«Ленінград і ленінградці» Остап Вишня

Аж ось пiсля скаженого мiнометного й артилерiйського вогню пiшли фашисти в атаку.

Красношапка першими пострiлами валить чотирьох гiтлерiвцiв.

Вiд сержанта не вiдстають i його товаришi.

Нiмцi падають, але по трупах своїх солдатiв уперто лiзуть уперед.

Ось вони вже бiля бруствера.

Скомандувавши: "Вперед!", Красношапка орлом вилiтає на бруствер, валить ще кiлька фашистiв iз гвинтiвки i — за гранати.

Вибухами гранат вiн розкидає першi лави фашистiв.

Але гiтлерiвцiв багато.

Вони прориваються в окоп.

— Нi, — кричить Микола, — не буде по-вашому! — i, мов той лев, кидається на них. Трiскають од ударiв прикладом фашистськi голови. Пострiл — i Микола падає. Але знову пiдводиться. Праву йому руку перебито, груди прострелено, але Красношапка лiвою рукою хватає з землi гранату i б'є по вороговi.

Нiмецьку атаку вiдбито.

Перед нашим окопом десятки нiмецьких трупiв.

Коли Миколу везли в госпiталь, вiн сказав:

— Хлопцi! Я зробив що мiг! Може, й мало я зробив, так вiрю, що ви зробите бiльше! Прощайте! Як тiльки видужаю, зразу ж вернусь до вас!

Не вернувся Микола...

Спочиває герой оборони славного Ленiнграда Микола Красношапка пiд бiлим мармуровим постаментом на Гвардiйському кладовищi города-героя...

Микола Красношапка, обороняючи Ленiнград, знав, що вiн обороняє Україну, як знали й славнi ленiнградцi, що, обороняючи Україну, вони обороняють Ленiнград. Бо всi вони боронили свою велику Батькiвщину — СРСР.

1945