"Черкашенка, чужачка..."
С т е п а н
Ти вже надто
на те зважаєш.
О к с а н а (байдуже)
Ні, мені дарма.
Мовчання.
С т е п а н
Ти так неначе втомлена сьогодні.
Клопочешся при господарстві, може?
О к с а н а
Ні, я не клопочусь, — то все матуся.
Ми з Ганною все шиємо.
С т е п а н
То, може,
не треба стільки шити?
О к с а н а
Що ж робити?
Насіння я лузати не люблю,
так як Ганнуся. Треба ж десь подіти
і руки, й очі...
С т е п а н
Бідненька ти в мене.
(Оксана проривається риданням).
Оксано! Що се ти? Та бог з тобою!
Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?
О к с а н а (трохи стишуючись)
Вони як рідні... я на їх не скаржусь...
С т е п а н
Так що ж?
О к с а н а (уриває ридання, з одчаєм)
Степане! Ти хіба не бачиш?
Я гину, в'яну, жити так не можу!
(В знесиллі похиляється на кросна)
С т е п а н
Се правда, не ростуть квітки в темниці...
А я гадав...
(Ходить по хаті в тяжкій задумі, потім спиняється
перед Оксаною).
Оксано, заспокойся,
поговорім ладом.
О к с а н а
Про що, Степане?
С т е п а н
Виходить, я тебе занапастив.
О к с а н а
Ні, я сама...
С т е п а н
Однаково. Я більше
не хочу заїдать твоєї долі.
Хоч як мені се гірко... я готовий
тебе до батька відпустити.
О к с а н а
Як?
А ти ж?
С т е п а н
Я тут зостануся. Для мене
немає вороття, ти ж теє знаєш.
О к с а н а (зворушена)
То се б тебе покинути я мала?
Чи я ж на те стояла під вінцем
і присягу давала?
С т е п а н (гірко)
Я, Оксано,
не хан татарський, щоб людей держати
на присязі, мов на шнурку. Ти вільна.
Се тільки я в неволі.
О к с а н а (хитає головою)
Ні, Степане.
С т е п а н
Чого ж? Я присягу тобі вертаю...
(Голос його переривається від турботи).
І я прошу тебе... прости мене...
що я... тебе відмовив від родини...
що я...
О к с а н а (обіймає його)
Ні, годі, не кажи!
Не знаєш ти... Ще ж ти мені ні слова,
ні слова не промовив там, у батька,
а вже моя душа була твоєю!
Ти думаєш, як я тепер поїду
від тебе геть, то не лишиться тута
моя душа?
С т е п а н
Так що ж робити, люба?
О к с а н а
Втікаймо всі! Мій батенько поможе
прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втікаймо на Вкраїну!
С т е п а н
Цар достане
боярина свого скрізь на Вкраїні,
та ще й твоїй родині буде лихо.
Не скриємось нігде...
О к с а н а
Втікаймо в Польщу!
А ні, то на Волощину!
С т е п а н
Що з того?
Зміняємо чужину на чужину...
Приблудами чужі пороги будем
там оббивати... все одно, що й тут.
О к с а н а
Ні, там вільніше.
С т е п а н
Треба заслужити
чимсь ту сусідську ласку. Чим же більше,
коли не зрадою проти Москви?
О к с а н а
Так їй і треба!
С т е п а н
Присяга, Оксано,
велике діло. Цар мені не верне
так присяги, як я тобі вернув.
Та й я йому не можу повернути
всього, що я приймав з його руки.
Мовчання. Починає сутеніти. Десь у церкві тихо дзвонять.
О к с а н а
Степане, вже не говорімо більше
про се ніколи.
С т е п а н
Так, не треба, люба...
(Згодом).
Чому не шиєш?
О к с а н а
Вже мені не видко.
А ще світити рано.
С т е п а н
Заспівай
щось потихеньку, якщо можеш.
О к с а н а
Добре.
(Співає потихеньку)
"Ой як було хорошенько, як рід з родом п'є,
вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.
"Сеструненько-голубонько..."
(Уриває)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась від співів.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє)
С т е п а н (стривожений)
Ой, кохана,
чи ти не хвора?
О к с а н а
Де ж там! То щось так.
Увіходять м а т и й Г а н н а, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.
М а т и
Добривечір, дітки! Що сидите
так поночі?
С т е п а н
Так, дещо розмовляли.
М а т и
Не наговоряться все голуб'ятка.
Коли б то бог судив і Ганні нашій
таке подружжя!
Г а н н а (світить тим часом ( розгортає пакунки)
Подивись, Оксано,
чого ми накупили!
Оксана підходить.
Се на шубу,
а се на літники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли
аж до купців заморських.
О к с а н а (жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весіллі!
Нехай уже московки не здивують!
Г а н н а
От я люблю, як ти така весела,
а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
М а т и
Та звісно, і чого б таки журитись?
Ви люди молоді... у хаті лад...
О к с а н а (підхоплює)
За хатою добро...
Г а н н а (не завважаючи іронії)
Авжеж, сестричко,
якби ти бачила, що там купців
наїхало! І чом ти не пішла
із нами вкупі?
О к с а н а
Я дошити хтіла,
а завтра й я піду по всіх усюдах,
закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
С т е п а н
Чом би ж то не можна?
О к с а н а (плеще в долоні й приспівує)
"Бодай мені такий вік довгий,
як у мене чоловік добрий!.."
М а т и (втішно всміхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
Г а н н а
А як вона мені співала гарно
весільної! Сестричко, заспівай
тієї, як то косу розплітають.
О к с а н а
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду
або приданкою — ти тільки слухай:
(Співає дуже голосно, по-сільському).
"Не бійся, матусю, не бійся,
в червоні чобітки обуйся,
щоб твої підківки бряжчали,
щоб наші вороги мовчали!
Гу!"
(Вигукнувши, вискакує на ослін)
Отак приданки скачуть через лавки!
С т е п а н (ловить її й здіймає з ослона)
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
М а т и
Та правда, донечко, почує челядь...
О к с а н а
Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!
Г а н н а (сміючись)
Та я не вмію!
О к с а н а
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).
"Гуляй, гуляй, господине,
нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине,
гуляй, гуляй, господине!"
Що ж ти, Степане? Помагай співати!
(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель.
С т е п а н тривожно кидається до неї).
V
Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною Видко гратчасті вікна терема і піддашок ч сходами Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються м а т и й О к с а н а. Оксану ведуть попід руки д в і с л у ж н и ц і — "сенные девушки".
Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав'язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець.
М а т и (пройшовши вперед до повітки,
показує дівчатам на ослін)
Отут бояриню посадовіть
та й можете вертати до роботи.
Дівчата садовлять Оксану і вертаються в терем.
М а т и
Що, донечко, тут, правда ж, придобніше?
Вільніше дихати?
О к с а н а
Вільніше?..
(Схиляється на подушки).
М а т и
Ляж,
ляж, рибонько. Заснути, може, хочеш?
О к с а н а
Так, я б заснула... тільки я боюся...
М а т и
От, хай бог милує! Чого боїшся?
О к с а н а
Та все якесь таке страхіття сниться.
М а т и
Ти помолись до Йосипа святого,
то він всі сни перенесе на добре.
О к с а н а
От відколи я тут, то й сни змінились...
Бувало, там, у батенька, все сниться,
що я літаю. Так, бувало, любо...
А тут не снилось і разу.
М а т и
Бач, любко,
як сниться, що літаєш, то ростеш,
отим воно так замолоду й сниться.
Тепер же ти вже не ростеш...
О к с а н а
Та... певне...
М а т и (поправляючи їй подушки)
Ляж вигідненько та засни гарненько.
(Сідає коло неї в ногах).
А я посиджу тута, помолюся,
щоб бог тобі послав у сні здоров'я.
(Виймає бурштинові чітки і перебирає їх,
(Продовження на наступній сторінці)