за Волинь і Галичину, збудував собі замок в Острозі й став називатися князем Острозьким. У князя Данила Острозького було четверо синів — двоє загинуло в битвах з татарами, один постригся в ченці, а наймолодший, Федір, став після батька князювати. Коли на Польщу і Литву напав Тевтонський орден, польський король Ягайло й великий литовський князь Вітовт покликали на допомогу Федора. Федір обороняв і оборонив литовську столицю Вільно, де тоді був "руський квартал", бо ще з Київської Русі звід законів Ярослава Мудрого під назвою "Руська правда" ліг в основу литовського державного права, і руська мова в Литві чулася на кожному кроці. Та союз Острозького із сусідами не був тривалим, бо Вітовт і Ягайло стали насміхатися над Федором як схизматиком. І в 1410-му році в битві під Ґрюнвальдом-Таненберґом терпець увірвався: після перемоги над німцями Федір, ображений, пішов додому в Острог. Тоді ж у польський герб вписалося 47 вельможних литовських родів, що перейшли з православ'я на католицтво.
Після Ґрюнвальда гордий і впевнений у собі князь Федір Ягайлу й Вітовту простити свого приниження не міг: він допоміг утекти з кременецької в'язниці молодшому братові Вітовта Свидригайлу, якого Вітовт до в'язниці і посадив. Свидригайло став великим литовським князем. По його смерті на литовську корону претендував Мартин Гаштольд. Та новий польський король Казимир прогнав Мартина Гаштольда, і той накликав на об'єднану Польсько-Литовську державу й захоплену нею Україну волзьких татар. Татарам було того й треба. І знову закурів під татарськими кіньми увесь український південь. У 1453-му році татари впали на Поділля, лягли на Волинь, не минули і Галичини. Внук князя Федора Іван, що сів після діда в Острозькому замку, був людиною тихою, роботящою і побожною: в роки свого князювання він дбав про школи, завів біля землі агрономів, заклав у Межиріччі Троїцьку церкву, Троїцький монастир у Дермані, Преображенський монастир у Дубні, та через татарське плюндрування князівства і йому довелося сісти на коня і взяти в руки меча. Під Теребовлею він заскочив орду, потовк її там добряче й відбив дев'ять тисяч людей з ясиру. Після перемоги під Теребовлею від знесиленого Івана король Казимир забрав
Волинь і, ніби між іншим, приєднав до Литви, буцімто її історичну частину. А в Литві на всіх державних постах уже попадались католики. Литва, маючи за своєю спиною могутню Польщу, з усією запеклістю почала католицизувати Україну. Ще в 1439-му році в Італії, у Флоренції, зібрався Флорентійський собор, щоб об'єднати Західну й Східну церкви, ясна річ, під верховенством католиків. Константинопольський патріарх православ'я під тиском папи римського почав хитатися і вже майже дав згоду на з'єднання. Тоді московський цар Іван Третій написав патріархові в Константинополь листа, в якому назвав його відступником. І додав: "Перший Рим був кесарів, другий Рим — Візантія, третій — Москва, а четвертому не бувати!" Цар Іван Третій оголосив себе спадкоємцем грецької віри. Після такого царевого листа до патріарха знову прийшла мужність, і він у вірі встояв. А в Україні за православ'я тримався лише один рід — рід князів Острозьких. Запорізької Січі ще тоді не було. До неї лишалося сто років...
Князь Іван доводився князеві Василю дідом по батькові, і зараз з портрета під биття церковних й костьольних дзвонів, тридцятилітній дід придивлявся до свого шістдесятивосьмирічного внука. Відкинувшись у сідлі, однією рукою князь Іван піднімав з лиця на чоло біле сталеве забороло, а другу руку з темно-бронзовим, як закопчений лящ, продовгуватим щитом простягав трохи вперед і вбік, ніби хотів князя Василя-внука оборонити...
Князь Василь прислухався: довкола князя Івана щось шелестіло й потріскувало — то його раму гриз шашіль, чи, може, коли він відкинувся у сідлі, в його спині щось хруснуло: ворухнувся півстоліття тому, а звук залишився...
Князь Василь нагнувся, щоби пройти під щитом діда, й підійшов до портретів свого дядька і батька.
Князь Іван мав двох синів — Михайла і Костянтина. Старший — Михайло — нічим себе не показав, а от менший — Костянтин, батько князя Василя, — мав талан і талант, характер і кебету до всього, за що брався. Та особливо ревно, клято і вперто у нім сиділо почуття власної гідності, гідності своєї землі і віри. Ставши князем у неповних чотирнадцять років, він як сів на коня, то не злазив із нього до самої смерті.
Де він лише не був і з ким не бився! Саме на початку його князювання татари внадилися за Дніпро, як ніколи. Неврожаї і голод у Криму гнали орду на Україну, а отже, на Польщу і на Литву. Костянтин мав на орду вовчий нюх, бо хоч як хитрували татарські калги і мурзи, хоч як вони метикували, щоб якомога тихіше прослизнути вглиб на захід, — не вдавалося. А коли і вдавалося, і вони прослизали, то на звороті до Криму їм знову ставав на дорозі цей проклятущий князь! У 1491-му році він погромив їх у Заславі, потопив у річці Горині. Минуло два роки, і орді пощастило — вона продерлась крізь його Волинь і підійшла до польського Любліна. А ще через рік, в 1494-му, татари набігли знову: спалили Вишневець. Наступного року, 1495-го, пограбували Корець. У 1496-му — Рівне. В 1497-му — Кременець... Князь Костянтин розривавсь: перепиняв, рубав, стеріг, доганяв. Та скільки у нього було того княжого війська! Жменька! І виходило: хоч би як він старався, скреготів зубами — базари Кафи та Білгорода не порожніли — всмоктували татарський живий ясир з України.
Польсько-литовський король Жигмонт Старий вже давно стежив за молодим волинським князем, і ось подія: в тридцять сім років Костянтин стає великим литовським гетьманом, другою особою після великого князя. Великий литовський гетьман і — православний?! На короля засичали. Та Жигмонт Старий знав, що робить, — у Москві помер цар Іван Третій, і царський трон зайняв Василь Третій Іванович. То чому б не спробувати приміряти на себе московську корону? І литовське військо під проводом Костянтина Острозького йде на Москву. Піти то воно пішло, та було розбите, а його командувач потрапив у полон, хоча, правда, згодом з полону втік.
Після перемоги в царя Василя Третього розігрався апетит, і він пішов на Литву. На річці Орші цар зустрівся з давнім своїм знайомим, який стояв на чолі вже польсько-литовського війська. Цього разу князь Костянтин узяв над царем гору і повернувся до Вільна й Кракова під звуки фанфар і литаврів.
А що ж татари? Кримські татари підпали під владу турків, і хоча Литва й продовжувала щороку платити ханові 15 000 золотих відкупного, аби він не чіпав її України, — татари під зеленим османським прапором відчули себе значно певніше й рвонули через Україну прямо на Польщу. По дорозі вони знищили Белз, пішли на Сокаль і під Сокалем розбили польське коронне військо Жиґмонта Старого. Тепер — йди грабуй, неси, бери, скільки хочеш. На заваді орді не стояло тепер ніщо: Польща була відкрита. Жигмонт Старий злякався. Йому і його вельмишановному панству лишалося заховатися в замках і там татар пересидіти. Але ж країну в замки не заховаєш! Єдина й остання надія у короля ще була на великого литовського гетьмана: з русько-литовським військом він біг до Сокаля. І — Єзус свєнтий! — прибіг і ударив! І знову цей проклятущий для орди князь погнав її через усю Україну аж до Чорного моря, до Білгорода.
Після цього Жигмонт Старий не знав, де Костянтина Острозького посадити і що йому дати, чим йому віддячити... І король віддячив: він увів Острозького в найвищу литовську інституцію — Раду Панів і гарантував йому там місце до смерті. Костянтину було даровано право запечатувати листи червоним воском — цей привілей мали лише члени королівського роду. Князь Костянтин отримав наділи: міста Здолбунів, До-рогобуж і Дермань на Волині, Чуднів і Звягель на Житомирщині, місто і замок у Турово-Пінську, п'ять сіл на Луччині, вісім на Кременеччині, Київ, землі навколо Києва та навколо Вільна. Йому було надано уряди старости вінницького, брацлавського та каштеляна віленського.
З королівської ласки до Костянтина місто Дубно одержало Магдебурзьке право, а міщани Острога, Полонного і того ж Дубна звільнялися від податків на худобу — від воловщини. Місто Острог король звільнив від мита. Віднині родовий маєток Острозьких купці, "зо всяким крамом до Острога з Польщі, з Литви, з Кам'янця, зі Львова, і з Волохів ідучи", могли відвідувати безкоштовно.
Князь Костянтин укріпив в Острозі стіни. Церква святого Миколи була в Острозі дерев'яна. На її місці він поставив муровану, заніс на герб Острога і віддав Богові душу. Папський нунцій звітував з Кракова до Рима: "Помер князь, що був чесний, як Нума, хоробрий, як Ромул, що був переможцем у 33 битвах, — шкода лишень, що схизматик".
Костянтина Острозького поховали в Києві в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
(Продовження на наступній сторінці)