А ось тут, посеред майдану, було так гамірно, весело й святково, що мені на мить здалося, що ніяких синьомордів просто бути не може. Що все це мені приверзлося у страшному сні.
— Хлопці, зосередьтеся, зараз головне — пройти повз охорону, — бабуся високо підняла голову, і ми слухняно пішли за нею.
— Пані, — звернувся до бабусі охоронець, схожий на Кінґ-Конґа, — хіба ви не знаєте, що на сьогоднішній бал вхід тільки за запрошеннями?! І до того ж, ви хочете провести з собою цих двох неповнолітніх хлопців, а це благодійне свято — для дорослих!
— Та як ви смієте?! — обурилася пихата пані, на яку вмить перетворилася моя лагідна бабуся.
Вона так увійшла в роль, що не тільки охоронець Кінґ-Конґ злякався, а й ми із Зайцем остовпіли.
— По-перше, я маю особисте запрошення від самого мера міста, а по-друге, двоє моїх супутників — зірки театру ліліпутів, і їм давно вже виповнилося вісімнадцять!
Розгнівана мільйонерша, роль якої так переконливо виконувала бабуся, недбалим жестом витягла з крокодилячої сумочки пачку тисячодоларових банкнот і помахала ними перед носом в отетерілого охоронця. Здоровань відступив, пропускаючи нас із бабусею, і шанобливо схилив голову.
— А скільки бідолашних цуциків могли знайти собі притулок… — зітхнув Заєць, стежачи поглядом за бабусиною рукою і грішми, які зникли в прозорій куленепробивній скарбничці у вигляді огрядної свинки.
Я не міг відвести погляду від цієї дивовижної цяцьки-скарбнички. Коли їй до писка підносили валюту, механічна тваринка роззявляла рота, ковтала купюри й починала вправно перелічувати їх, швидко теліпаючи рожевим язичком. Переконавшись, що вся сума на місці, свинка усміхалася, кувікала, а тоді співала пісеньку-подяку:
Любі друзі, слава вам —
Благодійникам-гостям!
Ваші грошики, ням-ням,
Я біднесеньким роздам:
Діточкам, старим, недужим,
До яких усі байдужі!
Безпритульним цуценяткам
Побудую теплу хатку.
Тож радійте, любі друзі,
Гроші тут —
У свинки в пузі!
— Який цинізм! — похитала головою бабуся, дивлячись на цю хитру іграшку-здирницю. — А втім, чого ще можна чекати від прислужників синьомордів… Ну гаразд, зараз нема коли про це думати. Бачите, у скарбничці вже лежить ціла купа доларів та євро — як видно, іншої валюти ця примхлива свинка не споживає. Отже, більшість гостей уже прибули, і бал ось-ось розпочнеться. Головне встигнути як слід усе підготувати і скоординувати дії усіх членів ТТБ.
— А як ми знайдемо наших друзів? Тут не те що члена ТТБ, а й синьоморда не впізнаєш, — захвилювався я, озираючись навкруги.
— Хіба ти забув про метелики? Так-так, метелики у будь-якому вигляді — це можуть бути такі, як у вас, краватки, а ще брошки, бантики чи запонки. Головне, щоб їх колір був жовтий. Запам’ятайте: місце нашої зустрічі — під он тією гігантською сценою, що стоїть посеред майдану. Ми розпочнемо наші надзвичайні збори, щойно мер оголосить початок грандіозного балу, котрий має увійти до Книги рекордів Ґіннеса як найбільша у світі вечірка, на якій зібрали найбільше пожертв.
— Нічого собі місце для зборів! — не втримався я від здивованого вигуку. — А якщо ця велетенська сцена впаде нам на голову?
— Не хвилюйся, я брала участь у конкурсі на найкращий проект цієї суперсцени, — звісно, під псевдонімом, — і перемогла. Про всяк випадок я зробила всю цю складну металеву конструкцію радіокерованою.
— Пані Соломіє, невже ви наперед запланували сьогоднішні збори? І чому саме тут, на центральному майдані?
— Зараз немає часу розповідати. Але запам’ятайте, хлопці: найнепомітніше місце те — що, стирчить у вас перед самісіньким носом. І саме сьогодні я можу врешті відкрити вам і всім членам ТТБ таємницю, про яку досі знали лише кілька посвячених. Таємний штаб Товариства міститься саме тут — на центральній площі нашого міста!
Промовивши останні слова, моя видатна бабуся — вона ж пані Соломія, вона ж президент Таємного Товариства Боягузів, тимчасово перейменованого на Таємне Товариство Брехунів, — просто розчинилася у строкатому натовпі, що вирував на майдані.
Розділ 16
Заєць розповідає про складне мистецтво випендрювання
— Увага! Увага! Шановні пані та панове! Розпочинаємо наш грандіозний бал!
На величезній сцені у світлі потужних прожекторів стояв опецькуватий чоловік у яскраво-блакитному костюмі. Він здався мені знайомим, але я ніяк не міг збагнути, де я його бачив. Чоловік змахнув руками, і вгору злетіли феєрверки й розсипалися безліччю різнокольорових вогнів.
Спершу це були стрімкі бурхливі водоспади, що стікали донизу сліпучими хвилями. За мить небо осяяли цілі мерехтливі картини — на очах враженої публіки спалахували й розквітали фантастичні квіти, казкові птахи тріпотіли крилами й кружляли над майданом, гублячи вогняні пір’їни. А потім над нашими головами з’явилася справжнісінька веселка. Це було дуже гарно, але й трохи моторошно — яскрава веселка посеред чорного нічного неба.
Гуркіт стояв несамовитий, і тому я спершу не почув Зайця, який смикав мене на рукав і намагався щось сказати. Врешті він нахилився мені до вуха і прокричав:
— Це той дядько, що роздивлявся твою фотку на пляжі в Єгипті!
— Ти про що? Який дядько?
— А он той, пузатий, що командує на сцені.
— Та ти що? Не може бути! Це ж мер нашого міста!
— А он і тітка, що була поруч із ним на понтоні, — Заєць показав рукою на рудоволосу даму в сліпучій блакитній сукні, що вийшла на сцену і стала поруч із мером.
Тепер у мене не було жодних сумнівів: агенти синьомордів зайняли найвпливовіші пости в нашому місті, а може, і в усьому світі. Вони слухняно виконують накази своїх господарів, і цей бал, ясна річ, організовано для того, щоб розпочати операцію із захоплення Землі.
— Слухай, Заєць, я не розумію: якщо вся ця супервечірка організована лише для прикриття, то навіщо було морочити голову гостям і збирати такі величезні гроші? Навіщо було розставляти усіх отих свинок з їхнім дурнуватим кувіканням, посмішечками й пісеньками?
(Продовження на наступній сторінці)