Ми знали: у Сполучених Штатах Америки ставлять немало дослідів над виживанням людини під водою. Як мовиться: пороху ті "дослідники" не винайшли — багато країн освоює тепер океанські глибини. Он і знаменитий французький вчений Жак-Ів Кусто розташував свою лабораторію "Преконтинент" на дні моря. Жили в підводних будиночках "Чорномор" та "Садко-3" і наші вітчизняні акванавти, бо справжні дослідники прагнуть проникнути до таємниць голубого континенту, відкрити і поставити їх на службу людині.
Не такі, звичайно, наміри в заокеанських "винахідників". Житла на дні моря, як і космічні кораблі, вони намагаються перетворити на казарми й опорні військові пункти, з яких робитимуть збройні напади. Дельфінів, наприклад, навчають прикріплювати під днище суден магнітні міни, транспортувати вибухівку. Проводяться й "досліди" на людях… Американський інженер Вальдемар Ейрес винайшов штучні зябра, а Вальтер Роб, повідомлялося з дослідного центру відомої фірми "Дженерал електрик", — повітряну мембрану, яка з води виробляє кисень.
Тож зябра є (а совісті в лиходіїв немає!) — їх треба випробувати на живій людині.
Невже безумці, он ті, самовдоволені, пихаті, що зараз розсілися в боксі А-прім Бе-прім, безцеремонно поклавши ноги на стіл, — невже вони одного з нас обрали своєю жертвою? Ні, краще ми всі підемо на смерть, а товариша скривдити не дамо!
— Світова енергетична криза — нестача пального, — підморгнувши містеру Бетлеру-роботу, почав акванавт, що приплив на "Мустангові Дракулі", — змусила дирекцію корпорації "Шелл" вести розвідку нафти далеко за межами континентального шельфу. Це, звичайно, поки що дорогувато й не вигідно.
— Та й нічия територія — ха-ха-ха! — нейтральні води Світового океану, — озвався містер Робот, — які, буцімто — ха-ха-ха! — належать усім і нікому зокрема.
— Так, — підхопив "ковбой" із "Мустанга Дракули". — В цьому нас дехто справді намагається переконати.
— Містер, як вас там… — озвався Кім Михайлович. — Вас не збирається "дехто" переконувати — сто дев'ятнадцять країн світу на конференції Організації Об'єднаних Націй з морського права в Монтего-Бей на Ямайці поставили свої підписи під Міжнародною конвенцією.
— Пан руський комодор[6] нагадує нам про так звану "Хартію морів"?
— Ха-ха-ха! — зрозумівши, що дружок його глузує, зареготав Бетлер.
Ніхто на його істеричний сміх не звернув уваги, і "ковбой" вів далі:
— Чого ж, чули, чули про ту конвенцію! — і він, ніби з писаного, процитував — "Хартією морів" визначено порядок, як використовувати морське дно та його ресурси поза континентальним шельфом, що оголошені спільним спадком людства. Розвідка й розробка покладів вестиметься під контролем створеного в Монтего-Бей міжнародного органу.
— Така обізнаність із міжнародним морським правом робить вам, містере Ікс, честь, — сказав Кім Михайлович і додав — От тільки не зрозуміло: чого ж ви, знаючи про ту Хартію, не дотримуєтесь її принципів. Ще більше — вчиняєте розбій. З давніх-давен напад у відкритому морі на людей вважався піратством. А з піратами, як відомо, розмова коротка — зашморг і на рею!
На якусь мить у боксі запала тиша. Лише було чути одноманітне поклацування апаратів та гудки зумерів.
— Комодоре! — процідив крізь зуби "вершник" підводного "коня-мустанга". — Ви забули найголовніше…
— Ха-ха-ха! — заревів людиноробот, містер Бетлер.
— Ви забули, — докінчив той, — що делегація Сполучених Штатів Америки категорично відмовилася підписувати Конвенцію з морського права.
— Знаю, — з сарказмом відказав Кім, — Вашому поріддю агресорів більше припало: ніж чи бомбу в руки — і, як розбійники, на дорогу. Що ж, ви, містере, лжепредставник компанії "Шелл", а точніше гоп-компанії, яка прагне панувати над світом, уже довели: для людей ви — оскаженілі вовки! Як там у вас, у Техасі, звуться вовки? — запитав. — Койоти, чи що?
— Койотів у Техасі немає, — виявив неабияку обізнаність "нафтодобувач" про вовків.
— У лісах, можливо, й немає — койоти водяться в Північній Америці. Але двоногі хижаки є й на півдні Штатів. Свідчення тому — ви, містере Ікс, і вся ваша гоп-компанія!
— Звідки відомо, що ми — американці?
— Видно пана по халявах! — відповів за Кіма Михайловича Данило.
— Тільки вони, Даню, не з того племені, що наші улюбленці Том Сойєр і Гекльберрі Фіни, — підтримав товариша я. — Аби Марк Твен дізнався про "діяння" своїх землячків, він би, мабуть, вигукнув: "Боже, мені соромно, що я американець!"
— Припиніть анти… анти… анти, — ніби в механізмі щось заїло, повторював те саме містер Бетлер. — Антиамериканську пропаганду! — нарешті вичавив він.
— Отже, що шукала Міжнародна експедиція "Гондвана" в Індійському океані, поблизу Дієго-Гарсії та Носі Мазави?
Наш командир, Кім Михайлович, ніби обдумував, що ж відповісти, — поки що мовчав, не проронивши жодного слова.
"Он які вони, значить, насправді, нафтопромисловики! — подумав я. — Ось що їх цікавить і куди вони хилять". Не було сумніву — ми потрапили в зміїне — підводне! — кубло тих, хто намагається перетворити Індійський океан, його острови на військовий плацдарм, щоб із нього вести агресію.
Пригадую, перед самим відплиттям із рідного порту до нас на "Садко" завітав лектор-міжнародник. Він багато розповідав про країни світу. Зупинився і на тих, які ми збиралися відвідати — Японію, Сінгапур, — та повз які будемо проходити.
Мова тоді зайшла і про архіпелаг Чагос.
— Якщо вірити мандрівникам, які побували на островах Індійського океану, до речі, й видатному англійському природознавцю минулого століття — Чарлзу Дарвіну, що плавав там на кораблі "Бігл", — сказав лектор, — то суходоли ті дуже мальовничі. Архіпелаг Чагос — також.
— Атол Дієго-Гарсія, — вів далі він, — крайній на південному сході того архіпелагу. На ньому розташовано великий і кілька менших острівців. Найбільший — Діего-Гарсія.
Раніше острів належав державі Маврікії, потім перейшов у англійське володіння. І пішли торги! Звідти силоміць вивезли тубільне населення, а Сполучені Штати Америки, заплативши Англії одинадцять з половиною мільйонів доларів, збудували там військову базу.
Як ви знаєте, янкі діють хитро й підступно. Спочатку поставлять ногу, а потім і другу. Так воно вийшло й з Дієго-Гарсія. Американці запевняли, що хочуть організувати на острові лише центр зв'язку для свого військово-морського флоту. Коли ж той центр заснували, військове відомство США — Пентагон, — фінансувавши мільйони й мільйони доларів, відразу заходилося укріплювати базу. Збудували аеродром, сховища пального. Саму лагуну колись чарівного куточка землі, зруйнувавши й розширивши, перетворили на стоянку авіаносців і оснащених ядерною зброєю підводних човнів.
"Дієго-Гарсія — піратський авіаносець США" — так назвала одну із статей алжірська газета "Ель-Муджахір", — закінчив свою розповідь лектор-міжнародник.
…"Садко" разом з іншими дослідними суднами шукав Гондвану.
— Хоч архіпелаг Чагос і перетинає нам шлях, проте краще обійдемо його стороною. Право на борт, да Гама! — наказав капітан.
Потім я вийшов з ходової рубки і спустився в каюту.
Штормило. Мій талісман — гумовий морячок, Сіндбад-мореходець, розгойдувався збоку вбік, тицяючись носом у скло ілюмінатора.
"Десять градусів південної широти, сімдесят чотири градуси східної довготи", — подумки не переставав я називати координати, про які, чув, говорив на містку наш штурман — ми були якраз на траверзі Дієго-Гарсія.
Мій кумедний морячок… Десь поряд загадкові тропічні острови, про які ото розповідав і лектор. І мені мимоволі спала на пам'ять арабська казка про багдадського купця Сіндбада, іменем якого я назвав свій талісман. Згадалася третя подорож Сіндбада.
Та подорож, як розповідається в "Тисячі й одній ночі", проходила десь у цих водах… Двадцять днів і двадцять ночей плив корабель. А на двадцять перший схопилася буря, і хвилі змили з палуби всіх матросів. Урятувався лише Сіндбад.
Він потрапив на берег до людоїда. Жив там і велетенський птах Рух та ще змій, який ковтав навіть острови.
Що й казати! — засинаючи, посміхнувсь я. Весела казочка. Вона ніби складена сьогодні — про американських ненажер.
(Продовження на наступній сторінці)