«Жанна батальйонерка» Гео Шкурупій

Читати онлайн роман Гео Шкурупія «Жанна батальйонерка»

A- A+ A A1 A2 A3

— Це ви, пане Муславський! — першою привітала його Жанна. — Що ж ви так спізняєтесь? Це не гаразд! А ми вас чекаємо!

Гості на хвилинку відірвались од своїх затишних розмов і подивилися вбік Муславського й Жанни, вони то напевне не чекали цього студентика. Чого ж це Жанна розписується за них. Ну, мабуть, тут щось та є.

— Знайомтесь! — промовила Жанна. — Це Юрій Муславський. Філолог та історик.

Студент спокійно вклонився присутнім, потім пройшов до дивану і зручно сів на нього, випадково розлучивши якусь парочку, що провадила тиху теософську розмову.

— Вибачте, я, здається, перешкодив вашій розмові, — сказав студент, помітивши це, — але на дворі такий мороз, що виморожує всяку ввічливість. Не знаю, чи вийде щось з нашої вечірки й чи з'явиться сьогодні будь-який дух. Ручусь, що будь-який дух замерзне при сьогоднішньому морозі! Принаймні мій дух остільки замерз, що не помітив навіть вашої присутности!

— Ми розмовляли про народні прикмети! — заговорила до нього панночка, помітивши, що в Муславського гарне обличчя. — Правда, що коли зимою багато снігу, то літо буде тепле?..

Новий різкий дзвоник стурбував гімназиста Криницького, він одчинив двері й побачив перед собою струнку й енерґійну постать офіцера... Офіцер, не гаючи часу, зайшов до передпокою й зачинив двері.

— Змія, — розгублено промовив Криницький.

— Голуб'ятніков! — відповів офіцер. — Сергій Григорович Голуб'ятніков!..

— Цього мало, ви скажіть пароль!..

— Моє прізвище Голуб'ятніков, я поручник Голуб'ятніков! Цього цілком досить. Це краще за всякий пароль! — сказав офіцер, даючи Криницькому свого кашкета, а потім неохайно кинувши йому на руки свою шубу.

— Можете доповісти, що прибув поручник Голуб'ятніков!

— Ви помиляєтесь, — ображено відповів гімназист, — я не льокай, я вартовий "Священного Лотосу" — Леонид Криницький!

— Це новий титул, — сказав поручник, — але не ображайтесь — усі ми льокаї, тільки маємо різні ранґи. Коли б ви були в армії, то напевне були б прапорщиком, а значить і моїм льокаєм!

Поручник дзенькнув острогами й пішов до кімнат. Роздратований Криницький кинув шубу та кашкета поручника на стілець і пішов за ним, залишивши свою почесну варту і вирішивши, що це вже не така приємна справа, і що багато приємніше розмовляти десь у куточку кімнати з гарненькою гімназисточкою. Він уже не хтів і посвяти у вищий духовний ступінь товариства "Священний Лотос".

Після поручника Голуб'ятнікова прийшов ще один гість, але це був гість самого професора Барка, який нічого спільного з товариством "Священного Лотоса" не мав. Але тепер гості Жанни поводилися трохи шумніше. Поручник Голуб'ятніков порушив містичне шепотіння по куточках дзеньканням своїх острогів та несподіваними викриками, а Муславський своїми дотепами викликав сміх, що остаточно розвіяв окультну атмосферу. Великий портрет Анни Безант — теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс.

— Жанно, з сьогоднішнього дня, як вам відомо, я вже став справжнім захисником вас од самого кайзера! Незабаром їду до Петрограду і звідти вже на фронт. Сподіваюсь, що ви не забудете мене, коли я своїми грудьми буду захищати нашу Росію, а разом з нею й вас, Жанно! В шанцях під гуркіт німецьких гармат я згадуватиму ваше обличчя, Жанно, ваше чудесне бронзове волосся!.. І з яким захопленням я читатиму листа від вас, Жанно! — лірично наспівував Голуб'ятніков Жанні.

Жанна задумливо дивилась у глиб кімнати, а Муславський поглядав на постать поручника, не знаючи, чим би припинити несподівану зливу його лірики.

— Ви тільки уявіть собі весь жах війни. Кров!.. Смерть!.. При атаках я буду кричати ваше ім'я, Жанно, воно буде моїм бойовим гаслом!

— Не жартуйте, Сергію Григоровичу, — поволі відповіла на це Жанна, — вашим гаслом мусить бути наша велика Росія.

— Поручник носитиме ваше ім'я, як амулет проти німецьких куль, — втрутився в розмову Муславський. — Е... Ви знаєте... Я читав в одному з журнальчиків, що різні амулети, а особливо Георгієвські хрести дуже захищають од німецьких розривних куль "дум-дум". За думкою автора статті куля обов'язково силкується влучити в такий амулет або хрест... В цьому журналі, до речі, оголошено великий розпродаж амулетів та іконок. Я на вашому місці, Євгеніє Михайлівно, обов'язково подарував би нашому шановному оборонцеві цілу серію отаких іконок!..

— Ви дуже добродійні, пане студенте, але залишіть свої поради при собі! Вони вам згодяться в ваших лекціях з філології! — обурено промовив Голуб'ятніков.

Жанна схилилася до Голуб'ятнікова і заспокоюючи попестила його руку.

— Фі!.. Сергію Григоровичу, не сваріться! Амулети безперечно мають силу, коли лише вірити в них. Ви, мабуть, читали книгу Пап'юса "Окультизм", от в ній дуже багато говориться про різні такі речі, що мають чудодійну силу. Це автор, якому безперечно можна вірити! Цей професор користується з великої уваги навіть при імператорському дворі.

— Я вже казав, що найкращий амулет для мене — це буде ваше ім'я! Воно спонукатиме мене на геройські вчинки.

— О, пресвята Євгеніє, захиснице наших душ! — зідхнув Муславський.

— Я дійсно хтіла би бути святою Євгенією, щоб іти спереду солдат, коли вони йдуть в атаку!.. Чому жінки не б'ються на війні, як чоловіки? Колись були відважні амазонки, що билися не гірше найкращих вояків. Я відчуваю в собі силу, як будь-яка з цих амазонок. Ви думаєте, що жінка не може бути така ж хоробра, як і чоловік?..

— Вона може бути відважніша за славнозвісного героя Кузьму Крючкова. Той може нанизати на списа одразу трьох прусаків, а гарна жінка може одним своїм поглядом вбити принаймні десятьох... Я перший віддався б до вас у полон, Жанно, коли б ви пішли війною проти мене! — зауважив Муславський.

— Це справді може статися, Юрію Семеновичу, коли ви не залишите своїх дотепів. В чому справа Льоню? — звернулася вона до Криницького, що допіру підійшов до них і не наважувався щось сказати.

— Там прийшов ще один адепт! — насмішкувато промовив Криницький, не зважуючись говорити далі.

— Так запросіть його сюди?..

— Це візник... і..

— Візник?..

— Він приніс якогось паршивого кота й питає пана поручника!..

Всі запитливо подивилися на Голуб'ятнікова, поглядами вимагаючи від нього пояснень.

— А... о... це ціла історія... заберіть у нього кота й дайте йому по шиї. Е... дайте йому оце!.. — офіцер витяг гаманця й дав Криницькому три карбованці.

Жанна й Муславський мовчки дивились на Голуб'ятнікова, поки знову не з'явився Криницький з величезним білим котом у руках. Кіт був здоровенний, але брудний і худий неймовірно. З нього з усіх боків випиналися кістки й він сильно нагадував славнозвісну Росинанту, — кобилу хороброго лицаря Дон-Кіхота. Голуб'ятніков обережно забрав кота в Криницького і став його пестити, кіт довірливо потерся об його уніформу й замуркотів.

— Це кіт чи кішка? — запитав у Голуб'ятнікова Муславський. — Вона виявляє до вас найщирішу симпатію.

— Я дуже люблю тварин, — почав Голуб'ятніков, — цю нещасну істоту ми трохи не роздушили, коли я їхав до вас. Уявіть собі, сидить цей кіт серед дороги на снігу й жалібно нявкає... Навколо цілі замети снігу, мороз, а він один серед дороги... Я спинив візника й покликав кота до себе. Він напрочуд не побоявся і підійшов, тоді я взяв його до себе в сани і ми разом приїхали до вас. Я хтів... а... але я його лишив у візника і сказав йому, що коли цей кіт пропаде, то я з нього здеру шкуру й викину на мороз, щоб він пам'ятав, як слід поводитися з котами.

— Як його звати? — запитала Жанна.

— Він покищо безіменний, але ми можемо його охрестити... О... — цебто дати йому назву!

— Оголошую конкурс на краще ім'я цьому котові! — заявив Муславський. — Пропоную дати йому назву Лотос, в честь нашого товариства. Хоч він і брудний тепер, але він, здається, мусить бути білий.

— Що ви, — сказала одна з гімназисток, — ви назвіть його Муркою! У нас теж є кіт і його звуть Ґастоном, мені страшенно не подобається це ім'я, але на інше він не йде.

— Дуже гарне ім'я Васька! — сказав хтось із присутніх.

Кіт блиснув очима й подивився на Жанну, ніби розуміючи, що про нього мова.

— Дивіться, дивіться! — скрикнула гімназистка, — як у нього демонічно поблискують очі! Це не простий кіт!

— Може це демон? — сказав Криницький. — Тепер вечір... Така погода...

Ці слова Криницького справили на присутніх гнітюче вражіння. Вони всі раптом згадали, чого вони сюди зібрались і притихли. Мовчання на хвилину звисло в кімнаті.

— Його ім'я буде — Агасфер! — сказала Жанна. — Я дуже люблю демонічні назви.

— Кис-кис, Агасфер! — покликав Муславський.

Кіт зіскочив з колін Голуб'ятнікова й кинувся чогось у дальній куток кімнати, можливо, що там була миша.

(Продовження на наступній сторінці)