К о р н і й. Та сказав же. Рито...
Р и т а. Я більше як сорок хвилин не буду. Мігуелес, це недалеко?..
М і г у е л е с. Недалеко.
Р и т а. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Мігуелеса). Ходімте.
М і г у е л е с. До побачення! (Виходять).
Корній ходить в задумі по хаті.
Г а н н а С е м е н і в н а (обережно зупиняючи його). Нію!
К о р н і й. Що, мамо?
Г а н н а С е м е н і в н а. Годі журитись, сину... Не можна ж так уже...
К о р н і й. Я, мамо, не журюсь.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, як же не журишся? Всю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте... щось думаєте... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще діти...
К о р н і й (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде... А, так не буде...
Г а н н а С е м е н і в н а. Як "так"? Як же це "так" ?
К о р н і й. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває. Що ти і говориш, сину?
К о р н і й (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей. От то і єсть...
Г а н н а С е м е н і в н а. Так віки було, сину.
К о р н і й (так само). Ага, от то і єсть, що віки.І От то і єсть... |
Г а н н а С е м е н і в н а (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі.. голова болить? |
К о р н і й. Буде, мама.. Я нічого не знаю. От і вже... Я зараз нічого не знаю... Я знаю, що єсть два... ні, три трупи в хаті.. От це я знаю...
Г а н н а С е м е н і в н а (злякано). Господи, Нію, що ти говориш?! Які трупи? Де? |
К а р н і й (посміхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он і ось... Ну, і годі, мамо. Годі... Ідіть до Лесика... Я хочу сам побути... Мені болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От іменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдіть, мамо, йдіть...
Г а н н а С е м е н і в н а. Нію... Тут хоче тебе бачити Сніжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці... голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
К о р н і й. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку... Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого...
Г а н н а С е м е н і в н а. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері).
Входить С н і ж и н к а і говорить Ганні Семенівні:
— Я трохи не замерзла. Добрий вечір. Білий Медведю! (Підходить до нього).
К о р н і й. Добрий вечір... Ви були на веранді?
С н і ж и н к а. Вечір такий гарний, я собі гуляла там...
К о р н і й (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
С н і ж и н к а. Я прямо й прийшла.
К о р н і й. Ну, все одно.. Тільки... негарно.
Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла. Ганна Семенівна виходить.
С н і ж и н к а. Що з вами. Білий Медведю?
К о р н і й (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо... ці комедії? Мати думає, що ми вже побожеволіли... Сідайте, Сніжинко.
С н і ж и н к а. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.
К о р н і й (тихо). Знов грає...
С н і ж и н к а. Це той італьянець... Він тільки вночі може грати...
К о р н і й. Так, вночі. Вночі — тихо...
С н і ж и н к а. Дуже тяжко. Медведю?
К о р н і й. Я стомлений... і порожній...
С н і ж и н к а. Порожній?
К о р н і й. Порожній, як... труп. Так мені здається. (По паузі). Я — чужий собі... Так мені здається... От так мені здається, і вже...
С н і ж и н к а. Нічого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому єсть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вільним... Як хочете, розуміється...
К о р н і й. Не знаю... Нічого, Сніжинко, не знаю...
С н і ж и н к а. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер... Ви стомлені, прибиті, вражені.. Потім сила проб'ється вгору... І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
К о р н і й. Не треба. Сніжинко, не треба... Я нічого не знаю. І не треба... Потім. Все потім...
С н і ж и н к а. А я думаю, що не потім, а зараз... тепер же! Ви — не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит... Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
К о р н і й. Не говоріть так. Сніжинка.. Не треба... Негарно.
С н і ж и н к а. Через що?
К о р н і й. Я не знаю.. Негарно, і все... Так мені здається... І не в тому річ... Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.
С н і ж и н к а. Що ж друге? Рита?
Корній мовчить.
С н і ж и н к а. Рита, Медведю?
К о р н і й. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть... Я знаю, що так не можна, а як?
С н і ж и н к а. Що "так"?
К о р н і й. Так, як було... А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона інакше не скаже. О вона не скаже... Ні-ні, вона не може сказати інакше... Ви думаєте, вона мені простить Лесика? (Чудно посміхається). О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А то вже ні... І вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен. Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!
С н і ж и н к а. Ви розійдетесь тепер?
К о р н і й (здивовано). Хто?
С н і ж и н к а. Ви і Рита.
К о р н і й. Як розійдемось?
С н і ж и н к а. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
К о р н і й. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нічого не знаю... Ох, як стомився ж я! І все таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
С н і ж и н к а. Ви з нею говорили?
К о р и і й. Ні, ми нічого не говорили... Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба. Сніжинко? Як?
С н і ж и н к а. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він — жрець. От і все!
К о р н і й (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні... Ні, Сніжинко...
С н і ж и н к а. Ні, так!
К о р и і й. Ні, він буде... не цілий... Не цілий... Так я чую. От чую, і вже...
С н і ж и н к а. А так цілий, коли дає себе сім'ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?
К о р н і й. Ні, і так не цілий...
С н і ж и н к а. А як же?
К о р н і й. Ага... От то і єсть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не маємо.. Форми нові треба... Це — вічне. Сніжинка.. Вічне. Тут уже... годі.. А форми не ті... От і єсть. От і душать, от і стискують... А як інакше? (Ніби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось інакше? Чи схоче? Ні... А Рита й не схоче, і не зможе. От і єсть... І вже...
С н і ж и н к а. Та чого ж неодмінно Рита? Хіба ви з нею навіки зв'язані? Є другі женщини, які схочуть і зможуть. Чого ж тільки Рита?
К о р н і й. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
С н і ж и н к а. Ех, Білий Медведю, не Рити вам треба! Рита — для самця, а не для творця. Творець переріс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина має красу, а звір її не знає. От і все. Ви мусите звіра в собі вбити. Тоді ви дасте красу, яка в вас є. Є, мій Білий Медведю, є!.. Послухайте Сніжинки, яка найбільше чула й чує в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишіть листа Риті, й ходім зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалість треба допускати до себе. Ходім, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вільним і гарним. Чуєте? Хочете, ми ніколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пішли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю, дорогий. Білий. (Стає на коліна перед ним). Послухайтесь Сніжинки. Вона вам хоче тільки краси, тільки краси. Медведю, ходім? Га?
К о р н і й. Сніжинко, Сніжинко, не треба, не зараз... Не треба.
С н і ж и н к а (рішуче). Скажіть, ви любите Риту? Любите?
К о р н і й. Я не знаю. Сніжинко, не знаю...
С н і ж и н к а. Ну, скажіть, ви, очевидно, чуєте таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
К о р н і й. Не знаю ж. Сніжинко! Я чую тільки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона знає?
С н і ж и н к а. А вона це чує? Чує?
К о р н і й. І вона чує... А може, й не чує... Може, й я нічого не чую... Не знаю. Сніжинко. Не треба, не зараз... Потім. Все потім... Там ще Лесик.
С н і ж и н к а. Лесика вже немає. Зв'язь порвано.
К о р н і й. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й єсть...
С н і ж и н к а (благаючи). Бідний Медведю, ходім зо мною! Ходім, Медведю... Ходім зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
К о р н і й. Ні, я не боюсь... нікого, а тільки... себе. От іменно себе.
С н і ж и н к а. Медведю, Білий прекрасний...
Розчиняються двері в коридор, і хутко входить Рита. Забачивши
(Продовження на наступній сторінці)