Сніжинку, яка раптово підвелася, зупиняється і якийсь мент не може
нічого сказати. Нарешті важко, трудно дихаючи, тихо і хрипло говорить:
— Я так і знала... (Помалу йде до них. До Корпія). Так, значить, для цього виманили з дому?
К о р н і й (спокійно, тихо). Я нічого. Рито, не знаю...
Р и т а (до Сніжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
С н і ж и н к а (гордо). Я прийшла не до вас!
Р и т а. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату).
С н і ж и н к а. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
Р и т а. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
С н і ж и н к а. Я прийшла од всяких зв'язів увільнити Білого Медведя!
Р и т а. Та-ак? (Чудно посміхаючись). Але Білий Медвідь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це знаєте?
К о р н і й. А, лишіть це?.. Іди, Рито, до себе...
Р и т а. Я в себе. Може, комусь іншому треба йти до себе.
С н і ж и н к а. Я піду зараз, не бійтеся. Білий Медведю, ви хотіли трохи прогулятися? Ходім разом.
Р и т а. Білий Медвідь, добродійко, нікуди не піде!
К о р н і й. А, Рито, ну навіщо так? Схочу й піду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
Р и т а (сильно). Ні, ти не підеш! Чуєш?
К о р н і й. Я піду, і вже... От і єсть... (Хоче йти одягатись).
Р и т а (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку і благаючим голосом говорить). Нію, останься... Завтра підеш, куди схочеш... Куди схочеш і з ким схочеш... Сьогодні зостанься, прошу... Нію!
К о р н і й. Я на півгодини... У мене голова болить.
Р и т а. Завтра... Сьогодні зостанься... Останній вечір. Я розумію все... Чуєш? Зроби те, що останній раз прохаю...
К о р н і й (вагається). Я на десять хвилин...
Р и т а. Завтра, завтра.
С н і ж и н к а. Ви йдете. Медведю?
К о р н і й. Ні, Сніжинко, я, мабуть, зостанусь.
Р и т а (люто до неї). Добродійко!..
С н і ж и н к а (виходячи). До завтра Медведю.
Р и т а (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
К о р н і й. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, мені голова болить... Я не можу цих криків... Пусти мене трохи пройтись, я сам піду... Я не можу... Я мушу вийти.
Р и т а. Ні, ти не підеш... Ти не підеш... Чуєш? (Бачачи, що Корній хоче йти до пальта, вона знов хапає його за руку). Ні! Не ходи...
К о р н і й (рішуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
Р и т а. Ну, я прошу тебе, благаю!
К о р н і й (рішуче). Ні. Я хочу піти й піду... От і вже. Пусти.
Р и т а. До Сніжинки?
К о р н і й. То моє діло. От і єсть. Іду, куди хочу. Веліть мені ніхто не може. І вже. Пусти.
Р и т а (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
К о р н і й. Це все одно... Я хочу піти пройтись...
Р и т а (чудно зазираючи йому в лице). Ти інакше вже став говорити... Інакше.
К о р н і й. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
Р и т а. А як писав мене і Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стріпнувшись). Корнію, не ходи! Не ходи, чуєш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я візьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, є ще більше "рисочок" Ні-ні, я не сміюсь, я серйозно. Ось подивись в моє лице... Ну, подивись же... Правда, є?
К о р н і й. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пізно! Рита. Не пізно! Чому пізно? Що він — мертвий? То нічого, нічого. Зате в мені більше виразу буде...
Корвій неймовірно дивиться на неї і проти волі
вдивляється лице їй.
Р и т а. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме місце і схилюсь над ним... А ти будеш кінчати. І завтра, і післязавтра: ми не дамо його, поки не скінчимо... Всю ніч, весь день будемо робити... Ти мусиш скінчить... Ти не віриш мені? Я правду говорю. Я хочу все тобі віддать, все, все... Все для мистецтва: сім'я, труп дитини, мій одчай — все йому... Я не сміюсь, Нію, не сміюсь, я правду говорю, я вже вірю, що треба нову форму сім’ї цілком нову. І до Мулена, як хочеш, тепер піду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
К о р н і й (машинально ступає кілька кроків зад не зводячи очей з її лиця). Пізно, Рито... пізно.
Р и т а. Чого пізно, чого пізно? Ти встигнеш. Тільки зараз же почнеш, зараз... Я зараз візьму Лесика, ти бери палітру, фарби. Добре? Добре?
К о р н і й. У тебе зараз чудний вираз лиця.
Р и т а. Нічого, я буду дивитись на Лесика, і буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не сміюсь, я сміюсь... Я вже вірю...
К о р н і й. Ти чудна. Рито, я не вірю тобі...
Р и т а. Чому? Чому? Говорю правду. Я тільки схвильована. Нерви підняті, ми ж так багато за цю добу пережили... Нічого, Нію. Я йду за Лесиком... Бери фарби, бери!
К о р н і й (вдивляється їй в лице, поглядає на полотно, оживляється). Ну, добре... Не кажи мамі...
Р и т а. Ні-ні, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибігає, опасливо озираючись на нього).
Корній підходить до полотна, скидає запону і вдивляється.
Потім бере з стану палітру, фарби, готує їх, нетерпляче поглядає на двері.
Р и т а (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась і заснула біля столу. Вона не чула. Ми двері замкнемо... Ми замкнемо всі двері й будемо малювати. Правда? Тепер все інакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, він зніме з тебе вічне... Лежи, мій білий... О, ти білий тепер зовсім... Тепер блідість твоя зовсім чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нію? Так?
К о р н і й (борючись між тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тільки, Рита.. Це якось все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось мені...
Р и т а. Нічого, нічого!.. Ти тільки почни, подивись на нас, і все пройде, все забудеш. І я забуду, я ввійду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тільки сяду і схилюсь над Лесиком. Він тепер цілком тихо лежить, він уже не буде плакати... 0-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемагає себе). От так, правда? Добре тепер?
К о р н і й. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивляється, захоплюється, починає писати).
Рита чудно позирає ва нього, іноді раптом посміхаючись
й зараз же ховаючи посмішку.
К о р н і й. Сьогодні в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже... Зовсім не те на ньому.
Р и т а. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
К о р н і й. А ні! Зовсім не те... І Лесик не такий...
Р и т а (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, він тепер зовсім не такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
К о р н і й (тривожно). Рито!
Р и т а (хапливо). Ні-ні, нічого, я... у мене нерви трохи... Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скінчити... Мистецтво вище всього! Я вже вірю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
К о р н і й. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нічого.. Помовчи. Дивись на Лесика... Дивись і мовчи...
Р и т а. Добре... (Дивиться на труп сина).
Далеко знову чута тужну гру скрипки. Лицем Рити перебігає мука і в болючій скорбі застигає.
К о р н і й (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре... Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.
Скрипка грає.
Рита раптом падає на труп головою і жагуче, болюче ридає.
К о р н і й. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тільки почав і... Рито ж!
Рита помалу підводиться, чудно дивиться на нього, посміхається й позує.
К о р н і й (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
Р и т а. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова болить. І в тебе болить?
К о р н і й. А, Боже, так же не можна... Ну,
Р и т а (підходячи до нього). Трошки спочінь. Голова не болить? Ти не стомився?
К о р н і й. Трохи болить... Ну, та нічого... Рито...
Р и т а. Може, випити трохи аспірину або чогось щоб голова не боліла, бо я так не можу... Ось у мене єсть краплі, я зараз... (Виймає з-за корсажа пляшечку, підбігає до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рішучим, суворо-диким поглядом, наливає в склянку води і потім із пляшечки. Несе Корнієві). Хочеш, Нію? Голова не буде боліти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свіжіша буде... Ну, швидше, потім я... І будемо далі працювати... Ну?
К о р н і й. Та чи поможе? А голова справді болить... (Бере і п'є).
Р и т а (вся заціпенівши, дивиться на нього). Всю!
К о р н і й. Фе, яке воно!
Р и т а. Нічого, тепер все пройде!.. (Біжить до столу, наливає води, дивиться на Корнія, що вдивляється в полотно, і не п'є. Біжить назад). Ну, тепер далі!.. Я вже... Тепер пиши всю ніч... О, тепер ми цілком інакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, ні ні... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вільні, щасливі, ми сім'ю для мистецтва збудуємо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мій? Правда? |
К о р н і й. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
Р и т а. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нічого, будемо всі, як, Лесик... Ми всі троє — одно. Чуєш, правда, ми всі троє одно?
К о р н і й (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще більше стала боліти.
Р и т а. Болить?.. Уже?..
К о р н і й. Що "вже"? Ще болить, а не вже...
Р и т а. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
К о р н і й. Ні, нічого.. Щось трохи ноги... Але нічого... Сядь лучче. Рита..
(Продовження на наступній сторінці)