І принцеса чує, як холонуть їй ноги, як знеможено, злякано затихає душа й щоки починають горіти палаючим стидким вогнем.
А з Азії все нема та й нема ніякої звістки. І як приходить граф Елленберг, як тільки вступає в хату його жіночо-м'яка постать із оброслим рудою, обсмиканою бородою лицем, так принцеса Еліза вся зіщулюється, вся зсихає й натягає себе на дріт суворого чекання. А коли він виходить, не діставши й від неї ніякої звістки з Азії, принцеса Еліза вся спадає й знеможено звішує руку з поруччя фотеля. Розуміється, все могло статися: могли літаки з принцом Георгом не долетіти, могло трапитися нещастя з посланцем, а може, захорів принц Георг. У кожному разі, поки що звістки нема.
А після того настає вечір, наступають ранки, дощові, снігові, хмарні й сухо-сонячні, але все холодні, й усе треба палити в грубці. І все шкандибаюча постать, мовчазна, несміла й понижена (понижена всіма-всімаї), носить оберемки дров, ступаючи навшпиньках. І часом принцеса Еліза із страхом впивається руками в поруччя фотеля, щоб не глянути, щоб не підбігти, не схопити в руки обросле кошлате лице, щоб із гнівом, болем і ридаючою ніжністю не зірвати з нього цього мовчазного смиренного пониження.
Але раз граф Елленберг приходить не з питайним виразом ласкавих очей, а із стримано-тріумфальним. І принцеса Еліза з острахом схоплюється йому назустріч.
Звістка?!
Граф Адольф ніжно й обережно, як спійманого метелика, за кінчик, підносить принцесі невеличку товстеньку куверту. Потім скромно й мовчки відходить у далекий куток, бере в руки "Теорію омнеїзму" й пильно читає, відвернувшись од таїнства, що відбувається на другому кінці кімнати.
Принцеса Еліза сидить у фотелі, й аркушики паперу хистко погойдуються в її руках.
"Високоповажна й Дорога Кузино! Посилаю Вам свій всевідданий рапорт! Прошу не гніватися за запізнення — вина не моя, а тих тяжких обставин, в яких доводиться боротися за наше святе, велике діло. Я поминаю ті пригоди й нещастя, що траплялися нам по дорозі до Індії й що коштували нам двох літаків і тринадцятьох людей — половину нашої експедиції. Ці пригоди забрали в нас, крім того, багато часу. Але найбільше часу забрав арешт, в який ми попали зараз же, як перелетіли на територію Союзу Східних Держав. Явище об'єктивно відрадне, бо показує здоров'я й пильність східних народів, але суб'єктивно воно нам коштувало багато прикростей. Нас узято за комісарів європейських Каесемів, і хоч ні одної Сонячної машини не було знайдено на наших апаратах, нас усе ж таки тримали в строгій ізоляції. Можливо, що ми ще й досі б сиділи або нас були б уже розстріляли, коли б не став нам у пригоді Євро-пейсько-Американський Союз Оздоровлення. Це організація європейців і американців, яким удалося врятуватися на території Союзу Східних Держав; вона має ту саму мету, що й ми.
Переходячи до самої суті справи, маю щастя донес ти, що вона стоїть на доброму грунті. Дійсно, вся Європа й Америка обхоплені страшною пошестю, і надії на видужання зсередини немає абсолютно ніякої. Що дня стежники Союзу Східних Держав доносять про щораз більше й більше здичавіння європейсько-американського світу. Нам, дітям цього світу, доводиться з болем соромитися перед нашими азіатськими велико душними сусідами — така неглибокість, така нетрив кість були в нашій вихвалюваній цивілізації. Картини, які малюють стежники, наводять на глибокий сум і ви кликають жагуче бажання поспішити на порятунок загибаючому півсвітові. Я не буду Вам їх переказувати, бо Ви самі щодня їх бачите на нашій нещасній батьківщині. Скажу тільки, що найтрагічніше враження роблять такі велетні нашої культури, як Париж, Лондон і Нью-Йорк. Це тепер — моторошні, фантастичні пустелі.
Руївничо-отруйна робота наших божевільних продерлася й на Схід. Легенда щастя з силою пожежі по висушеному спекою степу спалахує то тут, то там — і доводиться вживати надлюдських, героїчних і часом жорстоких заходів, щоб гасити небезпечні місця. Бувають випадки, коли Верховна Комісія Союзу Східних Держав, спеціально призначена для боротьби з Сонячною машиною, дає накази видушувати газом або палити радієм цілі округи, заражені Сонячною машиною. Особливо часто трапляється це з островами.
Урядові кола Індії досить оптимістично, хоча й стримано, дивляться на результат боротьби. Вони гадають, що на весну дезинфекція в нях досягне ідеальної височнии. Охорояу кордонів і на полі, і на морі провадиться ідеально — і тепер майже немає випадків, щоб із Європи лопав хоч один сонцеїст до Африки або Азії.
Справа походу виглядає зовсім легкою й потребує тільки певної кількості окупаційних армій. Божевілля Сонячної машини є тим добре, що воно, паралізуючи все культурне й людське жлття, паралізує вкупі й яку-небудь здатність до організації. Ніякого опору, розуміється, ця маса жуйної худоби не зноже протиставити. Все завдання окупаційних військ буде в тому, щоб ізолювати здатні до видужання елементи від абсолютно безнадійних і щоб знищити останні із найменшою загибеллю невинних. Але це вже відноситься до техяічного боку плану кампанії.
Отже, зажіячуючн свое донесення, я дозволяю собі висловити найпоштивішу надію навесні бути в Берліні б схладти до. дреирадяах ніг найпрекраснішої Жінки Заходу свої радісні привітання.
Її покірний і всевідданий раб
Георг
Р. S. Не можу при цьому не висловити свого гарячого жалю, що Вам доводиться перебувати в країні божевілля. Для мене не було б більшого щастя, як мати змогу перевезти Вас сюди, але ті труднощі перельоту, якії стоять серед теперішніх умов на шляху, лякають мене й сковують мій язик у благанні перелетіти сюди.
Ще вважаю за варте Вашої ласкавої уваги таке і серед Союзу Оздоровлення, і серед урядових сфер Сходу пануе однодушна опінія, що після вичищення Європи й Америки від Сонячної машини на цих континентах мусить на довший час запанувати залізний режим абсолютної диктатури вибраних, цебто найстрогіша монархія без ніякої тіні парламентів і таму подібних руйнуючих волю й здоров'я народів інституцій. Союз Оздоровлення вже тепер у порозумінні з Союзом Східних Держав провадить тяжку и відповідальну роботу вибору відповідних людей, на плечі яких буде складений великий, але геройський тягар улравління країнами. При цій нагоді не можу не поділитися з Вами своєю радістю й страхом мою скромну особу призначують на цей трудний подвиі для Німеччини. Не сміючи ухилятися від цього великого обов'язку, чуючи над собою благословляючі тіні наших предків, я, одначе, почував би в своїх плечах незломну міць, коли б знав, що поруч зі мною на східці трону сходитиме істота, перед якою схиляються і плечі мої, і коліна.
Ваш коліносхилений Георг.
P. P. S. Відповідь прошу передати посланцем. Щодо дальшого листування, то прошу не дивуватися й не турбуватись, коли від мене не хутко буде лист. Надзвичайно важкі умови подорожі, а особливо необхідність якнайбільшої обережності, можливо, не дозволить мені часто посилати посланців. А то й до самого початку акції не доведеться послати. Не полохати треба масу, а захопити її зненацька. Тим менше буде жертв і легше та швидше відбудеться вся ця тяжка операція дезинфекції.
Отже, може, просто до побачення.
Г"
Граф Елленберг і здивований, і занепокоєний: на рівно-блідому, висхлому, з кістяним овалом лиці принцеси Елізи зовсім нема того підняття й трошки п'яного захвату, що щойно бачив він на лицях генерала Бухгольца й сенатора Штіфеля. Воно, це лице, немов присипане сірим порохом, стомлене й нудне, як після трудної їзди полем у старовинному екіпажі. А очі задумливо мружаться на щось далеке далеке й тоскне.
Граф Елленберг м'яко підступає ближче, м'яко влазливо намацує поштивими словами щілинку до душі, але принцеса Еліза акуратно, з повільною задумою складає листа й затикає всі щілинки.
А коли граф Елленберг поштиво вислизуе з покою майбутньої королеви Німеччини, вона дивиться на вікно, в яке зазирає синій присмерк, і тоскно слухає, чи не чути шкандибаю чих навантажених кроків у коридорі.
І вночі лежить принцеса Еліза з розплющеними очима й застигло, непорушне дивиться в тьму кімнати. На підлозі коло грубки дотліває вихлюпнутий жовто-червоний відблиск вогню, і від нього тягне такою безвихідністю, такою застиглою тугою й самотою, що очі принцеси самі собою наливаються чимсь гарячим-гарячим.
***
А білі мухи монотонно, вперто, безупинно обсідають дахи, дерева, вулиці. Тиша взулася в білі пухнасті панчохи й уже навіть не рипне нічим уночі, не зашарудить. М'яко зсувається день у ніч, ніч — у день. Сонце зникло, тільки часом коли-нс-коли боком, низом, винувато пройде над Берліном таке червоне, таке байдуже, холодне, заклопотане й зараз же ховається в синювато-попелясті хмари.
А може, того тюхтії сплять у замотках, що тепер уже зовсім-зовсім їм ясно, що всьому кінець, тепер, після тої дикої, божевільної, пекельної ночі. Бо таки так— кінець. Тепер ясно, що немає ніяких сил, які б повернули людину. Тепер ясно, що ніколи-ніколи не загориться вже віясте сяйво над Берліном, ніколи не загуркотить машина, не задзвенить сумним лагідним плачем вечірній дзвін у наївних будиночках бога. Тепер це все ясне. І ясно, що мусить умирати за Машиною й людина.
"Ну, так що? Ну, і хай тварина. Що тут страшного? Вільна, здорова, весела, любовна, щаслива тварина хіба не краще за скуту, хору, гнилу, злу, брехливу, нещасну людину? К чорту її!"
Мила, люба Труда. Хороша тваринка! Може, вона й має рацію Може, дійсно к чорту гнилу, нещасну, злу людину. Може, справді нехай вона вигибає, вигниває в цих макухах, і нехай росте нова тварина в тих дитячих дзвінких голівках, що так весело перекидаються в пухнастому білому килимі?
(Продовження на наступній сторінці)