Другий геолог: Вважаю за честь для себе працювати з вами. А ваша класична брошура — вона, безперечно, увійде в золотий фонд геології й океанології! "Донні осадки глини в аспекті планетарності та їх роль у житті первісних народів" стала моєю настільною книгою і мудрим дороговказом у морі знань. Як практик і як теоретик — кафедральний працівник очолюваної Вами кафедри — роблю резюме: "Це — потрясно, конгеніально!" — кінець цитати.
Сашко так увійшов у роль, що, якби я його не спинив, виступав би хтозна й доки.
Хлопець замовк, розпашілий. Потім, як комедійний актор, що намагається викликати ефект, зігнувся в три погибелі.
Уявивши мене одним із тих "показаних" ним геологів, він схопив мою руку своєю міцною, ведмежою лапою.
— Колего! — сказав піднесено. — "Субстрат абстрактний глини не є дух, а суть матерія" — кінець цитати. Спасибі і дякую за увагу!
— Ти не пробував поступати в циркове училище? — поцікавивсь я.
— А навіщо? — перепитав Кукса. — Палуба "Садка" краща за циркову арену.
— Та воно то так…
Але фатальна Сашкова витівка була трохи пізніше.
Кілька разів опускалися на дно природознавці, хоч гарячих джерел — гідротермів так і не знайшли. Проте натрапили на інше — на унікальні корінні породи й осадковий мул.
Добуті механічним захватом зразки приніс із глибин підводний апарат.
— Найбільше я бажаю, — звичайно ж, це не здійсненне! — розшукати хоч крихітку матеріальної культури народів, які жили на омріяній нами Гондвані, — поділився своїми заповітними думками Заєць.
— А що б це дало? — запитав його Сашко Кукса.
— О, Кук, Кук — свята простота! — здивовано вигукнув Альфред. — Ну, по-перше, стався б переворот у геології й археології. Та головне — люди б зазирнули в повиту темрявою давнину тисячоліть. Боже! — звів він до сонця руки, — Якщо ти є, змилуйся над нами, безбожниками, і наведи на слід стародавніх цивілізацій! Пошли, всемогутній, яку-небудь доісторичну дрібничку — рештки храму, ложку, горщик або хоч малюсіньку табличку з письменами жителів Гондвани.
…Того разу батискаф повернувся пізно. Підняті зразки грунту геологи розглядали вночі. Та перш ніж експонати потрапили в лабораторію, над ними грунтовно "попрацював" Кукса.
— Кроком руш, матросе, по судну: уважно подивися, принюхайся, чи де не тліє проводка. Одна нога тут, друга — там! — послав Сашка Стецько Мегерович в обхід.
Минула година, а Кукса не з'являвся.
— Він що — в океан упав? — бурчав штурман.
— Не знаю.
Почекали ще трохи.
— Іди, Гайовий, приведи того заблуду.
Стецько Мегерович став замість мене до стерна.
Де Кук ходив та що робив, я не з'ясував. Зустрілися ми на трапі, коли він уже вертався назад.
— Ох, і влетить же тобі, — застеріг я. — Мегерович злий, як змій.
Але перепало не лише Куксі і не від штурмана — від самого капітана й начальника експедиції.
Перед сніданком я вирішив було провідати Оканя: Василь застудився і лежав в ізоляторі.
— Да Гама, да Гама! — перестрів мене Антрекот Антрекотович. — Ти чув новину: наші копачі — грунториї недаремно, виявляється, переводять корабельний харч — вони, чортяки, зробили епохальне відкриття.
— Яке відкриття?
— А ти ще не знаєш?
— Ні.
— От тобі й наближений до начальства! — розвів руками кок, і його круглий живіт випнувся, як барило. — А хто казав: головне — мати свою руку на камбузі й серед керівництва?
— Цей вислів, Антрекоте, старий, як світ, і належить не мені.
— Та справа не в ньому! — відказав кок.
Підійшовши впритул до мене, він по-змовницьки зашепотів на вухо:
— Знайдено Гондвану! Якісь капсули з табличками, на них загадковий гондванівський текст. О-ох і сен-са-ція! — крутонув головою кухар. — Цілу ніч бігали на камбуз природознавці і, до речі, твої квартиранти — Ступа й Заєць — теж. Просили: дай кваску, дай та й годі! Від такої знахідки спрага їх, бач, мучила. Ну, чоловіче, мені ніколи, гуд бай! Буду домальовувати портрет Стецька Мегеровича в профіль, а потім ще героям дня треба зварганити що-небудь екстравагантне…
— Чи не антрекоти?
— Ні, коклети: а-ля Кук і К°, — підморгнув Антрекот Антрекотович.
— То й готуй на здоров'я!
Не знаю чому, я був злий, неначе й справді передчував лихо. І лихо скоїлось. Не встигли ми переступити порога ходової рубки, як штурман кинув:
— Спускайтеся, голубчики, в кают-компанію. Вас там ждуть.
— У кают-компанії?
— Нас?
— Вас, вас, товаришу Кукса і товаришу Гайовий!
Стецько Мегерович, низько схилившись над картою, навіть не підвів голови і не глянув у наш бік: певна ознака, що був він не на жарт злий.
— Брав-во Кукса! Дайош, дайош! — зареготала, бігаючи по клітці, папуга.
— Згинь, опудало горохове! — кишнув на неї Сашко.
Коли ми зайшли до кают-компанії, флотоводці й учені вже засідали. Під настінними портретами легендарних мореходів сиділи: капітан — під Лисянським; Помпа, перший помічник Гордія Гордійовича, — під адміралом Макаровим, а начальник експедиції та геологи — в кутку, обабіч широкого панно, на якому наш доморощений художник-кухар Антрекот Антрекотович відтворив фрагмент картини "Бій крейсера "Варяг" і канонерського човна "Кореец" з японською ескадрою на рейді в Чемульпо 9 лютого 1904 року".
— Оце вони, — показав на мене й Куксу Гордій Гордійович.
Всі уважно глянули. В тих поглядах я помітив і насмішкуватість, і водночас зацікавленість: що, мовляв, за диваки такі! Бо ми й справді були дивні — розгублені якісь, ніби не в своїй тарілці.
— Сідайте, — великодушно запропонував капітан.
Ми сіли.
Якась комедія! Я не міг уторопати, до чого йдеться, чого від нас ждуть. Щоб промацати їхні наміри та дати зрозуміти, що й ми люди заклопотані, ділові, мовив:
— Через кілька хвилин нам пора заступати на вахту — Мегерович сваритиметься, якщо спізнимось.
— Вахта не вовк… е-е-е… — в ліс не втече! — недоречно зауважив один із геологів, у якого з-за бороди та густої щетини майже зовсім не було видно обличчя.
— Може, й не вовк, — не змовчав я, — а нам треба йти!
— Сидіть! — кивнув головою капітан і, звернувшись до того бородатого, запитав — То що там у вас — поясніть.
Борода заворушилась.
— На полігоні… е-е… — прокректав геолог, — …два нулі… е-е… дріб чотирнадцять, під час розборки колонок грунту скоїлося… е-е… надзвичайне. В одному з розрізів… е-е…
Начальник експедиції, зрозумівши, що геолог через оте своє "е-е" тільки згає дорогоцінний час, запропонував:
— Якщо не заперечуєте, я обнародую один документ.
— Будь ласка, Глібе Семеновичу! — озвався капітан.
Професор підвівся. Голова його опинилась навпроти труби японського крейсера, з якої валував дим, і здалося: в голомозого вченого раптом закучерявилась пишна шевелюра.
Старанно протерши носовичком окуляри, Гліб Семенович загнуздав ними носа і, піднісши майже до очей довгасту полив'яну табличку, прочитав:
"Я, цар Гондвани, Гонд і цариця Монікосума, перед тим, як наш материк поглине вода, повеліваємо:
а) всьому особовому складу Гондвани мати при собі рятувальні жилети;
б) щоб запобігти на материку пожежі, загасити біля всіх печер багаття. За порушення цього наказу — штраф сто ударів по… канчуком;
в) людиноподібним мавпам і лемурам допомогти по суходільному мосту — Лемурії — перебратися в інший ареал — на Мадагаскар або в Індію;
г) сліди гондванівської цивілізації замести, щоб на них не змогло натрапити жодне прийдешнє покоління.
Табличку з текстом нашого заповіту-веління кидаємо в океан — нехай її, як і материк, на віки вічні сховають хвилі!
Володарі гинучої Гондвани — цар Гонд, цариця Монікосума".
Слухаючи професора, Кукса то червонів, то бліднув. А я, відразу догадавшись, чия це робота (хоч би Моніку не вплутував, дурило!), був обурений витівкою — ну, навіщо він зачіпав тих геологів! Тепер вони он, як рій потривожених бджіл, загули-загуділи.
Особливо лютував бородань.
— Е-е-е… е-е-е…
І гайда нападати: зіпсували, мовляв, пробу грунту, сплутали нумерацію якихось там осадочних горизонтів — тепер знову треба спускатися на дно.
За ним виступив помічник капітана, потім начальник експедиції. І теж: сякі-такі!
Я слухав мовчки. Мені було прикро й соромно за Куксу. Що не кажіть — вихватка дурна. Кожен жарт повинен мати міру, а в Сашковому її якраз і не було.
Я засуджував його вчинок, хоч і не подавав голосу — й без мене на бідолашного накинулися всі.
Рикошетом мені дісталося теж. Що Кукса, що Гайовий, розпинався бородань, — одного поля ягоди!
(Продовження на наступній сторінці)