"Мерзавець, кат, єзуїт!" Тут же повернулась до "білого" і кричала, що йому сором, що він не сміє говорити що-небудь, що мусить боротись, триматись товариша. "Білий" стояв блідий і нічого не розумів.
Полковник якраз устав, як одчинив Макар Авдійович двері. Він був цілком спокійний. Нічого не говорячи божевільній, він, наче нічого не сталося, повернувся до Макара Авдійовича і сказав:
— Арештуйте цю дівчину. 1 виведіть її зараз же звідси, вона заважає роботі. А з вами я потім буду балакати.
Я не берусь описувати, що пережив бідний Макар Авдійович, примушений арештувати власну дочку. Він казав, що все потім наче снилось йому. Наче в сні пройшло, як Поля ще щось кричала, як називала його, батька, мерзавцем, як дрижала вся, як підскочила до полковника 1 хотіла чи вдарить його, чи що, і як полковник спокійно скрутив їй руки, вивів до Струка та Курки і пхнув її їм.
Дикий, безглуздий сон!
Але "чорний" і "білий" рішуче одмовились давати "показанія", заявивши, що навіть смерть не примусить їх до того.
І дійсно, божевільна заразила й їх своїм божевіллям.
Їх усіх трьох в той же день випровадили в губернію. І се., як казав полковник, була його ласка до старого бідного батька.
Їх судили, і всі троє пішли на каторгу. Макара Авдійовича од служби одставили за "нарушеніє", і він тепер хворий, старий, самотою дожива свій вік на хуторі.
У Полі, як чув я недавно, сухота, і вона не доживе навіть свій строк каторги.
Так вона нагородила свого батька, так добула жона собі свободи!
Але я можу тільки дякувати тій історії. Вона примусила мене після того задуматись і критично поставитись до всяких фантазій і таємностей. Вона рішуче штовхнула мою натуру з хибної дороги на правильну путь. І з сеї путі мене вже не можуть зіпхнути ніякі "ідеали, народи, проблеми" й інші дитячі таємності. Я — помічник прокурора і горджуся тим!