Аж ось пiсля скаженого мiнометного й артилерiйського вогню пiшли фашисти в атаку.
Красношапка першими пострiлами валить чотирьох гiтлерiвцiв.
Вiд сержанта не вiдстають i його товаришi.
Нiмцi падають, але по трупах своїх солдатiв уперто лiзуть уперед.
Ось вони вже бiля бруствера.
Скомандувавши: "Вперед!", Красношапка орлом вилiтає на бруствер, валить ще кiлька фашистiв iз гвинтiвки i — за гранати.
Вибухами гранат вiн розкидає першi лави фашистiв.
Але гiтлерiвцiв багато.
Вони прориваються в окоп.
— Нi, — кричить Микола, — не буде по-вашому! — i, мов той лев, кидається на них. Трiскають од ударiв прикладом фашистськi голови. Пострiл — i Микола падає. Але знову пiдводиться. Праву йому руку перебито, груди прострелено, але Красношапка лiвою рукою хватає з землi гранату i б'є по вороговi.
Нiмецьку атаку вiдбито.
Перед нашим окопом десятки нiмецьких трупiв.
Коли Миколу везли в госпiталь, вiн сказав:
— Хлопцi! Я зробив що мiг! Може, й мало я зробив, так вiрю, що ви зробите бiльше! Прощайте! Як тiльки видужаю, зразу ж вернусь до вас!
Не вернувся Микола...
Спочиває герой оборони славного Ленiнграда Микола Красношапка пiд бiлим мармуровим постаментом на Гвардiйському кладовищi города-героя...
Микола Красношапка, обороняючи Ленiнград, знав, що вiн обороняє Україну, як знали й славнi ленiнградцi, що, обороняючи Україну, вони обороняють Ленiнград. Бо всi вони боронили свою велику Батькiвщину — СРСР.
1945