— Ну, якщо дійсно вимагатимуть, — підеш собі проти панів. Але ж може бути й навпаки. А тимчасом булава вже опиниться у твоїй руці, і тоді — плювати тобі на весь світ.
Сагайдачний стояв проти архімандрита такий же стрункий і високий і довго дивився на нього, потім рвучко стиснув Плетенецького в обіймах.
— Згода! Хай буде по-твоєму. Ех, кире Єлисею! Не монахом тобі бути, а канцлером або великим візиром. Прогавив ти свою кар'єру, отче святий!
— Ще побачимо, — засміявся архімандрит. — Якщо римським папежем мені дійсно не бути, то патріархувати, мабуть, ще доведеться. А тепер підемо, любий мій, спати, — урвав він сам себе. — Відпочинемо, а потім я покажу тобі свою папірню.
Папірня стояла на греблі, біля ставу. Вода рухала її колеса, тому звали її посполиті паперовим млином. Хоч земля була вже вкрита першим снігом, мороз брався тільки вночі, і важка пінява вода юшіла на колесах папірні, струшуючи її аж до підвалин.
Нюрнберзький майстер-папірник побачив у вікно архімандрита і вийшов йому назустріч. Приклавши руку до серця, привітав він його складною пишномовною фразою і чемно розчинив двері перед гостями.
— Почекай, пане майстре. Ми почнемо з комори на ганчір'я. Треба показати вельможному гостеві, як і з чого виробляється папір, — зупинив його архімандрит.
Майстер вклонився і повів їх у протилежний бік.
Ганчірник стояв у куточку двора. Кілька жінок сортували ганчірки і старанно вибивали порох.
— От не сподівався, що з такого брудного дрантя вийде білий і чистий папір, — здивовано зауважив Сагайдачний, чхнувши.
— Нун, абер... //ну, але ж// не зовсім, щоб білий. Бо з брудній ганчірки буде сірий папір на лядунки, а з чистішій — білий, бібула, на книжки. Спочатку ми їх добре варимо унд вашен, миємо, — пригадав майстер потрібне — слово, — от ви самі будете подивитися.
— Ну, а як наші хлопи вивчають роботу? Чи скоро стануть вони майстрами?
— О превелебний гер абат!.. Не можна так швидко... Вони вже потроху працюен, абер ще туже, як це сказати по ваше шпрахе... //Шпрахе — мова. Гер абат — пане архімандрит// туже тихо. Я зробіль п'ять аркуш, а он зробіль только один. У него рука шше не звікнуль, нох ніхт ангевент... Прошу сюди, тут на дворі деруть ганчіркен кручками, як звірі міт пазурі... Там багато штауб, порох, — виправився він знов і ввів гостей до низької кімнати, де весело гоготів вогонь під двома великими казанами, а повітря було виповнене смердючими випарами від ганчір'я.
— Ось тут ми варимо самий брудній ганчіркен на сірий лядунковий папір, а тут більш чистий на бібула, а тут у ночвах — ми полоскаємо ганчіркен, — показував майстер, водячи гостей по кімнаті.
— Галуну купили? Додаєте? — уривчасто розпитував кир Єлисей і зазирав у кожен куток.
— Так, превелебний гер абат! Ось він у вантух. А потім, — почав він тлумачити Сагайдачному, бачачи, що той уперше в папірні, — коли ми вже виваримо ганчіркен, тоді ми кладемо їх до ступи, — ось подивіться, в суміжній кімнаті. Прошу ось сюди.
Він відчинив низенькі двері, вогкі і масні від випарів, і ввів своїх гостей до ступнику, де вздовж кімнати від стінки до стінки проходили якісь горизонтальні стрижні з колод і крутилися навколо власних осей. Рухали їх знадвору водяні колеса, як на звичайному млині, тому й гуркіт води був тут гучніший і підлога здригалася, а у вікнах весь час тремтіли і дзеленчали шибки.
— Ось тут, — тлумачив майстер, вказуючи на довгі ночви, над якими низько проходили вали на дубових стрижнях.
— Це так звані ступникен. Кошен з них на п'ять гнізд, а гнізда оббиті бляхою з рихвами, наче тертушки. До них мало не торкаються рубчасті рихви, набиті на вали. Коли ми накладаємо до ступників ганчіркен, тоді вали пошинайть крутитися і зубчики рихви хапають і деруть ганчіркен на шматки унд трут об бляхи. Тоді з ганчіркен робиться спошатку дрібні шматки, а потім біла рідота, наче ріденька шманд-сметанка. Ось я вам зараз покажу, як воно буде.
Він щось гукнув помічникам, і вони внесли важкі ночви, наповнені провареним і прополосканим ганчір'ям, перекинули їх в один з ступників і ввімкнули вали. Вали закрутилися в рубчастих гніздах і почали розтирати і роздирати ганчірки, і це місиво потроху ставало ріденьким білим молоком.
Сагайдачний зацікавлено дивився на роботу ступників, і йому здавалося, що вали повільно жували ганчір'я, як людина свою їжу.
— А як ви знаєте, скільки треба налити води? — спитав він.
— О, ми спошатку зважуємо сухі ганчіркен, коли з них вибито порох. На один частин ганчіркен треба дев'яносто дев'ять частин води. А найкращий папір буде тоді, коли ганчіркен зовсім шистий і коли його душе дрібно розтерто.
— Ну що, бачив? — заспішив Плетенецький. — Підемо далі.
У третій кімнаті, так званій варштубі, метушилися троє підмайстрів. Майстер вибачився перед гостями, скинув кунтуш і, залишившись в саржовій безрукавці, підперезаній фартухом, став на місце. Тоді помічники почали старанно розмішувати паперову рідину, а він узяв форму плоский чотирикутник з густим сітчастим дном з найтоншого мідного дроту.
— Бачите, — показав він форму гостям, — на цій сітчастій формі вишито тоненьким дротом герб превелебного абата. Це — марка нашої фабрики. Паперова масса вийде навпроти цього герба трохи тоншою, унд папір буде трохи прозоріший; начеб тут хтось просякнув його жиром. Це так званий водяний знак. А зараз я буду набирати паперова рідина і зроблю аркуш.
Він зачерпнув рідини і вмить розлив її по формі piвним тонким шаром. Майстер обережно обертав і ледве помітно струшував форму, щоб вода зовсім збігла крізь сітку, залишивши на формі загуслий осад. Коли аркуш досить сформувався, майстер відхилив краї форми і передав форму валяльникові. Той накрив аркуш шматком сукна і, спритно перевернувши, поклав на дощечку сукном додолу. A майстер вже потрушував форму, на якій розтікалася нова порція паперової рідини. Сагайдачний зиркнув на годинник. Що двадцять секунд новин аркуш паперу. Швидкість роботи його захопила. А валяльник все приймав і приймав від майстра готові аркуші і перекидав їх на сукно з спритністю штукаря. За кілька хвилин виросла ціла стопа аркушів, перекладених сукном. І коли вона досягла потрібної височини, валяльник узяв її разом з дошкою і всунув під гвинтовий прес. Потім помічники обережно розклали витиснуті аркуші на тонесеньких дощечках і винесли сушити на двір.
— Це дуже добре сушити папір на дворі, — пояснив гостеві Плетенецький, — тоді папір буває біліший. Але в дощ доводиться палити груби і сушити його тут.
— О так, — підхопив майстер і, передавши форму старшому підмайстрові, скинув фартух і повів гостей далі. — Ось тут ми й сушимо унзер папір у негоду, — показав він сушильню, заставлену частими поличками від долівки до стелі. — А тут, — відкрив казан з ріденьким клеєм-желатиною, — проклеюємо наш папір, щоб на ньому не розпливалося чорнило. Бо непроклеєний папір вбирає у себе все рідке, наче губка. Варимо ми той клей з телячих ніжок та шкірок. Потім доводиться вдруге сушити папір, пресувати і глянсувати його на ковадлі великим молотом. У нас виробляється білий папір для писання, потім товстіший для малювання фарбами і сірий лядунковий. Робимо й картон на оправи книжок, абер зараз його тут немає.
Кир Єлисей слухав пояснення майстра неуважно: він знав тут кожен куток і щось підраховував у думках.
— А скажи мені, пане майстер, — заговорив він раптом, коли Сагайдачний рушив до виходу. — Що б таке вигадати, щоб папірня працювала і взимку?
Майстер знизав плечима.
— О, це душе важка справа, превелебний гер абат! Можна було б усі ганчіркен виварити і пропустити крізь ступники, поки замерз наш став, а потім витрачати паперову масу потроху, доливаючи до неї води. Але ж ми не маємо такий запас ганчіркен. Бо взимку легше збирати ганчіркен, а навесні, коли вода розтане і почне працювати на нас...
— Ні, пане майстре, це не те, — похитав головою Плетенецький. — Взимку повинні ми надрукувати силу книжок. Стільки, що й в п'ять років не могли б видрукувати. Тому й папір нам потрібен негайно. Ганчір'я знайдеться. Ми улаштуємо збирання на користь оселі. Віддамо й свою стару білизну і одіж. А ти вже вигадай, що нам діяти. Майстер замислився.
— У Франкфурт ам Майн, де я вчився, один майстер улаштував такий механізмус, де коні крутіль колесо. Я, мабуть, пригадай, як це було, і теж улаштуй шшось подібне... Тільки треба довго думати унд випробувати різні модель... Але ж це не мій фах, не мій робота. Гер абат наймаль мене робити папір на свій готовий фабрик, а не будувати другий. Вейль //бо// це душе важкий робота, котрий вартий два рази дорожче.
— Скільки ти заробляєш на рік? — урвав Плетенецький.
— Двадцять золотих флорин на рік унд один кунтуш сукняний та один кафтан шовковий та весь харч. Тут записано все. Дас іст мейн контракт //ось моя угода//, — витягнув він із стінної шафи вчетверо складений аркуш паперу.
І, надівши круглі пукаті окуляри і повільно розбираючи письмо, прочитав:
(Продовження на наступній сторінці)